Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О.
11 грудня 2025 р. Справа № 520/15471/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/15471/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності № 205150017819 від 05.05.2025року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1984 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Скасовано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності № 205150017819 від 05.05.2025року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 28.03.2025 року, з урахуванням висновків суду у даній справі.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що рішенням Головного управління № 205150017819 від 05.05.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи 14 років. Вказує, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 вид.05.09.1984, оскільки зміна прізвища проведена на основі свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 в якому ім'я (рос.) не відповідає паспортним даним та внесені в неї періоди роботи з 05.09.1984 передують даті випуску бланку трудової книжки, а саме: 2003 рік.
Також, зазначає що суд першої інстанції при вирішенні справи вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а саме втрутився в дискреційні повноваження пенсійного органу зобов'язавши відповідача повторно розглянути заяву з урахуванням висновків суду. Також, посилається на те, що судом першої інстанції стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області суму судового збору в розмірі 605.60 грн, що також суперечить нормам чинного законодавства, оскільки згідно з ч. 2 ст. 73 Закону України № 1058-ІV забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Крім того, вказує, що судом першої інстанції було проігноровано п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, а саме той факт, що після опрацювання заяви позивача від 07.04.2025 та винесення рішення, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передана до органу, на обліку якого перебуває позивач, а саме до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Наразі після повернення справи, у Головного управління відсутній доступ до пенсійної справи. І саме до останнього позивач мав би позиватись з позовною заявою стосовно будь-яких зобов'язань, а Головне управління повинно виступати як співвідповідач лише в частині визнання/невизнання протиправними вчинених дій його посадовими особами.
Позивач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.03.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке було уповноважене розглянути подану позивачем заяву від 28.03.2025.
На підстави заяви та наданих документів Головним управління 05.05.2025 винесено Рішення № 205150017819 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідної кількості стажу роботи.
У вказаному рішенні також було зазначено, що страховий стаж позивача становить 07 років 03 місяці 20 днів.
За доданими документами до страхового не зараховано:
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1984р., оскільки зміна прізвища проведена на основі свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 в якому ім'я (рос.) не відповідає паспортним даним та внесені в неї періоди роботи з 05.09.1984 передують даті випуску бланку трудової книжки, а саме: 2003 рік;
- періоди догляду до 3-ох річного віку за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки у свідоцтвах про народження ім'я матері (рос. ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою підставою для відмови позивачеві у визначенні загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня. Та дійшов до виноску, що Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії по інвалідності № 205150017819 від 05.05.2025року є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Порядок обчислення страхового стажу визначений статтею 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно зі статтею 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
З моменту запровадження системи персоніфікованого обліку, страховий стаж розраховується за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Позивачем було отримано у відповідному відділенні Пенсійного фонду України довідку за формою ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу".
Що ж стосується періоду роботи до моменту впровадження системи персоніфікованого обліку, то за цей період страховий стаж розраховується у відповідності з Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з частиною 1 і частиною 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом "в" статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України. Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України. Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об'єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв'язку І в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; є) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду: ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку; з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років..
При цьому, згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічне положення закріплене у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, згідно з яким основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, до моменту впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж розраховується на підставі даних трудової книжки. І лише в разі відсутності останньої або не збереженості даних у ній трудовий стаж підтверджується іншими документами, якими, зокрема, є довідка про заробітну плату.
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься трудова книжка НОМЕР_2 від 05.09.1984 року, якою підтверджено трудову діяльність позивачки.
Щодо доводів заявника про те, що періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1984р., не підлягає зарахування, оскільки зміна прізвища проведена на основі свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 в якому ім'я (рос.) не відповідає паспортним даним та внесені в неї періоди роботи з 05.09.1984 передують даті випуску бланку трудової книжки, а саме: 2003 рік; періоди догляду до 3-ох річного віку за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки у свідоцтвах про народження ім'я матері (рос. ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 2.4, 2.6, 2.8, 2.9 Інструкції № 58 усi записи в трудовiй книжцi про прийняття на роботу, переведення на iншу постiйну роботу або звiльнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом пiсля видання наказу (розпорядження), але не пiзнiше тижневого строку, а в разi звiльнення у день звiльнення i повиннi точно вiдповiдати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число i мiсяць двозначними). Наприклад, якщо робiтник або службовець прийнятий на роботу 5 сiчня 1993 року, у графi 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фiолетового кольорiв, i завiряються печаткою запис про звiльнення, а також вiдомостi про нагородження та заохочення.
Згідно із пунктом 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
За змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство - роботодавець.
Таким чином, суд приходить до висновку, що не зарахування періоду роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.1984р., оскільки зміна прізвища проведена на основі свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 в якому ім'я (рос.) не відповідає паспортним даним та внесені в неї періоди роботи з 05.09.1984 передують даті випуску бланку трудової книжки, а саме: 2003 рік; періоди догляду до 3-ох річного віку за дітьми ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки у свідоцтвах про народження ім'я матері (рос. ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним, є необґрунтованим, оскільки позивач не може нести відповідальність за такі дії роботодавця.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Враховуючи наведене, суд вважає, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою підставою для відмови позивачеві у визначенні загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
Щодо доводів апеляційної скарги про невірне визначення судом належного органу, на який покладено зобов'язання в площині екстериторіальності, колегія суддів зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області, із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка за принципом екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Одеській області.
Судом першої інстанції скасовано рішення пенсійного органу про відмову в призначені пенсії та покладено на відповідача обов'язок повторно розглянути заяву, з урахуванням висновків суду у цій справі. Обов'язок здійснити виплату пенсії на відповідача не покладено.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прийнятий 25.11.2005(далі Порядок № 22-1).
Аналіз положень Порядку № 22-1 свідчить про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території.
Після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за первісною заявою позивача визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Положеннями п. 4.10 Порядку № 22-1, передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи, для здійснення виплати пенсії.
Отже, з урахуванням принципу екстериторіальності, повторний розгляд заяви, зарахування певного періоду роботи до страхового стажу у випадку скасування судом рішення про відмову в призначенні пенсії має здійснюватися саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України, якого було уповноважено розглядати подану особою заяву вперше.
До компетенції ж органу, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи (у спірному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області) належить здійснення виплати пенсії після її призначення органом, який розглядає відповідну заяву.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1, належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову.
Колегія суддів зазначає, що оскільки ГУ ПФУ в Одеській області розглянуло заяву позивача, прийняло рішення про відмову в призначені пенсії, яке за наслідками судового розгляду скасовано, отже саме ГУ ПФУ в Одеській області має здійснити повторний розгляд заяви.
Судом не покладено на ГУ ПФУ в Одеській області здійснити виплату пенсії.
ГУ ПФУ в Харківській області є пенсійним органом за місцем проживання позивачки та відповідальним за виплату пенсії у випадку її призначення.
Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що при вирішенні питання зобов'язального характеру обрано неналежного відповідача.
Щодо доводів апелянта про втручання в дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Отже, суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.
До компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії та первісного визначення права особи на призначення пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань.
Також на даному етапі зазначена вимога позивача є передчасною.
Вказана правова позиція узгоджується із висновками викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.10.2019 по справі №804/3646/18.
З урахуванням ч.2 ст.9 та п.10 ч.2 ст. 245 КАС України, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд першої інстанції обираючи ефективний метод захисту прав позивача на пенсію за віком на пільгових умовах, дійшов вірного висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 28.03.2025 року, з урахуванням висновків суду у даній справ.
Щодо посилання в апеляційній скарзі, які стосуються стягнення судом першої інстанції судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області, а саме те, що згідно з ч. 2 ст. 73 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом, то такі посилання є необґрунтованими, оскільки скаржником не враховано приписів ст. 139 КАС Україні, які судом першої інстанції правильно застосовано, стягуючи із відповідача, як суб'єкта владних повноважень, судові витрати позивача.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області про скасування судового рішення в частині, якою судом відмовлено в задоволені вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , оскільки апеляційна скарга в цій частині не вмотивована та не містить доводів щодо неправомірності рішення суду першої інстанції. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржене.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 по справі № 520/15471/25 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло