11 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/21346/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року в адміністративній справі №160/21346/24 (головуючий суддя І-ї інстанції - Кучугурна Н.В., повний текст складено 07.04.2025 року) за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Піщанської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачі 07.08.2025 року звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Піщанської сільської ради, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Піщанської сільської ради X сесії VIII скликання за №18-10/VIII від 23.06.2021 року «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Піщанської сільської територіальної громади з 2022 року».
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що позивачі мають у власності об'єкт нерухомості, розташований на території с.Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області. 17.07.2024 року вони отримали податкові повідомлення-рішення про нарахування податку на нерухоме майно за 2022 та 2023 роки. Підставою для нарахування податку є спірне рішення відповідача. Позивачі зазначають, що відповідачем не підготовлено аналіз регуляторного впливу та не оприлюднено його проекту з метою одержання зауважень та пропозицій. Також відповідачем не оприлюднено проект самого рішення з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних і юридичних осіб, їх об'єднань. Відсутня і інформація про подання проекту оскаржуваного рішення Піщанської сільської ради до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 вказаного вище Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Позивачі вказують, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з наведених вище обставин. У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачені законодавством заходи для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушенням. Жодні з перелічених дій Піщанською сільською радою вчинено не було, що і призвело до безпідставного нарахування податкових зобов'язань.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав, зазначених в позові.
Відповідач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.
В судове засідання 23 вересня 2025 року сторони та їх представники не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в електронні кабінети сторін.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025 року вирішено подальший апеляційний розгляд справи №160/21346/24 провести у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
У період з 24.09.2025 року по 11.09.2025 року та з 13.11.2025 року по 09.12.2025 року головуючий суддя Юрко І.В. перебувала на лікарняному.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, є власниками об'єктів нерухомого майна, розташованого, у тому числі, на території с.Олівщина Новомосковського району.
Відповідач - є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом Украни «Про місцеве самоврядування в Україні» повноваження.
Рішенням Х сесії VIIІ скликання Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 23.06.2021 року №18-10/VII встановлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Піщанської сільської територіальної громади з 2022 року. У рішенні вказано, що воно набуває чинності з 01.01.2022 року.
Згідно з цим рішення, його дія поширюється у тому числі на с.Орлівщина Піщанської сільської ради.
Позивачі вважають, що вказаним вище рішенням Піщанської сільської ради, яким встановлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Піщанської сільської територіальної громади, порушуються їх права, як платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке розташоване на території с.Орлівщина, оскаржили таке рішення до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої-третьої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі по тексту - Закон №280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Згідно з частиною одинадцятою статті 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Відповідно до частини дванадцятої статті 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Між тим, частиною десятою статті 59 Закону №280/97-ВР унормовано, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно зі статтею 69 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування відповідно до ПК України встановлюють місцеві податки і збори.
За приписами пункту 24 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до ПК України вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
В позові та апеляційній скарзі позивачі посилаючись на обов'язковість дотримання відповідачем норм Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» зазначили, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, спрямованим на неодноразове застосування і до невизначеного кола користувачів.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів.
Згідно із пунктом 10.2 статті 10 ПК України до місцевих зборів належить податок на майно.
Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
За визначенням статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Однією з визначальних ознак регуляторного акту є те, що цей акт зумовлює регуляторний вплив на урегульовані ним правовідносини.
До кваліфікуючих ознак регуляторного акту можна віднести й закріплену нормами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» спеціальну процедуру його підготовки, розроблення, розгляду, прийняття і офіційного оприлюднення, яка включає стадії, зокрема, підготовки аналізу регуляторного впливу такого акту і оприлюднення проекту останнього з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань (статті 8, 9 цього Закону).
Частина п'ята статті 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
Статтею 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Апеляційний суд зазначає, що спірне рішення сільської ради, як це випливає з його змісту, виконує насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки прийнято лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів ПК України, закріплених у його статті 12, як вірно заначив суд першої інстанції.
Відповідно до правил частини першої статті 67, частини першої статті 74 Конституції України кожен (тобто включаючи й суб'єктів господарювання) зобов'язаний сплачувати податки і збори (у тому числі й місцеві) в порядку і розмірах, установлених законом. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.
Згідно із пунктом 6.1 статті 6 ПК України податком (у тому числі й місцевим податком і збором, як видом податку) є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Відповідно сплата місцевих податків та зборів, як безумовних платежів до місцевих бюджетів, є конституційним обов'язком кожного, у тому числі й суб'єктів господарювання, і обговорення цього питання на всеукраїнському рівні не допускається, а отже публічне обговорення питання податків, зокрема, й за процедурою, запровадженою Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», не може бути здійснене і на рівні місцевому, інакше це суперечитиме положенням Конституції України та засадам законодавства України у сфері оподаткування.
Рішення органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 ПК України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять ані Податкоий кодекс України, ані Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Податкові правовідносини унормовуються, насамперед, Податковим кодексом України, положення якого можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до нього відповідними законами України, а усі нормативно-правові акти, які входять до складу податкового законодавства України, повинні прийматися на підставі, за правилами та на виконання цього Кодексу.
Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Податковим кодексом України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.
Таким чином, податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, і не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, про які йде мова у Законі України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Вказана правова позиція викладена об'єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 10 грудня 2021 року у справі №0940/2301/18.
У вказаній справі Суд дійшов висновку, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв'язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновку щодо застосування норм права, икладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, колегія суддів зазначає, що спірне рішення Піщанської сільської ради, яким змінюються розміри ставок місцевого податку, не є регуляторним актом і до процедури його прийняття не повинні застосовуватися положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Водночас, незастосовність приписів Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» до процедури прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів не свідчить про звільнення органу місцевого самоврядування від обов'язку дотримуватись положень статей 4, 12 ПК України.
Одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство, є принцип стабільності, який полягає в тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (пп.4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Пунктом 7.1 статті 7 ПК України передбачено, що під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; 7.1.8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Отже, ставка податку належить до обов'язкових елементів податку.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України.
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, надсилають у десятиденний строк з дня прийняття рішень, але не пізніше липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та/ або зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів, до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та/або зборів, в електронному вигляді інформацію щодо ставок та податкових пільг зі сплати місцевих податків та або зборів у порядку га за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та копії прийнятих рішень про встановлення місцевих податків та або зборів та про внесення змін до таких рішень. Якщо в рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також податкових пільг з їх сплати не визначено термін його дії, таке рішення є чинним до прийняття нового рішення.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов'язковими згідно із нормами цього Кодексу, такі податки та або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.
Отже, у випадку невчинення дій із прийняття та оприлюднення рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів у встановленому порядку такі податки справляються у наступному після його прийняття бюджетному періоді.
З матеріалів справи вбачається, що спірне рішення прийнято Піщанською сільською радою 23 червня 2021 року та оприлюднене на офіційному сайті Піщанської сільської ради 25 червня 2021 року, про що відповідачем надані відповідні докази.
Отже, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підстави для визнання протиправним та нечинним оскаржуваного рішення - відсутні.
Доводи апеляційної скарги щодо необхідності погодження оскаржуваного рішення із органами антимонопольного комітету, вплив оскаржуваного рішення на розмір витрат суб'єктів господарювання, необхідних для сплати цих платежів, є необгрутованими, оскільки спірне рішення відповідача не є таким, що має погоджуватися Антимонопольним комітетом України, адже нормами чинного законодавства обов'язковість такої процедури у цьому випадку не передбачена.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01 лютого 2022 року у справі №160/1936/21, від 18 листопада 2024 року у справі № 260/171/22.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем - Піщанською сільською радою, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність прийняття рішення №18-10/VIII від 23.06.2021 року «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території Піщанської сільської територіальної громади з 2022 року».
Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що при прийнятті спірного у цій справі рішення, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому таке рішення не підлягає скасуванню, як вірно зазначив і суд першої інстанції.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року в адміністративній справі №160/21346/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року в адміністративній справі №160/21346/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко