ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" грудня 2025 р. справа №300/5954/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) в інтересах якого діє адвокат Яблончук В.Й. (далі - представник позивача) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби за призовом по мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв'язку необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю II групи і потребує такого догляду - на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ;
- зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби за призовом по мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю дружиною - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю II групи і, потребує постійного стороннього догляду - на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 10 пункту 3 частини 10 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив про те, що 29.07.2025 позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення у зв'язку із сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», а саме, у зв'язку з необхідністю здійснення постійний догляд за дружиною яка є особою з інвалідністю II групи. Рапорт позивач подав з дотриманням вимог законодавства про військовий обов'язок і військову службу, до якого додав необхідний перелік документів. Однак, відповідач у відмовив у задоволенні вказаного рапорту вказавши на те, що позивачем долучено до рапорту витяг із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, згідно якого, у графі «Рішення щодо визначення потреби в постійному догляді» зазначено «не застосовується». Вважає вказану відмову безпідставною та протиправною та просить задовольнити позов.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
На адресу суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначив, що відповідно до наданого позивачем витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціювання особи, у п. 17.1.3 зазначено, що рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді не застосовується. Це свідчить про те, що на даний час відсутнє рішення або висновок, який би підтверджував потребу особи в постійному догляді. Така ситуація може бути зумовлена тим, що особа фактично не потребує стороннього догляду. При цьому, у випадку наявності відповідної потреби в документації було б зафіксовано відмітку «так». Постановою КМ України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу" визначено, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. Дружина позивача є повнолітньою, а тому факт необхідності здійснення постійного догляду за нею у силу положень постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу має бути підтверджений медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, тоді як разом з рапортом про звільнення з військової служби позивач надав висновок лікарсько-консультативної комісії.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
29.07.2025 позивач подав командуванню військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», а саме, у зв'язку з необхідністю здійснення постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.
До рапорту були додані наступні документи: паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , РНОКПП на ім?я ОСОБА_1 ,?свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 від 20.09.2014;?паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 , РНОКПП, витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 30.05.2025 №103/25/2230/В,?висновок ЛКК (Ф 080-4/о) від 02.06.2025 № 352 про наявність порушення функцій організму, довідка ЛКК про необхідність отримання постійного стороннього догляду від 02.06.2025 №352118, на ім?я ОСОБА_2 , заява щодо здійснення догляду.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 позивач з 20.09.2014 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 (а.с.17).
Відповідно до довідки до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП “Багатопрофільна центральна районна лікарня» Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області №103/25/2230/В (далі - витяг), ОСОБА_3 є особою з інвалідністю другої групи, інвалідність встановлена на строк: до 30.05.2027. Також у пункті 17.1.3. витягу зазначено про те, що рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді - не застосовується (а.с.20-21).
Згідно висновку КНП “Багатопрофільна центральна районна лікарня» Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області від 02.06.2025 № 352 форми № 080-4/о ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду (а.с.23).
За результатами розгляду рапорту позивача складено доповідну записку в якій зазначено про відсутність підстав для звільнення з військової служби ОСОБА_1 , оскільки відповідно до витягу із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, у графі «Рішення щодо визначення потреби в постійному догляді» зазначено «не застосовується». Враховуючи те, що експертна комісія не встановила потреби в постійному догляді за особою, а тому відсутні законні підстави для звільнення з військової служби ОСОБА_1 . Вказана доповідна записка погоджена командиром Військової частини НОМЕР_1 (а.с.24).
Не погодившись з такими діями відповідача, позивач через уповноваженого представника, звернувся до суду за захистом порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, у відповідності до норм матеріального права, які їх регулюють, з урахуванням фактичних обставин справи, суд установив наступне.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Суд зазначає, що на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено та діє.
Згідно вимог статей 20, 22 Закону №2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).
Статтею 24 Закону №2232-ХІІ унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 коментованого Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, - у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 112 Положення №1153/2008 військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
У пункті 116 Положення №1153/2008 наведені випадки, за яких допускається зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1-12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
Згідно з пунктом 117 Положення №1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення.
Пунктом 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з пунктом 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Суд звертає увагу, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Зі змісту рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби слідує, що такий подано "по команді", з огляду на наявність проставлених резолюцій відповідних посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 , які наділені правом вирішувати питання про скерування вказаного рапорту до вищого командування частини.
Означені обставини свідчать про безпосереднє надходження такого рапорту до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом ухвалювати рішення, а отже й про початок процедури розгляду рапорту про звільнення з військової служби такого військовослужбовця по суті.
Обставина подання такого рапорту в установленому порядку також не заперечується відповідачем, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.
З огляду на зазначене правове регулювання, видача наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту можлива лише у разі остаточного надходження рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Відтак, суд зазначає, що розглянутим вважається рапорт, який слугував підставою видачі наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи ухваленні рішення про відмову у задоволенні рапорту, доведені до військовослужбовця у порядок, передбачений чинним законодавством.
Так, Військова частина НОМЕР_1 доповідною запискою, за підписом помічника командира частини з правової роботи-начальника юридичної групи військової частини НОМЕР_1 , повідомила військовослужбовця про відсутність підстав для звільнення з військової служби.
Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 за №735 (далі - Інструкція №735) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням.
Відповідно статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.
Пунктом 6 розділу ІІІ ''Розгляд звернень громадян'' Інструкції №735 також передбачено те, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
Таким чином, розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
При цьому, матеріали справи не містять доказів прийняття рішення [у разі задоволення - відповідного наказу про виключення зі списків особового складу, у разі відмови - відповідного рішення із зазначенням конкретних причин відмови та роз'яснень способу оскарження] за поданим рапортом, або доказів повідомлення позивача про причини неможливості розгляду рапорту у встановлений законодавством термін, таких відомостей ані позивачем, ані відповідачем до суду не надано.
Викладене свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не розгляду рапорту позивача, яка порушує його законні права та інтереси.
Оцінюючи доводи сторін стосовно наявності чи відсутності у позивача права на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, - у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, суд керується наступними аргументами і мотивами.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 позивач з 20.09.2014 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 (а.с.17).
Відповідно до довідки до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП “Багатопрофільна центральна районна лікарня» Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області №103/25/2230/В (далі - витяг), ОСОБА_3 є особою з інвалідністю другої групи, інвалідність встановлена на строк: до 30.05.2027. Також у пункті 17.1.3. витягу зазначено про те, що рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді - не застосовується (а.с.20-21).
Згідно висновку КНП “Багатопрофільна центральна районна лікарня» Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області від 02.06.2025 №352 форми №080-4/о ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду (а.с.23).
За результатами розгляду рапорту позивача складено доповідну записку в якій зазначено про відсутність підстав для звільнення з військової служби ОСОБА_1 , оскільки відповідно до витягу із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, у графі “Рішення щодо визначення потреби в постійному догляді» зазначено “не застосовується». Враховуючи те, що експертна комісія не встановила потреби в постійному догляді за особою, а тому відсутні законні підстави для звільнення з військової служби ОСОБА_1 . Вказана доповідна записка погоджена командиром Військової частини НОМЕР_1 (а.с.24).
Надаючи оцінку вищенаведеним доводам відповідача, суд зазначає наступне.
У досліджуваному питання в контексті, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду варто керуватися висновками, сформованими Верховним Судом в постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.
Так, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що визначення терміну "медичний висновок" наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 за №2136, як електронний документ, який формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 за №705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337, термін "медичний висновок" визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії(лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (надалі по тексту також - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1317 (далі - Положення №1317; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, слід зазначити про таке.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність "стороннього нагляду, догляду".
Поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 за №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 за №1066) (далі - Порядок №189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку №189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві";
2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі".
Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого №__", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 за №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання".
Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема:
1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку;
2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі №420/16689/23, а також у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5статті 242 КАС України).
За наведених обставин посилання відповідача, про те, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), підтверджується лише відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, є помилковими.
Відтак, суд зазначає, що відповідач безпідставно не взяв до уваги та не аргументував причини не врахування висновку ЛКК (Ф 080-4/о) від 02.06.2025 № 352, за яким ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду(а.с.23).
Таким чином, наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І або ІІ груп, які потребують постійного догляду, є підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану.
Відтак, дії відповідача в частині не взяття до уваги при розгляді рапорту позивача від 29.07.2025 висновку лікарсько-консультативної комісії від 02.06.2025 № 352 слід визнати протиправними.
Незважаючи на неврахування і ненадання відповідачем оцінки висновку лікарсько-консультативної комісії від 02.06.2025 № 352, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що у коментованій довідці зроблено висновок про те, що ОСОБА_3 потребує “постійного стороннього догляду», в той час підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII спосіб здійснення допомоги визначено як "постійний догляд" за відповідною особою з інвалідністю I чи II групи.
В контексті вказаного слід відмітити, що підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII чітко не визначено пряму залежність чи пов'язаність потреби/необхідності "постійного догляду" як наслідок чи прояв у особи інвалідності I чи II групи.
Також, суд зазначає, що абз. 11 п. 3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII не визначає, яким саме документом необхідно підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи та який орган повинен видавати такий документ.
В той же час, приписи Положення №1317 розрізняють необхідність здійснення "постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду" для осіб з інвалідністю І групи та окремо ІІ групи.
Так, в пункту 26 Положення №1317 визначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.
I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Разом з тим, за змістом абзац 16 пункту 27 Положення №1317 підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи, поряд з іншим, є обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб (абзац 17 пункту 27 Положення №1317).
Суд вважає помилковими доводи відповідача, що висновок ЛКК не може бути визнаний, як документ для звільнення позивача зі служби з посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу".
Дана постанова визначає Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу та вказує на таке:
Військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
Суд зауважує, що підстава, за якої позивач просив його звільнити з військової служби, взагалі відсутня у Постанові № 413 від 12.06.2013, відповідач помилково вказує на іншу необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років, тоді як мова йде про звільнення через необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 та 2 групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Водночас дана постанова прийнята Кабінетом Міністрів України 12.06.2013 відповідно до ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Стаття 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в редакції від 09.06.2013 - станом на 12.06.2013, визначала підстави звільнення військовослужбовців, ч.6 якої передбачала, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, серед іншого через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України.
Частина 7 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції станом на 12.06.2013 встановлювала підстави для звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, серед яких - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Такий перелік сімейних обставин або інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу і був затверджений Постановою №413 від 12.06.2013.
Натомість ні п.1, ні п. 2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII, який передбачає підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) п.1, під час дії воєнного стану п.2) не містить жодної підстави, яка б містила відсилку на сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Відтак, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин положення Постанови №413 від 12.06.2013 не застосовуються.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що подані позивачем разом з рапортом про звільнення документи є належні, достатні та підтверджують право позивача на його звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» - через сімейні обставини зазначені у абзаці 11 пункту 3 частини 12 статті 26 даного Закону.
Разом із тим, суд зазначає, що дискреційні повноваження щодо прийняття рішення за рапортом позивача про звільнення його з військової служби належать виключно командуванню Військової частини НОМЕР_1 , а не суду.
При цьому, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 6 КАС України).
Згідно частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9).
Суд зауважує, що в розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби за призовом по мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю дружиною - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю II групи і, потребує постійного стороннього догляду - на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 та абзацу 11 пункту 3 частини 10 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, позов підлягає до часткового задоволення.
Враховуючи приписи ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн, сплачених судових витрат згідно квитанції № 11 від 21.08.2025.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби за призовом по мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв'язку необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю II групи і потребує такого догляду - на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ.
Зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби за призовом по мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме - у зв'язку необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю II групи і, потребує постійного стороннього догляду - на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 11 пункту 3 частини 10 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 ), АДРЕСА_1 ;
відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_7 ), АДРЕСА_2 .
Суддя Скільський І.І.