про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
10 грудня 2025 року № 320/59831/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінський В.Р., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київського апеляційного суду, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Київського апеляційного суду щодо не направлення копії постанови суду у встановлений законом термін;
- зобов'язати Київський апеляційний суд направити копію постанови суду від 04.11.2025 у справі №761/9528/25 на адресу позивачів у встановлений законом спосіб;
- стягнути з Київського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 244588,50 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.
Згідно п.4 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
КАС України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Ознайомившись з матеріалами позовної заяви судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу діяльності Київського апеляційного суду щодо не направлення копії постанови суду у встановлений законом термін.
Як вбачається з листа Київського апеляційного суду від 24.11.2025 №06.2-01/1755/2025, Постановою Київського апеляційного суду від 04.11.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07.05.2025 залишено без змін.
У позовній заяві від 04.12.2025 позивач скаржиться на бездіяльність Київського апеляційного суду щодо не направлення йому Постанови від 04.11.2025 по справі №761/9528/25.
Також, позивач вказує, що своєю бездіяльність відповідач спричинив позивачеві матеріальну шкоду.
Беручи до уваги викладені вище обставини, виходячи з аналізу поданої позивачем позовної заяви, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконання або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
У свою чергу, відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України встановлено, що суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Положенням ч.1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Виходячи з викладених вищи приписів чинного законодавства та беручи до уваги предмет розгляду позовної заяви, суд вважає за необхідне зазначити, що суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення, в такому випадку не являються суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, а тому вони не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Тобто, дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності), є не управлінськими, а процесуальними.
В той же час, оскаржувані дії відповідача та рішення здійснені на виконання процесуального законодавства під час судового провадження, з урахуванням приписів статей 293, 328 КАС України, можуть бути оскаржені виключно в апеляційному та касаційному порядку.
Так, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 “Про незалежність судової влади» судам роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №6 “Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що у розумінні положень ч.1 ст.2, п.1, 7, 9 ч.1 ст.3, ст.17, ч.3 ст.50 КАС України, судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Зазначені роз'яснення є відтворенням положень ст.62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
У зв'язку із викладеним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій та судових рішень судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами Кодексу адміністративного судочинства України чи іншими законами України не передбачено.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що позивач оскаржує до адміністративного суду не дії, рішення чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які пов'язані з реалізацією публічно-владних управлінських функцій, як це передбачено нормами адміністративного судочинства, а рішення та дії, які були прийняті та здійсненні в рамках процесуального законодавства, і не можуть бути віднесені за своїм змістом до акту індивідуальної дії в розумінні пункту 19 ч.1 ст.4 КАС України.
Крім цього, відповідно до ст.6 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
З огляду на зазначене та беручи до уваги ту обставину, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із обов'язками та діями суду, які регламентовані нормами процесуального законодавства, дана позовна заява не може бути розглянута в порядку адміністративного судочинства, оскільки такі відносини не мають ознак правового спору, який підлягає юрисдикційному вирішенню, а регулюються в межах сфери діяльності судової гілки влади (оскарження, подання запитів, скарг, тощо).
Крім того, в даному випадку, суд вважає за необхідне звернути увагу на висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №820/5586/16, в якій колегія суддів Великої Палати Верховного Суду зазначила, що в порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов'язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.10.2018 у справі №826/14690/17.
Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Суд в контексті вказаного зауважує, що усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Оскільки предметом позову в цій справі є бездіяльність, на думку позивача, Київського апеляційного суду, тобто позовні вимоги стосуються дій/бездіяльності відповідача при вирішенні конкретної справи, стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21.12.2010 у справі “Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06, пункт 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Отже, у цій справі поняття “спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог позивача слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №280/1334/19, від 02.10.2019 у справі №815/110/16 та постановах Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №420/9956/22, від 30.09.2020 у справі №1.380.2019.003105 від 02.03.2023 у справі №990/54/22.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, в даній ситуації на переконання суду, спір у даній справі, не є спором між учасниками публічно-правових відносин.
Відповідно до ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись положеннями ст.2, 19, п.1 ч.1 ст.170, ст.171, 294, 295 КАС України, суддя, -
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної шкоди.
2. Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загального суду за правилами цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Щавінський В.Р.