10 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/26195/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 року в адміністративній справі №160/26195/25 (головуючий суддя першої інстанції - Луніна О.С.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
15.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягає у тому, що ним не розглянуто об'єктивно і вчасно заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не перевірено викладених у ній фактів, не прийнято рішення відповідно до чинного законодавства, не повідомлено позивачу у письмовій формі про наслідки розгляду заяви;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийняти рішення, яким надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як військовозобов'язаному, який зайнятий постійним доглядом за матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, та надати Довідку із зазначенням строку відстрочки за формою встановленою Додатком 6 до Постанови Кабінету Міністрів від 16 травня 2024 року № 560.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/26195/25 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Також, разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить:
заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період, у т.ч. видавати відносно нього мобілізаційні розпорядження, вручати повістки, видавати накази, направляти для проходження військово-лікарської комісії, здійснювати відправку до військової частини для проходження військової служби, інші дії, спрямовані на призов на військову службу до набрання судовим рішенням у справі законної сили.
В обґрунтування заяви зазначає, що 26 серпня 2025 року, в системі «РЕЗЕРВ+», у позивача відобразилася інформація про наявність відстрочки до 05.11.2025 року з підстав передбачених п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Даний факт прямо підтверджується роздруківка електронного військово-облікового документа у системі «РЕЗЕРВ+». Невідомо з яких причин 29 серпня 2025 року, інформація про наявність відстрочки у ОСОБА_1 до 05.11.2025 року з підстав передбачених п.9 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зникла (видалилася) у системі «РЕЗЕРВ+». Наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відсутня також станом на момент вчинення та підписання даної позовної заяви. Заявник 01 вересня 2025 року через свого адвоката Індіану Мудру направив до Міністерства оборони України (для подальшого направлення (скерування) до ІНФОРМАЦІЯ_2 ) адвокатський запит для отримання інформації стосовно відстрочки позивача. Станом на момент, складання, підписання та подання даної заяви про забезпечення позову до суду ані позивач. ані його адвокат не отримували відповіді на вищезазначений адвокатський запит. Таким чином станом на дату вчинення, підписання та направлення даної заяви про забезпечення позову до суду, ОСОБА_1 не отримав від відповідача рішення (довідку) за наслідками розгляду його заяви, що направлена засобами поштового зв'язку 06 серпня 2025 року та отримана відповідачем 07 серпня 2025 року про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. На думку заявника прямо вбачається порушення норм діючого законодавство з боку уповноважених осіб відповідача, як щодо розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації так і прийняття щодо рішення, яке оформлюється в вигляді довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації стосовно заявника. Зазначає, що до моменту розгляду заяви та прийняття відповідного рішення відповідачем по відношенню до ОСОБА_1 не можуть бути здійснені будь-які дії чи прийняті будь-які рішення щодо призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Однак, на думку позивача, існує очевидна вірогідність, що у зв'язку з очевидною протиправною бездіяльністю уповноважених осіб відповідача щодо не розгляду заяви та щодо неприйняття рішення по відношенню до ОСОБА_1 , з боку уповноважених осіб територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки на території України, можуть вчинятися дії пов'язані з призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період. З огляду на викладене, заявник звертається до суду з заявою про забезпечення позову в адміністративній справі, щоб на момент розгляду даної адміністративної справи та до ухвалення у даній адміністративній справі відповідного рішення суду не були порушені його права щодо його протиправного призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/26195/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким вимоги заяви про забезпечення позову задовольнити. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову суд виходив з того, що приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів то заява заявника про забезпечення позову є необґрунтованою.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Так, відповідно до частини 1 - 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з приписами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта.
Відтак, забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Отже, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Посилання на те, що відповідачем на момент розгляду даної адміністративної справи та до ухвалення у даній адміністративній справі відповідного рішення суду можливо будуть порушені права заявника щодо його протиправного призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не свідчить про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення його прав в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2023 року у справі №640/15534/22.
Сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Факт протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо позивача, а також факт наявності порушення прав останнього, потребують доведення та встановлення судом шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх зібраних доказів під час розгляду справи.
Твердження позивача мають суб'єктивний характер та обумовлені його процесуальним становищем зацікавленої сторони.
У ході розгляду поданої заяви судом не виявлено фактів існування, на час прийняття даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Дослідивши вказані обставини, суд встановив, що такі заходи забезпечення позову, про які просить заявник є неспівмірними.
Крім того, порушене право заявника буде відновлене з моменту його порушення, якщо таке буде судом встановлено при розгляді справи по суті.
З урахуванням наведеного, та враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів, суд першої інчстанції дійшов правильного висновку, що заява заявника про забезпечення позову є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 року в адміністративній справі №160/26195/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 року в адміністративній справі №160/26195/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Сафронова