Справа №345/6192/25
Провадження № 2/345/2897/2025
11.12.2025 року м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Онушканича В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, а саме просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1506,57 грн., яка складається з 1128,92 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з вересня 2019 року до квітня 2021 року, інфляційні втрати у розмірі 290,98 грн., 3% річних у розмірі 86,67 грн., а також судові витрати.
Позов мотивує тим, що постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 КП «Екосервіс» Калуської міської ради визнано банкрутом. Відповідно до протоколу електронного аукціону №BRD001-UA-20241028-00226 від 07.11.2024 переможцем аукціону є ФОП ОСОБА_1 14.11.2024 на підставі вказаного протоколу аукціону між КП «Екосервіс» Калуської міської ради та ФОП ОСОБА_1 укладено акт про придбання майна на аукціоні.
Згідно Додатку №1 до вказаного Акту зазначено перелік фізичних осіб, які мають заборгованість перед КП «Екосервіс» Калуської міської ради. Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Придбавши майно КП «Екосервіс» Калуської міської ради позивач отримав право вимоги, яке раніше належало КП «Екосервіс» Калуської міської ради, що надає статус правонаступника, тобто є новим кредитором до фізичних осіб боржників за надані послуги з поводження з побутовими відходами згідно з додатком №1 до акту про придбання майна на аукціоні від 14.11.2024 року, зокрема до мешканців за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Відповідно до Акту звірки розрахунків за особовим рахунком № НОМЕР_1 за вказаною адресою проживає 5 осіб, абонентом є ОСОБА_2 , за період з вересня 2019 року до квітня 2021 року заборгованість з надання послуг з управління побутовими відходами становить 1128,92 грн. А тому, з огляду на приписи ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідачка є споживачем комунальних послуг.
Оскільки відповідачка не погасила дану заборгованість перед позивачем, як правонаступником КП «Екосервіс» Калуської міської ради, позивач має право вимагати відшкодування інфляційних витрат, розмір яких склав 290,98 грн. та нарахування 3% річних на суму заборгованості, яка склала 86,67 грн. Відповідачка добровільно вказану суму заборгованості не погашає, тому позивач звернувся до суду з даним позовом, яким просить стягнути з відповідача в примусовому порядку вказану вище заборгованість та судові витрати по справі.
Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30.10.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.
Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі надсилалась відповідачу на адресу її зареєстрованого місця проживання. Водночас поштове відправлення було повернуто на адресу суду, а тому, з огляду на положення п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки документи надсилались за зареєстрованим місцем перебування відповідача та відповідач не повідомив суду іншої адреси, вважається, що відповідачці належним чином вручено вказані документи.
У строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідачка не надала відзиву на позов без поважних причин, тобто своїм правом подати відзив на позовну заяву відповідачка не скористався, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи, відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
За таких обставин, зі згоди позивача суд ухвалює рішення в заочному порядку розгляду справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов слід задоволити частково, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги, є індивідуальним споживачем.
Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (ст. 1 ч. 1 Закону).
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
В силу дії п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
В судовому засіданні встановлено, що Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 року КП «Екосервіс» Калуської міської ради визнано банкрутом.
Відповідно до протоколу електронного аукціону №BRD001-UA-20241028-00226 від 07.11.2024 року переможцем аукціону є ФОП ОСОБА_1 14.11.2024 року на підставі вказаного протоколу аукціону між КП «Екосервіс» Калуської міської ради та ФОП ОСОБА_1 укладено акт про придбання майна на аукціоні.
Згідно Додатку №1 до вказаного Акту зазначено перелік фізичних осіб, які мають заборгованість перед КП «Екосервіс» Калуської міської ради.
Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
КП «Екосервіс» здійснювало вивезення та захоронення твердих побутових відходів на території Калуської територіальної громади. Послуги населенню надавались фактично, оскільки КП «Екосервіс» було єдиним виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на території Калуської територіальної громади. Тарифи з вивезення побутових відходів на території Калуської територіальної громади затверджувалися рішеннями виконавчого комітету Калуської міської ради.
За адресою: АДРЕСА_1 було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 . Відповідно до інформації, наданої Управлінням «ЦНАП» виконавчого комітету Калуської міської ради від 30.10.2025 року, згідно з даними Бази обліку реєстрації у Калуській міській територіальній громаді за адресою: АДРЕСА_1 за період з вересня 2019 року до квітня 2021 року включно була зареєстрована відповідачка ОСОБА_2 .
Згідно із п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Статтею 9 Закону України статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» унормовано, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачка, будучи зареєстрованою за адресою АДРЕСА_1 , у розумінні положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII є споживачем послуг, відтак зобов'язаний оплачувати послуги з вивезення побутових відходів, які надавалися виконавцем КП «Екосервіс» за даною адресою. Суду не було надано доказів, що спростовують надання вказаних послуг. Відмови від надання послуг від відповідача не надходило.
Таким чином, між КП «Екосервіс» та відповідачкою виникли договірні відносини щодо надання послуг з управління побутовими відходами на підставі відкритого особового рахунку № НОМЕР_1 .
Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
На підставі вимог ст.ст.66, 67 ЖК України плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири (одноквартирного будинку).
Плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Розмір заборгованості за надані послуги підтверджується актом звірки. Відповідачкою не було спростовано розмір визначеної заборгованості в розмірі 1128,92 грн., не надано жодних доказів на спростовування факту надання чи надання не у повному обсязі житлово-комунальних послуг або ж надання цих послуг іншою особою.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1128,92 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.06.2021 року суд звертає увагу на наступне
Відповідно до частини першої статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Вказані норми права визначають такі ознаки відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №906/1174/18.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання визначена ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі заміни сторони зобов'язання до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Позивачем не надано доказів того, що набуте ним право вимоги заборгованості в сумі включає в себе відповідні нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Зокрема, акт про придбання майна на аукціоні не передбачає, що позивач набув право вимоги, окрім суми боргу, на такі нарахування.
Отже, позивач набув права на нарахування 3% річних та інфляційних з моменту набуття права вимоги на дебіторську заборгованість КП «Екосервіс», тобто з 14.11.2024 року.
Таким чином, згідно перерахунку розмір, нарахованих за період з 14.11.2024 року до 28.10.2025 року інфляційних втрат становить 122,89 грн., а 3% річних складає 32,38 грн.
За таких обставин з відповідачів на користь позивача слід стягнути 1128,92грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційні втрати у розмірі 122,89 грн., 3% річних у розмірі 32,38 грн., а всього 1284,19 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А тому з відповідачів на користь позивача слід стягнути 826,00 грн. судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги №14/01 від 14.07.2025 року та додаткові угоди до даного договору, що укладені між ФОП ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Юлії Біжко». 28.11.2025 р. між позивачем та адвокатським бюро «Юлії Біжко» складено акт №216 здачі-приймання до договору про надання професійної правничої допомоги, в яких деталізовано кожен вид виконаних робіт та наданих послуг. Відповідно до вказаного акту загальна вартість наданих послуг - 3301,31 грн. Дослідивши надані стороною позивача документи на підтвердження оплати професійних послуг адвоката, суд дійшов висновку, що такі витрати підтверджені належними та допустимими доказами.
Суд звертає увагу, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 2 грудня 2020 р. у справі № 317/1209/19, від 3 лютого 2021 р. у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 р. у справі № 753/1203/18.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада від 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
Суд враховує, що категорія справ про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги не є неординарною, не відзначається особливою складністю, судова практика у таких справах сформована давно, а тому надання правничої допомоги по такій категорії справі не потребує опрацювання великої кількості нормативних актів та пошуку значної кількості правових висновків Верховного Суду. Тому заявлений розмір витрат за надання правничої допомоги є необґрунтованим.
З врахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціни позову; реального часу, необхідного для виконання таких послуг, незначного обсягу юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду, суд приходить до висновку, що заявлені витрати представника позивача за надання правничої допомоги в розмірі 3301,31 грн. є явно неспівмірними, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності. Суд вважає обґрунтованими витрати за надання правничої допомоги в розмірі 1000,00 грн. А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 526, 530,536, 612, 625, 1050 ЦК України, ст.ст. 81, 137, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , заборгованість у розмірі 1284,19 грн., яка складається із 1128,92 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат у розмірі 122,89 грн., 3% річних у розмірі 32,38 грн., а також 826,00 грн. судового збору та 1000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Інші учасники справи (в тому числі і позивач), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення складено 11.12.2025року.
Суддя Володимир ОНУШКАНИЧ