11 грудня 2025 р. Справа № 480/64/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2025, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 21.08.25 по справі № 480/64/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України і наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06.01.2021 року №3 позивача звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Однак, при звільненні позивачу протиправно не виплачено належне йому грошове забезпечення, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.06.2022 року у справі № 480/12209/21 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення 30.12.2022 року у розмірі 6 235,95 грн. та 06.12.2024 року у розмірі 77 856,84 грн.
Тобто, фактичний розрахунок зі всіх належних при звільненні коштів відповідачем здійснено лише 06.12.2024 року. Загальна сума невиплачених при звільненні коштів становить 84 092,79 грн. (6 235,95 грн. + 77 856,84 грн).
Таким чином, встановлено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 07.01.2021 року по 06.12.2024 року.
На думку представника позивача, при розрахунку суми середнього заробітку, яка належить до виплати, період стягнення середнього заробітку потрібно поділити на 2 частини до та після 19 липня 2022 року, а саме на період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року.
Виходячи з вищезазначеного відповідач протиправно не здійснив нарахування середнього заробітку: 1) за період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року - 558 днів, виходячи з принципу пропорційності; 2) за період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року - 184 дні без застосування принципу співмірності, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 06.12.2024 року.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 по 06.12.2024 у розмірі 186659,07 грн.
В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій вважає що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, а тому просить суд апеляційної інстанції змінити рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року у справі № 480/64/25, в абзаці третьому рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року у справі № 480/64/25 - слова та цифри «у розмірі 186659,07 грн.», замінити словами та цифрами «у розмірі 217822,53 грн».
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що предметом спору між сторонами у даній справі є питання виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 06.12.2024 року, що передбачено статтею 117 Кодексу законів про працю України у редакції чинній до та після 19.07.2022 року. Однак, судом першої інстанції проігноровано численні висновки Верховного Суду, які викладені у позовній заяві щодо застосування норм статті 117 КЗпП України у редакції, що діє до та після 19.07.2022 року, а також яким чином повинен застосовуватися принцип співмірності та обставини які підлягають встановленню при застосуванні принципу співмірності.
Вказує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року, виходячи з принципу пропорційності становить 116 878,29 грн. (38,18% від 306 124,38 грн.).
В період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що обмежений 6 місяцями, становить 100944,24 грн.
Таким чином, загальний розмір середнього заробітку, який належить до виплати з урахуванням норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року становить 217 822,53 грн. (116 878,29 грн. + 100944,24 грн.), що відповідає математичному розрахунку висвітленому Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2025 року по справі № 520/22859/23 та іншим останнім висновкам Верховного Суду.
Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не відповідність обставинам справи, прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції повністю скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 по справі №480/64/25 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не застосував принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких встановлено наявність заборгованості та дії відповідача щодо її виплати. Разом з тим, сума ймовірного середнього заробітку за час затримки розрахунку за спірний період істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум. Особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема випадки та критерії його зменшення були сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, відповідач вказує про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 06.01.2021 Військовою частиною НОМЕР_1 прийнято наказ, яким припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення сержанта ОСОБА_1 (а.с.9).
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року по справі № 480/12209/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо врахування серпня 2015 року, січня 2016 року як місяців за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базових місяців) при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не врахування вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 по 11.01.2021. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця). Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 10.01.2021 відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено .
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року по справі № 480/12209/21 Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення 30.12.2022 у розмірі 6235,95 грн. та 06.12.2024 у розмірі 77856,84 грн. (а.с. 9 звор.бік - 10 звор.бік).
Вважаючи, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 18.07.2022 року та період з 19.07.2022 року по 06.12.2024 року (згідно норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19 липня 2022 року), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року №100, звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що для належного захисту прав позивача необхідно визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 року по 06.12.2024 року та стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 по 06.12.2024 у розмірі 186659,07 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак вважає за необхідне змінити рішення першої інстанції в частині розміру суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 та ч. 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.
Відповідно до статті першої Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
За змістом частини четвертої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, складовою якого є індексація, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за відпустку, тощо) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП України.
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Нова редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені ст. 117 КЗпП України.
Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку. Зважаючи на викладене, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.
А в постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23 Верховний Суд дійшов висновку, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів зазначає, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: "Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору".
Матеріалами справи встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем станом на день звільнення позивача (06.01.2021) індексації грошового забезпечення у належному розмірі.
Відповідачем 06.12.2024 виплачено на користь позивача донараховану індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 84092,79 грн.
Відтак, предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за період з 07.01.2021 (наступна дата після звільнення) по 06.12.2024 за час затримки виплати позивачу на день звільнення індексації грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що період з 07.01.2021 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом України № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Однак, період з 19.07.2022 до 06.12.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Так, колегія суддів дослідивши докази в їх сукупності зазначає, що тривалість затримки у розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 до 18.07.2022 складає 558 днів (359 к.д. у 2021 році, 199 к.д. у 2022 році), а з 19.07.2022 по 05.12.2024 - 184 календарні дні (шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), оскільки календарний день припинення служби (06.01.2021) та календарний день отримання виплати (06.12.2024) не підлягають включенню до періоду існування невиконаного зобов'язання з виплати компенсації.
Судом першої інстанції встановлено, що з наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача вбачається, що розмір його грошового забезпечення за листопад 2020 року становить -11791,29 грн. та за грудень 2020 року - 11798,81 грн. Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення становить (11791,29 +11798,81)/ 43 (робочі дні)=548,61 грн.
За період з 07.01.2021 по 18.07.2022 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 558 календарних дні х 548,61 грн. (середньоденне грошове забезпечення) = 306124,38 грн.
Разом з цим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд в постанові від 04 грудня 2025 року у справі № 560/7/23 зазначив, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58 - 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23).
Таким чином, враховуючи формулу для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру, викладена в постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, колегія суддів дійшла висновку, що для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно визначити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає індексація грошового забезпечення військовослужбовця у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат становить 220244,98 грн. (136152,19 грн. (сума виплачена при звільненні) + 84092,79 (сума невиплаченої індексації)), відсоток, що складає індексація грошового забезпечення військовослужбовця у співвідношенні до загальної суми становить 38,18% (84092,79 грн. / 220244,98 грн. х 100).
З огляду на зазначене, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 07.01.2021 по 18.07.2022 складає 116878,29 грн. (548,61 грн. х 38.18% х 558).
Однак, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не вірно визначено формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру, оскільки суд першої інстанції здійснив розрахунок шляхом порівняння розміру виплаченої позивачу суми індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 480/12209/21 (84 092,79 грн.), з сумою середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 07.01.2021 до 18.07.2022 (306 124,38 грн.), внаслідок чого визначив коефіцієнт співмірності 0,28 (84 092,79 грн. / 306 124,38 грн.) та застосував його до розрахунку середнього заробітку, що становив 85 714,83 грн.
Суд апеляційної інстанції вказує, що обчислення середнього заробітку має відповідати висновкам, викладеним у вже згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов'язаних з проходженням публічної служби.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 420/2649/24.
Стосовно розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 по 06.12.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ з 19.07.2022 оплаті підлягає період у 6 місяців, що у звичайній хронологічній послідовності обчислення течії (плину) часу складає (06.06.2024 по 06.12.2024) 184 дні;
Відтак, розмір середнього заробітку позивача за шість місяців (184 календарних дні) становить 100944,24 грн. = (548,61 грн. х 184 дні).
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за 558 дні затримки виплати грошового забезпечення (за період з 07.01.2021 по 18.07.2022) склав 306124,38 грн. (558 к.д. х 548,61 грн.) та враховуючи принцип справедливості та співмірності, виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 07.01.2021 по 18.07.2022 підлягають кошти у сумі 116878,29 грн. (548,61 грн. х 38.18% х 558), а за період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 06.12.2025 шестимісячний термін (184 дні) - у розмірі 100944,24 грн. (184 х 548,61 грн.), тобто, загальний розмір коштів, що підлягають стягненню на користь позивача за весь період затримки розрахунку при звільненні становить 217822,53 грн. (116878,29 грн. + 100944,24 грн.)
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Однак, оскільки судом першої інстанції невірно застосовано формулу розрахунку, у зв'язку з чим не вірно визначено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 по 18.07.2022, як наслідок це призвело до неправильного обчислення загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період з 07.01.2021 до 06.12.2024, яка підлягає стягненню на користь позивача, а тому колегія суддів вважає за необхідне змінити в частині розміру суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні шляхом викладення третього абзацу резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 по 06.12.2024 у розмірі 217822,53 (двісті сімнадцять тисяч вісімсот двадцять дві гривні 53 копійки)."
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом у цій справі, колегія суддів вважає помилковими, з наступних підстав
У постанові від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду констатував, що спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стосується проходження/звільнення з публічної служби, а тому строк звернення до суду із таким позовом регулюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, та складає один місяць.
Судовим розглядом встановлено, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем здійснено 06.12.2024, з позовом позивач звернувся 05.01.2025, тобто з дотриманням передбаченого ст. 122 КАС України місячного строку звернення до суду.
Інші доводи на які посилається відповідач не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.08.2025 по справі № 480/64/25 - змінити шляхом викладення третього абзацу резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 07.01.2021 по 06.12.2024 у розмірі 217822,53 (двісті сімнадцять тисяч вісімсот двадцять дві гривні 53 копійки).".
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова Я.В. П'янова