11 грудня 2025 року Чернігів Справа № 620/12075/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
31.10.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом (зареєстрований у суді 05.11.2025), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Прилуцької міської ради Чернігівської області (далі - Прилуцька міськрада) від 17.09.2025 № 38 «Про вирішення питань землекористування» в частині пункту 29 вказаного рішення щодо відмови йому у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1376 кв.м для обслуговування будівель станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 7410700000:02:005:0015, цільове призначення: 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі);
зобов'язати Прилуцьку міськраду на найближчому сесійному засіданні повторно розглянути питання надання йому дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1376 кв.м для обслуговування будівель станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 7410700000:02:005:0015, цільове призначення: 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) з урахуванням висновків суду.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що оспорювана відмова у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки унеможливлює її поділ та формування двох окремих земельних ділянок під двома окремими об'єктами нерухомого майна (нежитловою будівлею під літ. Б-1 та літ. В-1), які йому належать на праві власності, з присвоєнням їм окремих кадастрових номерів, що у свою чергу створює перепони у реалізації права розпорядження такими будівлями окремо одна від одної. Про цьому, Прилуцька міськрада мотивувала свою відмову тим, що відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право на поділ земельної ділянки має власник або орендар, проте за твердження позивача, зазначена норма не містить таких положень, а Прилуцька міськрада, яка ухвалила рішення про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки і є її власником.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 06.11.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує на правомірність свого рішення з огляду на те, що положеннями частини шостої статті 79-1 ЗК України чітко визначено об'єкт земельних відносин, щодо якого можливо здійснювати формування земельних ділянок шляхом поділу; це земельні ділянки, які перебувають у власності або у користуванні, проте заявником при зверненні до Прилуцької міськради про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1376 кв.м для обслуговування будівель станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1 , право оренди не було оформлено.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 , на праві приватної власності належать станція технічного обслуговування до складу якої входять як окремі об'єкти нерухомого майна нежитлова будівля під літ. Б-1, загальною площею 385.2 кв.м та нежитлова будівля під літ. В-1, загальною площею 109,6 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначені об'єкти нерухомого майна розміщені на земельній ділянці площею 1376 кв.м (кадастровий номер: 7410700000:02:005:0015, цільове призначення 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), яка перебуває у комунальній власності Прилуцької міської територіальної громади.
Останній договір оренди земельної ділянки площею 1376 кв.м для обслуговування нежитлової будівлі станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 7410700000:02:005:0015, був укладений між ОСОБА_1 та Прилуцькою міською радою 14.11.2014 терміном на 5 років.
09.04.2025 Прилуцька міськрада прийняла рішення №26 «Про вирішення питань землекористування», за змістом підпункту 10.14 пункту 10 якого вирішила укласти договір оренди земельної ділянки терміном на 5 років з ОСОБА_1 площею 1376 кв.м для обслуговування будівель станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 7410700000:02:005:0015, цільове призначення: 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; орендарю оформити договір оренди земельної ділянки з міською радою у термін 45 днів з дня ухвалення рішення та провести державну реєстрацію права оренди.
У вказаний термін заявник не оформив право оренди вказаної земельної ділянки в наслідок чого йому був направлений лист від 25.06.2025 №02-09/4124 з проханням невідкладно оформити право оренди на земельну ділянку та провести реєстрацію.
У свою чергу, позивач звернувся до Прилуцької міськради з заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1376 кв.м для обслуговування нежитлової будівлі (станції технічного обслуговування) по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки:7410700000:02:005:0015), цільове призначення: 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі).
Рішенням від 17.09.2025 № 38 «Про вирішення питань землекористування» Прилуцька міськрада пунктом 29 вирішила відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1376 кв.м для обслуговування нежитлової будівлі (станції технічного обслуговування) по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки:7410700000:02:005:0015), цільове призначення: 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), з мотивів того, що відповідно до статті 79-1 ЗК України, право на поділ земельної ділянки має власник або орендар.
ОСОБА_2 , вважаючи таке рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки протиправним, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав на законних інтересів.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України), в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Відповідно до частини першої статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Суд відмічає, що земельні відносини в України регламентовані, насамперед, приписами ЗК України.
За змістом статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Як то указано у статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 17-2 ЗК України подання заяв, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин, до органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб здійснюється лише у письмовій формі шляхом особистого звернення, надсилання поштовим відправленням або подання в електронній формі.
Органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи здійснюють розгляд заяв у порядку, передбаченому Законом України «Про адміністративну процедуру», з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами у сфері земельних відносин.
Відповідно до частини першої статі 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
За приписами частини другої статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок.
За правилами частини четвертої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Частиною шостої статті 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Поділ, об'єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об'єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.
Земельні ділянки можуть бути об'єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об'єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.
Відповідно до частини дев'ятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Частиною тринадцятою статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об'єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Аналіз цієї норми свідчить про те, що законодавець чітко визначив об'єкт земельних відносин, щодо яких можливо здійснювати формування земельних ділянок шляхом поділу. Це земельні ділянки, які перебувають у власності або у користуванні. Тобто, за загальним правилом, визначеним статтею 79-1 ЗК України ініціювати поділ земельної ділянки може власник або орендар.
З приписів наведених норм права слідує, що поділ земельної ділянки із кадастровим номером 7410700000:02:005:0015 на декілька нових земельних ділянок із неминучістю призведе до припинення існування земельної ділянки із кадастровим номером 7410700000:02:005:0015 як речі матеріального світу об'єкту цивільних прав територіальної громади.
При цьому, вирішуючи спір, який виник у цій справі, суд зважає, що положеннями статті 120 ЗК України, передбачено перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності, господарського відання, оперативного управління на об'єкт нерухомого майна (крім багатоквартирного будинку), об'єкт незавершеного будівництва, спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній.
Так, згідно із частиною одинадцятою статті 120 Земельного кодексу України якщо об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об'єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об'єкта нерухомого майна зобов'язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об'єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.
Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов'язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом.
Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об'єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що власник будівлі (споруди) на комунальній землі може подати заяву до органу місцевого самоврядування про поділ землі, проте перш ніж розпочинати процедуру поділу земельної ділянки, власник, зокрема об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), має набути у власність чи користування цю земельну ділянку.
Водночас, доказів виконання заявником (позивачем) вимог частини одинадцятої статті 120 ЗК України матеріали справи не містять.
Так, відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частиною першою статті 123 ЗК України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі: проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у разі поділу та/або об'єднання земельних ділянок.
Як указано у частині другій статті 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за документацією із землеустрою, звертається з заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У заяві зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До заяви додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно із частиною третьою статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає заяву і дає дозвіл на розроблення документації із землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд вважає, що з огляду на запроваджений статтею 8 Конституції України принцип верховенства права та невід'ємну складову означеного принципу принцип юридичної визначеності положення частини третьої статті 123 ЗК України у відносинах з приводу поділу вже сформованої земельної ділянки комунальної форми власності на дві нових земельних ділянки у цілях майбутнього укладення договору оренди землі відносно лише однієї із новостворених земельних ділянок повинні застосовуватись з урахуванням положень статті 79-1 Земельного кодексу України (в частині правових наслідків у вигляді припинення існування раніше вже сформованої земельної ділянки як речі матеріального світу) та з урахуванням норм Закону України від 06.10.1998 №161-ХIV «Про оренду землі» (далі - Закон №161-ХIV) (в частині прагнення зацікавленої особи до створення нової земельної ділянки як предмету договору оренди землі).
Тож визначальне юридичне значення в окресленому випадку мають обставини досягнення домовленості між органом місцевого самоврядування як власником вже сформованої земельної ділянки та зацікавленою у створенні нової земельної ділянки особою в частині контурів новостворених земельних ділянок.
При цьому, суд зважає, що системний аналіз змісту частини третьої статті 123 ЗК України засвідчує формальну вичерпність кола підстав для вчинення владним суб'єктом волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Суд зазначає, що під легальними підставами для вчинення владним суб'єктом правомірного управлінського волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо поділу земельної ділянки слід розуміти, зокрема: 1) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; 2) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів; 3) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів; 4) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам іншої містобудівної документації; 5) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; 6) невідповідність місця розташування об'єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів; 7) істотні недоліки матеріалів звернення зацікавленої особи; 8) потреба у віддані пріоритету публічному інтересу суспільства чи іншого учасника суспільних відносин; 9) намір зацікавленої особи одержати у користування на праві оренди земельну ділянку за рахунок вже сформованого об'єкта цивільного обороту (існуючої земельної ділянки з конкретним кадастровим номером) за відсутності вільної згоди органу місцевого самоврядування на визначення контурів нових земельних ділянок.
Продовжуючи вирішення справи, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Загальна процедура щодо поділу земельної ділянки передбачає виготовлення, відповідно до статті 56 Закону України від 22.05.2003 №858-IV «Про землеустрій», технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, яка розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.
Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) відомості про встановлені межові знаки на межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути.
У розумінні частини першої статті 1 Закону України від 07.07.2011 №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон № 3613-VI) державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
Згідно з частиною третьою статті 5 Закону №3613-VI порядок ведення Державного земельного кадастру визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог цього Закону.
За правилами частини третьої статті 24 Закону №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності); замовником технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву); замовника документації із землеустрою, за якою здійснюється формування земельної ділянки державної, комунальної власності, у випадках, коли розроблення такої документації відбувається без дозволу органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування; власника земельної частки (паю) або його спадкоємця (у разі формування земельної ділянки в порядку виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв); особи, визначені частиною першою статті 118 Земельного кодексу України, у тому числі власника нерухомого майна (будівлі, споруди), розташованої на земельній ділянці, що надається (передається) із земель державної чи комунальної власності, або його спадкоємця.
За приписами частини четвертої статті 24 Закону №3613-VI для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа. У разі якщо відповідно до закону поділ, об'єднання земельних ділянок здійснюються за погодженням з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, фізичними чи юридичними особами, до заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, сформованої в результаті поділу або об'єднання земельних ділянок, також додаються документи, що належним чином підтверджують таку згоду. Заява з доданими документами надсилається заявником засобами телекомунікаційного зв'язку.
Пунктом 110 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі - Порядок № 1051) визначено, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, в електронній формі подаються: 1) заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; 2) документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки; 3) електронний документ. У разі коли відповідно до закону поділ, об'єднання земельних ділянок здійснюються за погодженням з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, фізичними чи юридичними особами, до заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, сформованої в результаті поділу або об'єднання земельних ділянок, також додаються документи, що належним чином підтверджують таку згоду.
Розв'язуючи спір, суд зважає, що у розумінні статті 1 Закону №161-ХIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно із статтею 3 Закону №161-ХIV об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
За визначенням, яке міститься у частині першій статті 13 Закону №161-ХIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону №161-ХIV).
У свою чергу, суд зазначає, що згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Відповідно до статті 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частинами другою та третьою статті 3 Цивільного кодексу України визначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
У розумінні частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Однак, за змістом статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) набуття учасником суспільних відносин речового права власності на об'єкт нерухомого майна за загальним правилом призводить до виникнення права користування земельною ділянкою, на якій розташований такий об'єкт нерухомого майна.
Водночас таке право забезпечуються шляхом надання земельної ділянки, зокрема в оренду, та пов'язується з моментом його виникнення - з моменту державної реєстрації відповідного договору оренди.
Отже, контури двох нових земельних ділянок, котрі будуть створені унаслідок поділу земельної ділянки із кадастровим номером 7410700000:02:005:0015 є предметом публічного фінансового інтересу Прилуцької територіальної громади.
Вирішуючи спір, за епізодом правової природи повноважень відповідача як суб'єкта владних повноважень на надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки із кадастровим номером 7410700000:02:005:0015 на дві окремі земельні ділянки у цілях подальшого укладення договору оренди землі із учасником суспільних відносин власником розміщених на частині означеної земельної ділянки об'єктів нерухомого майна, суд зазначає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 24.06.2025р. у справі №520/22373/24 указано, що у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що дискреція органу державної влади чи місцевого самоврядування можлива лише в тому випадку, коли альтернативне рішення є законним і правомірним. Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 07.05.2025 у справі №520/9626/24.
Суд відмічає, що запроваджена національним законом України процедура поділу вже сформованої однієї земельної ділянки на декілька окремих земельних ділянок стосовно цього конкретного випадку виключає можливість безперешкодної та ефективної реалізації власником земельної ділянки органом місцевого самоврядування власної внутрішньої волі на визначення контурів майбутніх земельних ділянок із дотриманням публічних інтересів територіальної громади.
Відтак, з огляду на положення статей 8, 13, 142 Конституції України суд доходить до переконання про те, що у цілях захисту публічних інтересів територіальної громади на ефективне використання майна територіальної громади визначення контурів майбутніх земельних ділянок у процедурі поділу вже сформованої земельної ділянки у цілях подальшого відчуження землі лише відносно однієї із позначених ділянок повинно відбуватись саме на етапі вирішення питання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки і повноваження органу публічної адміністрації власника земельної ділянки стосовно визначення цих контурів є дискреційними, позаяк кожне із вірогідних до прийняття рішень буде законним.
До того ж, 15.12.2023 набрав чинності Закон України від 17.02.2022 №2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX), який у частині третій статті 8 визначає, що адміністративний орган зобов'язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
У ході розгляду справи судом не виявлено ознак існування доказів недотримання суб'єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин норм Закону №2073-IX.
При цьому, з урахуванням наведеного, оскільки судом встановлено, що позивач не завершив процедуру оформлення права користування на земельну ділянку з кадастровим номером 7410700000:02:005:0015, яку має намір поділити для подальшого відчуження однієї з новостворених частин, то суд погоджується із мотивами відповідача, якими обумовлено його рішення щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 1376 кв.м для обслуговування будівель станції технічного обслуговування по АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки: 7410700000:02:005:0015, цільове призначення: 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) з посиланням на статтю 79-1 ЗК України, а відтак оспорюване рішення у цій справі відповідає критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв'язку із чим є правомірним та не підлягає скасуванню.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акта.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акта не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем доведено правомірність свого рішення, натомість з матеріалів справи не вбачається порушення прав позивача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та про відсутність підстав для їх задоволення.
Розподіл судових витрат не здійснюється
Керуючись статтями 2, 77-78, 139, 242-246, 255, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Прилуцької міської ради Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Марія ДУБІНА