11 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/3653/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в письмовому провадження в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром буд. 3, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 2), яким просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 9 травня 2024 року;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Закарпатській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;
3) розгляд справи прошу проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 01 травня 2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку з переходом на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09 травня 2024 року позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії у зв'язку з переходом на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки вказаний нормативний акт не визначає особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті, а саме призначення пенсії по втраті годувальника.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.
Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву в яких відповідачі не визнають позовні вимоги та просять відмовити в задоволенні позову зазначивши, що базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника. Крім того, питання пенсійного забезпечення членів сім'ї суддів, в тому числі, у випадку втрати годувальника, не врегульовано Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 відповідно до свідоцтва про шлюб від 01 серпня 1982 року № НОМЕР_2 . ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер про що свідчить свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_3 від 05 червня 2019 року. ОСОБА_3 був суддею апеляційного суду Закарпатської області у відставці.
01 травня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку з переходом на пенсію по втраті годувальника згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій.
Нова технологія передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
За принципом екстериторіальності вказана заява позивачки від 01 червня 2024 року розглядалася структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 29.05.2024 про відмову ОСОБА_2 в призначенні та виплаті пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відмовлено в переході на втрату годувальника згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
В обґрунтування зазначеного рішення зазначено, що згідно до пункту першого ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами) пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці призначається судді який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками-пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Відповідно до пункту 2 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вважаючи рішення протиправним ОСОБА_2 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) встановлено, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до приписів частини 1 статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно ч. 1 ст. 36 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21.11.2013 року по 21.02.2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV, непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягай пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 37 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Виходячи з системного аналізу положень ч. 1 ст. 1 Закон № 1058-IV та ч. 1 ст. 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання є альтернативою пенсії, що підтверджує однакову правову природи цих виплат.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 у справі №677/2056/14-а.
За змістом ч. 2 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
Як вже зазначено судом, частиною 1 статті 37 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Водночас, згідно з ч. 1 ст. 38 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
З огляду на наведені правові норми позивач має право на отримання довічно пенсії у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% пенсії (щомісячного грошового утримання судді у відставці) померлого годувальника.
Натомість, заперечуючи право позивача на отримання вказаної пенсії, відповідач посилається на те, що чинним законодавством не передбачено можливості призначення пенсії по втраті годувальника виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
В цьому контексті суд зазначає, що розділом X Закону №1402-VIII визначено статус судді у відставці.
Так, як вже зазначалось вище, згідно з ч. 1 ст. 142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Водночас частиною другою статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом частини п'ятої статті 142 Закону № 1402-VIII пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, щомісячне довічне грошове утримання за своєю суттю є регулярною грошовою виплатою у зв'язку із звільненням судді у відставку, яка виплачується територіальними органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
При цьому, суд наголошує на тому, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання зберігається за суддею у відставці і після досягнення пенсійного віку, встановленого Закону № 1058-IV.
Водночас, пенсія також є регулярною щомісячною грошовою виплатою, яка призначається у визначеному державою порядку як захід матеріального забезпечення у зв'язку з настанням певних обставин, зокрема, досягненням особою пенсійного віку, настанням інвалідності, смертю годувальника.
Отже, пенсія за віком та щомісячне довічне грошове утримання судді мають однакову правову природу.
Право позивача на отримання пенсії по втраті годувальника залежно від його доходу на час настання смерті стало залежним від місця роботи годувальника на посаді судді, що призвело до ситуації, в якій позивач виявилась позбавленою права на пенсію по втраті годувальника лише на тій підставі, що годувальник після досягнення пенсійного віку отримував пенсійні виплати не відповідно до Закону №1058-IV, а на підставі Закону №1402-VIII. Така відмінність у ставленні при призначенні пенсії цього виду не може бути визнана виправданою з точки зору об'єктивних та розумних обґрунтувань, оскільки отримувана годувальником сума щомісячного грошового утримання призначена на законних підставах та є регулярною пенсійною виплатою судді у відставці за рахунок державних коштів.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що непрацездатна позивач, будучи особою, яка перебували на утриманні померлого судді у відставці і одержувала від нього допомогу, що була постійним та основним джерелом засобів до існування, має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, передбачену Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
Так, вирішуючи справу «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (заяви №№ 65731/01 та 65900/01), ЄСПЛ зазначив, якщо у державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 Конвенції щодо заборони дискримінації. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. У практиці ЄСПЛ напрацьовані також три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статтею 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є такий захід законним; чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»; чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям. За оцінкою ЄСПЛ не буде вважатись пропорційним втручання, яке становить «особистий та надмірний тягар» для особи.
У справах «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року, та «Серков проти України», заява № 39766/05, рішення від 07 липня 2011 року, ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства. Необхідність застосування зазначеного підходу при вирішення соціальних справ, з урахуванням обставин справи та законодавства, що регулює саме ці відносини та у конкретний період часу, підтверджується, зокрема, правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 року у справі №234/8701/1.
Окрім того, суд враховує, що відмова відповідача у призначенні та виплаті позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника фактично зводиться до того, що позивачка є членом сім'ї судді у відставці, який отримував довічне грошове утримання судді, що виключає можливість поширення на позивачку положень Закону №1058-IV, якими врегульовуються питання призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Враховуючи наведене суд вважає необґрунтованими та дискримінаційними доводи відповідачів щодо неможливості призначення ОСОБА_2 пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи з розміру щомісячного довічного грошового утримання померлого судді у відставці ОСОБА_3 .
Вирішуючи питання про те, з якого часу у позивача виникло зазначене право, суд враховує, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Разом з тим, приписами абз. 2 п. 2 ч. 3 ст. 36 Закону № 1058-IV визначено, що члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Як встановлено судом, 01 травня 2024 року позивач звернулась із заявою про переведення на інший вид пенсії, а саме - у зв'язку з втратою годувальника, відповідно до Закону №1058-IV.
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмови відповідача у переведенні позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та зобов'язати відповідача з 01 травня 2024 року перевести позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника та з вказаної дати виплачувати позивачу пенсію у зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50% щомісячного довічного грошового утриманні судді у відставці померлого годувальника ОСОБА_3 , з урахуванням фактично виплачених сум.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
В силу вимог статті 139 КАС України судові витрати понесені позивачем при сплаті судового збору підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1, оскільки він приймав оскаржуване рішення.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром буд. 3, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 9 травня 2024 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Закарпатській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 у зв'язку з втратою годувальника у розмірі 50% щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром буд. 3, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець