10 грудня 2025 року м. Житомир справа № 640/1869/21
категорія 108000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сенд Контракт" до Державної екологічної інспекції Столичного округу про визнання протиправним та скасування припису,
встановив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Сенд Контракт" із позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати припис від 24.12.2020, винесений Державною екологічною інспекцією Столичного округу на підставі акту від 24.12.2020 № 02-461.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.01.2021 товариство отримало припис від 24.12.2020 та акт від 24.12.2020 № 02-461, складений за результатами позапланової перевірки, проведеної на підставі наказу Державної екологічної інспекції Столичного округу від 08.12.2020 № 1099-П у зв'язку зі зверненням громадянина ОСОБА_1 від 25.11.2020. Позивач стверджує, що перевірка була призначена без належних підстав, оскільки звернення громадянина не містило документальних підтверджень, а порушені у скарзі питання щодо користування надрами виходять за межі компетенції Державної екологічної інспекції. Крім того, під час заходу допущено грубі процедурні порушення, зокрема: перевірка проведена за відсутності представника товариства, яке перебувало на дистанційній роботі, а інспектори не внесли відповідний запис до журналу реєстрації. Складений Акт № 02-461 не відповідає уніфікованій формі і не містить детального опису нібито виявлених порушень із посиланням на конкретні норми закону. Припис є неправомірним за своєю суттю, оскільки замість вимоги про усунення фактичних порушень він вимагає надати 11 категорій документів та забезпечити доступ, чим неправомірно підміняє собою процедуру перевірки. Також припис містить некоректне правове обґрунтування, посилаючись на статті, що визначають компетенцію відповідача, а не обов'язки суб'єкта господарювання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відзиві на позовну заяву Державна екологічна інспекція Столичного округу заперечила проти позову повністю, вказавши, що перевірка проводилася на підставі належним чином погодженого Державною екологічною інспекцією України наказу від 08.12.2020 № 1099-П та направлення від 10.12.2020 № 2/2/1021, копію направлення 15.12.2020 отримав і підписав уповноважений представник товариства Ковальчук Т.О. Зазначає, що товариство не забезпечило доступ до місця діяльності та не надало запитувані документи, що й стало підставою для складення акту від 24.12.2020 № 02-461 та винесення припису від 24.12.2020, а також що законодавство не вимагає обов'язкової участі всіх інспекторів, зазначених у направленні.
13.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-ІХ), який набрав чинності 15.12.2022.
Відповідно до статті 1 Закону № 2825-ІХ Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано.
Пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На підставі пункту другого розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-ІХ за результатами автоматизованого розподілу справу передано на розгляд Житомирському окружному адміністративному суду.
07.03.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративна справа передана на розгляд судді Леміщаку Д.М.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2025 справу прийнято до провадження, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Учасники справи правом на подання додаткових пояснень не скористалися.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
Державною екологічною інспекцією Столичного округу на підставі звернення громадянина ОСОБА_1 від 25.11.2020, погодження Державної екологічної інспекції України від 04.12.2020 № 2.2/1762ПГ та наказу Інспекції від 08.12.2020 № 1099-П було видано направлення на здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) від 10.12.2020 № 2/2/1021 .
Предметом перевірки визначено дотримання ТОВ "Сенд Контракт" вимог природоохоронного законодавства у частині питань, визначених Додатками 3, 7, 10 Уніфікованої форми акту. Строк проведення заходу з 15.12.2020 по 24.12.2020, до складу інспекційної групи включено двох державних інспекторів: Бакала Д.В. (голова групи) та Малова А.І.
15.12.2020 уповноважена особа ТОВ "Сенд Контракт" - адвокат Ковальчук Т.О., діючи на підставі довіреності від 04.09.2020 № 01-04/09-20, особисто отримав копію вказаного направлення, поставив підпис про його вручення та засвідчив свої повноваження.
У період з 15.12.2020 по 24.12.2020 включно державним інспектором Бакалом Д.В. проводився позаплановий захід державного нагляду (контролю) за місцем провадження господарської діяльності ТОВ "Сенд Контракт".
Після вручення направлення уповноваженій особі позивача було висунуто вимогу надати доступ до території та документи.
24.12.2020 відповідачем в особі інспектора Бакала Д.В. було складено Акт № 02-461 за результатами позапланового заходу. В акті зафіксовано факт порушення позивачем вимог ч. 10 ст. 4, ст. 11 Закону № 877-V та ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" у зв'язку з ненаданням документів та недопуском до перевірки.
На підставі цього акту 24.12.2020 відповідачем було винесено припис, яким зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Сенд Контракт" до 25.01.2021 надати засвідчені копії документів: листа Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.04.2019 № 5М-11/4283-19, листа Управління екології та природних ресурсів Київської міської державної адміністрації від 15.02.2019 № 077-775, розробленого та затвердженого Плану локалізації аварійних ситуацій, протоколів радіаційного контролю видобутої сировини, договорів на вивезення господарсько-побутових стоків та утилізацію відходів, інвентаризації відходів, що утворюються в ході господарської діяльності, погодження Державного агентства рибного господарства у місті Києві та Київській області на початок робіт, підтверджуючих документів щодо оплати компенсаційних збитків нанесених водним ресурсам, правовстановлюючих документів на земельну ділянку для складування піску, а також документів про здійснений післяпроектний моніторинг відповідно до розділу 6 Висновку з оцінки впливу на довкілля від 21.11.2019 № 7-07/12-20197254174/1, виданий Міністерством екології та природних ресурсів України, а також забезпечити доступ державному інспектору з охорони природного середовища Столичного округу до місця здійснення господарської діяльності товариства.
Вважаючи припис від 24.12.2020 протиправним, винесеним з порушенням процедури проведення перевірки, з перевищенням повноважень Інспекції та без належного обґрунтування, товариство з обмеженою відповідальністю "Сенд Контракт" звернулося до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275 (далі - Положення № 275) Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 № 1264-XII (далі - Закон № 1264-XII).
Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною (стаття 1 Закону № 1264-XII).
Згідно з приписами частини першої статті 20-2 Закону № 1264-XII до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема, належить:
- здійснення у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України перевірки дотримання вимог законодавства про радіаційну безпеку у разі виявлення органом (підрозділом) Державної прикордонної служби України транспортних засобів, вантажів та іншого майна з перевищенням допустимого рівня іонізуючого випромінювання та надання дозволу або заборони на пропуск через державний кордон України транспортних засобів, вантажів та іншого майна за результатами такої перевірки;
- обмеження чи зупинення (тимчасове) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, законодавства про оцінку впливу на довкілля, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин;
- складання протоколів про адміністративні правопорушення та розгляд справ про адміністративні правопорушення, накладення адміністративних стягнень у випадках, передбачених законом;
- пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
- одержання безоплатно в установленому порядку необхідних для виконання покладених на нього завдань інформації, документів і матеріалів від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, фізичних осіб;
- надання обов'язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформування дозвільних органів про надані приписи суб'єктам господарювання, що здійснюють діяльність на підставі дозволів у сфері охорони навколишнього природного середовища, та здійснення контролю за їх виконанням;
- внесення в установленому порядку до органів державної влади та органів місцевого самоврядування вимог щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання, відтворення та охорони природних ресурсів;
- надання центральним органам виконавчої влади, їх територіальним органам, місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування приписів щодо зупинення дії чи анулювання в установленому законодавством порядку дозволів, ліцензій, сертифікатів, висновків, рішень, лімітів, квот, погоджень, свідоцтв на спеціальне використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, поводження з небезпечними хімічними речовинами, транскордонне переміщення об'єктів рослинного і тваринного світу (у тому числі водних живих ресурсів), а також щодо встановлення нормативів допустимих рівнів шкідливого впливу на стан навколишнього природного середовища.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05.04.2007 № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877-V).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Згідно з частинами шостою-восьмою статті 7 Закону № 877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості:
- дату складення акта;
- тип заходу (плановий або позаплановий);
- форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);
- предмет державного нагляду (контролю);
- найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід;
- найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.
Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).
У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.
Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).
На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.
Суд зазначає, що, виходячи з закріплених у законі вимог до змісту акта, складеного контролюючим органом за результатами проведеного ним заходу державного контролю за дотриманням законодавства у відповідній сфері суспільних відносин, такий документ відображає встановлені під час перевірки обставини, зокрема стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
Закон не передбачає можливості зазначення у акті перевірки яких - небудь вимог до суб'єкта господарювання, у тому числі щодо усунення ним виявлених перевіркою порушень тощо, або застосування інших, обов'язкових до виконання заходів, спрямованих на усунення відповідних порушень чи їх наслідків.
Тож наведене засвідчує, що акт перевірки насамперед слугує засобом (інструментом) фіксації результатів відповідного заходу контролю, офіційного оформлення встановлених перевіркою обставин, виявлених порушень законодавства у відповідній сфері суспільних відносин, їх детального опису. Такий документ безпосередньо не створює для суб'єкта господарювання, відносно якого здійснювався захід державного контролю, жодних юридичних наслідків, додаткових обов'язків, не призводить до зміни чи припинення прав такого суб'єкта тощо. Він використовується контролюючим органом як доказове джерело інформації, зокрема під час складання відповідних розпорядчих документів.
Такий підхід щодо застосування норм права, якими регламентовані питання оформлення результатів заходів державного нагляду (контролю), відповідає правовим позиціям, висловленим Верховним Судом у постанові від 19.06.2020 у справі № 140/388/19.
У вищезгаданій постанові Верховного Суду судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду також зазначала про те, що акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання, й не є обов'язковим рішенням суб'єкта владних повноважень. Непідписання акта перевірки не можна ототожнювати, зокрема з непідписанням судового рішення, наслідки чого прямо встановлені в законі, чи непідписанням окремих рішень суб'єктом владних повноважень, коли негативні наслідки такого дефекту також можуть бути встановлені законом.
У цій же постанові містяться правові позиції про те, що обов'язкові рішення суб'єкта владних повноважень мають відповідати вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які не можуть поширюватися на акт перевірки.
Окрім цього підкреслено, що чинне законодавство не встановлює такий наслідок відсутності в акті перевірки підпису одного з перевіряючих контролюючого органу, як його нечинність, недійсність. Зазначена вада акта не робить автоматично протиправними рішення контролюючого органу, що прийняті на підставі такого акта.
Звернута увага на те, що акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред'являтися лише ті вимоги, що стосуються, доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Верховний Суд також зауважував, що саме собою порушення порядку оформлення акта перевірки (у частині обов'язку підписання особами, які здійснювали перевірку) не може бути підставою для скасування відповідного рішення, прийнятого на підставі не підписаного одним із перевіряючих акта перевірки, але в сукупності з іншими порушеннями може слугувати обставиною для висновку щодо протиправності рішень контролюючого органу. Це стосується випадків, коли обставини, викладені в акті, не знайдуть підтвердження в суді.
Тому зроблено висновок про те, що відсутність у акті перевірки підпису однієї з посадових осіб контролюючого органу, яка її проводила, стосується оформлення результатів перевірки та не може бути самостійною підставою для визнання недійсними рішень контролюючого органу, прийнятих на підставі такого акта, при відсутності порушень правил проведення перевірки.
При цьому в постанові Верховного Суду від 19.06.2020 у справі № 140/388/19 здійснено відступ від висновку щодо застосування норм права, викладеного раніше у постанові від 03.12.2019 у справі № 1440/1965/18, про те, що акт перевірки, не підписаний хоча б однією із посадових осіб контролюючого органу, що вказана в акті, є нечинним і на його підставі не можуть прийматися рішення (у тій справі про нарахування платнику податків податкових зобов'язань). Відзначено, що здійснений відступ стосується усіх постанов Верховного Суду, у яких застосовані вищенаведені правові позиції.
Незважаючи на те, що висловлені у постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 1440/1965/18 правові позиції стосувались застосування норм податкового законодавства, суд не вбачає перешкод для поширення цих позицій і на правовідносини, у яких виник спір у справі, що розглядається, оскільки вони не суперечать правовій регламентації цих відносин і охоплюють загальні аспекти здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім цього, нормами статті 7 Закону № 877-V встановлено чіткий строк для складання припису, який становить п'ять робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю).
Останнім днем перевірки у спірних відносинах є 24.12.2020, припис був винесений того ж дня, тобто у строк, встановлений законом.
До того ж, за змістом частини восьмої статті 7 Закону № 877-V припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку (інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування).
Отже закон, що регламентує спірні у цій справі правовідносини, не містить норм, які б імперативно вимагали наявність у оформленому за результатом перевірки приписі підписів усіх посадових осіб, які її проводили.
Верховний Суд у постанові від 25.07.2023 у справі № 160/6457/22 зазначав, що поняття "пуризм" прийнято розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.
Поняття "правового пуризму" було введено в правовий обіг Європейським судом з прав людини (далі також ЄСПЛ).
Зокрема, у рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (№ 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.
Таким чином, "правовий пуризм" на відміну від обставин "істотного та непереборного характеру" завжди призводить до порушення принципу правової визначеності; "правовий пуризм" - невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд; "правовий пуризм" може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб'єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.
Суд вважає, що зазначений підхід підлягає застосуванню і стосовно оцінки адміністративним судом рішень суб'єктів владних повноважень, особливо тих, які стосуються значного суспільного інтересу, зокрема, питань благоустрою та містобудування, екології, безпеки, конституційних прав та свобод громадян тощо.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2018 у справі № 826/11106/17, від 28.10.2018 у справі № 826/14749/16, від 25.03.2020 у справі № 805/4508/16-а та від 31.03.2021 у справі № 620/2520/20, а згодом був застосований Верховним Судом і у постанові від 19.05.2021 у справі № 210/5129/17.
Питання скасування адміністративних актів з підстав їх процедурних недоліків досліджувалося Верховним Судом й у постанові від 03.12.2021 у справі № 369/7844/17.
У цій постанові Верховний Суд вказував, що процедурні порушення, в залежності від їх характеру, можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не зумовлюють впливу на нього.
Суд наголошував, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18.
Позивач стверджує, що питання, порушені у скарзі (щодо термінів видобутку та наявності гірничого відводу), не належать до компетенції Відповідача .
Суд не погоджується з цим твердженням та приймає посилання відповідача на абз. 2 п. "а" ч. 1 ст. 20-2 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" та власне Положення, які прямо відносять до його компетенції здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, про охорону земель, надр та щодо наявності дозволів на спеціальне використання природних ресурсів .
Таким чином, відповідач мав повноваження на проведення перевірки дотримання Позивачем природоохоронного законодавства у сфері використання надр.
Перевірка була позаплановою, призначеною на підставі звернення фізичної особи та за наявності погодження центрального органу виконавчої влади - Державної екологічної інспекції України, що узгоджується з вимогами абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 877-V.
Твердження позивача про те, що до скарги не було додано документів, не є абсолютною підставою для визнання перевірки незаконною, оскільки норма закону містить уточнення "(за наявності)", а рішення про проведення перевірки, погоджене центральним органом, свідчить про те, що сама скарга була визнана достатньою підставою.
Також суд приймає довід відповідача про те, що мораторій на перевірки у зв'язку з COVID-19 не розповсюджувався на позапланові заходи.
Отже, суд констатує, що відповідач мав і компетенцію, і законні підстави для видання наказу та направлення на проведення позапланової перевірки позивача.
Позивач також стверджує, що перевірка відбулася за його відсутності, оскільки він працював дистанційно і просив про перенесення. Відповідач вказує, що представник позивача був присутній, але відмовив у допуску перевіряючим.
Відповідно до ч. 11 ст. 4 Закону № 877-V плановий чи позаплановий захід повинен здійснюватися у присутності керівника або його заступника, або уповноваженої особи суб'єкта господарювання .
Відповідач надав детальні відомості про те, хто саме був цією уповноваженою особою - юрист (адвокат) Ковальчук Т.О. . Відповідач посилається на наявність у Ковальчука Т.О. довіреності та на те, що він особисто розписався у направленні .
Позивач у позовній заяві не спростовує факту зустрічі ОСОБА_2 з інспекторами 15.12.2020. Натомість позовна заява будується на аргументі про "дистанційну роботу" та лист від 22.12.2020, тобто лист, направлений через тиждень після фактичного початку перевірки та вручення направлення 15.12.2020 .
Суд вважає, що позивач, в особі свого уповноваженого представника Ковальчука Т.О., 15.12.2020 був належним чином повідомлений про перевірку, але свідомо обрав стратегію недопущення інспекторів до заходу, намагаючись згодом виправдати це карантинними обмеженнями.
Відповідно до ст. 11 Закону № 877-V суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов'язаний допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання ними порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом.
Порядок з боку відповідача (пред'явлення направлення та посвідчень уповноваженій особі) був дотриманий тому подальший недопуск та ненадання документів є порушенням з боку самого позивача.
Саме цей факт (недопуск) був правомірно зафіксований відповідачем у Акті № 02-461.
Аргументи позивача про нездійснення запису в журналі перевірок суд також відхиляє, адже обов'язок інспектора внести запис (ч. 12 ст. 4 Закону № 877-V) та обов'язок суб'єкта господарювання надати цей журнал є частиною процедури початку перевірки. Якщо суб'єкт господарювання (в особі представника Ковальчука Т.О.) обирає шлях недопуску, він унеможливлює виконання інспектором в тому числі і цього обов'язку. Позивач не може посилатися на порушення процедури, яку він сам же не дав можливості провести.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач діяв в межах компетенції та на законних підставах, призначивши позапланову перевірку. Процедура початку перевірки (повідомлення уповноваженої особи позивача) була дотримана. Позивач, у свою чергу, порушив вимоги ст. 11 Закону № 877-V, не допустивши інспекторів до перевірки.
Однак позивач оскаржує саме припис, винесений на підставі вищезазначеного акту.
Визнання судом акту про недопуск законним не означає автоматичної законності припису, оскільки припис є окремим актом індивідуальної дії і має відповідати власним вимогам щодо форми та змісту.
Як уже зазначалося, відповідно до ч. 8 ст. 7 Закону № 877-V припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.
Тобто мета припису - усунути виявлене порушення.
У даній справі, виявленим порушенням, зафіксованим в Акті № 02-461, є недопуск до перевірки та ненадання документів 15.12.2020. Це порушення є завершеним. Воно відбулося в минулому. Його неможливо "усунути" в тому сенсі, щоб повернути час назад і допустити інспектора у минулому.
Законодавство передбачає відповідальність за таке порушення, зокрема, адміністративну в ст. 188-5 КУпАП (невиконання законних розпоряджень посадових осіб органів державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища).
Але відповідач видав припис, який містить дві вимоги:
- надати 11 категорій документів;
- забезпечити доступ до місця діяльності.
Суд погоджується з позивачем, що ці вимоги не є вимогами про "усунення порушення" у розумінні Закону № 877-V, а є, по суті, процедурою самої перевірки.
Те, що відповідач не зміг зробити під час перевірки (оглянути територію та вивчити документи) через недопуск з боку позивача, він намагається отримати шляхом припису.
Тобто відбувається неправомірна підміна понять та інструментів державного нагляду. Замість того, щоб притягнути позивача до відповідальності за недопуск і, ймовірно, ініціювати нову перевірку (або звернутися до суду за примусовим доступом), відповідач намагається завершити непроведену перевірку в примусовому порядку через видачу припису.
Це прямо суперечить правовій природі припису. Як правильно зазначає позивач, посилаючись на сталу практику Верховного Суду, припис не може підміняти собою перевірку. Вимога про надання документів, які мають досліджуватися під час перевірки, не може бути змістом припису, виданого за наслідками недопуску до такої перевірки.
Припис має містити вимогу про усунення конкретного, встановленого порушення природоохоронного законодавства, чого в оскарженому приписі немає.
Також припис вимагає надати документи, посилаючись на порушення ст. 20-2 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища". Але ця стаття визначає компетенцію Відповідача. Суб'єкт господарювання не може "порушити" компетенцію контролюючого органу.
В оскарженому приписі відповідач вимагає надати доступ, посилаючись на порушення ч. 10 ст. 4 Закону № 877-V. Але ця норма визначає право інспектора оглядати території та документи, а не обов'язок піднаглядного суб'єкта, який можна "порушити" і "усунути" за приписом.
Порушенням з боку позивача була відмова у реалізації інспектором цього права (тобто порушення ст. 11 Закону № 877-V) . Але, як зазначено вище, це порушення є процедурним і завершеним, воно карається в адміністративному порядку, а не "усувається" приписом про надання доступу.
Таким чином, оскаржений припис не містить чітко встановленого, матеріального порушення природоохоронного законодавства; адекватної та можливої до виконання вимоги про усунення такого порушення; коректного правового обґрунтування (посилання на норми, які позивач фактично порушив).
Натомість цей припис, на думку суду, є неправомірною спробою провести перевірку в спосіб, не передбачений законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (п. 58) суд указує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності оскаржуваного припису, тому позовні вимоги ТОВ "Сенд Контракт" про визнання протиправним та скасування припису від 24.12.2020 підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн. Оскільки позов задоволено повністю, ця сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Суд роз'яснює, що за змістом положень Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
Керуючись статтями 9, 72, 77, 139, 143, 243-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сенд Контракт" (код ЄДРПОУ 42409631; адреса: 03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 7, корп. 1, офіс 166) до Державної екологічної інспекції Столичного округу (код ЄДРПОУ 42163667; адреса: вул. Митрополита Василя Липківського, 35, м. Київ, 03035) про визнання протиправним та скасування припису задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції Столичного округу від 24.12.2020, винесений на підставі акту від 24.12.2020 № 02-461.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції Столичного округу на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сенд Контракт" судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2270 (двох тисяч двісті сімдесяти) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.М. Леміщак
Повний текст складено: 10 грудня 2025 р.
10.12.25