ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" грудня 2025 р. справа № 300/7048/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, їх посадових та службових осіб, -
Адвокат Журавльов Олексій Григорович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , за змістом якого просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність у питанні звільнення з військової служби після закінчення строку контракту військової частини НОМЕР_1 з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;
- зобов'язати відповідача звільнити з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.09.2022 між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 укладено контракт відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. 30.06.2025 позивач подав рапорт на звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. 07.08.2025 у відповідь на адвокатський запит надійшла відповідь від частини НОМЕР_1 , відповідно до якої повідомлено сторону позивача, що у зв'язку з проведенням організаційно-штатних змін у військовій частині НОМЕР_1 військовослужбовець ОСОБА_1 повинен звернутись з рапортом, щодо небажання продовжувати дію контракту до командування військової частини НОМЕР_1 , для прийняття законного рішення та обрахування строків закінчення контракту, враховуючи відсутність військовослужбовця ОСОБА_1 на військовій службі певний період час. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, оскільки за наслідками розгляду даного рапорту ОСОБА_1 підлягає звільненню з військової служби, з підстав наведених у рапорті.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.9).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 23.10.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що ОСОБА_1 проходить військову службу в складі НОМЕР_3 окремої бригади територіальної оборони (військова частина НОМЕР_1 ). Однак, під час проходження військової служби виявив бажання звільнитися з військової служби, подавши рапорт з доданими документами про звільнення з військової служби під час воєнного стану за підпунктом “ж» пункту 4 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Зазначено, що згідно з абзацом третім пункту 143 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, до загального строку військової служби, строку вислуги у військовому званні та до строку контракту не зараховується час відбування військовослужбовцем такого покарання, як арешт (крім випадків, передбачених статтею 55 Кримінально-виконавчого кодексу України), строк самовільного залишення військової частини або місця служби на строк понад 10 діб, незалежно від причини залишення, а також час відбування військовослужбовцем покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні. Звернуто увагу суду, що до строку контракту позивача не зараховується строк самовільного залишення військової частини з 18.11.2024 по 27.02.2025, як це передбачено абзацом третім пункту 143 Положення. Таким чином, підстави для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 , згідно підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" на даний момент не настали, оскільки не закінчився строк контракту. З урахуванням викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.12-13, 77-90).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзиви на позов, та в сукупності письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу в складі НОМЕР_3 окремої бригади територіальної оборони (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_4 (а.с.32-36).
30.09.2022 між позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі - Контракт) (а.с.37-39), відповідно до пункту 1 якого громадянин України ОСОБА_1 добровільно бере на себе зобов'язання:
проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
свято і неухильно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів (начальників);
дорожити бойовою славою Збройних Сил України, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; знати та сумлінно виконувати службові обов'язки за посадами, які займатиме протягом строку Контракту, а також особливі обов'язки, визначені статутами Збройних Сил України;
добре володіти довіреною технікою (озброєнням), уміло керувати підпорядкованим особовим складом, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, удосконалювати свою виучку і майстерність, досягати позитивних результатів з бойової, мобілізаційної та фізичної підготовки;
суворо зберігати державну таємницю;
знати і неухильно додержуватися прийнятих Україною норм
міжнародного гуманітарного права;
подавати про себе та членів своєї сім'ї інформацію, необхідну для
проходження військової служби та соціального захисту.
Відповідно до пункту 3 цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, законодавством, за погодженням сторін на 3 (три) роки. Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Міністерства оборони України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Законом України "Про військовий обов'язок військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Пунктом 4 згаданого Контракту передбачено, що сторони зобов'язуються не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно-правовими актами.
30.06.2025 позивач звернувся до командира військової частини з рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «ж» пункту 4 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII, а саме: у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (а.с.40-41).
25.07.2025 представник позивача звернулася до відповідача з адвокатським запитом, за змістом якого просила надати інформацію щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «ж» пункту 4 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (а.с.42-43).
Однак, як встановлено з матеріалів справи, відповідь на рапорт позивача та на адвокатський запит надана не була, а питання про звільнення позивача зі служби не розглянуто та не вирішено у встановленому законом порядку, внаслідок чого, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (надалі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, в той же час, як встановлено судом, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини 5 статті 26 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с.40).
В даному аспекті суд вказує на таке.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.
Так, пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 року (далі - Інструкція) рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України № 548-XIV від 24 березня 1999 року (далі - Статут).
Відповідно до статей 14, 31, 66 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців.
Наказом Міністерства оборони України № 531 від 06.08.2024, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559, затверджений Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок № 531), який набрав чинності 08.08.2024.
Порядок № 531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту. Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
За правилами пунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.
Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку № 531, а особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі - розділом ІV Порядку № 531.
Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.
Відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника). Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства. Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Розгляд рапорту військовослужбовця у паперовому вигляді всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Отже, з огляду на вказані вище норми подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому/прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати поставлені у рапорті питання по суті.
З матеріалів справи встановлено, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин проходить військову службу в складі НОМЕР_3 окремої бригади територіальної оборони (військова частина НОМЕР_1 ), що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_4 .
30.06.2025 позивач звернувся до командира військової частини з рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «ж» пункту 4 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII, а саме: у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (а.с.40-41).
Як встановлено судом, 25.07.2025 представник позивача звернулася до відповідача з адвокатським запитом, за змістом якого просила надати інформацію щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «ж» пункту 4 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (а.с.42-43).
Однак із матеріалів справи встанволено, що відповіді по суті порушеного рапортом питання надано не було, а питання про звільнення позивача з військової служби не розглянуте уповноваженою посадовою особою у встановленому порядку.
Вказана обставина фактично не заперечується стороною відповідача у відзиві на позовну заяву, оскільки відповідач не стверджує про розгляд рапорту чи прийняття рішення за його результатами, а лише наводить аргументи щодо, на його думку, відсутності підстав для звільнення позивача зі служби.
Суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 чітко зазначено, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
З огляду на вищенаведене, суд, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних сил України.
Оскільки рапорт не був розглянутий відповідно до встановленої законом процедури, суд вважає необхідним зобов'язати відповідача здійснити розгляд рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 30.06.2025 у визначеному законом порядку з урахуванням висновків суду, та прийняти обґрунтоване рішення відповідно до вимог закону.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити з військової служби на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, то суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. А відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За результатом розгляду даної справи судом встановлено, що саме відповідач наділений відповідними повноваженнями щодо розгляду по суті рапорту позивача та прийняття відповідного рішення щодо звільнення його з військової служби, а, відтак, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, внаслідок чого, вимоги позивача про зобов'язання відповідача звільнити його з лав Збройних сил України є передчасними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
За таких обставин, заявлені позивачем позовні підлягають до часткового задоволення.
Однак, з огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір», а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "ж" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) здійснити розгляд по суті рапорту ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ) про звільнення з військової служби від 30.06.2025 у порядку та у спосіб, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ).
Відповідач:
Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.