11 грудня 2025 рокусправа №380/8917/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою «СПЕШЛТЕХ» до Головного управління ДПС у Львівській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головного управління ДПС у Рівненській області, про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» (79007, м. Львів, вулиця Данилишина, 6, офіс 206; ЄДРПОУ 45459088) з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35) в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 29 січня 2025 № 3300/13-01-07-09 про застосування відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» (Ідентифікаційний код юридичної особи 45459088) штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 142 616,30 грн.;
- стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань понесені Позивачем судові витрати.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою від 06 травня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що ГУ ДПС у Рівненській області здійснено фактичну перевірку магазину «Ябко» за адресою: м. Рівне, вул. Бачинського,5 з питань дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності свідоцтв, ліцензій, у тому числі на виробництво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими працівниками). За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт фактичної перевірки від 19.12.2024. За висновками акта перевірки встановлено порушення п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України. На підставі акту перевірки ГУ ДПС у Львівській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від № 3300/13-01-07-09 вiд 29.01.2025 р., яким до ТзОВ «СПЕШЛТЕХ» застосовано штрафні санкції на загальну суму 142616,30 грн. Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до Державної податкової служби України, де за результатами розгляду прийнято рішення про результати розгляду скарги від 18.04.2025 року № 11055/6/99-00-06-03-02 06, яким скаргу платника податків залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін. ТзОВ «СПЕШЛТЕХ» вважає податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки у відповідача не було підстав для проведення фактичної перевірки та як позивачем належним чином ведеться відповідний облік товарів.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник пояснив, що в основу проведення фактичної перевірки господарської одиниці позивача відповідачем покладено п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України. Єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою вищезазначеними підпунктами, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює. Підставою для призначення відповідачем фактичної перевірки у позивача був лист ДПС України 03.07.2024 № 19312/7/99-00-07-04-02-07 та доповідна записка. В листі зазначалося про наявність інформації, яку опублікував Плiнський Євген на офiцiйному YоuТubе каналi “Плинский media» стосовно здійснення незаконної реалiзацiї дороговартiсної технiки (APPLE), яка потрапила на територію України без належного митного оформлення та сплати усіх необхідних податків та платежів. Зокрема, згідно опублікованої ОСОБА_1 інформації на території України здійснюється реалізація техніки “APPLE», при продажу якої продавцями пропонуються різноманітні форми розрахунків, в т.ч. безготівковими коштами (з банківської картки та банківську картку фізичної особи), віртуальними коштами. При цьому такі розрахунки здійснюються без застосування РРО та/або ПРРО та відповідно без видачі споживачу відповідного розрахункового документа. Також, згідно наведеної інформації, окремі продавці такої техніки не мають відповідних документів, які підтверджують облік та походження таких товарів у місці продажу. Таким чином, така отримана інформація «яка свідчить про можливі порушення» є тією як юридичною так і фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення. Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Також, представник відповідача зазначає, що наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки. Таким чином, аналіз абз. 3 п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки мають зазначатися будь-які додаткові відомостей, такі як фактичні обставини, що стали передумовою для призначення перевірки, а тому відповідно такі накази про проведення фактичних перевірок не повинні містити наявну чи отриману інформацію від державних органів або органів місцевого самоврядування. Крім цього, представник відповідача звертає увагу на зміст наказу про проведення фактичної перевірки, в якому відображена в повному обсязі вся необхідна та визначена вимогами ст. 81 Податкового кодексу України інформація. Представник відповідача зазначає, що позивач у позовній заяві вказує про відсутність з його боку порушень вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що стосувалися реалізації ТМЦ, які не обліковані у встановленому порядку, оскільки контролюючому органу під час перевірки були надані накладні на переміщення, а також додатково були скеровані на адресу ГУ ДПС у Рівненській області при наданні заперечень на акт перевірки, однак такі безпідставно не взято до уваги. Однак, таке твердження позивача не відповідає фактичним обставинам справи та не спростовує допущеного ним порушення. Документів щодо підтвердження обліку товарів на початок перевірки надано не було. При цьому, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку, є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні тощо. Таких документів, на початок перевірки, надано не було. Накладні на переміщення в розумінні дотримання вимог ведення обліку товарних запасів юридичною особою, не є тими документами, що підтверджують облік та походження товару, оскільки дані накладні створені безпосередньо ТзОВ «СПЕШЛТЕХ» для переміщення товару з основного складу до торгової точки. Така накладна на переміщення, не є документом який дозволяє ідентифікувати постачальника та отримувача товару, а лише вказує на переміщення товару ТзОВ «СПЕШЛТЕХ». З огляду на наведені норми законодавства та встановлених перевіркою порушень ненадання документів на підтвердження походження та обліку товарів, які знаходились на реалізації в магазині позивача та описані в акті зняття залишку та на реалізовані мобільних телефонів згідно відповідних чеків, позивач, у розглядуваному випадку повинен був надати як документи на внутрішнє переміщення товару, так і документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання і саме на початок перевірки. При цьому, представник відповідача наголошує, що документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання позивачем не долучено і до матеріалів судової справи. З огляду на викладене, аргументи та обґрунтування, наведені позивачем у позовній заяві, не спростовують висновки акту фактичної перевірки та не підтверджують неправомірність прийнятого податкового повідомлення - рішення щодо нарахування штрафної санкції за порушення вимог п.12 ст.3 Закону №265/95-ВР. У зв'язку із наведеним, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову.
Від позивача надійшли відповідь на відзив та додаткові пояснення, в яких зазначив, що відповідач долучає лист ДПС від 03.07.2024 № 19312/7/99-00-07-04-02-07, який не може слугувати підставою для призначення і проведення спірної фактичної перевірки, оскільки зміст листа не містить жодної вказівки про наявність можливих порушень магазину «Ябко», ТОВ «СПЕШЛТЕХ», в якому здійснює господарську діяльність При цьому зауважує, що в листі чітко зазначено про те, що заходи податкового контролю, а саме проведення відповідних фактичних перевірок, розпочати не пізніше 08.07.2024 , тоді як спірна фактична перевірка розпочата 13.12.2024. З огляду на наведене, вказує на відсутності підстав для призначення і проведення спірної перевірки, а відтак відсутності наслідків такої перевірки (застосування до позивача штрафних санкцій). Під час фактичної перевірки контролюючому органу були надані відповідні первинні документи, які підтверджують походження товару, які містяться у місці продажу, у тому числі накладні на переміщення (документи на внутрішнє переміщення товарів). Також відповідні первинні документи були долучені до даного позову, а тому таким документам має бути надана оцінка. Крім цього, інспектори ГУ ДПС у Рівненській області не вказали в акті перевірки, які недоліки містять документи, чому вони не беруть їх до уваги. Окрім цього, законодавством не передбачено, що за місцем знаходження господарської одиниці суб'єкта господарювання повинні зберігатись оригінали первинних документів на придбання чи переміщення товарно-матеріальних цінностей, які є підставою для обліку. Реалізований товар, про який вказують інспектори ГУ ДПС у Рівненській області, а сам: 1) 15 Pro 128 Black Titanium used - відображений у накладній на переміщення № 33/18 від 14.12.2024 під № 1; 2) 8 64 gold used - відоюражений у накладній на переміщення № 33/18 від 14.12.2024 під № 2; 3) 14 Pro Max 256 Space Black used - відображений у накладній на переміщення № 33/17 від 12.12.2024 під № 11; 4) Apple AirPods 4 (2024) (MXP63) new - відображений у накладній на переміщення № 33/17 від 12.12.2024 під № 12. Указані накладні на переміщення № 33/17 та № 33/18 були наданні під час перевірки.
Позивачем подано додаткові пояснення у яких просить позов задоволити.
Дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» зареєстроване як юридична особа, за адресою: 79000, м. Львів, вул. Данилишина, 6, офіс 206; код ЄДРПОУ 45459088.
Основним видом економічної діяльності позивача є: 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; Інші: 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.51 Оптова торгівля комп'ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням; 46.52 Оптова торгівля електронним і телекомунікаційним устаткуванням, деталями до нього; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 62.09 Інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем; 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 73.20 Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки; 47.42 Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах; 47.79 Роздрібна торгівля уживаними товарами в магазинах; 73.11 Рекламні агентства.
Позивач здійснює господарську діяльність з роздрібної торгівлі, зокрема, в магазині «Ябко» за адресою вулиця м. Рівне.
Головним управлінням ДПС у Рівненській області на підставі наказу «Про проведення фактичної перевірки магазину «Ябко» за адресою м.Рівне, вулиця Бачинського,5 від 13.12.2024 № 3054-п проведено фактичну перевірку ТОВ «Спешлтех» в магазині «Ябко».
Мета перевірки: дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності свідоцтв, ліцензій, у тому числі на виробництво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Підстава: підпункт 80.2.2 пункту 80.2, керуючись ст.20, підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 ст. 75, пунктом 80.8 статті 80, пунктом 82.3 статті 82 ПК України.
За результатами перевірки складено акт (довідку) фактичної перевірки № 19711/ ж5/17-00-07-05-17/45459088 від 19.12.2024 року.
Перевіркою встановлено порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, які не обліковані у встановленому порядку на суму 142616,30 грн.
Висновок перевірки: встановило порушення позивачем п.12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995, п.85.2 ст. 85 ПК України, п.85.2 ст.85 ПК України.
Не погодившись із висновками акту перевірки представником позивача подано до ГУ ДПС у Рівненській області заперечення на акт фактичної перевірки.
ГУ ДПС у Рівненській області розглянуло заперечення позивача на акт перевірки та 23.01.2025 надало відповідь, в якій повідомило позивача, що в ході розгляду заперечень до акту фактичної перевірки, висновки , викладені в акті перевірки залишено без змін.
ГУ ДПС у Львівській області прийняло податкове повідомлення-рішення від 29 січня 2025 року № 3300/13-01-07-09 про застосування відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 142616,30 грн.
Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив таке в адміністративному порядку до ДПС України.
Рішенням ДПС України від 17.04.2025 №11055/6/99-00-06-03-02-06 за результатами розгляду скарги, таку залишено без задоволення, а ППР без змін.
Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, які справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За приписами п.п. 75.1.3. п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
У відповідності до п. п. 80.1, 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з передбачених підстав, зокрема:
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
- у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (п.п. п.п. 80.2.2, 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України).
Пунктом 80.10 ст. 80 Податкового кодексу України визначено, що порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
У даному випадку фактична перевірка здійснювалася з метою перевірки дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі порядку ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, ведення касових операцій, наявності свідоцтв, ліцензій, у тому числі на виробництво, обіг та зберігання підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), проводилась на підставі наказу та направлень на перевірку, виданих податковим органом.
За змістом п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів, як направлення на проведення такої перевірки, копії наказу на проведення перевірки, службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Більше того, відсутність детального опису підстави на проведення перевірки в наказі не свідчить про незаконність наказу або перевірки, оскільки відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, в наказі на перевірку достатньо зазначити підставу для проведення перевірки, визначену цим Кодексом, тобто здійснити посилання на застосовуване положення Податкового кодексу України.
Правовий висновок щодо цього викладений в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі №460/1239/19.
Тобто, у разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України повинен саме про це зазначити.
При цьому, здійснюючи розгляд конкретної справи та оцінюючи обставини, підстави позову, суд не позбавлений можливості встановити та перевірити дійсну наявність або відсутність підстав для призначення фактичної перевірки згідно з наказом, в якому відображено мінімально допустимий обсяг інформації.
У спірному випадку наказ про проведення фактичної перевірки від 27.11.2024 №2940-п містить наступні підстави для проведення коментованої перевірки, а саме: п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України до підстав проведення фактичної перевірки віднесено, зокрема, наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
До матеріалів справи долучено лист ДПС України від 03.07.2024 №2185/8/17-00, відповідно до якого, з метою контролю вимог законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій та з огляду на інформацію, яку опублікував ОСОБА_2 на офіційному YouTube каналі «Плинський media» стосовно здійснення незаконної реалізації дороговартісної техніки «APPLE», яка потрапила на територію України без належного митного оформлення та сплати усіх необхідних податків та платежів, доручено територіальним підрозділам податкового аудиту посилити контроль та організувати на постійній основі збір податкової інформації щодо торгівельних об'єктів, де здійснюється продаж зазначеної продукції. Крім цього, доручено активізувати заходи податкового контролю щодо господарських об'єктів, де здійснюється реалізація техніки «APPLE» шляхом проведення фактичних перевірок з урахуванням вимог ст. 80 ПК України.
Верховний Суд у постанові від 26.03.2024 у справі №420/9909/23, ухваленої у складі Судової палати, сформулював висновки, за змістом яких податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки. Тобто, якщо відповідний підпункт п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), покликання у наказі на сам лише підпункт п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абз. 3 п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Відповідно, такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, оскільки п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України передбачає підставу для проведення фактичної перевірки - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, яка є безальтернативною по відношенню по п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, яка містить дві підстави - (1) наявність та/або отримання певної інформації; (2) здійснення контролюючим органом функцій, визначених законодавством у відповідній сфері, тому достатнім є покликання у наказі про призначення перевірки на п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України як на підставу для її проведення.
Відтак, порушення положень законодавства в частині наявності підстав для проведення перевірки, які вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки, відповідачем не допущено.
Аналогічно і щодо процедури проведення перевірки самої перевірки.
Щодо встановлених в ході проведення перевірки порушень, то суд вказує таке.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР). Дія цього закону поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Згідно з п. 1 ст. 17 Закону № 265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Відповідно до п.12 ст.3 Закону №-265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Таким чином, п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР зобов'язує суб'єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в другому абзаці цієї норми осіб, до яких позивач не відноситься)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
При цьому, суб'єкт господарювання зобов'язаний був надати такі документи на початок проведення перевірки, а після цієї дати такий обов'язок має бути виконаним саме під час проведення.
Згідно зі ст. 20 Закону № 265/95-ВР до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
За змістом наведеної норми суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) ненадання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Таким чином, ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу (господарському об'єкті), є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі ст. 20 Закону № 265/95-ВР.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22 та від 27.08.2024 у справі № 300/2879/22.
У постановах від 24.02.2020 у справі № 440/4443/18, від 27.04.2022 у справі № 420/13197/20 Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами Податкового кодексу України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме не наданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.
Узагальнюючи наведені вище підходи, суд касаційної інстанції у постанові від 14.08.2024 у справі № 560/12984/23 зазначав, що платник податків має право на подання документів, що належать або пов'язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених Податковим кодексом України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об'єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю.
Отже, після початку перевірки, яка в даному випадку була фактичною, саме на позивача було покладено обов'язок надати у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки, а у податкового органу їх прийняти та оцінити.
Так, судом встановлено, 13.12.2024 Головне управління ДПС у Рівненській області провело фактичну перевірку господарської одиниці позивача, а саме магазину «Ябко», за результатами якої складено акт (довідка) фактичної перевірки.
Після ознайомлення з актом фактичної перевірки уповноважена особа позивача відмовилась від надання пояснень, його підписання та його отримання.
В акті перевірки зазначено, що позивачем була надана накладна на переміщення №33/18 від 14.12.2024р.
Ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регламентується Законом від 16.07.1999 № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 996).
Статтею 9 Закону № 996 встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Враховуючи норми ст.9 Закону № 996, будь-який документ щодо ідентифікованого товару має силу первинного документу лише в разі фактичного здійснення господарської операції, що в свою чергу має підтверджуватися, в тому числі, реальним джерелом походження (виробництва) певного товару в обсязі, зазначеному у первинному документі та податковій накладній.
Статтею 4 Закону №996 визначено, що одним з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання суттєвості над формою - операції враховуються у відповідності з їх суттєвості, а не тільки виходячи із юридичної форми.
Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 2 ст. 3 Закону № 996 фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Завданням обліку товару є забезпечення достовірності даних з надходження та відпуску товару. Не облікований товар, або його нестача розраховуються як різниця між залишками запасів (товарно-матеріальних цінностей), визначених на підставі документів бухгалтерського обліку, та фактичними залишками запасів (товарно-матеріальних цінностей), виявленими під час перевірки.
Крім того вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
Таким чином, суб'єкт господарювання зобов'язаний вести облік товарних запасів за місцем їх реалізації та здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
Пунктом 85.2. ст.85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Відповідно до п. 85.4 ст. 85 Податкового кодексу України при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду в постанові у справі № 809/886/19 від 04.06.2019 року на момент здійснення перевірки позивач не надав контролюючому органу доказів ведення обліку товарів, що в свою чергу унеможливило перевірити порядок ведення позивачем обліку товарів, а також здійснення ним продажу лише тих товарів, які відображені в такому обліку.
Отже, суд встановив, що позивачем до перевірки не надано у повному обсязі документів, що належать та пов'язані з предметом перевірки за період, що перевірявся.
Суд зауважує, що надані до матеріалів справи позивачем накладні на переміщення не підтверджують облік та походження товару, оскільки такі створені самим ТзОВ «СПЕШЛТЕХ» для переміщення товару з основного складу до торгової точки.
При цьому, накладна на переміщення не є документом який дозволяє ідентифікувати постачальника та отримувача товару, а лише вказує на факт переміщення товару ТзОВ «СПЕШЛТЕХ» з одного складу на інший, що також належать ТзОВ «СПЕШЛТЕХ».
При цьому, суд зауважує, що у позивача було достатньо часу для надання відповідних документів. Проте, жодних відомостей про перешкоди у наданні таких документів посадовим особам контролюючого органу під час перевірки матеріали справи не містять.
Слід зазначити, що 01.08.2020 набрав чинності Закон України від 20.09.2019 № 128-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та інших законів України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг», яким ст. 20 Закону № 265/95-ВР викладена у новій редакції, де відповідальність суб'єктів господарювання передбачена не тільки за реалізацію необлікованих товарів, а і за ненадання документів, які підтверджують облік товарів.
Тобто, ненадання під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, визначено самостійною підставою для застосування штрафної санкції.
При цьому зазначеним Законом було уведено обов'язок суб'єктів господарювання надавати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи, що підтверджують облік та походження товарних запасів.
Такі висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 280/6422/22.
Тобто, ненадання до перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі ст. 20 Закону №265/95-ВР.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, якими підтверджується наявність первинних документів в місці продажу товару на початок проведення перевірки.
Отже, з огляду на вимоги наведених приписів Закону №265/95-ВР, ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі ст. 20 Закону №265/95-ВР.
В той же час, диспозиція норми ст. 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб'єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за ненадання документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі №420/12275/22.
Представником позивача 03.12.2025 долучено до матеріалів справи копії видаткових накладних на придбання товару, однак суд не вважає такі неналежними доказами, так як такі не були подані ні під час перевірки, ні під час подачі заперечення до акту.
Виходячи з викладеного та враховуючи джерело походження інформації, яку використано контролюючим органом, суд вважає, що висновки фактичної перевірки підтверджені належними та допустимими доказами, що вище виключає підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення КАС України відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення були дотримані в повній мірі.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками розгляду справи суд констатує, що відповідачем належними і допустимими доказами доведено правомірність прийнятого ним і оскаржуваного позивачем рішення.
Отже, підсумовуючи наведене вище, суд доходить висновку, що здійснені за наслідками проведеної контролюючим органом фактичної перевірки висновки про порушення позивачем вимог п. 12 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» є обґрунтованими, а оскаржуване оскаржене податкове повідомлення-рішення відповідає критеріям визначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати, в тому числі на оплату правової допомоги розподілу не підлягають, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» (79007, м. Львів, вул. Данилишина, буд. 6, офіс 206; ЄДРПОУ 45459088) до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35; ЄДРПОУ 43968090) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 29 січня 2025 № 3300/13-01-07-09 про застосування відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕШЛТЕХ» ( штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 142 616,30 грн.- відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяКухар Наталія Андріївна