Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про повернення позовної заяви
11 грудня 2025 року Справа №200/9406/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кравченко Т.О., вирішуючи питання про наявність підстав для прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок нестачі військового майна,
встановила:
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 30 листопада 2025 року, в якому позивач просив:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 майнову шкоду у розмірі 4 388 511,65 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя після одержання позовної заяви, крім іншого, з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Строк звернення до адміністративного суду визначає ст. 122 КАС.
Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС визначено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд в постановах від 18 січня 2024 року у справі № 520/11225/23 та від 05 грудня 2024 року у справі № 400/5284/22 навів висновки щодо застосування норм Закону України від 03 жовтня 2019 року № 160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160) та норм КАС при визначенні строку звернення до суду суб'єкта владних повноважень (військової частини) з позовом про відшкодування збитків, завданих державі військовослужбовцем.
Зокрема, в постанові від 18 січня 2024 року у справі № 520/11225/23 Верховний Суд навів такі висновки:
«[…]
31 жовтня 2019 року набув чинності Закон № 160, який визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, […] (далі - особи).
З комплексного аналізу норм Закону № 160 слідує висновок, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (ст. 4). У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (ч. 2 ст. 8). Поряд із цим, нормами Закону № 160 передбачено випадки, коли причини завдання шкоди, її розмір та винна особа можуть бути встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом. У таких випадках службове розслідування може не призначатися. У разі, якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п'ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню (ч. 7 ст. 8). Наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством (ч. 1 ст. 14). Разом із тим, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку (ст. 12).
[…]
Таким чином позивач неправильно тлумачить норми Закону № 160, ототожнюючи поняття строків «притягнення до матеріальної відповідальності» та «відшкодування завданої шкоди», адже, дійсно, за змістом положень Закону № 160 особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди, про що командир (начальник) видає відповідний наказ. Однак, термін у три роки передбачений саме для притягнення особи до відповідальності. Водночас відшкодування завданої шкоди - у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби - здійснюється у судовому порядку. При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, Закон № 160 не визначає строки звернення до суду щодо відшкодування такої шкоди.
За таких умов, при визначенні строку звернення суб'єкта владних повноважень до суду з позовом про відшкодування завданої шкоди застосуванню підлягають відповідні норми КАС.
Так, абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС унормовано, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Водночас у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ст. 123 КАС).
[…]».
Отже, при вирішенні питання щодо дотримання Військовою частиною НОМЕР_1 строку звернення до суду з цим позовом належить безпосередньо застосовувати норму абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС, тобто в даному випадку строк звернення до суду становить три місяці який обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.
Разом з цим норма ч. 1 ст. 4 Закону № 160, згідно з якою особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди, не є нормою «іншого закону, якою встановлений інший строк звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень», про яку йдеться в абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС і на яку покликається позивач.
Такий висновок ґрунтується на тому, що ч. 1 ст. 4 Закону № 160 встановлений строк «притягнення до матеріальної відповідальності», а не строк «звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень».
Зміст позовної заяви та доданих до неї документів свідчить про таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у Військовій частині НОМЕР_1 на різних посадах в період з 03 березня 2023 року по 03 березня 2025 року.
На підставі рапорту голови інвентаризаційної комісії Військової частини НОМЕР_1 від 21 грудня 2024 року № 40012/93, наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 23 грудня 2024 року № 2583 «Про призначення службового розслідування за фактом нестачі майна речової служби, виявленої в ході проведення щорічної інвентаризації», наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20 січня 2025 року № 120 «Про продовження терміну службового розслідування за фактом нестачі майна речової служби, виявленої в ході проведення щорічної інвентаризації» проведено службове розслідування за фактом порушення, що призвело до нестачі майна речової служби, виявленої в ході проведення щорічної інвентаризації майна Військової частини НОМЕР_1 , з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню вказаного порушення, а також встановлення ступеня вини військовослужбовців та осіб, дії або бездіяльність яких цьому сприяли.
За результатами службового розслідування складений Акт службового розслідування від 29 січня 2025 року № 2793/93.
Службовим розслідуванням встановлено, що старший сержант ОСОБА_1 своїми діями порушив вимоги ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а завдана ним матеріальна шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі відповідно до ст. 13 Закону № 160.
29 січня 2025 року командир Військової частини НОМЕР_1 видав наказ (з основної діяльності) № 159 «Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна речової служби, виявленої в ході проведення щорічної інвентаризації» (далі - Наказ № 159).
Згідно з п. 2 Наказу № 159 причиною втрати майна речової служби тилу логістики Військової частини НОМЕР_1 , що рахувалось на складі Військової частини НОМЕР_1 , визначено недбале ставлення старшого сержанта ОСОБА_1 , начальника складу взводу забезпечення батальйону матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_2 , чиї дії чи бездіяльність стали причиною нестачі військового майна.
П. 3 Наказу № 159 передбачає відшкодувати збитків, завданих державі, в особі Військової частини НОМЕР_1 , внаслідок недбалого ставлення до військового майна під час воєнних (бойових) дій, в розмірі 4 397 209,24 грн, за рахунок винної особи.
Відповідно до п. 6 Наказу № 159 начальнику речової служби тилу логістики Військової частини НОМЕР_1 доручено занести до книги обліку втрат військового майна речової служби логістики тилу на загальну суму 4 397 203,24 грн.
Згідно з пп. пп. 7.2 і 7.3 п. 7 Наказу № 159 начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру Військової частини НОМЕР_1 доручено занести в книгу обліку нестач Військової частини НОМЕР_1 по речовій службі тилу логістики Військової частини НОМЕР_1 шкоду, завдану державі, в розмірі 4 397 203,24 грн; а також доручено занести до книги обліку грошових стягнень і нарахувань та проводити стягнення з старшого сержанта ОСОБА_1 суму 4 397 203,24 грн за втрату майна речової служби тилу логістики Військової частини НОМЕР_1 .
Як свідчить витяг з книги обліку грошових стягнень і нарахувань Військової частини НОМЕР_1 (по номенклатурі 2025 року №, аркуш № 16, меморіальний ордер № 4), 06 лютого 2025 року на підставі Наказу № 159 внесений запис про те, що з старшого сержанта ОСОБА_1 підлягає стягненню сума 4 397 203,74 грн; стягнуто - 8 691,59 грн; залишок до стягнення - 4 388 511,65 грн.
01 березня 2025 року старший сержант ОСОБА_1 , водій господарчого відділення взводу забезпечення командних пунктів батальйону матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , подав рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 , яким доповів, що не згоден відшкодовувати шкоду у розмірі 4 397 203,24 грн, що була виявлена інвентаризаційною комісією Військової частини НОМЕР_1 та підтверджена актом службового розслідування згідно з Наказом № 159.
03 березня 2025 року командир Військової частини НОМЕР_1 видав наказ (по стройовій частині) № 63, згідно з яким старший сержант по мобілізації ОСОБА_1 , водій господарчого відділу взводу забезпечення командних пунктів батальйону матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , звільнений з військової служби у відставку наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01 березня 2025 року № 29-РС відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пп. «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), з 03 березня 2025 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 ; військова служба припинена 03 березня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 160 у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби […], відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Отже, беручи до уваги, що, подавши рапорт від 01 березня 2025 року, ОСОБА_1 відмовився добровільно відшкодовувати завдану шкоду, а 03 березня 2025 року він був звільнений з військової служби, суд дійшов висновку про те, що передбачений абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС тримісячний строк, впродовж якого Військова частина НОМЕР_1 могла звернутися до адміністративного суду з цим позовом, розпочав перебіг з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог, тобто з 04 березня 2025 року (з урахуванням положень ч. 1 ст. 122 КАС, відповідно до якої перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якого пов'язано його початок), і сплинув 04 червня 2025 року.
До суду з цим позовом Військова частина НОМЕР_1 звернулася 30 листопада 2025 року, про що свідчить дата формування і підписання позовної заяви в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд».
Отже, тримісячний строк звернення до адміністративного суду, визначений абз. 2 ч. 2 ст. 122 КАС, позивачем пропущений.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Документи, що додаються до позовної заяви, визначені ст. 161 КАС.
Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
В порушення вимог ч. 1 ст. 123, ч. 6 ст. 161 КАС, звертаючись до суду з цим позовом, позивач не надав заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. ст. 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, що передбачено ч. 1 ст. 169 КАС.
Відповідно до ч. 2 ст. 169 КАС в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки позовна заява не відповідає вимогам ч. 1 ст. 123, ч. 6 ст. 161 КАС ухвалою від 04 грудня 2025 року вона була залишена без руху з наданням позивачу десятиденного строку для усунення недоліків шляхом: подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
Електронний примірник ухвали від 04 грудня 2025 року доставлений в електронні кабінети позивача та його представника - Михна А.О. як користувачів підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 04 грудня 2025 року о 15:43, що підтверджено відповідними довідками про доставку електронного листа, сформованими в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду».
11 грудня 2025 року до суду надійшла заява позивача від 10 грудня 2025 року про поновлення строку звернення до суду.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, позивач зазначив таке.
Позивач стверджував, що завчасно (19 березня 2025 року) добросовісно звернувся до відповідного розпорядника бюджетних коштів із заявкою на бюджетні асигнування, але кошти з державного бюджету були сплачені лише 18 листопада 2025 року.
Відтак, позивач вважає, що добросовісно вжив всі залежні від його волі дії для своєчасної сплати судового збору і після отримання підтвердження його сплати в найкоротший строк подав позовну заяву.
До сплати судового збору подати позовну заяву не вбачалося можливим, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Крім того, фінансування діяльності Військової частини НОМЕР_1 здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, можливості якого на даний час є вкрай обмеженими, а кошти в першу чергу направляються на підтримання боєздатності військової частини, а тому затримка зі сплати судового збору також безпосередньо впливає на можливість подати позов в строки передбачені процесуальним законодавством.
Також позивач наголошував на тому, що Військова частина НОМЕР_1 приймає безпосередню участь в активних бойових діях на сході України, а тому вчинити необхідні дії та/або подати документи, в строки визначені процесуальним законодавством або судом, не завжди вбачається можливим, оскільки об'єктивно не завжди є можливість, зв'язок та/або доступ до поштових відділень для своєчасного виконання учасником справи своїх обов'язків або можливості скористатися своїми правами.
Враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а згідно з ч. 3 вказаної статті, однією із засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права, позивач вважає, що позбавлення його права на розгляд його позову по суті через відсутність належного державного фінансування, викликаного збройною агресією російської федерації, було б несправедливим.
Позивач вважає наведені ним причини пропуску строку звернення до суду поважними та просить поновити цей строк.
Вирішуючи питання про можливість поновлення строку звернення до суду, суд виходить з тих доводів, які позивач навів в заяві від 10 грудня 2025 року.
З приводу посилання позивача на затримку у сплаті судового збору як причину пропуску строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Дійсно, Військова частина НОМЕР_1 своєчасно вжила заходи для сплати судового збору за подання цього позову, про що, зокрема, свідчать рапорт т. в. о. командира Військової частини НОМЕР_1 від 19 березня 2025 року № 44/115/157, адресований начальнику тилу командування логістики ІНФОРМАЦІЯ_1 та помічнику командира - начальнику фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_1 , заявка на бюджетні асигнування до кінця 2025 року за КПВК 2101020/3 КЕКВ 2800 кодом видатків 010 за загальним фондом станом на 19 березня 2025 року; детальний розрахунок за бюджетною програмою (підпрограмою) КПКВ 2101020/3 КЕКВ 2800 кодом видатків 010 на 2025 рік Військової частини НОМЕР_1 , рапорт помічника командира з правової роботи - начальника юридичної служби Військової частини НОМЕР_1 , проте фактично судовий збір сплачений 18 листопада 2025 року, про що свідчить платіжна інструкція від 17 листопада 2025 року № 14195 (внутрішній номер 463042710).
Однак неможливість сплатити судовий збір (чи затримка сплати судового збору) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду позивача - суб'єкта владних повноважень.
Так, ст. 44 КАС передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Тобто, особа, зацікавлена у поданні позову, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Це стосується і позивачів - суб'єктів владних повноважень, які є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а тому кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі.
Відтак, органи влади, що діють як суб'єкти владних повноважень від імені Держави та є учасниками процесу, мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не повинні допускати затримки та невиправданого зволікання при виконанні своїх процесуальних обов'язків.
Отже, обставини, пов'язані з фінансуванням суб'єкта владних повноважень, обмежене фінансування, відсутність коштів, призначених для сплати судового збору, тощо не звільняють такого позивача від обов'язку своєчасно сплатити судовий збір.
Необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів також не може бути підставою для поновлення строку звернення до суду. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.
До того ж Верховна Рада України, визначаючи коло суб'єктів, яким надані пільги зі сплати судового збору, не вважала за необхідне включити до переліку осіб, які звільняються від сплати судового збору, позивачів - військові частини у справах про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок втрати військового майна, про що свідчать положення ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Суд відзначає, що КАС передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи - позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Подібний підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, у якій акцентована увага на тому, що нормами ст. 44 КАС передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Усталеною є судова практика Верховного Суду щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Подібні висновки наведені Верховним Судом в постанові від 05 грудня 2025 року у справі № 640/235/19 та інших.
Також суд вважає за необхідне відзначити, що самого лише твердження позивача про те, що Військова частина НОМЕР_1 приймає безпосередню участь в активних бойових діях на сході України, а тому вчинити необхідні дії та/або подати документи, в строки визначені процесуальним законодавством або судом, не завжди вбачається можливим, оскільки об'єктивно не завжди є можливість, зв'язок та/або доступ до поштових відділень для своєчасного виконання учасником справи своїх обов'язків або можливості скористатися своїми правами, недостатньо для визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Так, Верховний Суд в постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 440/18611/23 зазначив, що уведення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві / клопотанні про поновлення такого строку. Сам факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. Уведений в Україні воєнний стан, звичайно, ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів публічної влади. Проте сама ця обставина, без належного її обґрунтування, крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й без підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Подібні висновки наведені Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2025 року у справі № 183/8847/24.
Отже, самого лише посилання позивача на те, що Військова частина НОМЕР_1 приймає безпосередню участь в активних бойових діях на сході України, недостатньо для визнання поважними причин пропуску нею строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
До того ж за даними Єдиного державного реєстру судових рішень впродовж 2025 року Військова частина НОМЕР_1 в десятках справ була відповідачем і виконувала свої процесуальні обов'язки, зокрема, надавала відзиви на позовні заяви; у справах № 140/6725/25, № 620/3866/25, № 620/15386/24, № 560/14120/24, № 620/4208/25, № 140/6725/25, № 620/3997/25, № 240/21262/24 та інших Військова частина НОМЕР_1 подавала апеляційні скарги на судові рішення судів першої інстанції.
Отже, навіть будучи залученою до безпосередньої участі в бойових діях в умовах воєнного стану, Військова частина НОМЕР_1 впродовж 2025 року мала можливість реалізувати та реалізовувала свої процесуальні права та виконувала процесуальні обов'язки як учасник адміністративних справ (відповідач, апелянт).
Крім того, згідно з ухвалою від 04 грудня 2025 року недоліки позовної заяви мали бути усунені також шляхом надання д о к а з і в поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Однак разом з заявою від 10 грудня 2025 року позивач не надав докази поважності причин пропуску строку звернення до суду, які позивач пов'язує з безпосередньою участю Військової частини НОМЕР_1 в бойових діях.
Інших причин, які об'єктивно унеможливлювали або істотно ускладнювали своєчасне звернення Військової частини НОМЕР_1 до суду з цим позовом, позивач не навів.
З огляду на викладене, у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
П. 1 ч. 4 ст. 169 КАС установлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно з ч. 6 ст. 169 КАС про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.
Отже, наявні передбачені ч. 2 ст. 123, п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС для повернення позовної заяви.
При цьому повернення позовної заяви є наслідком поведінки самого позивача, а не перешкоджанням йому в доступі до правосуддя з боку суду.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 122, ч. ч. 1, 2 ст. 123, ч. 6 ст. 161, п. 1 ч. 4 ст. 169, ст. ст. 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалила:
1. У задоволенні заяви позивача - Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строк звернення до суду від 10 грудня 2025 року - відмовити.
2. Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок нестачі військового майна, - повернути позивачеві.
2. Роз'яснити особі, яка подала позовну заяву, що:
- повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом;
- повернення позовної заяви є підставою для повернення судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, за клопотанням особи, яка його сплатила, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
3. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Повне судове рішення складено і підписано суддею 11 грудня 2025 року.
Суддя Т.О. Кравченко