10 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 195/921/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 30.06.2025 року в адміністративній справі №195/921/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,-
ОСОБА_1 звернулась до Томаківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якому просила скасувати постанову серії ЕНА № 4870908 від 02.06.2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано постанову інспектора СРПП ВП №3 Нікопольського РУП ГУНП в Дніпропетровській області капітана поліції Шевченко Андрія Вікторовича серії ЕНА №4870908 від 02.06.2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн. за ч. 2 ст.126 КУпАП.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки не враховано наданий 20.06.2025 року відповідачем відеозапис з нагрудної камери поліцейського ГУНП.
Вважає, відеозапис адміністративного правопорушення, який був наданий до суду першої інстанції, є належним та допустимим доказом, однак суд першої інстанції безпідставно не оцінив цей відеозапис, не зазначив причини його відхилення та не вказав, чому він не може вважатися належним доказом відповідно до статті 251 КУпАП.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подала, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, 02.06.2025 року інспектором СРПП ВП №3 Нікопольського РУП ГУНП в Дніпропетровській області капітаном поліції Шевченко Андрієм Вікторовичем було винесено оскаржувану постанову серії ЕНА №4870908 від 02.06.2025, якою громадянку ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400, 00 грн.
Згідно вказаної постанови, постанови 02.06.2025 року о 00:02 по вул. Ювілейна, №1, в с-щі. Томаківка, Нікопольського району, Дніпропетровської області, позивач керувала транспортним засобом не маючи посвідчення водія, чим порушила п.2.1.а ПДР, тим самим вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч.2 ст. 126 КУпАП.
Не погодившись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадської о порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 1 10, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 1 19. частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121. статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123. статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4 , статті 128- 129, частина перша статті 132-1, частини перша і п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135. стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180. 181- 1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно положень статті 258 КУпАП у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, зокрема передбачених частиною другою статті 126 КУпАП, уповноважена посадова особа на місці вчинення правопорушення виносить постанову. У такому випадку протокол про адміністративне правопорушення не складається.
У випадках, передбачених частиною другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу, крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті, що зафіксовані за допомогою засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 126 цього Кодексу.
Відповідно до статті 283 КУпАП. розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити наступне: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Відповідно до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух».
Статтею 1 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що цей закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Згідно частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Як убачається з матеріалів справи, 02.06.2025 року о 00:02 по вул. Ювілейна, №1, в с-щі. Томаківка, Нікопольського району, Дніпропетровської області, позивач керувала транспортним засобом не маючи посвідчення водія, чим порушила п.2.1.а ПДР, тим самим вчинила адміністративне правопорушення передбачене частиною другою статті 126 КУпАП. Відповідно до вказаної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.
Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Пунктом 2.4 а ПДР України визначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Так, за змістом оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог п. 2.1.а Правил дорожнього руху.
Пунктом 2.1 ПДР передбачено обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Приписами п.2.1 а ПДР визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортними засобами відповідної категорії.
Частиною другою статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має посвідчення водія.
Отже, керування транспортним засобом особою, яка не має посвідчення водія, створює склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 126 КУпАП.
Суб'єктивна сторона вказаного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.
Згідно статті 10 КУАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх (прямий умисел) або свідомо допускала настання цих наслідків (непрямий умисел).
Тобто, суб'єктивна сторона, як елемент складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке встановлена ч.2 ст.126 КУпАП, передбачає обов'язкову наявність умислу особи на вчинення такого правопорушення.
Таким чином, визначаючи наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 126 КУпАП, обов'язковим є встановлення умислу позивача на вчинення адміністративного правопорушення, об'єктивна сторона якого полягає в керуванні транспортним засобом особою, яка не має посвідчення водія.
Як встановлено судом першої інстанції, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 126 КУпАП, яка передбачає, що керування транспортним засобом особою, яка не має право керувати транспортними засобами тягне за собою накладення штрафу в розмірі двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У свою чергу, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється уповноваженою особою на підставі доказів, перелік джерел яких наведено в статті 251 КУпАП.
Проте, жодного доказу самого факту керування позивачем транспортним засобом, а саме автомобілем 02.06.2025 року о 00:02 по вул. Ювлейна, №1 в с-щі Томаківка гр. ОСОБА_1 до суду не надано.
Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 76 КАС України).
Відповідно до частини третьої та п'ятої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Враховуюче викладене, за відсутності доказів керування позивачем транспортним засобом, притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 126 КУпАП є неправомірним, оскільки за таких умов в його діях відсутній склад такого адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надана постанова серії ЕНА № 4870908 від 02.06.2025 року не може бути визнана належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, обставини якого викладені в спірній постанові.
При цьому, доводи скаржника про фіксацію скоєного адміністративного правопорушення відеозаписом з нагрудної камери поліцейського ГУНП, не підтверджується наявними матеріалами у справі.
Інших доказів на підтвердження порушення позивачем ПДР України, відповідачем не надано.
Враховуючи наведені вище обставини, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки предметом позову в цій справі є рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з частиною третьою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року в адміністративній справі №195/921/25 залишити без задоволення.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року в адміністративній справі №195/921/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко