10 грудня 2025 рокусправа №380/13827/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.05.2025 по 19.06.2025 включно.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивача звільнено з військової частини НОМЕР_1 з 30.04.2025, проте, відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні. Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою судді від 09 липня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх. №61636 від 29.07.2025 року) в якому просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.10.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, за загальним правилом, військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений, у тому числі, грошовим забезпеченням
Єдиним виключенням з цього правила є надання військовослужбовцем згоди на його виключення зі списків особового складу військової частини без проведення остаточного розрахунку.
Таким чином, застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у правовідносинах пов'язаних з проходженням військової служби, можливо у випадку виключення військовослужбовця, з яким не проведено остаточний розрахунок, зі списків особового складу військової частини, без його згоди
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у справі № 480/3105/19 (постанова від 30.11.2020).
У спірному випадку встановлено, що ОСОБА_1 командиру військової частини подано рапорт від 01.04.2025 (вх. № 2194/вн від 11.04.2025), в якому позивач надав згоду на виключення його зі списків особового складу до проведення остаточних розрахунків.
Отже, за встановлених обставин не можливо стверджувати про порушення військовою частиною НОМЕР_1 положень ст. 116 КЗпП України, в частині звільнення ОСОБА_1 без проведення остаточних розрахунків, що б могло бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України та для задоволення позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.04.2025 № 36-РС його було звільнено з військової служби у запас та у зв'язку з цим наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.04.2025 №129 30.04.2025 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення.
09.05.2025 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала на рахунок позивача грошове забезпечення за квітень 2025 р. у розмірі 140979,74 грн. (розрахунок при звільненні з військової служби).
09.05.2025 Військова частина НОМЕР_1 перерахувала на рахунок позивача грошове забезпечення за травеньт2025 р. у розмірі 70 792,96 грн. (додаткова винагорода за участь у спеціальних заходах).
Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою виплати належного розміру грошового забезпечення при звільненні, відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 01.05.2025 по 19.06.2025 включно, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
При вирішення спору суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивачу у день звільнення не було проведено нарахування та виплату належного розміру грошового забезпечення при звільненні в повному обсязі.
У зв'язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу належного розміру грошового забезпечення при звільненні, на його думку, виникли підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
Відповідно до положень ст. 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно положень ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу законів про працю України на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 висловив правову позицію щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа №560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа №560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа №560/831/23).
Так, в наведених справах Верховний Суд зазначав, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 Кодексу законів про працю України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, у чинній редакції, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
У справі, що розглядається, спірний період тривав з 01.05.2025 року (наступний день за датою виключення зі списків особового складу) по 19.06.2025 року (останній день затримки перед днем виплати).
Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник після 19 липня 2022 року.
Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Незважаючи на визначення приписами ст. 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами ст. 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих ст. 117 Кодексу законів про працю України у справі, є 30.04.2025 року - дата виключення зі списків особового складу позивача та дата розрахунку з ним.
За таких обставин період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2025 року по 19.06.2025 року.
Так, згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках,передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Відповідно до п. 7 розділу І Порядку №260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Таким чином, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Отже, застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.
Щодо кількості днів затримки розрахунку при звільненні позивача, то період з 01.05.2025 року по 19.06.2025 складає 50 календарних дні.
З наданого до суду довідки про заробітну плату, грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором сержанта ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи (служби), що передували місяцю його звільнення вбачається, що заробітна плата позивача у лютому 2025 року склала 22863,75 грн., у березні 2025 року - 22864,75 грн., тому середньоденне грошове забезпечення позивача становить 775,06 грн. за 1 робочий день (22863,75 грн. + 22864,75 грн. /59 днів).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку за вказаний період складає 38753,00 грн. (775,06 грн. х 50 календарні дні).
Відтак, враховуючи наявне правове регулювання, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку з 01.05.2025 року по 19.06.2025 має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 38753,00 грн.
Таким чином бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.05.2025 по 19.06.2025 є протиправною.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.05.2025 по 19.06.2025 у сумі 38753,00 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.05.2025 по 19.06.2025, стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.05.2025 по 19.06.2025 у сумі 38753,00 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
За наслідками розгляду даної справи розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.05.2025 року по 19.06.2025 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.05.2025 року по 19.06.2025 року у сумі 38753 (тридцять вісім тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 00 коп. з відрахуванням належних податків та зборів.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Реквізити учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
СуддяКухар Наталія Андріївна