Справа № 320/37946/25 Суддя (судді) першої інстанції: Скрипка І.М.
10 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Штульман І.В.,
суддів: - Кобаля М.І.,
- Черпака Ю.К.,
при секретарі - Красновій О.Р.,
за участі: Сухова Ю.М. і Іващенко О.Б., - представників позивача,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Сухова Юрія Миколайовича на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ради національної безпеки і оборони України про визнання протиправним і скасування рішення та стягнення моральної шкоди, -
25 липня 2025 року адвокат Сухов Юрій Миколайович в інтересах позивача ОСОБА_2 , через «Електронний суд», звернувся в Київський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Ради національної безпеки і оборони України, в якому просив:
- визнати протиправним рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (пункт 2 Додатку) в частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) проти ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- скасувати рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (пункт 2 Додатку) в частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) проти ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- стягнути з Ради національної безпеки і оборони України на користь ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України: НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , грошову суму 400000 грн у якості відшкодування моральної шкоди (т.1 а.с.1-49).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року адміністративну справу №320/37946/25 за позовом ОСОБА_2 до Ради національної безпеки і оборони України про визнання протиправним і скасування рішення та стягнення моральної шкоди передано за підсудністю до Верховного Суду як суду першої інстанції (т.2 а.с.58-61).
Передаючи адміністративну справу №320/37946/25 за підсудністю, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору у цій справі є рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (пункт 2 Додатку) в частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) проти ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
До того ж, висновки викладені в ухвалах Верховного Суду не підлягають врахуванню, у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, а не в ухвалах. Постановляючи оскаржувану ухвалу від 01 серпня 2025 року Київський окружний адміністративний суд відмітив, що викладені в ухвалі Верховного Суду від 01 липня 2025 року у справі №990/285/25 висновки не підлягають застосування до спірних правовідносин у межах справи, предметом розгляду в якій є рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року. При цьому, із комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" судом першої інстанції установлено, що позивач вже звернувся через підсистему "Електронний суд" до Київського окружного адміністративного суду з позовом (справа №320/37022/25), предмет якого є аналогічним справі №990/285/25, а саме: бездіяльність Ради національної безпеки і оборони України, яка полягає у нерозгляді звернення позивача від 28 лютого 2025 року та невнесенні за власною ініціативою змін до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" щодо скасування/відміни спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкції) відносно ОСОБА_2 (пункт 2 додатку до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року), питання про відкриття провадження в якій станом на день постановлення цієї ухвали не вирішено.
Не погоджуючись з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року, представник позивача 06 серпня 2025 року подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати вказану ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
Свою позицію про помилковий висновок підсудності позову (справи) Верховному Суду, представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Сухов Юрій Миколайович обґрунтовує тим, що відповідно до частини першої статті 22 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою статті 22 КАС України.
Частиною четвертою статті 22 КАС України визначена виключна підсудність Верховному Суду як суду першої інстанції справ лише щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, бездіяльності Кабінету Міністрів України визначені у статті 266 КАС України, частиною першою якої передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності чітко визначеного кола суб'єктів владних повноважень, перелік яких не підлягає розширеному тлумаченню. Викладені в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції мотиви передачі адміністративної справи з Київського окружного адміністративного суду до Верховного Суду, на думку представника позивача, суперечить положенням чинного КАС України. Оскільки, оскарження рішення Ради національної безпеки та оборони України є виключною підсудністю окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
Представник Ради національної безпеки і оборони України правом відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Представники позивача у судовому засіданні надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі та у додаткових поясненнях, просили суд скасувати ухвалу суду першої інстанції від 01 серпня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи суду не надавав.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали Київського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Сухова Юрія Миколайовича підлягає частковому задоволенню, мотивуючи це наступним.
Указом Президента України від 12 лютого 2025 року №81/2025 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ №81/2025) введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - Рішення РНБО) від 12 лютого 2025 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Рішення РНБО).
Відповідно до додатку до Рішення РНБО серед фізичних осіб, до яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), у пункті 2 визначений позивач - ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України.
Безстроково до ОСОБА_2 вказаним рішенням РНБО було застосовано такі види обмежувальних заходів:
(1) позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення;
(2) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;
(3) обмеження торговельних операцій (повне припинення);
(4) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України (повне припинення);
(5) запобігання виведенню капіталів за межі України;
(6) зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань;
(7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах;
(8) заборона користування радіочастотним спектром України;
(9) обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж (повне припинення);
(10) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом;
(11) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України (повна заборона);
(12) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність;
(13) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю;
(14) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони;
(15) заборона передання технологій, прав на об'єкти права інтелектуальної власності;
(16) заборона на набуття у власність земельних ділянок;
(17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (заборона укладення договорів та вчинення правочинів; заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, виданих цією особою; заборона виплати дивідендів або інших платежів, пов'язаних із корпоративними правами (правом власності на частку, акції, паї) на користь особи щодо якої застосовані санкції та осіб, що діють від її імені).
Вищезазначеним Рішенням РНБО серед іншого, передбачено застосування таких санкцій як «блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном», «зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 106 Конституції України, Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави.
Згідно з абзацом третім пункту 31 статті 106 Конституції України, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Статтею 107 Основного Закону України встановлено, що органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, є Рада національної безпеки і оборони України.
Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України.
Компетенція та функції РНБО визначаються законом.
Правові засади організації та діяльності РНБО, її склад, структуру, компетенцію і функції визначає Закон України "Про Раду національної безпеки і оборони України" від 05 березня 1998 року №183-98-ВР (далі - Закон).
Статтею 1 Закону встановлено, що РНБО, відповідно до Конституції України, є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.
Згідно зі статтею 3 Закону, однією із функцій РНБО є внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони.
Відповідно до функцій, визначених цим Законом, РНБО розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Стратегії національної безпеки України, Воєнної доктрини України, належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України, приймає рішення щодо, зокрема, заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України (абзац сьомий пункту 1 частини першої статті 4 Закону).
При цьому, за змістом частини першої статті 5, частини першої статті 6, частини четвертої статті 10 зазначеного Закону вбачається, що головою РНБО є Президент України.
Персональний склад РНБО формує Президент України.
Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України.
Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Водночас, згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Системний аналіз наведених правових норм дозволяє стверджувати, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, предметна підсудність яких визначена статтею 19 КАС України.
Питання тлумачення поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, неодноразово було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду, якою було викладено висновок, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладено, зокрема в постановах від 22 березня 2018 року у справі №9901/135/18, від 10 травня 2018 року у справі №800/227/17, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 16 січня 2020 року у справі №9901/342/19, від 05 листопада 2020 року у справі №9901/147/20, від 18 листопада 2021 року у справі №9901/302/21.
Положення статті 170 КАС України підлягають застосуванню також у випадку, якщо заявлені позивачем до адміністративного суду вимоги не підлягають судовому розгляду, як такі.
Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції від 01 серпня 2025 року про передачу справи №320/37946/25 за підсудністю до Верховного Суду, як суду першої інстанції, з урахуванням вищевикладеного та доводів учасників справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає, що спірним у цій справі є рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (пункт 2 Додатку) в частині застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) проти ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , введене в дію Указом Президента України від 12 лютого 2025 року №81/2025.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду звертає увагу, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частина перша статті 19 КАС України). Тобто предметом спору в адміністративній справі може бути не будь-яке рішення, а тільки нормативно-правовий акт чи акт індивідуальної дії.
Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 18 частини першої статті 4 КАС України).
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт19 частини першої статті 4 КАС України).
У свою чергу апеляційний суд зазначає, що рішення РНБО набуває правового значення виключно та лише після введення його в дію Указом Президента України і до цього не набуває юридичного значення ані нормативно-правового акту, ані індивідуального акту у розумінні КАС України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у справі №9901/405/19 виклала висновок, що таке формулювання як "введення в дію" та, більш того, необхідність видання із цього приводу спеціального акта - указу Президента, означає, по-перше, що без таких дій Президента рішення РНБО саме собою чинності не набирає; по-друге, що Президент має дискрецію у питанні введення чи не введення такого рішення в дію, видання чи не видання відповідного указу. Необхідність розсуду з боку Президента при реалізації цього повноваження й означає здійснення ним аналітичної діяльності у вигляді оцінки доцільності, законності й обґрунтованості прийняття такого рішення.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що набуття правового значення рішенням РНБО після введення його в дію Указом Президента України, який відповідно до викладених вище приписів частини першої статті 5 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" є головою РНБО, тобто визначені у рішенні РНБО санкції, фактично застосовуються Указом Президента України, оскарження якого є належним способом захисту права особи, щодо якої застосовано санкції.
Таким чином, викладені обставини свідчать про неможливість оскарження окремо самого рішення Ради національної безпеки і оборони України до суду, оскільки, з огляду на викладені вище приписи законодавчих норм, воно не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні приписів пункту 1 частини першої статті 19 КАС України і відповідно не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, щодо якої застосовано санкції, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі №280/5208/21.
Відтак, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції щодо передачі адміністративної справи №320/37946/25 за позовом ОСОБА_2 до Ради національної безпеки і оборони України про визнання протиправним і скасування рішення та стягнення моральної шкоди передано за підсудністю до Верховного Суду як суду першої інстанції, оскільки такий спір не підсудний суду адміністративної юрисдикції.
Як відзначалося вище, РНБО дійсно реалізувала свої повноваження і прийняла рішення, втім предметом розгляду адміністративним судом може бути не будь-яке рішення, а визначене частиною першою статті 19 КАС України. Само по собі рішення РНБО без його введення в дію у відповідності до процедури, визначеної статтею 10 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України" не несе будь-яких юридичних наслідків, а відтак не породжує й правовідносин у яких виникає публічно-правовий спір, за результатом вирішення якого може бути ухвалене судове рішення, яке відповідало б завданню адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 107 Конституції України, РНБО є тільки координаційним органом при Президентові України і введення у дію її рішень належить виключно до його дискреційних повноважень.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Отже, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що доводи представників позивача не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали Київського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року. Водночас, колегією суддів встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому та є підставою для його скасування та закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно частини першої статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Таким чином, апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Сухова Юрія Миколайовича підлягає задоволенню частково, ухвала Київського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року - скасуванню, а провадженняу справі №320/37946/25 - закриттю.
Керуючись статтями 238, 312, 313, 315, 319, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Сухова Юрія Миколайовича - задовольнити частково.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року про передачу за підсудністю до Верховного Суду як суду першої інстанції адміністративної справи №320/37946/25 за позовом ОСОБА_2 до Ради національної безпеки і оборони України про визнання протиправним і скасування рішення та стягнення моральної шкоди - скасувати.
Ухвалити постанову, якою провадження в адміністративній справі №320/37946/25 за позовом ОСОБА_2 до Ради національної безпеки і оборони України про визнання протиправним і скасування рішення та стягнення моральної шкоди - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 Кодексу адміністративного судочинства.
Головуючий-суддя І.В. Штульман
Судді М.І. Кобаль
Ю.К. Черпак