11 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/3490/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому просить:
1) визнати бездіяльність Відповідача - військової частини НОМЕР_2 , що проявилася у ненаданні відповіді на адвокатський запит №14 від 12.04.2024 року, поданого в інтересах Позивача, протиправно.
2) зобов'язати Відповідача - військову частину НОМЕР_2 видати Позивачу належним чином завірені копії наказів/розпоряджень про: зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_2 ; присвоєння ОСОБА_1 військових звань; переміщення ОСОБА_1 на інші посади згідно штатно-посадової категорії в військовій частині НОМЕР_2 , а саме: на посаду діловода служби логістики, на посаду начальника складу взводу МТЗ, на посаду техніка 1 стрілецької роти в/ч НОМЕР_2 ;
3) стягнути з відповідача моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_1 внаслідок протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_2 , в розмірі 2 920,00 грн..
В обґрунтування позовних вимог вказано, що відповідачем протиправно проігноровано його законодавчо визначений обов'язок надавати відповіді на адвокатський запит. Зокрема, вказує, що позивач 12.04.2024 року звернувся з адвокатським запитом до відповідача в якому витребував завірені копії документів про військову службу та такий отримано відповідачем 20.04.2024 року, проте відповіді на вказаний запит не отримано.
Окрім цього, позивач вважає, що у зв'язку з допущеною бездіяльністю має право на відшкодування моральної шкоди.
24 травня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.
10 липня 2024 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, визнає такі безпідставними та необґрунтованими, та просить у їх задоволенні відмовити. В обґрунтування своїх заперечень, представник відповідача зазначає, що всі дії були вчинені належним чином і в межах законодавства. Так, 27.04.2024 до військової частини НОМЕР_2 надійшов адвокатський запит ОСОБА_2 щодо надання завірених витягів із наказів про зарахування ОСОБА_1 до особового складу частини, присвоєння йому військових звань та призначення чи переміщення на відповідні посади. Відповідь на запит із повним пакетом документів була підготовлена та 11.05.2024 надіслана за офіційною адресою адвоката, що підтверджується вихідним №1255 від 09.05.2024 та повідомленням про відправлення рекомендованої кореспонденції. Згідно з трекінгом АТ «Укрпошта», лист прибув до точки видачі 17.05.2024, однак був отриманий адресатом лише 24.05.2024, що не залежало від дій військової частини. Таким чином, відповідачем було повністю виконано обов'язок щодо своєчасного надання інформації, а тому твердження про порушення прав позивача є безпідставними.
12 липня 2024 року позивачем, через систему «Електронний суд» подано до суду відповідь на відзив, в якому зазначає наступне. Як убачається з поданого відзиву та що фактично визнає сам відповідач, відповідь на адвокатський запит була надана ним лише 11.05.2024 року, тобто з порушенням визначеного законом п'ятиденного строку, що вже саме по собі свідчить про неправомірність його дій. Окрім цього, твердження відповідача про те, що ним у позасудовому порядку були вжиті всі необхідні заходи для задоволення прав та законних інтересів позивача, не відповідає дійсності. Так, всупереч заявленому, відповідачем не були надані всі документи, що витребовувалися адвокатським запитом: зокрема, витяги з наказів про призначення позивача на посаду начальника складу взводу МТЗ та про присвоєння військового звання «молодший сержант» у період між 18.10.2022 та 11.01.2023 роками, які прямо випливають зі змісту наданих наказів №214 та №11. Вказані витяги не були ні надані, ні навіть згадані у супровідному листі-відповіді №1255 від 10.05.2024 року, що свідчить про їхнє фактичне ненадання та визнається самим відповідачем. Відтак дії відповідача, які полягали у несвоєчасному та неповному наданні інформації на адвокатський запит, є протиправними, суперечать вимогам закону та порушують права позивача, що відповідно до статті 5 КАС України потребує судового захисту, а також спричинили позивачу моральні страждання, які підлягають відшкодуванню.
28 липня 2025 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду надійшов лист від Військової частини НОМЕР_2 , у якому зазначається, що згідно п. 5 наказу Командира військової частини НОМЕР_3 від 27.05.2025 року №163агд/дск правонаступником військової частини НОМЕР_4 визначено військову частину НОМЕР_2 .
04 серпня 2025 року від представника військової частини НОМЕР_2 , через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про заміну відповідача правонаступником, у якому зазначає наступне. Відповідно до вимог спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 травня 2025 року №Д-321/65/дск, директиви командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22 травня 2025 року Д-22/ДСК з 31 липня 2025 року військова частина НОМЕР_5 переформована, умовне найменування - військова частина НОМЕР_5 та ідентифікаційний код НОМЕР_6 - анульовано.
Згідно п. 5 наказу Командира військової частини НОМЕР_3 від 27.05.205 №163агд/дск правонаступником військової частин НОМЕР_5 визначено військову частину НОМЕР_2 .
Таким чином, військова частина НОМЕР_2 є правонаступником усіх прав та обов'язків військової частин НОМЕР_5 .
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду замінено відповідача - військову частину НОМЕР_5 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на її правонаступника - військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
У подальшому позивачем подано до суду заяву про уточнення позовних вимог шляхом викладення прохальної частини позовної заяви у наступній редакції:
1) визнати дії відповідача військової частини НОМЕР_2 , що проявилися у несвоєчасному та неповному наданні інформації на адвокатський запит №14 від 12.04.2024р. протиправними;
2) зобов'язати Відповідача військову частину НОМЕР_2 надати Позивачу завірений витяг (копію) наказу/розпорядження про призначення/переміщення особи Позивача на посаду начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 та про присвоєння особі Позивача чергового звання «молодший сержант»;
3) стягнути з Відповідача військової частини НОМЕР_2 моральну шкоду, заподіяну особі Позивача протиправними діями, що проявилися у несвоєчасному та неповному наданні інформації на адвокатський запит №14 від 12.04.2024р., в розмірі 2 920,00 грн.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду заяву позивача про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач був призваний 26.02.2022 року під час мобілізації та з 16.07.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_5 (правонаступник військова частина НОМЕР_2 ), де виконував обов'язки на різних посадах - стрільця стрілецької роти, діловода служби логістики, начальника складу взводу МТЗ та техніка 1 стрілецької роти, з якої був звільнений 05.10.2023 року. Під час проходження служби позивачу 10.12.2022 року було видано військово-обліковий документ, проте він не був належним чином заповнений, оскільки до нього не внесли необхідних записів щодо належності власника документа до військової служби, що суперечить вимогам Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України №582/2016. Вказане Положення прямо визначає, що військовий квиток посвідчує особу військовослужбовця та містить обов'язкові записи про проходження служби, а належне його ведення є складовою персонально-якісного обліку, передбаченого статтею 34 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Оскільки військово-обліковий документ позивача не містив відомостей про його військову службу, що створювало перешкоди у підтвердженні його статусу та реалізації прав, 12.04.2024 року він звернувся до відповідача з адвокатським запитом про надання завірених копій документів щодо проходження ним служби. Поштове відправлення, згідно з даними «Укрпошти», було отримано відповідачем 20.04.2024 року, однак відповіді на нього надано не було всупереч вимогам ч. 2 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яка зобов'язує органи влади надати відповідь протягом п'яти робочих днів. Така бездіяльність порушує норми Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», які гарантують кожному право на отримання інформації про себе та передбачають можливість оскарження відмови, приховування або ненадання таких відомостей. Отже, невжиття відповідачем належних заходів щодо надання інформації на адвокатський запит свідчить про протиправність його бездіяльності та обґрунтовує необхідність судового захисту порушених прав позивача.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача що полягає у відмові в доступі до інформації про особу позивача, , звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законами України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації».
Пунктами 1, 2 п.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 2 цього Закону закріплено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
Приписами ст.20 вказаного Закону визначені професійні права адвоката, згідно з якими під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Згідно з ч.1 ст.24 цього Закону адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Ч.2 вказаної статті передбачено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
Частиною 3 ст.24 наведеного Закону встановлено, що відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Так, факт отримання військовою частиною адвокатського запиту підтверджується матеріалами справи. Водночас, у матеріалах справи наявні відомості про отримання адвокатом ОСОБА_2 відповіді на вказаний запит від Військової частини НОМЕР_5 (правонаступник Військова частина НОМЕР_2 ).
Положеннями статті 32 Конституції України гарантовано, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI (далі Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
За загальним правилом, публічна інформація, є відкритою.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Суд зазначає, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
У відповідності до частини першої статті 5 Закон № 2939-VI, доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Нормами статті 6 Закону № 2939-VI визначено критерії обмеження доступу до публічної інформації. Згідно частини другої цієї статті, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Згідно статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» № 2297-VI (далі Закон № 2297-VI) персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» об'єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції». Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина четверта статті 13 Закону № 2939-VI).
Згідно з пунктом 6 статті 14 Закону № 2939-VI розпорядник інформації зобов'язаний, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також, у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Відповідно до статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію, відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Згідно абз.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Як зазначалося, частинами 1, 2 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатський запит - це письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
Так, аналіз визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, у тому числі інформація, пов'язана з виконанням особами делегованих повноважень суб'єктів владних повноважень, згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг.
З системного аналізу наведених норм законодавства вбачається, що право особи на інформацію є одним з її основних конституційних прав та передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, при цьому, вказану інформацію має право отримати адвокат цієї особи шляхом направлення адвокатського запиту до відповідних органів державної влади.
З огляду на зазначене, суд зазначає, що право особи (клієнта адвоката, якому надається правова допомога) на отримання інформації є складовою її конституційного права та не може бути обмежене органами державної влади.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 21.06.2017 року № К/800/21455/15, та позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.04.2020 року у справі №826/7244/18.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Разом з тим, необхідно розуміти, що право на звернення до суду розділяється на право на позов в процесуальному та матеріальному розумінні.
Процесуальне право на позов, це право на подання позову, право на звернення до суду з вимогою за захистом, прав, свобод і інтересів, які на думку позивача порушенні суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах.
Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, процесуальний закон, визнає матеріальне право на позов в адміністративному судочинстві щодо оскарження індивідуального акту суб'єкта владних повноважень, лише за особами у яких є право вимоги, тобто саме тими, кого він безпосередньо стосується, для кого оскаржуваний акт породжує, змінює або припиняє певні правовідносини.
Виключенням з цього правила є органи та особи визначені у ст. 53 КАС України, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб прокурор, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та інші.
Учасниками правовідносин стосовно адвокатського запиту є адвокат та орган чи посадова особа, до якої був направлений адвокатський запит.
Клієнт адвоката, в інтересах якого, адвокат надсилав адвокатський запит, не є учасником правовідносин з приводу адвокатського запиту.
За таких обставин, право вимоги з приводу відмови в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, належить саме адвокату, а не його клієнту.
У цьому випадку з запитом звертався адвокат Бомбушкар Сергій Павлович, у такому випадку виключно йому належить право вимоги у справі про ненадання інформації на його адвокатський запит.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Водночас законом передбачено відповідальність за відмову в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Ст. 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено відповідальність за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». За вказане адміністративне правопорушення передбачено відповідальність у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Для притягнення винних осіб до відповідальності адвокат звертається до Ради адвокатів відповідного регіону із заявою про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченою ст. 212-3 КУпАП. За результатами розгляду такої заяви Рада адвокатів регіону складає протокол про адміністративне правопорушення та передає його до суду. Суд розглядає протокол і приймає відповідне рішення.
Отже законодавство України чітко передбачає порядок оскарження саме адвокатом дій чи бездіяльності у разі неповного надання інформації на адвокатський запит. Проте доказів, звернення адвоката в порядку ст. 212-3 КУпАП суду не надано.
Крім того, слід звернути увагу, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень, особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Законом визначено право захисту лише особистих майнових та не майнових прав, тому суд доходить висновку, що питання надання відповіді на адвокатський запит стосується взаємовідносин адвоката та Військової частини НОМЕР_5 (правонаступник Військова частина НОМЕР_2 ). Доказів, що саме ОСОБА_1 звертався до відповідача, відсутні, а тому його права ніяким чином не були порушені Військовою частиною НОМЕР_5 (правонаступник Військова частина НОМЕР_2 ).
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідачем не допущено порушення прав позивача, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Оскільки суд не встановлено порушення прав та законних інтересів позивача з боку відповідача, підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 2920,00 грн. відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець