11 грудня 2025 рокусправа № 380/21138/25
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84121, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3; ЄДРПОУ: 13486010), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років передбачених пунктами «е» - «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 03.05.1994 по 11.07.1999 на посаді методиста у Львівському державному Будинку техніки;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій, згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач зазначає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV. Позивач звернулась до органів Пенсійного фонду України із відповідною заявою, проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті вказаної допомоги у зв'язку з відсутністю у позивача страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги. Не погоджуючись із таким рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду.
Ухвалою від 24.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач 06.11.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що згідно з пунктом 7.1. розділу XV «Прикінцеві положення» Закону 1058 грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день її призначення, надається за таких умов: пенсія за віком відповідно до Закону 1058 призначається після 01.10.2011; на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону 1058 (60 років), особа працювала у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота яких дає право на призначення пенсії за вислугу відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; страховий стаж на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років становить для жінок 30 років; особа до цього не отримувала будь-якої пенсії. З аналізу наведених норм права можливо зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV будь-якого іншого виду пенсії. Згідно довідки № 51 від 30.06.2025 ОСОБА_1 працювала у Львівському державному Будинку техніки - державному позашкільному закладі. Період роботи в даному позашкільному закладі з 03.05.1994 по 11.07.1999 на посаді методиста не може бути зарахований як такий, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (посада не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909). Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 є сталим, вільному тлумаченню не підлягає.
Представник позивача 13.11.2025 подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що посада методиста відноситься до посад педагогічних працівників, а позашкільна освіта є складовою системи освіти, а тому не зарахування відповідачем періодів роботи позивача на посаді методиста з 03.05.1994 по 11.07.1999 до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788 XII та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 є протиправним.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянкою України, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .
Згідно з копією трудової книжки НОМЕР_3 позивач має наступний трудовий стаж:
-16.01.1981-24.06.1983 - навчання у ПТУ;
-01.09.1983-13.06.1988 - навчання у вищому навчальному закладі;
-23.09.1988 - прийнята в оборонний цех до ПО «Полярон» на посаду інженера-технолога;
-25.06.1992 - звільнена з роботи за власним бажанням;
-01.09.1992 - прийнята на посаду керівника гуртка до Львівського обласного Будинку техніки;
-03.05.1994 - переведена на посаду методиста;
-12.07.1999 - переведена на посаду завідувача навчально-методичним та науково-технічним відділом;
-.05.09.2001 - переведена на посаду заступника директора з навчальної, виховної та методичної роботи;
-15.05.2019 - призначена на посаду директора Львівського державного Будинку техніки.
Вказані відомості підтверджуються також довідкою Львівського державного Будинку техніки від 30.06.2025 №51. Як вбачається з цієї ж довідки, Львівський державний Будинок техніки є державним позашкільним навчальним закладом, засновником якого є Міністерство освіти і науки України.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 31.07.2025, у якій просила нарахувати та виплатити їй одноразову грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій за віком відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява розглядалась за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.08.2025 №134550034283 відмовлено позивачу у перерахунку пенсії. Рішення обґрунтоване тим, що відповідно до Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11 .2011 № 1191 та пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначення пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Згідно довідки № 51 від 30.06.2025 ОСОБА_1 працює у Львівському державному Будинку техніки. Період роботи з 03.05.1994 по 11.07.1999 на посаді методиста не може бути зарахований як такий, що дає право на призначення пенсії за вислугу років (посада не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909). На підставі вищевикладеного прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення одноразової грошової допомоги. Стаж за вислугу років складає 27 років 7 місяців 22 дні, що є недостатнім для призначення грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058.
Не погоджуючись із вказаним рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду із цим позовом.
При вирішенні справи судом враховано такі норми права.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини у сфері призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовані Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1050-IV).
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Водночас пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191 (далі - Порядок № 1191).
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пункт 4 Порядку № 1191).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення (пункт 6 Порядку № 1191).
Відповідно до пункту 7 Порядку № 1191 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.
Таким чином, норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону №1058-IV особа має дотриматись таких вимог:
- станом на день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь-яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили);
- станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону №1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 200/854/19-а.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Така ж норма міститься в п. 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Відповідачем не заперечується наявність у позивача стажу роботи, зазначеного у трудовій книжці. Водночас спірним є зарахування спірного стажу роботи до спеціального стажу роботи, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Судом встановлено з матеріалів справи, що з 03.05.1994 по 11.07.1999 позивач працювала на посаді методиста у Львівському державному Будинку техніки. Загальний стаж позивача на роботах, що дають право на пенсію за вислугу років, встановлений відповідачем, становить 27 років 7 місяців 22 дні.
Переліком №909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Відповідно до пункту 2 примітки до Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Відповідно до пункту 3 примітки до Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
За приписами статті 28 Закону України від 23.05.1991 №1060-XII «Про освіту» (далі - Закон №1060-XII) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Згідно зі статтею 29 Закону №1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.
Як передбачено статтею 4 Закону України від 22.06.2000 №1841-III «Про позашкільну освіту» (далі - Закон №1841-III), позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.
Отже, позашкільна освіта є складовою системи освіти.
Статтею 12 Закону №1841-III та пунктом 9 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2011 №433 передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться центри, будинки, клуби науково-технічної творчості учнівської молоді, станції юних техніків.
У силу правового регулювання статті 21 Закону №1841-III, право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 за №963 затверджений Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким передбачено, що посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей, інструкторів фізкультури, методистів належать до категорії педагогічних працівників.
Суд звертає увагу на те, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія вищезазначеного Переліку №963, який відносить посаду, зокрема, «методист» до педагогічних посад.
Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019) передбачено право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Відповідно до п. 52, 56 рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд приходить до висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право на отримання пенсії за вислугу років.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 876/5312/17 та від 13 лютого 2019 року у справі №233/4308/17.
Виходячи з наведеного, методист Львівського державного Будинку техніки є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи позивача з 03.05.1994 по 11.07.1999 на посаді методиста у вказаному закладі позашкільної освіти повинен зараховуватися до пільгового стажу у розумінні п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
Оскільки встановлений відповідачем стаж роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років становить 27 років 7 місяців 22 дні, період роботи на посаді методиста, який підлягає зарахуванню до вказаного стажу, становить 5 років 2 місяці 9 днів, суд приходить до висновку про те, що зазначений стаж, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та дає право на виплату допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, становить більше 30 років, а тому є достатнім для призначення і виплати такої допомоги.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Стаття 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням обставин справи та з метою належного поновлення прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у перерахунку пенсії позивачу та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошовому допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 03.05.1994 по 11.07.1999 на посаді методиста у Львівському державному Будинку техніки.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить із такого.
На підставі статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Позивач також просить стягнути на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. На підтвердження витрат позивач подала до суду Договір про надання правової допомоги адвоката №АОЮ252/25 від 06.10.2025; Акт №1 про надання правової допомоги від 14.10.2025; ордер на надання правничої допомоги серії ВС №1408969, детальний опис робіт, наданих адвокатом від 20.10.2025.
При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд керується таким.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.
Частиною 7 статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Стосовно співмірності та розумності витрат на правову допомогу за участь у даній справі суд зазначає таке.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21.
Заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Суд, у свою чергу, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд проаналізував акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 10.10.2025 щодо витрат на правничу допомогу за договором про надання правової допомоги, та визначену в них вартість послуг на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд зазначає, що позовна заява, складена представником позивача містить дуже стислий виклад обставин справи та в основному містить лише посилання на правові норми та правові висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, а також позивачем не доведено зазначений у акті затрачений час у розмірі 3 години на опрацювання законодавчої бази, судової практики та 4,5 години на підготовку проекту позовної заяви.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд також враховує, що правові висновки висловлено Верховним Судом в аналогічних справах. З огляду на це, пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права, аналіз та спосіб їх застосування.
Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте, цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Також у постанові від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 Верховний Суд зазначив, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Вказані висновки Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах «Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З наведеного, суд доходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу на суму 2000,00 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.08.2025 №134550034283 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84121, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3; ЄДРПОУ: 13486010) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) одноразову грошовому допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії, відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років період роботи з 03.05.1994 по 11.07.1999 на посаді методиста у Львівському державному Будинку техніки.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84121, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3; ЄДРПОУ: 13486010) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84121, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3; ЄДРПОУ: 13486010) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна