11 грудня 2025 р. Справа № 520/23688/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., повний текст складено 09.09.25 по справі № 520/23688/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМО-ПЛЮС"
до Харківської митниці
про визнання протиправним та скасування рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІМО-ПЛЮС" звернулося до Харківської митниці з позовом , в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості № UA 807000/2024/000493/2 від 12.08.2024 р.;
- визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 807200/2024/000600 від 12.08.2024 р.;
- стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 13800,64 грн. та зі сплати витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМО-ПЛЮС" задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості №UA807000/2024/000493/2 від 12.08.2024. Визнано протиправним та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 807200/2024/000600 від 12.08.2024. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМО-ПЛЮС" за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці судові витрати зі сплати витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. та судового збору у розмірі 13800,64 (тринадцять тисяч вісімсот) гривень 64 коп.
Харківська митниця, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подала апеляційну скаргу, вважає
рішення суду незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Порушення норм процесуального права полягає у ненаданні належної правової оцінки доказам по справі, обставинам та матеріалам справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що свідчить про неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та вказує на порушення під час ухвалення судом рішення норм процесуального права, а саме ст.ст. 2, 90, ч.3 ст.242, ч.4 ст.246 КАСУ. Вказує , що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не враховане те, що позивачем на вимогу митного органу та на підставі ч.2, ч.3 та ч.4 ст. 53 МКУ та з урахуванням спрацьованої по спірній ЕМД №24UA807200012067U від 12.08.2024 митної вартості до митного контролю та митного оформляння не надані додаткові документи, які б підтверджували числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей, щодо ціни що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Також, вважає, що судом першої інстанції не дано обґрунтування відомостям баз даних ЄАІС та згенерованим ризикам АСАУР Держмислужби України по спірній ЕМД. Вказує , що рішення про коригування митної вартості містить: 1. обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не було визнано; 2. наявну в митного органу інформацію щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних товарів, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості; 3. вичерпний перелік вимог, щодо надання додаткових документів, передбачених ч.3 ст.53 МКУ, 4. обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованих митним органом.
Також, звертає увагу, що визначення митної вартості є дискреційним повноваженням митного органу.
Вважає , що вимога позивача про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є неналежним та неправильним способом захисту прав позивача, оскільки скасування оскаржуваної картки відмови не поновлюватиме митну декларацію, за якою було вперше заявлено до митого оформлення товари позивача, бо ці товар позивача вже оформлено у митному відношенні та випущено у вільний обіг за новою митною декларацією. А саме, на час звернення позивача до суду спірна картка відмови вичерпала свою дію і права та інтереси позивача жодним чином не порушувались, а отже підстави для її скасування та дослідження правомірності відсутні.
Вважає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів товару №UA807000/2024/000493/2 від 12.08.2024 прийняте з додержанням вимог ч.2 ст.55 МК України та Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за №883/21195, і що рішення про коригування митної вартості №UA807000/2024/000493/2 від 12.08.2024 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807200/2024/000600 від 12.08.2024 винесені на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначений нормами МКУ та інших підзаконних нормативних актів, а також з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідних рішень. Крім того , посилається на неправильний розрахунок суми судового збору, який підлягав сплаті позивачем під час подання даного позову, та, який, відповідно, рішенням суду першої інстанції стягнуто з Харківської митниці на користь товариства. Посилаючись на підстави та обґрунтування , викладенні в апеляційній скарзі , просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі №520/23688/24 та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову ТОВ «ВІМО-ПЛЮС».
ТОВ «ВІМО-ПЛЮС» подало до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025р. законним та обґрунтованим, таким, що не підлягає скасуванню. Посилаючись на обґрунтування, викладенні у відзиві , з висловленими Харківською митницею доводами не погоджується та просить суд залишити апеляційну скаргу Харківської митниці без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025р. по справі №520/23688/24 - без змін.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа .
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що 12.08.2024 року до митного поста “Барабашово» Харківської митниці ТОВ “ВІМОПЛЮС» (код ЄДРПОУ 44959490) була подана митна декларація за 24UA807200012067U на товари 1: “ 1. Продукти, що використовуються для годівлі тварин, корм для собак або котів роз..» код згідно з УКТ ЗЕД 2309103100, на товари 2: “ 1. Продукти, що використовуються для годівлі тварин: корм для собак та котів, розфасований:..» код згідно з УКТ ЗЕД 2309101100, на товари 3: “ 1. Вироби з натуральної шкіри: жувальні засоби для чищення зубів собак у вигляді:..» код згідно з УКТ ЗЕД 4205009000, на товари 4: “ 1. Продукти, що використовуються для годівлі тварин, корм для собак або котів розфасований:..» код згідно з УКТ ЗЕД 2309109000, на товари 5: “ 1. Сіль, не призначена для приготування, консервування, не для хімічних перетворень..» код згідно з УКТ ЗЕД 2501009900, на товари 7: “ 1. Продукти, що використовуються для годівлі тварин, корм для собак або котів розфасований для роздрібної торгівлі, інші...» код згідно з УКТ ЗЕД 2309109000, на товари 8: “ 1. Продукти, що використовуються для годівлі тварин, корм для собак або котів розфасований...» код згідно з УКТ ЗЕД 2309105100, на товари 9: “ 1. Роги тварин для годування тварин, розфасований для роздрібної торгівлі: Ласощі Trixie...» код згідно з УКТ ЗЕД 0507900000, на товари 10: “ 1. Продукти, що використовуються для годівлі тварин, корм для собак або котів роз...» код згідно з УКТ ЗЕД 2309103100, на товари 11: “ 1. Продукти, що використовуються для годівлі тварин: корм для собак та котів, розфасований...» код згідно з УКТ ЗЕД 2309101100, на товари 12: “ 1. Продукти, що використовуються для годівлі тварин: корм для собак...» код згідно з УКТ ЗЕД 2309101100, на товари 13: “ 1. Продукти тваринного походження для годування тварин, розфасований для роздрібної...» код згідно з УКТ ЗЕД 0511998590, на товари 14: “ 1. Продукти, що використовуються для годівлі тварин, корм для собак або котів розфасований...» код згідно з УКТ ЗЕД 2309105100, на товари 15: “ 1. Продукти, що використовуються для годівлі тварин, корм для собак або котів роз...» код згідно з УКТ ЗЕД 2309103100, що надійшло на адресу ТОВ “ВІМО-ПЛЮС» за зовнішньоекономічним контрактом з підприємством VIOLA Sp. z o.o., ul. Rolnicza 10, 22-600 Tomaszow Lubelski, Polska.
Разом з митною декларацією були подані до митного контролю та митного оформлення наступні документи, зазначені в графі 44 вказаної ЕМД: Пакувальний лист (Packing list) VIMD/000001/08/2024 від 08.08.2024; Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) VIMD/000001/08/2024 від 08.08.2024; Автотранспортна накладна (Road consignment note) 628413 від 08.08.2024; Декларацiя про походження товару (Declaration of origin) VIMD/000001/08/2024 від 08.08.2024; Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR. 1) PL/MF/AT/0090730 від 08.08.2024; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №1 від 23.08.2023; Договір про надання послуг митного брокера 30101 від 30.10.2023; Інформація про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом “єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації 11760466 від 09.08.2024; опис від 12.08.2024; Копія митної декларації країни відправлення 24PL301010E0961039 від 08.08.2024; Митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів 24UA807200012067U7 від 12.08.2024.
Під час здійснення співробітником підрозділу митного оформлення митного контролю ЕМД №24UA807200012067U від 12.08.2024, спрацювали ризики, згенеровані АСАУР щодо можливого заниження митної вартості товарів (додаються), зокрема за кодом: 105-2 (Контроль правильності визначення митної вартості): Підстава: Перелік індикаторів ризику. Індикатор 2.3.1. Компанія тільки розпочала свою діяльність. Індикатор 3.3.4.Заявлення митної вартості товарів за рівнем нижчим, ніж рівень митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено.
За результатом аналізу та співставлення вказаних документів співробітником підрозділу митного оформлення встановлено, що задекларований рівень митної вартості товару нижче, ніж рівень митної вартості на подібні товари, оформлені в митному відношенні іншими митницями ДМСУ раніше.
До спецпідрозділу митниці (управління контролю та адміністрування митних платежів) був направлений запит №609 від 12.08.2024 щодо вирішення складного випадку визначення митної вартості товарів за ЕМД №24UA807200012067U від 12.08.2024, причиною направлення вказаного запиту є спрацювання АСАУР щодо можливого заниження митної вартості.
На вказаний запит митниці щодо подання додаткових документів, декларант 12.08.2024 надіслав листа №01 та повідомив, що на даний момент додаткових документів надано не буде, а своїм листом від 12.08.2024 №01/1 позивач просив видати рішення про визначення митної вартості.
12.08.2024 року митницею було прийнято рішення про неможливість визначення митної вартості за першим методом (за ціною угоди), та керуючись статтями 54, 55, 59 МКУ прийнято рішення про коригування митної вартості оцінюваного товару №UA807000/2024/000493/2, за другорядними методом визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів відповідно до положень ст.59 МК України.
Позивач , не погоджуючись з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що митницею протиправно прийнято рішення про неможливість визначення митної вартості за першим методом (за ціною угоди) та рішення про коригування митної вартості оцінюваного товару за другорядним (резервним) методом визначення митної вартості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України).
Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до частині 1 статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).
Згідно з ч. ч. 4, 5, п. 5 ст.10 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
Відповідно до статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 МК України).
Як визначено у частині третій статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеного в даній нормі.
Відповідно до частин першої - третьої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з частинами шостою та сьомою вказаної статті МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Положеннями частин другої та третьої статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
За приписами частини восьмої статті 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях (постанови від 19 лютого 2019 року у справі № 804/1316/16, від 12 березня 2019 року у справі № 826/2313/16, від 27 березня 2020 року у справі № 540/2605/18, від 06 травня 2020 року у справі № 140/1713/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 1.380.2019.001657, від 15 квітня 2021 року у справі № 804/14964/15) звертав увагу на те, що обов'язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковим, оскільки саме з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти подальших дій, спрямованих на визначення дійсної митної вартості товарів.
Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Необхідність витребовування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Водночас повноваження контролюючого органу витребовувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, які передбачені статтею 53 МК України. Не надання декларантом витребовуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Неподання декларантом документів, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МК України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість (постанова Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 480/4423/18).
Отже, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Аналогічне правозастосування викладене у постанові Верховного суду від 08 серпня 2025 року у справі № 460/164/24.
Колегія суддів зазначає, що можливість надання декларантом додаткових документів на підтвердження правомірності визначення митної вартості товарів за першим методом прямо залежить від чіткого визначення Митницею конкретних обставин, які викликали у неї сумніви у достовірності задекларованої митної вартості, а тому недотримання цих умов свідчить про порушення ним критеріїв правомірності рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, які закріплені у частині другій статті 2 КАС України.
Аналогічне правозастосування викладене у постановах від 25 лютого 2020 року у справі № 260/718/19, від 08 лютого 2020 року у справі № 825/648/17 та ін.
Так, з матеріалів справи вбачається, що для митного оформлення позивачем були надані посадовим особам відповідача документи, які відображені вище.
При декларуванні товарів позивач визначив їх митну вартість виходячи саме з умов Контракту.
У ході судового розгляду судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення митного органу про коригування митної вартості прийнято з огляду на невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості, в зв'язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, не надано всіх витребуваних додаткових документів.
Отже, надаючи оцінку підставам, що покладені в основу оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо наявності рішення про визначення митної вартості за ідентичним (подібним) товаром по даному підприємству , колегія суддів зазначає.
Основною підставою для коригування показників митної вартості товару, зазначеного в митній декларації, поданій позивачем, став аналіз цінової інформації, яка міститься в базах АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України.
Наявність у митного органу інформації щодо митної вартості товарів згідно митних оформлень аналогічних товарів в базах АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України згідно вказаного в рішенні не свідчить та не може свідчити про факт навмисного заниження вартості товару.
Колегія суддів звертає увагу , що в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 р. № 598).
Відповідно до абзаців 4 та 5 правил заповнення графи 33 визначено, що посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Тобто, вимоги вказаних статей зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, контролюючий орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
При цьому, посилання у рішенні лише на номер митної декларації, як на джерела цінової інформації, не свідчить про належне обґрунтування відповідачем можливості визначення митної вартості за резервним методом.
Аналогічне правозастосування викладене у постановах від 25 лютого 2020 року у справі №260/718/19, від 08 лютого 2020 року у справі №825/648/17, від 26.05.2022 у справі №560/355/19, від 17.01.2022 р. у справі № 520/2000/19.
Поряд із тим, текст спірного рішення про коригування митної вартості не містить інформації про будь-які характеристики ідентичних або подібних (ідентичних) товарів, обсяги партій, умов поставки, комерційних умов тощо. Своєю чергою, недоведення ознак подібності товарів та умов імпорту не дозволяє прирівнювати показники митної вартості таких товарів. Посилання у рішенні про коригування митної вартості лише на номери митних декларацій як на джерело цінової інформації не свідчить про належне обґрунтування митним органом можливості правоможності щодо митної вартості за резервним методом.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 13.01.2022 року у справі №520/11061/2020
Суд апеляційної інстанції зазначає, що митний орган не надав доказів на підтвердження тієї обставини, що позивачем у декларації митної вартості зазначено не всі складові числового значення митної вартості, неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів.
Таким чином, використані позивачем відомості повністю підтверджені документально, визначені кількісно і достовірні та/або всі складові митної вартості, необхідні для її обчислення, присутні, а інформація в базах АСМО Інспектор та ЄАІС не свідчить та не може свідчити про заниження митної вартості товарів позивачем, що є підставою для відхилення аргументів Відповідача і в цій частині.
Колегія суддів зазначає, що спрацювання ризиків є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 19.02.2019 року по справі № 805/2713/16-а.
У постанові Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №815/2162/17 зазначено про те, що доводи митниці щодо оцінки ризиків при перевірці митної вартості товарів Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду оцінює критично з огляду на те, що спрацювання профілів ризиків автоматизованої системи аналізу та управління ризиками та наявність в базах митного органу інформації про те, що ідентичні або подібні товари було розмитнено іншими особами за вищою митною вартістю, не може бути підставою для відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості за ціною контракту, за відсутності інших законних підстав для витребування додаткових документів, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України: що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом.
Сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.
Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за резервним методами.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладені в постанові Верховного Суду від 05.05.2022 р. у справі № 2040/6019/18, від 20.06.2023 р. у справі № 1.380.2019.006247.
У постанові від 04.11.2021 у справі № 120/2634/19-а Верховний Суд навів ряд причин, з яких показники автоматизованої інформаційної системи не є безумовним джерелом інформації для визначення митної вартості товару, оскільки в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Колегія суддів зазначає, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05 березня 2019 року по справі № 815/5791/17.
Відтак зазначені доводи представника відповідача не можуть вважатися судом доведеними та обґрунтованими.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що таке не містить жодних відомостей про будь-які характеристики ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.
Відповідачем під час розгляду справи також не надано до суду доказів здійснення детального порівняння, як і не надано доказів, які б підтверджували подібність характеристик імпортованого позивачем товару, митна вартість якого була взята митницею за зразок для обчислення, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність зазначеного висновку відповідача.
Відповідачем вказано лише номери та дати митної декларації, які стали джерелом інформації для коригування митної вартості, що свідчить про помилковість зазначених доводів відповідача.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.12.2018 р. по справі №815/1670/17.
Щодо ненадання позивачем декларації країни відправлення (експортної митної декларації) колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 7 ч. 3 ст. 53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: копію митної декларації країни відправлення.
Таким чином, копія митної декларації країни відправлення не належить до документів, які підтверджують митну вартість товару відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України, а може лише додатково надаватися відповідачу виключно у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 53 МК України за її наявності.
Щодо недоліків у міжнародній товарно-транспортній накладній, а саме відсутність підпису відправника у графі 22 CMR колегія суддів зазначає, що такий недолік не впливає на визначену ціну товару.
Самі собою недоліки щодо оформлення вантажних накладних CMR не можуть бути підставою для сумніву щодо правильності визначення митної вартості товарів.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.06.2023 у справі № 380/1221/20.
Щодо відсутності договорів (угод, контрактів) із третіми особами, пов'язаними з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається, тобто можливо не включені всі складові до розрахунку митної вартості; - рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом), тобто можливо не включені всі складові до розрахунку митної вартості; - рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту), тобто можливо не включені всі складові до розрахунку митної вартості; - відсутній договір про транспортне перевезення товару; - відсутня заявка до договору на транспортне перевезення товару; - відсутні транспортні довідки, рахунки перевезення тощо, колегія суддів зазначає наступне.
Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. затверджено Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту. Правила чітко визнають де вони використовуються в України, для внутрішніх перевезень. Для транспортування вантажів автомобільним транспортом між країнами, Україна ратифікувала Законом України № 57-V від 01.08.2006р. Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (офіційно скорочена назва конвенція CMR).
Згідно ст.1 конвенції CMR застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.
Статтею 9 вказує, що вантажна накладна (CMR) є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
З матеріалів справи встановлено, що між позивачем та VIOLA Sp. z o.o., ul. Rolnicza 10, 22-600 Tomaszow Lubelski, Polska укладено контракт № 1 від 23.08.2023 року на поставку товару у кількості та асортименті вказаному у рахунках фактурах Продавця на кожну поставку, що є невід'ємними частинами контракту; продавець поставляє покупцеві товар на умовах СРТ Харків, товари поставляються партіями автомобільним транспортом.
Вантаж позивача транспортувався згідно з CMR № б/н від 08.08.2024,, в якій вказано: “Дане перевезення, незважаючи на жодні інші договори, здійснюється відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів», що свідчить про використання єдиного автомобільного документа CMR для перевезення вантажів автомобільним транспортом при міжнародних перевезеннях, який представлений Харківський митниці при оформленні вантажу по ЕМД 24UA807200012067U7 від 12.08.2024 та виконання вимог ст.53, ч.2. п.6 Митного кодексу України № 4495 від 13.03.2012 р. в частині представлення транспортних документів, які підтверджують митну вартість Умови поставки СРТ-Харків (Україна) в редакції Інкотермс-2020 “перевезення сплачено до…» транспорті витрати вже є включеними до фактурної вартості товару, тому під час визначення митної вартості не додаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Таким чином, відповідно до умов поставки CPT, витрати щодо транспортування товару покладаються на продавця.
Отже, твердження митного органу про можливість недодання всіх складових до розрахунку митної вартості, є необґрунтованим та спростованим, адже вартість перевезення, логістика, вантажно-розвантажувальні роботи вже включені в ціну товару. Умовами поставки CPT саме на продавця покладається обов'язок оплатити всі витрати на транспортування товару, а тому додавати такі витрати під час визначення митної вартості не потрібно.
Крім того, відповідачем не вказано, яким чином витребування у декларанта додаткових документів, а саме, договору із третіми особами, пов'язаних з договором про поставку товарів, митна вартість яких визначається, та інших товаросупровідних документів з третіми особами, могло спростувати чи підтвердити заявлену декларантом за першим методом митну вартість товару, при поданні останнім до митного оформлення всіх без виключення документів, передбачених ч.2 ст.53 МК України.
Щодо відсутності каталогів, прайс-листів від виробника колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.01.2022 по справі № 810/3667/15, каталоги, специфікації, прейскуранти, прайс-листи продукції складаються виробником товару у процесі здійснення його господарської діяльності та не є технічними, товаросупровідними документами або документами, що засвідчують якість товару. Обов'язкової вимоги щодо отримання від суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності - виробника товару вказаної вище документації чинним законодавством, що регулює порядок виконання зовнішньоекономічних операцій, не передбачено. Таким чином, відомості, наведені у вказаних документах виробника товару, не мають імперативного характеру, а отже у разі їх наявності можуть прийматися митними органами лише до уваги як додаткове джерело інформації.
Слід також врахувати висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.12.2023 по справі № 810/3766/16, згідно з яким ненадання декларантом запитуваних митним органом документів (каталогів, специфікацій, загальних прейскурантів (прайс-листів) виробника товару за відсутності у митниці підстав для витребування додаткових документів та належного (об'єктивного) обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим (основним) методом, якщо таких документів не надано, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування відповідачем іншого, зокрема, резервного методу визначення митної вартості товару.
Колегія суддів зауважує, що до переліку додаткових документів, визначених частиною третьою статті 53 МК України входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару. Водночас, положення цієї статті передбачають можливість надання на підтвердження митної вартості товарів не лише прайс-листа виробника, а й інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, до яких, зокрема можна й віднести прайс-лист продавця товару.
Прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців. Прайс-лист є документом довільної форми, чинне законодавство не встановлює вимог до форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись не лише виробником товару, а й продавцем у довільній формі на власний розсуд. Водночас наявність чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів), зокрема, інформації щодо умов поставки, не може свідчити про заниження позивачем митної вартості товарів.
Вказана правова позиція відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28.02.2024 по справі № 815/1460/18.
Таким чином, твердження відповідача щодо не підтвердження декларантом документально відомостей, зазначених в митній декларації, не відповідають дійсності та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Отже, митним органом не доведено наявності обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, оскільки усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів надано, що, своєю чергою, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого підприємством товару.
В свою чергу, колегією суддів встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем були подані всі наявні документи, які давали змогу митному органу достовірно та обґрунтовано визначити митну вартість товарів, а також про те, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.
Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що ціна, вказана платником в митній декларації, об'єктивно підтверджується контрактом і наданим повним пакетом документів, передбачених статтею 53 Митного Кодексу України, та підлягає обчисленню.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об'єктивні і достовірні числові дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої, п'ятої статті 58 Митного кодексу України.
Ураховуючи встановлені судом обставини та наведені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про надання позивачем Митниці належного та достатнього пакету документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.
Відповідачем не визначено встановлених під час митного оформлення розбіжностей в наданих позивачем документах на підтвердження митної вартості товару.
Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами.
Відповідно, застосування митним органом другорядних методів - за ціною договору щодо ідентичних товарів та резервного методу визначення митної вартості, а також розрахунок скоригованої митної вартості є необґрунтованим.
Згідно із ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до судових рішень Верховного Суду, зокрема: від 24 січня 2019 року у справі № 821/1697/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 815/6242/17, 09 квітня 2019 року у справі № 825/1990/17, у яких надано правову оцінку рішенню про коригування митної вартості після випуску товару у вільний обіг незалежно від застосованого методу випуску у вільний обіг - під гарантію або шляхом подання нової декларації із зазначенням митної вартості, визначеної у рішенні про коригування митної вартості та зазначено, що встановивши обставини щодо прийняття рішення в порушення закону, суд приймає рішення стосовно задоволення вимог декларанта шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення і тим самим визнає право декларанта на захист його порушеного права у вигляді визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості незалежно від застосованого декларантом способу випуску товару у вільний обіг під гарантію чи за новою декларацією.
Отже норми національного законодавства не містять чіткої норми, яка позбавляє декларанта права на оскарження рішення про коригування митної вартості ввезеного товару та картки відмови в прийнятті митної декларації після правового аналізу винесеного митним органом рішення.
Разом з тим картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є похідною від рішення про коригування митної вартості.
Із врахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості №UA807000/2024/000493/2 від 12.08.2024 та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 807200/2024/000600 від 12.08.2024 необґрунтовані у зв'язку з чим підлягають скасуванню, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та не узгоджуються із правовим регулюванням спірних правовідносин, позицію щодо чого неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема й у постановах, згаданих вище.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, відповідачами не зазначено. Відповідачем наводяться доводи, аналогічні тим, які містяться у відзиві на позовну заву та були предметом розгляду судом першої інстанції інстанцій та спростовані ним.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах зазначених вище в даній постанові.
Зважаючи на вказані судові рішення Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не виключає можливості того, що після прийняття судом рішення у цій справі, остання правова позиція Верховного Суду буде незмінною.
Щодо здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу апеляційна скарга жодних доводів незгоди не містить.
Щодо доводів апелянта на неправильний розрахунок суми судового збору, який підлягав сплаті позивачем під час подання даного позову, та, який, відповідно, рішенням суду першої інстанції стягнуто з Харківської митниці на користь товариства, колегія суддів зазначає наступне.
Так, предметом позову у цій справі є визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості товарів та карток відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 16 березня 2020 року у справі №1.380.2019.001962 вказала, що розрахунок належного до сплати судового збору при оскарженні рішень про коригування митної вартості товарів має здійснюватися виходячи з розміру різниці між митною вартістю, що розрахована позивачем, та митною вартістю, що визначена оскаржуваними рішеннями.
Верховний Суд наголосив на тому, що рішення про коригування митної вартості та картка відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є взаємопов'язаними однаковими правовідносинами, відтак вказані рішення у випадку їх спільного оскарження розцінюються як одне ціле.
Розрахунок судового збору у випадку оскарження рішення про коригування митної вартості разом з карткою відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення має здійснюватися виходячи лише з розміру різниці між митною вартістю, що була розрахована позивачем, та митною вартістю, що була визначена оскаржуваними рішеннями. Суд не повинен додатково визначати судовий збір за оскарження картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення як немайнову вимогу.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №520/102/24.
Матеріалами справи підтверджено, що розмір різниці митних платежів за митною вартістю, задекларованою платником та скоригованою митницею, за співними рішеннями в загальному розмірі становить 802 797,04 грн.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір"судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання адміністративного позову майнового характеру суб'єктом владних повноважень, юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір"при поданні до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, враховуючи суму позову, а також приписи ч. ч. 2, 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», документ був поданий до суду, то: 718179,32*1,5% = 10772,64 грн. - ставка судового збору, що підлягала сплаті позивачем під час подання позовної заяви.
В той же час суд першої інстанції в резолютивній частині рішення стягнув з Харківської митниці на користь позивача судовий збір у розмірі 13800,64 грн , що на 3028,0 грн перевищує судовий збір, який позивач мав сплатити за подання даного позову.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМО-ПЛЮС", проте невірно визначив розмір судового збору, який підлягав сплаті позивачем за подання позову, та, який, відповідно, слід стягнути з відповідача на користь позивача, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 року по справі № 520/23688/24 слід змінити в частині стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМО-ПЛЮС" судових витрат зі сплати судового збору при зверненні до суду з позовом в сумі 3028,0 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції із відповідною заявою щодо повернення іншої частини судового збору (3028,0 грн), як такої, що сплачена у розмірі більшому, ніж встановлено законом, у відповідності до статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини 1, частини 4 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316,317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 520/23688/24 змінити в частині розподілу судових витрат зі сплати судового збору шляхом викладення четвертого абзацу резолютивної частини рішення в наступній редакції:
"Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМО-ПЛЮС" за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці судові витрати зі сплати витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. та судового збору у розмірі 10772,64 грн.".
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 у справі №520/23688/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий