Справа № 367/5922/25
Провадження №2/367/4633/2025
Іменем України
11 грудня 2025 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді Одарюка М.П.
за участі секретаря судового засідання Бобриш М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпені цивільну справу № 367/5922/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ірпінська міська рада про виділ частки в натурі з майна, що є у спільній частковій власності,
В травні 2025 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить суд: виділити їй в натурі частину житлового будинку літ. « А», загальною площею 98,9 кв.м.; житловою 54,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з приміщень: коридор 2-1 (5,5 кв.м.); житлова 2-2 (14,1 кв.м.); житлова 2-3 (18,9 кв.м.); житлова 2-4 (9,4 кв.м.); ванна (3,9 кв.м.); кухня 2-6 (13,4 кв.м.); кімната відпочинку 2-7 (7,9 кв.м.); передпокій 2-8 (13,4 кв.м.); житлова 2-9 (12,4 кв.м.); та складається також з господарських (присадибних) будівель: сарай літ «В», «Г», убиральня літ. « Д», навіс лі.» Н», теплиця літ. « 2Б», 1/2 частини огорожі № 3, огорожа № 4,5, вигрібна яма № 6, що належать їй на праві власності та судові витрати покласти на відповідачів. В обґрунтування позову посилається на те, що вона є власником 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та яка складається з приміщень: коридор 2-1(5,5 кв.м.); житлова 2-2 (14,1 кв.м.); житлова 2-3 (18,9 кв.м.); житлова 2-4 (9,4 кв.м.); ванна (3,9 кв.м.); кухня 2-6 (13,4 кв.м.); кімната відпочинку 2-7 (7,9 кв.м.); передпокій 2-8 (13,4 кв.м.); житлова 2-9 (12,4 кв.м.); та складається також з господарських (присадибних) будівель: сарай літ «В», «Г», убиральня літ. « Д», навіс літ. «Н», теплиця літ. «2Б», 1/2 частини огорожі № 3, огорожа № 4,5, вигрібна яма № 6 Власниками іншої частини житлового будинку є відповідачі, яким належить по 1/4 частині вказаного будинку. Територія подвір'я чітко визначена і розподілена між співвласниками. Право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210900000:01:050:0023, площа 0,0748 га, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 014388 від 29.11.2004, яка їй належить зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства. Кожен співвласник у фактичному користуванні має відокремлену один від одного частину будинку з окремим виходом та визначеними приміщеннями, які використовуються незалежно від іншої частини будівлі, а також окремими системами життєзабезпечення,розподілені надвірні будівлі. Приміщень, якими вона користується спільно з відповідачами не має. Належна кожному з них частина домоволодіння функціонує, як окремий об'єкт нерухомого майна. Спору між нею з приводу порядку користування своєю часткою у будинку та надвірними спорудами не має, але вирішити питання виділу її частки у натурі з майна, що є у спільній частковій власності, у позасудовому порядку не має можливості, оскільки один із співвласників, ОСОБА_3 не повернулася після евакуації 2022 року, на зв'язок не виходить. Тому , уданому випадку , поділ майна, яке є об'єктом спільної часткової власності, у нотаріуса здійснити не можливо. Єдиним способом стати повним володільцем своєї частини будинку без будь - яких прив'язок до частину будинку відповідачів є виділ частки в натурі з майна, що є у спільній частковій власності. Технічна можливість виділу її частки в натурі з житлового будинку підтверджується технічним паспортом на житловий будинок від 30 жовтня 2003 року та Висновком щодо технічної можливості виділу частки з об'єкта нерухомого майна від 20.03.2025 року, реєстраційним номером DT01:2425-1813-3263-6834.
Представник позивача в судове засідання не прибув, через систему « Електронний суд» надав клопотання, в якому просив суд розглядати справу без сторони позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач, ОСОБА_2 , у відзиві на позовну заяву не заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача ( а.с.86).
Відповідач, ОСОБА_3 , в судове засідання не прибула, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомила, своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористалась.
Третя особа, представник Ірпінської міської ради, в судове засідання не прибув , про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18.
Отже зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідачів про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмових відзивів на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 5 статті 279 ЦПК України.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 є власником 1/2 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Житловий будинок позначений на плані літерою « А» - саман обкладений цеглою 26%, має житлової площі 72,4 кв.м., розташований на земельній ділянці норма якої не визначена, на якій розміщено надвірні будівлі: сарай «В», «Г», «Е», погріб під «В», погріб під «Е», вбиральні « Д», « Ж», «Л», навіси « З», «К», огорожа під № 1-5,7,8, вигрібна яма під № 6, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину, посвідченого державним нотаріусом Ірпінської державної нотаріальної контори Київської області Копиловою В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2-603 ( а.с.9).
Згідно копії технічного паспорту від 05.06.2013 року виготовленого Ірпінським БТІ, власниками житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 у розмірі 1/2 частини будинку, ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини будинку, ОСОБА_5 урозмірі 1/4 частини будинку ( а.с.10).
ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 014388 належить земельна ділянка площею 0,0748 га, цільове призначення - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, кадастровий номер3210900000:01:050:0023, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.18,19).
У 2010 році ОСОБА_6 здійснено добудову приміщень своєї частини - кімната відпочинку 2-7 (7,9 кв.м.), передпокій 2-8 (13,4 кв.м.), житлова 2-9 (12,4 кв.м.) - відповідно збільшилась площа частини будинку ОСОБА_6 до загальної площі 98,9 кв.м, житлова 54,8 кв.м., та відповідно збільшилась загальна площа всього будинку до 168,9 кв.м, житлова 98,9 кв.м.
У 2013 році ОСОБА_6 скористалась так званою «будівельною амністією», оскільки 29 квітня 2013 року набрав чинності Порядок прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків,садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків, будівель і споруд сільськогосподарського призначення І і II категорії складності, побудованих без
дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій і інженерних мереж.
Даний порядок було затверджено наказом №95 Міністерства регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ 19 березня 2013 року. Відповідно до документа, «будівельна амністія» продовжена на 2013рік. Всі індивідуальні житлові будинки, які побудовані до березня 2011 року, можна було ввести в експлуатацію за так званою амністією, під дію амністії підпадали індивідуальні житлові будинки, побудовані без дозволу на виконання будівництва у період з 5 серпня 1992 року до 12 березня 201 1 року, тобто до моменту набирання чинності законом «Про регулювання містобудівної діяльності, що спрощує початок будівництва і ведення об'єктів в експлуатацію». Документом також врегульовано питання легалізації індивідуальних і садових будинків, які були побудовані до 5 серпня 1992 року і не підлягали введенню в експлуатацію. Для державної реєстрації прав власності на цю нерухомість достатньо одержати технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. Технічне обстеження, яке передбачає попереднє візуальне обстеження виїзд експерта на об'єкт, мали пройти всі об'єкти, які підпадають під будівельну амністію.
05.06.2013 року за заявою ОСОБА_6 Ірпінським бюро технічної інвентаризації проведено технічне обстеження житлового будинку індивідуального житлового фонду АДРЕСА_1 та виготовлено відповідний технічний паспорт, реєстровий номер 898, інвентаризаційна справа 2690.
За результатами інвентаризації виявлено самовільно збудовані ОСОБА_6 приміщення добудови - кімната відпочинку 2-7 (7,9 кв.м.), передпокій 2-8 (13,4 кв.м.), житлова 2-9 (12,4 кв.м.) про що зроблено запис на плані будинку у технічному паспорті.
06.03.2024 року за замовленням ОСОБА_6 . Експертом - сертифікованим інженером з інвентаризації нерухомого майна, ОСОБА_7 виготовлено, станом на 05.03.2024 року Технічний паспорт житлового будинку садибного типу АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа № 1756/03-24, який зареєстровано в реєстрі за номером ТЮ1:7014-5495-3775-2859.
20.03.2025 року за замовленням ОСОБА_6 . Експертом - сертифікованим інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_7 обстежено частку ОСОБА_6 в житловому будинку садибного типу АДРЕСА_1 , реєстраційний номер в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва - ЄДЕССБ 1.3023576.5051534.20240305.88.0000.92 з приводу можливості виділення її частки в
натурі - реєстраційний номер документу 0X01:2425-1813-3263-6834 зареєстрований в ЄДУССБ та надано висновок про можливість виділення її частки реєстраційним номером в ЄДУССБ ІЕ3023 602.5051539.20250320.55.0000.57 як: об'єкт І житловий будинок літ. «А», загальною площею 98,9 кв.м. загально площею 54,8 кв.м, за адресою; АДРЕСА_1 , яка складається з: коридор 2-1 (5,5 кв.м.), житлова 2-2 (14,1 кв.м.), житлова 2-3 (18,9 кв.м.), житлова -2-4 (9.4 кв.м.), ванна 2-5 (3,9 кв.м.), кухня 2-6 (13,4 кв.м.), кімната відпочинку 2-7 (7,9 кв.м.), передпокій 2-8
13.4 кв.м.), житлова 2-9 (12,4 кв.м.); господарські (присадибні) будівлі; сарай літ. «В», «Г», убиральня літ. «Д», навіс літ. «Н», теплиця літ.«2Б», 1/2 частини огорожі № 3, огорожа № 4,5, вигрібна яма № 6.
Відповідно до вимог ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно з вимогами ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Звертаючись до суду з позовом про виділ в натурі частки майна зі спільної сумісної власності, позивач вказує на те, що сторони є співвласниками будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та за відсутності одного з співвласників виділ частки позивачки у поза судовому порядку є не можливим.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).
Так, згідно з пунктами 1.2, 2.2, 2.4 цієї Інструкції поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна або висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами.
Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1443цс16 дійшов висновку висновок, що «виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно».
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За правилами ст. ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації (частини перша, третя статті 364 ЦК України).
Згідно з частина першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Таким чином, для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість.
У постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13 зроблено висновок, що «у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється зі спільної власності, у разі поділу спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників (стаття 367 ЦК України). Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку зі самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин, поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників».
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1443цс16 зроблено висновок, що «виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно».
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд наголошує, що саме засада змагальності опосередковано, через її контролюючу функцію, є гарантом законності, об'єктивності, неупередженості та повноти судового розгляду справи.
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63).
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав. При цьому, важливим є встановлення оптимального співвідношення активності сторін та активності суду.
В рішеннях де Європейський суд з прав людини дійшов висновку про порушення ст. 6 Конвенції, зазначено таке: Суд відзначає, що одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні п. 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Лобо Мачадо проти Португалії» (Lobo Machado v. Portugal) і «Фермьойлєн проти Бєльгії» (Vermeulen v. Belgium) від 20 лютого 1996 р., ReportsofJudgment sand Decisions 1996-I, сс. 206-07, п. 31 і п. 23, п. 33, відповідно, та рішення у справі «Нідерост-Губер проти Швейцарії» (Nidero st Huberv. Switzerland) від 18 лютого 1997 р., Reports 1997-I, с. 108, п. 24).
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).
Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
В даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, відповідно до ч.2 статті 78 ЦПК України, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заявляючи вимоги про виділ в натурі частки зі спільного майна, ОСОБА_6 надала висновок ФОП « ОСОБА_7 » з якого вбачається , що за технічними показниками частка об'єкта нерухомого майна може бути виділена в натурі, склад новоутворених об'єктів: житловий будинок літ. «А», загальною площею 98,9 кв.м.; житловою 54,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з приміщень: коридор 2-1(5,5 кв.м.); житлова 2-2 (14,1 кв.м.); житлова 2-3 (18,9 кв.м.); житлова 2-4 (9,4 кв.м.); ванна (3,9 кв.м.); кухня 2-6 (13,4 кв.м.); кімната відпочинку 2-7 (7,9 кв.м.); передпокій 2-8 (13,4 кв.м.); житлова 2-9 (12,4 кв.м.); та складається також з господарських (присадибних) будівель: сарай літ «В», «Г», убиральня літ. « Д», навіс лі.» Н», теплиця літ. « 2Б», 1/2 частини огорожі № 3, огорожа № 4,5, вигрібна яма № 6, однак висновок не містить посилання на те, що такий виділ буде відповідати державним будівельним та санітарним нормам ( а.с.111).
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи вказаний доказ на предмет належності допустимості та достовірності, суд звертає увагу на наступне.
Статтею 1 Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу» визначено, що наукова і науково-технічна експертиза - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об'єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів.
Відповідно до частин 1-3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань
Згідно ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до ч.ч.1,5 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Також, суд звертає увагу на те, що експертом наданий лише один варіант виділу частки, який розроблений по фактичному користуванню даним будинковолодінням.
При цьому, для забезпечення ізольованого користування часткою в житловому будинку, які виділяються кожному співвласнику не зазначено, які необхідно виконати переобладнання.
Статтею 152 ЖК України передбачено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.
За змістом наведеної правової норми, якщо роботи з переобладнання та перепланування передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, то необхідно отримати відповідні документи на їх виконання до початку таких робіт.
Згідно з абзацом четвертим пункту 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (далі - Правила № 572), власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових приміщень відповідно до статей 100 і 152 ЖК Української РСР.
Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі Правила № 76), визначено, що реконструкція жилого будинку - комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог.
Пунктом 1.4 Правил № 76 передбачено умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень. ОСОБА_8 і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень містить у собі улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переобладнання туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів. До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкцій будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі, не допускається.
Для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення; копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку; проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності. Власник, наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, що призводить до порушення конструктивних елементів або засобів протипожежного захисту, зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану. У разі, якщо самовільне перепланування або переобладнання приводить до погіршення технічного стану жилого будинку в цілому та порушуються права інших споживачів, зазначені роботи виконуються виконавцем послуг, питання відшкодування вартості цих робіт власником, наймачем (орендарем) жилого будинку, жилого чи нежилого у жилому будинку приміщення вирішується у судовому порядку.
Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція), визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб'єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна.
Згідно з пунктами 1.2, 2.1 - 2.4 Інструкції поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна (додаток 1) або висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна (додаток 2). Об'єкти нерухомого майна, які підлягають технічній інвентаризації відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773 (із змінами), а також єдині майнові комплекси, що належать на праві власності і розташовані на одній земельній ділянці, можуть бути поділені на самостійні об'єкти нерухомого майна. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами.
При поділі нерухомого майна в натурі в разі необхідності його переобладнання та перепланування, до ухвалення рішення суду повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, і правилам пожежної безпеки.
Залежно від обставин справи підлягають поданню висновки й інших служб, зокрема погодження для встановлення відокремленого газо-, водо- та енергопостачання.
Отже, отримання відповідних документів на переобладнання та перепланування будинку необхідне лише у випадку втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, в іншому випадку дозвільна документація не є необхідною.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 653/2820/15.
Крім того, згідно з правовими висновками, наведеними в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2019 року у справі № 630/986/14, провадження № 61-18435св18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 336/2699/16, провадження № 61-32895св18, від 27 січня 2021 року у справі № 361/2430/18, провадження № 61-12338св20, від 24 листопада 2021 року у справі № 243/5056/20, провадження № 61-14037св21, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 697/1782/15, провадження № 61-18711св18, поділ нерухомого майна в натурі у разі необхідності його переобладнання та перепланування, зокрема шляхом проведення робіт, які передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, можливий лише за наявності документів, що дають право на їх виконання.
Разом з тим у висновку експерта не зазначено хто саме із сторін повинен проводити реконструкцію та переобладнання у спірному будинку.
Також суд враховує висновок ВС викладений в постанові від 20.12.2023 року у справі № 172/313/21,згідно з яким: «у пунктах 65-68 постанови Великої палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) зазначено, що «висновок будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не може бути визнаний належним та допустимий доказом з огляду на наступне. Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи. Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Разом з тим, у висновку будівельно-технічного експертного дослідження 18 серпня 2014 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду отже, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що висновок експертів від 09 лютого 2022 року № 473-22 не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки відповідно до вимог статті 106 ЦПК України в ньому не зазначено, що він підготовлений для подання до суду».
У висновку щодо технічної можливості виділу частки об'єкта нерухомого майна не зазначено, що він підготовлений для подання до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що висновок ФОП « ОСОБА_7 » є неналежним доказом у справі ( а.с.111).
Під час розгляду справи в представник позивача не заявляв клопотання про проведення експертизи.
Крім того, припинення права власності на частку у майні можливе лише за умови дотримання інтересів іншого співвласника (ВССУ у справі № 308/2858/15-ц від 05 жовтня 2017 року).
Виходячи з аналізу змісту ст. 356, 367, 364 ЦКУ, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними.
Так, при поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. Натомість, при виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється.
Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до ч.5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Позивачка не надала суду доказів, а в справі відсутні дані про те, яким чином співвідносяться ідеальні частки співвласників домоволодіння, чи становить житловий будинок, який позивачка просить виділити в окреме домоволодіння, саме 1/2 (половину) від усього домоволодіння.
Тим часом, ці обставини є істотними, позаяк мають значення при реальному виділі конкретного нерухомого майна (конкретних об'єктів права власності) в натурі та при проведенні у зв'язку з цим, за необхідності, розрахунків між співвласниками.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.
На підставі наведеного, ст. 358,364,367 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 247, 263-265, ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ірпінська міська рада про виділ частки в натурі з майна, що є у спільній частковій власності - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ;
Третя особа: Ірпінська міська рада Київської області, адреса: Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Шевченка,2 А.
Суддя М.П. Одарюк