П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/32678/24
Перша інстанція: суддя Свида Л.І.,
повний текст судового рішення
складено 20.06.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУПФ в Донецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ГУПФ в Рівненській області) та просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії №154450008861 від 10.09.2024 року за заявою ОСОБА_1 від 03.09.2024 року до ГУПФ в Одеській області про призначення пенсії за віком, згідно ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-1V від 09.07.2003 року (далі Закон №1058-1V);
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ в Рівненській області №154450008861 від 01.10.2024 року про відмову у призначенні пенсії на зміну рішення про відмову у призначенні пенсії від 10.09.2024 року за заявою ОСОБА_1 від 24.09.2024 року до ГУПФ в Одеській області про призначення пенсії за віком, згідно ст.26 Закону №1058-1V;
- зобов'язати ГУПФ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 до ГУПФ в Одеській області про призначення пенсії за віком з 03.09.2024 року згідно ст.26 Закону №1058-1V із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 09.02.1987 року по 23.01.1988 року в управлінні механізованих робіт №2 ВО “Комі нафта», з 17.12.1997 року по 01.03.2000 року в ТОВ “Староказацький агрокомплекс», відповідно до записів у трудовій книжці.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 03 вересня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до ГУПФ в Одеській області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-1V.
Розглянувши звернення позивачки за принципом “екстериторіальності» ГУПФ в Донецькій області прийнято рішення від 10.09.2024 року №154450008861 “Про відмову в призначенні пенсії», яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії.
В рішенні ГУПФ в Донецькій області від 10.09.2024 року №154450008861 зазначено про те, що за доданими документами позивачки до страхового стажу відповідно наданої трудової книжки від 17.10.1981 року серія НОМЕР_1 не зараховані наступні періоди: з 09.02.1987 року по 23.01.1988 року в управлінні механізованих робіт №2 ВО “Комі нафта», оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення з роботи, не завірено належним чином довідку від 02.08.2019 року №05/58-5-р, видану ТОВ “Лукойл-Комі» не взято до уваги, оскільки довідка потребує проставлення компетентним органом спеціального штампу апостиля; з 17.12.1997 року по 01.03.2000 року в ТОВ “Старокозацький агрокомплекс», оскільки відсутній номер контракту про зарахування на роботу та на звільнення з роботи, окремі довідки не надавалися. Стаж обчислено з 01.01.1999 року за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; з 01.09.1982 року по 14.07.1983 року період навчання в Білгород-Дністровському профтехучилищі, оскільки навчання перетинається з роботою, в наданому дипломі від 14.07.1983 року №043840 відсутній підпис Голови екзаменаційної комісії.
24 вересня 2024 року позивачка повторно звернулась до ГУПФ в Одеській області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-1V.
Розглянувши звернення позивача за принципом “екстериторіальності» ГУПФ в Рівненській області прийнято рішення від 01.10.2024 року №154450008861 “Про відмову у призначенні пенсії», в якому зазначено про те, що за доданими документами позивачки до страхового стажу не зараховано: період роботи з 09.02.1987 року по 23.01.1988 року в управлінні механізованих робіт №2 ВО “Комі нафта», оскільки в наказі на звільнення з роботи незрозуміла дата. Довідку від 02.08.2019 року №05/58-5-р, видану ТОВ “Лукойл-Комі» не взято до уваги, оскільки довідка потребує проставлення компетентним органом спеціального штампу апостиля; період роботи з 17.12.1997 року по 01.03.2000 року, оскільки відсутні номери контрактів про прийняття та звільнення. Період зараховано частково згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вважаючи такі дії та рішення відповідачів протиправними, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. При цьому, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Також суд зазначив, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Крім того, суд дійшов висновку, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон №1058-IV.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-1V особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до ч.1, 2 ст.24 Закону №1058-1V страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно ч.1 ст.56, ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).
Відповідно до п.1 Порядку, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Трудовий стаж встановлюється на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці.
Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №291/99/17.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивачка у період з 09.02.1987 року по 23.01.1988 року працювала в управлінні механізованих робіт №2 ВО “Комі нафта».
З оскаржуваних рішень відповідачів вбачається, що до страхового стажу позивачки не зараховано згідно наданої трудової книжки від 17.10.1981 року серія НОМЕР_1 не зараховані наступні періоди: з 09.02.1987 року по 23.01.1988 року в управлінні механізованих робіт №2 ВО “Комі нафта», оскільки наявне виправлення в даті наказу про звільнення з роботи, не завірено належним чином довідку від 02.08.2019 року №05/58-5-р, видану ТОВ “Лукойл-Комі» не взято до уваги, оскільки довідка потребує проставлення компетентним органом спеціального штампу апостиля.
Порядок ведення трудових книжок, був урегульований “Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162 та “Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.
Згідно п.2.4 “Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зокрема, зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
При цьому, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Крім того, судом взято до уваги зміст положень Порядку №637, відповідно до п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до Постанови КМУ від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі №275/615/17 (К/9901/768/17).
Колегія суддів також вважає необґрунтованими доводи пенсійного органу щодо наявності виправлень в трудовій книжці позивачки в даті наказу про її звільнення, який не завірений належним чином, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.
Більш того, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені з вини адміністрації підприємства. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 року в справі №687/975/17.
Стосовно періоду трудової діяльності позивачки на території російської федерації, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Європейська соціальна хартія ратифікована Законом України “Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» від 14.09.2006 року №137-V, у пункті 4 статті 12 Розділу ІІ визначає, що з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення: - рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін; надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, яксумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
На виконання взятих на себе зобов'язань у статті 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Аналогічне положення міститься і в частині 2 статті 4, частині 4 статті 8 Закону №1058- IV.
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону №1058- IV питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Тож, при вирішенні питання зарахування до стажу періодів роботи, набутих на території російської федерації до 01.01.2023, слід керуватися Угодою між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 та Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, які були чинними на момент набуття позивачем спірного стажу роботи.
Згідно ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода), пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань “відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Ст. 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до ст.6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди).
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу.
Наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до ст.13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні та обчисленні пенсії.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.
Частиною другою статті 4 Угоди “Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Відповідно до Закону України “Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами ч.2 ст.24 Закону України “Про міжнародні договори України» визначено, що припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
Згідно ч.1 ст.25 Закону України “Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою КМУ №1328 від 29.11.2022 року “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м.москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 року, за якою Україна вийшла з Угоди з 19 червня 2023 року.
В свою чергу, 24 червня 2023 року прийнято Постанову КМУ “Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» №639, за якою Угода припинила свою дію для України з 04 липня 2023 року.
Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що за наявності чинних, у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Враховуючи, що трудова діяльність позивача на території російської федерації мала місце з 09.02.1987 року по 23.01.1988 року, тобто в період до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 року.
04.02.2023 року КМУ прийнято Постанову №107 “Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» в п.1 якої зазначено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно з довідкою ТОВ “Лукойл-Комі» від 02.08.2019 року №05/58-5-р позивачка у період з 09.02.1987 року (10.02.1987 року) по 23.01.1988 року працювала в управлінні механізованих робіт №2 ВО “Комі нафта» на посаді швейцара та прибиральниці. Позивачка працювала повний робочий день. Відпусток без збереження заробітної плати не було. Довідка видана на підставі карточки Т-2.
Довідка завірена підписами уповноважених осіб та печаткою підприємства.
Відповідно до ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, чинної на момент роботи позивача (далі - Угода), відповідно до якої Україна була державою-учасницею до 02.12.2022 року, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.
Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст.11 Угоди).
Згідно Статті 3 Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, до якої Україна приєдналася 10.01.2002 року на підставі Закону України “Про приєднання України до Конвенції», що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
Як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, документи, видані громадянам для призначення пенсії державами-учасницями Угоди не потребують легалізації.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо можливості зарахування періодів роботи позивача відповідно до вищевказаної довідки, виданої ТОВ “Лукойл-Комі» на території російської федерації, у разі поставлення апостилю компетентними органами держави, в якій документ був складений, є необґрунтованими та такими, що суперечать законодавству, оскільки право позивача на призначення пенсії не може пов'язуватись з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що для обчислення стажу роботи при призначенні пенсії позивачці мають бути зараховані періоди її роботи з 09.02.1987 року по 23.01.1988 року в управлінні механізованих робіт №2 ВО “Комі нафта».
Як вбачається із спірних рішень, пенсійним органом також не зараховано період роботи позивачки з 17.12.1997 року по 01.03.2000 року в ТОВ “Староказацький агрокомплекс», оскільки відсутній номер контракту про зарахування на роботу та на звільнення з роботи, окремі довідки не надавалися. Стаж обчислено з 01.01.1999 року за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Колегія суддів вважає таку позицію пенсійного органу необґрунтованою з урахуванням наступного.
Відповідно до ч.1 ст.14, ч.10, 12 ст.20 Закону №1058-1V страхувальниками є роботодавці, зокрема, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Статтею 15 Закону №1058-1V передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до положень ст.106 Закону №1058-1V відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Верховним Судом у постанові від 21.02.2020 року по справі №686/3264/16-а наголошено на необхідності застосування саме записів у трудовій книжці, а надання довідок вимагається у разі відсутності в ній відповідних записів.
З матеріалів справи вбачається, що трудова книжка позивача містить дані про періоди трудової діяльності, а сумніви Управління щодо можливості зарахування цих періодів робіт до страхового стражу не знайшли свого обґрунтованого підтвердження.
Більш того, відповідачем зараховано періоди роботи позивача у ТОВ “Староказацький агрокомплекс» з 01.01.1999 року.
При цьому, якщо органи Пенсійного фонду мають сумніви у достовірності даних, то не позбавлені права з власної ініціативи витребувати від підприємств та організацій необхідні відомості для перевірки наданих їм даних для призначення пенсії, однак, відповідачі не вчиняли жодних дій для отримання додаткових документів щодо зарахування/незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 17.12.1997 року по 01.03.2000 року в ТОВ “Староказацький агрокомплекс».
Як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені з вини адміністрації підприємства.
Враховуючи наведене, до страхового стажу позивачки має бути зарахований період роботи в ТОВ “Староказацький агрокомплекс» з 17.12.1997 року по 01.03.2000 року, про що вірно зазначив суд 1-ї інстанції.
Резюмуючи усе вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції щодо протиправності рішень ГУПФ в Донецькій області №154450008861 від 10.09.2024 року та ГУПФ в Рівненській області №154450008861 від 01.10.2024 року та наявності підстав для їх скасування.
Також апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що належним та ефективним способом захисту права позивачки є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути її заяву з урахуванням висновків суду.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк