10 грудня 2025 року справа № 580/9877/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Янківської В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Української військово-медичної академії про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
02 вересня 2025 року до Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Української військово-медичної академії, якому позивач просить:
1) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині призову та направлення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини;
2) зобов'язати Українську військово-медичну академію (код ЄДРПОУ: 22998499 ) виключити молодшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) зі списків особового складу при військовій частині НОМЕР_2 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини - є протиправним та таким, що порушує права позивача, оскільки його незаконно призвано на військову службу і направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .
Ухвалою судді від 08.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
ІНФОРМАЦІЯ_3 відзив на позовну заяву до суду не надав.
Українська військово-медична академія надіслала на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою суду від 06.10.2025 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі № 580/9877/25.
Ухвалою суду від 06.10.2025 витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 таких належним чином завірені копії документів, а саме:
1) наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову та направлення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 )» для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини;
2) наказ, рішення, розпорядження про взяття на спеціальний військовий облік ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Ухвалою суду від 04.11.2025 застосовано до ІНФОРМАЦІЯ_1 , захід процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини першої статті 149 КАС України.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Позивачу відповідно до розпорядження КМУ від 18.03.2015 року № 493-р із змінами до постанови КМУ № 45 від 04.02.2015 та постанови КМУ № 674 від 07.06.2024 надано відстрочку з 20.08.2024 по 20.08.2025.
05.08.2025 позивач у відділі кадрів КНП «Третьої Черкаської міської лікарні швидкої медичної допомоги» ознайомився з розпорядженням № 1256 від 05.08.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 та з необхідністю явки до ІНФОРМАЦІЯ_4 -07.08.2025 року каб.305.
07.08.2025 на виконання вказаного вище розпорядження, маючи діючу відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час. Позивач з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
07.08.2025 після проходження ВЛК позивач був мобілізований та направлений для проходження військової служби до Української військової медичної академії, що стверджується довідкою № 241 від 09.08.2025 та витягом з наказу № 249 від 08.08.2025.
Вважаючи протиправним призов на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направленням) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Абзацом четвертим статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до абзацу другого частини 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно з абзацом першим частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач вважає, що його протиправно призвано на військову службу за мобілізацією до Української військово-медичної академії при Військовій частині НОМЕР_2 .
Надаючи оцінку доводам позивача та діям відповідача 1, суд зазначає таке.
У відповідності із пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до положень пункту 9 вказаного Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:
- здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Згідно із пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують функції, зазначені у пункті 9 цього Положення.
Аналіз наведених приписів законодавства України свідчить про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
При цьому, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У свою чергу, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, у тому числі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють повноваження щодо призову громадян на військову службу.
Суд звертає увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 за позовом військовослужбовця до районного ТЦК і військової частини про визнання протиправними дій щодо призову і зобов'язання прийняти рішення про звільнення зі служби вказав, що ввизнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення незаконно мобілізованого з військової служби, тобто, не відновлює попереднього становища особи, призваної на військову службу. Як зазначив КАС ВС, “процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною», тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову служб, тому позов у частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасувати рішення комісії, оформлене протоколом №6 від 13.02.2025, про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації - задоволенню не підлягає .
Крім того, обґрунтовуючи позов позивач висловлює незгоду із діями відповідача 1 стосовно його призову на військову службу, зокрема посилаючись на наявність права на відстрочку.
Однак суд зазначає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини - є індивідуальним правовим актом, який вичерпав свою дію фактом призову позивача на військову службу та зарахування останнього до складу військової частини.
Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні.
Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
Так, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 зазначено про те, що при визначенні природи “правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що “правові акти ненормативного характеру» стосуються окремих осіб, “розраховані на персональне застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Відтак, рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову та направлення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини - вже реалізований, а тому визнання його протиправним не матиме наслідком звільнення позивача з військової служби.
Крім того, позовна вимога позивача про зобов'язання Української військово-медичної академіюї (код ЄДРПОУ: 22998499 ) виключити молодшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) зі списків особового складу при військовій частині НОМЕР_2 . - також задоволенню не підлягає, оскільки положення Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» не містять такої підстави для звільнення з військової служби, як наявність бронювання, тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним.
Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА