Справа № 580/1337/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО
10 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області в якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову в призначенні пенсії № 262940020528 від 07.01.2025;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 01.09.1982 по 18.06.1987, 3 03.08.1987 по 17.01.1991, з 28.03.1995 по 27.03.1996 занесені до трудової книжки НОМЕР_1 від 07.09.1981 та повторно переглянути заяву про призначення пенсії за віком від 01.01.2025.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року значений позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову в призначенні пенсії № 262940020528 від 07.01.2025.
Зобов?язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період з 01.09.1982 по 18.06.1987, 3 03.08.1987 по 17.01.1991, з 28.03.1995 по 27.03.1996 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 07.09.1981 та повторно розглянути заяву від 01.01.2025 ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.01.2025 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення песії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, яким прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 262940020528 від 07.01.2025.
Відмова мотивована тим, що, за розрахунками відповідача, страховий стаж позивачки становить 27 років 4 місяці 12 днів. Водночас до страхового стажу не зарахований період період роботи згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ) з 03.08.1987 по 17.01.1991, оскільки запис завірено печаткою непридатною для читання, з 18.01.1991 по 14.09.1992, з 15.09.1992 по 30.11.1994, з 01.12.1994 по 31.05.1996, оскільки трудова діяльність проходила на території республіки Білорусь; навчання з 01.09.1982 по 18.06.1987 згідно диплому ( НОМЕР_2 ), оскільки документ завірено печаткою непридатною для читання, згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ), оскільки запис про період навчання завірено печаткою яка потребує перекладу.
Крім того, не зараховано період догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) згідно свідоцтва про народження ( НОМЕР_3 ), оскільки документ завірено печаткою яка потребує перекладу.
Вважаючи зазначену відмову у призначенні пенсії протиправною, позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до суду першої інстанції для захисту своїх прав і законних інтересів.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом №1058-IV.
Відповідності до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени й сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до статті 5 Закону №1058-IV винятково цим Законом визначається. зокрема, пенсійний вік чоловіків і жінок, після досягнення якого особа має право на призначення пенсії за віком.
Статтею 8 Закону 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державие пенсійне страхування» за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійстоють організацію перевезень і забезпечують безпску руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи.
Відповідно до абзацу 2 пункту 15 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058 - IV положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та вислугу років.
Згідно статті 26 Закону № 1058-IV, страховий стаж це період (строк), протягом, якого особа підлягаю загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не менший, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенси до набрання чинності цим Законом. зараховуються до страхового передбачених цим Законом.
Ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; б) творча діяльність осіб. передбачених пунктом «в» статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України. Спілки художників України. Спілки композиторів України.
Спілки кінематографістів України, Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не с членами творчих спілок, але об'єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховуються в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлоється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора: в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку і в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового знання; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; с) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; с) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу погребує постйного сторовнього догляду; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку; 3) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечения» визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Пунктом і Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, с трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. п. 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу дія. призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637; основним документом, що підтверджує стаж роботи, с трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналіз наведених порм свідчить про те, що основним документом, то підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 07.09.1981, ОСОБА_1 у період з 01.09.1982 р. по 18.06.1987 р. (04 роки 09 місяців 18 днів) навчалася у Білоруському технологічному інституті імені С. М. Кірова; з 03.08.1987 по 17.01.1991 (03 роки 05 місяців 15 днів) працювала в Управлінні побутового обслуговування Міноблвиконкому; з 28.03.1995 по 27.03.1996 (01 рік 00 місяців 00 днів) перебувала у відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Беручи до уваги, що спірний період трудової діяльності (з 01.09.1982 по 18.06.1987, з 03.08.1987 по 17.01.1991, з 28.03.1995 по 27.03.1996 ) позивача підтверджений записами занесеними до трудової книжки серії НОМЕР_4 від 07.09.1981, свідоцтвом про народження НОМЕР_5 від 18.04.1995 р., довідкою форми ОК-5, дипломом НОМЕР_2 від 29.06.1987 р, суд дійшов висновку що наявні підстави для зарахування вказаного періоду до страхового стажу позивача.
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58 від 29 липня 1993 року, затверджено Міністерством праці України, Міністерством юостиції України Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту -Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийпиття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ний орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 погодився висновком судів попередніх інстанцій, які вказали, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах но обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що лає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підираємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питать надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у в трудову книжку вноситься відповідальним працівником підприємства, а не особисто ним.
Відповідно пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27 квітня 1993 року №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладаються на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідальний за правильність записів у трудовій книжні та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжні. З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що закоподавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.
Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а наголосив на тому, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У Рішенні від 22 травня 2018 року N' 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
У постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що «пенсія за віком» - не свого роду «державний депозит» (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлятає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Верховний Суд в постанові від 18.11.2022 за результатом розгляду справи №560/3734/22 зазначив: п.95 - основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач -Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період з 01.09.1982 по 18.06.1987, 3 03.08.1987 по 17.01.1991, з 28.03.1995 по 27.03.1996.
За встановлених обставин рішення від 07.01.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком визнається судом протиправним і таким, що належить скасуванню, а вимоги щодо зобов'язання пенсійного органу зарахувати відповідний період роботи до страхового стажу позивача належать до задоволення.
За результатами розгляду справи, в межах предмету позову та на основі наданих сторонами доказів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, приймаючи спірне рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, неправильно застосував норми чинного законодавства та не врахував усіх обставин, що мають значення для вирішення справи.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивачки, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Разом з тим, у зв'язку із скасуванням оскаржуваного рішення, процедура розгляду питання про призначення позивачці пенсії за віком вважається незакінченою і пенсійний орган, реалізуючи свої законні повноваження щодо призначення пенсії, повинен повторно розглянути заяву позивачки та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Вурховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 зазначив, що дії зобов'язального характеру щодо проведення позивачу нарахування призначеної йому пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію (пункт 28).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Правовими положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси
Тобто, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.
У даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено факт, який свідчить про порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, з огляду на вищезазначені висновки викладені в даній постанові.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,
Апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Т.Р. Вівдиченко
А.Ю. Кучма