09 грудня 2025 рокуСправа №160/14456/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лебедєв Володимир Володимирович, до Військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лебедєв Володимир Володимирович, до Військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить суд:
визнати протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 в задоволенні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби;
зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю постійного догляду за матір'ю на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи. Відповідач у задоволенні рапорту відмовив, через те, що у матері позивача є член сім'ї другого ступеня споріднення (онука). Позивач із такою відмовою не погоджується, тому і звернувся з цим позовом до суду.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/14456/25 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі; призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно із яким відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог і вказує, що позивачу правомірно було відмовлено у звільненні з військової служби. Відповідач зазначає, що, зважаючи на наявність у матері позивача, ОСОБА_3 , члена сім'ї другого ступеня споріднення (рідна онучка - ОСОБА_4 2002 р.н), та враховуючи те, що при поданні рапорту, позивач намагався приховати факт наявності у своєї матері родича другого ступеня спорідненості, оскільки жодної згадки про ОСОБА_4 та про неможливість здійснення нею догляду за бабусею взагалі в рапорті не зазначив, вбачається що позов пред'явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Враховуючи вищевикладене, відповідно до вимог нормативно-правових актів, та керівних документів позивач не має права на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи через відсутність підстав, таким чином дії начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо відмови у звільненні позивача за сімейним станом є правомірними та такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме через необхідність здійснювати постійний догляд за своєю матір'ю ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю II групи.
У відповідь на цей рапорт відповідач листом від 03.04.2025 повідомив позивача про те, що відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «г» пункту 3 частини 4 (з урахуванням абзацу 12 пункту 3 частини 12) звільнення можливе за відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Виходячи з вищевказаного правові підстави для звільнення з військової служби за призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період на даний час відсутні, у зв'язку із тим, що у матері позивача - ОСОБА_3 , 1947 р.н., є родич другого ступеня спорідненості, а саме рідна онучка - ОСОБА_4 , 2002 р.н.
Позивач не погоджується з такою відмовою відповідача, тому і звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі за текстом - Закон № 2232-XII).
Частинами першою, другою, четвертою-шостою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Суд установив, що позивач подав відповідачу рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із пунктом 12 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
За змістом пункту 13 Положення № 1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).
На підставі пункту 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
Пунктом 279 Положення № 1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Разом з цим, з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII, а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону № 2232-XII. Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв'язку із визнанням їх за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.
Таким чином, з моменту 24 лютого 2022 року (Укази Президента України № 64/2022 та № 69/2022) військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, а зокрема - під час дії воєнного стану, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, у тому числі, на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
В контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов'язки з догляду через об'єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов'язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.
Так, як зазначено вище, позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме через необхідність здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи.
У відповідь на цей рапорт відповідач листом від 03.04.2025 повідомив позивача про те, що правові підстави для звільнення з військової служби за призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період на даний час відсутні, у зв'язку із тим, що у матері позивача - ОСОБА_3 , 1947 р.н., є родич другого ступеня спорідненості, а саме рідна онучка - ОСОБА_4 , 2002 р.н.
Отже, підставою для відмови у звільненні стала наявність у матері позивача ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, члена сім'ї другого ступеня споріднення.
У свою чергу позивач зазначає, що ОСОБА_4 , 2002 р.н., яка є онукою ОСОБА_3 , у 2022 році переїхала до Республіки Польщі на постійне проживання і не має наміру повертатись в Україну, навіть за необхідності здійснення постійного догляду за бабусею. Починаючи з 2022 року ОСОБА_4 жодного разу не приїжджала до України.
04 лютого 2025 року ОСОБА_3 (матір позивача) у нотаріально засвідченій заяві вказала, що за нею здійснює догляд її син, ОСОБА_4 (позивач у справі) (її єдиний син, інших дітей не має), який зобов'язаний і може здійснювати за нею постійний догляд.
Позивач зазначає, що підставою для складання цієї заяви слугувало те, що рідна онука ОСОБА_3 не цікавиться її станом здоров'я, не піклується, не допомагає матеріально, не підтримує спілкування з нею.
Проте, суд зазначає, що постійне проживання за межами України ОСОБА_4 (онуки матері позивача) саме по собі не вказує на відсутність обов'язку піклуватися про свою бабусю.
Також, не надано доказів про те, що ОСОБА_4 потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що відповідач дійшов правильного висновку про відсутність у позивача підстав для звільнення з військової служби з огляду на обставину наявності члена сім'ї другого ступеня споріднення.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд зазначає, що позовна заява у цій справі є такою, що задоволенню не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України
Суддя Н.В. Кучугурна