10 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/25441/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Ясенової Т.І., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 року в адміністративній справі №160/25441/24 (головуючий суддя першої інстанції - Конєва С.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 27.08.2024 №912040810983 щодо відмови позивачеві в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 19.08.2024;
зобов'язати відповідача-1 здійснити призначення та виплату позивачеві пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 19.08.2024.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. Апелянт вказує, що перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». 19.08.2024 року позивач звернулася до пенсійного органу із заявою щодо перерахунку пенсії з виду на вид. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №912040810983 від 27.08.2024 року про відмову у проведенні перерахунку пенсії було відмовлено позивачу у здійсненні перерахунку пенсії з огляду на відсутність підстав для призначення інших видів пенсії (по інвалідності або в разі втрати годувальника) та відсутність законних підстав для проведення перерахунку пенсії шляхом зміни умов призначення пенсії за віком з пільгових на загальні умови. Позивач вважає таке рішення відповідача-2 протиправним, оскільки їй була призначена пенсія відповідно до Закону №1788, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058 позивач звернувся вперше, відповідно, у позивача наявні права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058 та така пенсія має бути призначена виходячи з показника середньої заробітної плати по Україні за три останні роки, тобто за 2021-2023 роки, що передували року звернення за призначенням пенсії за віком до територіального управління Пенсійного фонду України. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду.
Позивач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
З 2009 року позивач - ОСОБА_1 отримує пенсію за віком по Списку №1, призначену відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та вимог ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується копіями пенсійного посвідчення позивача та рішення про перерахунок пенсії від 30.07.2024 року, наявними в матеріалах справи (а.с.11,12) та не заперечується учасниками справи.
19.08.2024 року позивач звернулася до відповідача-1 із заявою щодо перерахунку пенсії з виду на вид, що підтверджується змістом копії оскаржуваного рішення (а.с.13).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №912040810983 від 27.08.2024 року про відмову у проведенні перерахунку пенсії було відмовлено позивачеві у здійсненні перерахунку пенсії з огляду на відсутність підстав для призначення інших видів пенсії (по інвалідності або в разі втрати годувальника) та відсутність законних підстав для проведення перерахунку пенсії шляхом зміни умов призначення пенсії за віком з пільгових на загальні умови, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявною у справі (а.с.13).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-2 від 27.08.2024 №912040810983 щодо відмови позивачеві в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 19.08.2024 року, у зв'язку з чим, позивач просить захистити її порушене право шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача-1 здійснити призначення та виплату позивачеві пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 19.08.2024.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Так, відповідно до пункту «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788), у редакції чинній на момент призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 - 07.11.2015, було визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), який, згідно преамбули, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Отже, з 1 січня 2004 року Закон №1058 є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 (в редакції чинній станом на 27.05.2012р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом 16 наведеного розділу Закону №1058 визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (01.10.2017 року) мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Згідно положень ст.9 Закону №1058 за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до положень Закону №1788 можуть бути призначені трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
При цьому, ст.10 Закону №1058 визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відтак, чинним пенсійним законодавством України передбачено чотири види пенсій, при цьому, особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Окрім того, особи, які працювали на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №12 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України в питаннях пенсійного забезпечення мають пільгу, яка виражається у зниженні пенсійного віку, проте, вид пенсії, що їм призначається - це пенсія за віком, яка згідно вищенаведених положень законодавства призначається, перераховуються та виплачується у відповідності до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закону №1058).
Так, як вбачається з матеріалів справи, з 2009 року позивачеві була призначена пенсія за віком по Списку №1, призначену відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та вимог ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується копіями пенсійного посвідчення позивача та рішення про перерахунок пенсії від 30.07.2024 року, наявними в матеріалах справи (а.с.11,12) та не заперечується учасниками справи.
Таким чином, з аналізу вищенаведених норм пенсійного законодавства та встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що, оскільки, позивач з 2009 року вже отримує пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ст.13 Закону №1788 та Закону №1058, то підстави для призначення їй вдруге пенсії за віком, але вже відповідно до ст.26 Закону №1058, що є одним і тим самим видом довічної пенсії, у пенсійного органу були відсутні.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховний Суд, викладеною у його постановах від 30.11.2023 року у справі №580/3792/23, від 27.06.2023 року у справі №500/4392/22, від 14.05.2019 року у справах №185/757/17 та №337/851/17, від 27.02.2019 року у справі №336/84/16-а.
Крім того, наведена правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 22.10.2024 року у справі №300/5450/23.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, за ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, покладається на кожну сторону, тобто, у даному випадку, на позивача.
Однак, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність рішення відповідача-2 від 27.08.2024 №912040810983 щодо відмови позивачеві в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 19.08.2024, з урахуванням положень чинного пенсійного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, встановлених судом обставин у справі та висновків Верховного Суду, які наведені вище.
При цьому, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення висновки, викладені в постановах Верховного Суду, на яких наполягає позивач у позові, зокрема, у постанові від 17.06.2021р. у справі №336/7438/16-а, оскільки наведена постанова не містить відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у його постановах від 14.05.2019р. у справах №185/757/17 та №337/851/17, від 27.02.2019 у справі №336/84/16-а, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати саме висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 14.05.2019р. у справах №185/757/17 та №337/851/17, від 27.02.2019 року у справі №336/84/16-а, що стосуються призначення пенсії за віком за Законом №1058, право на яке використав позивач при її призначенні з 16.10.2005р., а також у постановах від 30.11.2023 року у справі №580/3792/23, від 27.06.2023 року у справі №500/4392/22, від 22.10.2024 року у справі №300/5450/23.
Перевіривши правомірність прийняття відповідачем-2 рішення від 27.08.2024 №912040810983 щодо відмови позивачу в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 19.08.2024, то пенсійний орган, відмовляючи позивачу у призначенні такої пенсії, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відтак, судом не встановлено порушення відповідачем-2 прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, оскільки позивачеві пенсія за віком (зі зниженням пенсійного віку) призначена і виплачується з 2009 року, у зв'язку з чим, підстав для повторного призначення пенсії одного виду (пенсії за віком) у відповідача-2 немає, а тому судом правильно відмовлено позивачу у задоволені позовних вимог.
Виходячи з того, що у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 від 27.08.2024 №912040810983 щодо відмови позивачеві в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 19.08.2024 (основної вимоги), а, відповідно, відсутні підстави для задоволення і похідних вимог позивача про зобов'язання відповідача-1 здійснити призначення та виплату пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 19.08.2024.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року в адміністративній справі №160/25441/24 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року в адміністративній справі №160/25441/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя Т.І. Ясенова
суддя С.В. Чабаненко