10 грудня 2025 рокуСправа №160/17331/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЕ ЮНІОН" (04214, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 34, офіс 405, код ЄДРПОУ 43802084) до Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, код ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправним та скасування рішення
12 червня 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЕ ЮНІОН" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
1. визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці №UA110130/2025/000169/1 від 04.06.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ТОВ «КОТЕ ЮНІОН» з метою митного оформлення товарів «1. Скловолокно та вироби з нього, ровінг з Е-скла, який складається з однієї нитки скловолокна: FIBERGLASS ROVING E-GLASS ECR24- 2400D-601 - 11918 кг. FIBERGLASS ROVING E-GLASS ECR24-9600D-601 - 9235 кг. Країна виробництва: Китай. Виробник: SHANDONG FIBERGLASS GROUP CORP. Див. доп.»електроннний інвойс» (далі товари) подало до Дніпровської митниці електронну митну декларацію: 25UA110130011245U4.001 від 04.06.2025 року. Митна вартість визначена за ціною контракту та іншими документами. Однак, митницею за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів не було визнано заявлену декларантом митну вартість товарів та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000169/1 від 04.06.2025 року. Позивач не погоджується із винесеним рішенням про коригування митної вартості та зазначає про те, що ним було визначено митну вартість товарів, пред'явлених до митного оформлення, відповідно до вимог ст. 53 МК України та надано всі необхідні документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості. Документи, подані Товариством з обмеженою відповідальністю «КОТЕ ЮНІОН», не містили розбіжностей, не мали ознак підробки, містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що підлягає сплаті за ці товари. Підстав для витребування додаткових документів та для коригування заявленої митної вартості у відповідача не було. Сумніви відповідача у достовірності відомостей у комерційних документах та твердження щодо не включення складових митної вартості у повному обсязі не підтверджені жодними доказам та є безпідставними. За вказаних обставин, рішення про коригування митної вартості є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою від 16 червня 2025 року суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно із частинами 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.
30.06.2025 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від Дніпровської митниці надійшов відзив проти позову. Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі, вказує, що на виконання вимог статті 54 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI під час здійснення Дніпровською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № ЕМД 25UA110130011245U4.001 від 04.06.2025 року було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, про що повідомлено декларанту та обґрунтовано у графі 33 Рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000169/1 від 04.06.2025 року, а саме:
- Відповідно до п.12 контракту від 19.03.2025 року даних №SDFE8250319KU покупець здійснює оплату за товар в наступному порядку: 70% передплата, 30% до прибуття в порт розвантаження. Декларантом до митного контролю надано патіжні інструкцї (SWIFT) від 21.03.2025 року №121 на суму 6650,00 дол.США та від 20.05.2025 року №142 на суму 3397,68 дол. США. Загальний розмір сплачених коштів за даними платіжними інтрукціями розраховується у розмірі 10047,68 дол.США, що відповідає числовому значенню вартості партії товару згідно з інформацією рахунку-інвойс від 26.03.2025 №SDFE8250319KU, проте не відповідає розміру вартості партії товару, вказаному у контракті - 9500,00 дол. США. Окрім того, платіжні інструкції (SWIFT) від 21.03.2025 № 121, від 20.05.2025 № 142 оформлено без дотримання вимог Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216. А саме: вищезазначений документ не містить підпис(и) (власноручний(і)/електронний(і)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком. В гр.70 даних документів в призначенні платежу вказано виключно реквізити контракту від 19.03.2025 № SDFE8250319KU. Відповідно до п.7 висновків Постанови Пленуму ВАСУ від 13.03.2017 №2 «Про Довідку щодо Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року» Платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж, не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару. Відповідно до вимог Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.;
- Пунктом 9 контракту зазначено, що покупець сплачує фрахт, а також відповідно до п. 10 Контракту ним покриваються витрати на страхування. Згідно з пункту 11 контракту товар прямує за маршрутом Qingdao (Китай)- ГДАНСЬК (ПОЛЬЩА). Згідно інформацією товаросупровідних документів оцінюваний товар постачається на комерційних умовах FOB Qingdao (Китай). На підставі Правил використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010, які були прийняті Міжнародною торговою палатою, та чинні з 01.01.2011, комерційні умови поставки FOB «франко борт» означають, що продавець здійснив поставку, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Тобто, з цього моменту всі витрати і ризики втрати або пошкодження товару покладаються на покупця. За умовами терміну FOB на продавця покладаються обов'язки з митного очищення товару для експорту і всі витрати до перетину товаром поручнів борта судна в порту країни-експортера, а також витрати із завантаження товарів на судно. Відповідно до вимог наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599: для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: -рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; -банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортноекспедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; -калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Для підтвердження складових митної вартості надано наступні документи: - коносамент від 27.03.2025 №UTRUST25032018; - рахунок-фактура від 30.05.2025 №LS-4648555;- довідка про транспортні витрати від 30.05.2025 №463703; - договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 23.09.2024 №23/09/2024, укладений ТОВ «Коте Юніон» з компанією-експедитором ТОВ «Ламан Шипінг». В рахунку-фактурі від 30.05.2025 № LS-4648555 не зазначено розмір витрат на перевантаження товару з конейнера №NEWU3016530 на вантажний автомобіль. Оскільки відповідно до Коносаменту від 27.03.2025 №UTRUST25032018 товар прямував в контейнері, проте відомості про контейнер в ЦМР від 30.05.2025 №46703 та графі 31 ЕМД від 04.06.2025 №25UA110130011245U4 відсутні. Зазначене може свідчити про не включення до митної вартості таких витрат. Відповідно до п.4.1 договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 23.09.2024 року №23/09/2024 передбачено, що оплата за цим договором здійснюється на підставі рахунку експедитора шляхом 100% передплати до моменту надання послуг, але не пізніше банківського дня від дати виставлення рахунку. Банківські платіжні документи щодо оплати послуг експедитора декларантом не надано до митного оформлення;
- Окрім того, в довідці про транспортні витрати від 30.05.2025 №463703 зазначено, що вантаж не страхувався, що суперечить умовам контракту від 19.03.2025 № SDFE8250319KU, де вказано “Страхування покривається покупцем», зазначене може свідчити про не включення витрат на страхування оцінюваного товару;
- Перерахунок сум, вказаних заявці на національну валюту гривні у рахунку-фактурі від 30.05.2025 № LS-4648555, довідці про транспортні витрати від 30.05.2025 №463703 не підтверджено документально витягами курсу міжбанку, який використано експедитором.
В зв'язку із цим дані документи не є належними документами, які підтверджують заявлену митну вартість.
Отже, оскільки в документах, які надані позивачем до Дніпровської митниці разом з митною декларацією (МД) 25UA110130011245U4.001 від 04.06.2025 року містились розбіжності та були відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів.
У митного органу відсутня інформація щодо вартості ідентичних та подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких здійснено за методом визначення митної вартості 2а) та 2б) з урахуванням максимально наближеного часу з країни експорту. Методи на основі віднімання та додавання вартості не можливо застосувати у зв'язку із відсутністю об'єктивних, документально підтверджених підтверджених даних, які піддаються обчисленню. До оцінюваного товару застосовано другорядний метод визначення митної вартості - 2-r - резервний метод та винесено відповідне рішення про коригування митної вартості товару.
Вищевикладені обставини слугували підставою для прийняття рішень про коригування митної вартості товару та з огляду на викладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Окрім наведених доводів щодо правомірності оскаржуваного рішення у відзиві відповідачем викладено заперечення стосовно заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу. Так відповідач зауважує, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є завищеною відносно предмету позову, окрім наведеного позивачем не доведено документально фактично витрачений адвокатом час та відповідно понесені витрати, що пов'язані зі вчиненням конкретних дій. Також відповідачем було звернуто увагу, що справу призначено до слухання в порядку спрощеного позовного провадження, а отже представником позивача також не потребувалось додаткових затрат часу для участі у судових засіданнях. З огляду на вищевикладене відповідач просить відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат з правничої допомоги за рахунок відповідача.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ТОВ «КОТЕ ЮНІОН» з метою митного оформлення товарів «1. Скловолокно та вироби з нього, ровінг з Е-скла, який складається з однієї нитки скловолокна: FIBERGLASS ROVING E-GLASS ECR24- 2400D-601 - 11918 кг. FIBERGLASS ROVING E-GLASS ECR24-9600D-601 - 9235 кг. Країна виробництва: Китай. Виробник: SHANDONG FIBERGLASS GROUP CORP. Див. доп.»електроннний інвойс» (далі товари) подало до Дніпровської митниці електронну митну декларацію: 25UA110130011245U4.001 від 04.06.2025 року.
Поставка товарів здійснена на наступних умовах: FOB, CN, QINGDAO. Митна вартість товару заявлена Позивачем за ціною договору (основний метод) відповідно до ст. 58 Митного кодексу України (далі МКУ).
Для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з митною декларацією (МД) 25UA110130011245U4.001 від 04.06.2025 року позивачем надані документи зазначені в графі 44 МД митної декларації, а саме:
-Контракт №SDFE8250319KU від 19.03.2025 року;
-Доповнення до Контракту №1 від 22.04.2025 року;
-Проформу №SDFE8250319KU від 19.03.2025 року;
-Інвойс №SDFE8250319KU від 26.03.2025 року;
-Свіфт 121 від 21.03.2025 року;
-Свіфт 142 від 20.05.2025 року;
-Пакувальний лист від 26.03.2025p;
-Договір перевезення. №23/09/2024 від 23.09.2024 року;
- Заявку на перевезення №463703 від 21.03.2025 року;
- Довідку про транспортні витрати №463703 від 30.05.2025 року;
- Рахунок-фактуру NLS-4648555 від 30.05.2025 року;
- Коносамент №UTRUST25032018 від 27.03.2025р;
-ЦМР №463703 від 28.05.2025 року;
-Сертифікат про походження товару №С256722314500084 від 06.05.2025 року;
-Сертифікат якості №E-SDBX202504012 від 27.03.2025 року;
-Сертифікат якості NS-SDBX202504025 від 27.03.2025 року;
- Cупровідний документ Т1 №25PL322010NSHWUUM8 від 29.05.2025 року;
- Експортну декларацію №422720250000325817 від 30.03.2025 року.
Під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товарів було вивчено документи подані декларантом для здійснення митного оформлення, та встановлено, що вони містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари митницею було направлено повідомлення відповідно до якого Позивачу слід було надати за наявності додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:
1. якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
2. за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
3. виписку з бухгалтерської документації;
4. каталоги, специфікації, прайс-листи виробника товару;
5. висновки про вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;
6. транспортні документи;
7. страхові документи.
Листом декларанта від 04.06.2025 заявлено про неможливість надати додаткові документи для підтвердження рівня митної вартості товару у передбачений законодавством 10-денний термін.
За наявності зазначених відповідей та відповідно до приписів ч. 6 ст. 54 МК України відповідач прийняв рішення про відмову у митному оформленні товарів за митною вартістю, заявленою декларантом.
Так, відповідач виніс рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000169/1 від 04.06.2025 року з обґрунтованням у графі 33 , а саме:
- Відповідно до п.12 контракту від 19.03.2025 року даних №SDFE8250319KU покупець здійснює оплату за товар в наступному порядку: 70% передплата, 30% до прибуття в порт розвантаження. Декларантом до митного контролю надано патіжні інструкцї (SWIFT) від 21.03.2025 року №121 на суму 6650,00 дол.США та від 20.05.2025 року №142 на суму 3397,68 дол. США. Загальний розмір сплачених коштів за даними платіжними інтрукціями розраховується у розмірі 10047,68 дол.США, що відповідає числовому значенню вартості партії товару згідно з інформацією рахунку-інвойс від 26.03.2025 №SDFE8250319KU, проте не відповідає розміру вартості партії товару, вказаному у контракті - 9500,00 дол. США. Окрім того, платіжні інструкції (SWIFT) від 21.03.2025 № 121, від 20.05.2025 № 142 оформлено без дотримання вимог Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216. А саме: вищезазначений документ не містить підпис(и) (власноручний(і)/електронний(і)) відповідальної(их) особи (іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком. В гр.70 даних документів в призначенні платежу вказано виключно реквізити контракту від 19.03.2025 № SDFE8250319KU. Відповідно до п.7 висновків Постанови Пленуму ВАСУ від 13.03.2017 №2 «Про Довідку щодо Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року» Платіжне доручення без вказівки у ньому на рахунок-фактуру (інвойс), на підставі яких здійснено платіж, не є доказом, достатнім для доведення митної вартості певної поставки товару. Відповідно до вимог Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.;
- Пунктом 9 контракту зазначено, що покупець сплачує фрахт, а також відповідно до п. 10 Контракту ним покриваються витрати на страхування. Згідно з пункту 11 контракту товар прямує за маршрутом Qingdao (Китай)- ГДАНСЬК (ПОЛЬЩА). Згідно інформацією товаросупровідних документів оцінюваний товар постачається на комерційних умовах FOB Qingdao (Китай). На підставі Правил використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010, які були прийняті Міжнародною торговою палатою, та чинні з 01.01.2011, комерційні умови поставки FOB «франко борт» означають, що продавець здійснив поставку, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Тобто, з цього моменту всі витрати і ризики втрати або пошкодження товару покладаються на покупця. За умовами терміну FOB на продавця покладаються обов'язки з митного очищення товару для експорту і всі витрати до перетину товаром поручнів борта судна в порту країни-експортера, а також витрати із завантаження товарів на судно. Відповідно до вимог наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599: для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 МКУ подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: -рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; -банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортноекспедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; -калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту. Для підтвердження складових митної вартості надано наступні документи: - коносамент від 27.03.2025 №UTRUST25032018; - рахунок-фактура від 30.05.2025 №LS-4648555;- довідка про транспортні витрати від 30.05.2025 №463703; - договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 23.09.2024 №23/09/2024, укладений ТОВ «Коте Юніон» з компанією-експедитором ТОВ «Ламан Шипінг». В рахунку-фактурі від 30.05.2025 № LS-4648555 не зазначено розмір витрат на перевантаження товару з конейнера №NEWU3016530 на вантажний автомобіль. Оскільки відповідно до Коносаменту від 27.03.2025 №UTRUST25032018 товар прямував в контейнері, проте відомості про контейнер в ЦМР від 30.05.2025 №46703 та графі 31 ЕМД від 04.06.2025 №25UA110130011245U4 відсутні. Зазначене може свідчити про не включення до митної вартості таких витрат. Відповідно до п.4.1 договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 23.09.2024 року №23/09/2024 передбачено, що оплата за цим договором здійснюється на підставі рахунку експедитора шляхом 100% передплати до моменту надання послуг, але не пізніше банківського дня від дати виставлення рахунку. Банківські платіжні документи щодо оплати послуг експедитора декларантом не надано до митного оформлення;
- Окрім того, в довідці про транспортні витрати від 30.05.2025 №463703 зазначено, що вантаж не страхувався, що суперечить умовам контракту від 19.03.2025 № SDFE8250319KU, де вказано “Страхування покривається покупцем», зазначене може свідчити про не включення витрат на страхування оцінюваного товару;
- Перерахунок сум, вказаних заявці на національну валюту гривні у рахунку-фактурі від 30.05.2025 № LS-4648555, довідці про транспортні витрати від 30.05.2025 №463703 не підтверджено документально витягами курсу міжбанку, який використано експедитором.
До оцінюваного товару застосовано другорядний метод визначення митної вартості - 2-r - резервний метод та винесено відповідне рішення про коригування митної вартості товару. Митну вартість товару скориговано за інформацією попередніх митних оформлень подібного товару, митну вартість якого імпортером самостійно скориговано за резервним методом визначення митної вартості товару за ЕМД від 14.04.2025 № 25UA100250201462U3 (№UAUA100250/2025/201462) -1,52 дол.США/кг у кількості 18931.00 кг за контрактом з виробником товару за комерційними умовами поставки FOB Шанхай.
Не погоджуючись з вказаним рішенням про коригування митної вартості товарів, позивач звернуся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.
Порядок та методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлені розділом III Митного кодексу України (надалі -МК України) і базуються на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі.
Відповідно до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі за митними органами зберігається право перевіряти інформацію імпортерів щодо визначення митної вартості з точки зору її повноти і прав (стаття 17 та додаток III, параграф 6 Угоди).
Згідно з статтею VII ГАТТ оцінка ввезеного товару для митних повинна ґрунтуватися на дійсній вартості ввезеного товару або вартості аналогічного товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як передбачено ч.1ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленомурозділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу Україниу випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Така ж позиція знайшла своє відображення у постанові пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року .
З наведеним висновком кореспондуються положення п. 2 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з ч.6 ст.54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Частиною 7 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд вказує, що оцінюваний товар постачався на комерційних умовах поставки FOB Qingdao (Китай) відповідно до зовнішньоекономічного контракту від 19.03.2025 № SDFE8250319KU укладеного між компанією «SHANDONG FIBERGLASS GROUP CORP.» (Китай) та покупцем TOB «Коте Юніон» (далі Контракт).
Відповідно до умов Контракту погоджена ціна товару 9500 доларів США. з орієнтовною кількістю товару 20 000кг., умови поставки FOB Qingdao.
Відповідно до комерційних умов поставки FOB «франка борт» означають, що продавець здійснив поставку, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту всі витрати і ризики втрати або пошкодження товару покладаються на покупця. За умовами терміну FOB на продавця покладаються обоє 'язки з митного очищення товару для експорту і всі витрати до перетину товаром поручнів борта судна в порту країни-експортера, а також витрати із завантаження товарів на судно. Страхування для покупця не є обов'язковим відповідно до умов поставки. Отже, відповідно Покупець скористався цим правом та не здійснював страхування товару.
Також умовами контракту передбачено, що дозволяється поставка товару з більшою або меншою кількістю.
Відповідно до рахунку-інвойс від 26.03.2025 №SDFE8250319KU погоджено остаточну поставку товару вагою нетто 21 152 кг на загальну вартість 10 047, 68 дол. США, що також відображається в пакувальному листі. Поставка товару на таких умовах FOB ЦИНДАО підтверджується коносаментом №UTRUST25032018 від 27.03.2025 року та ЦМР №463703 від 28.05.2025 року. На виконання умов Контракту було здійснено оплату згідно свіфтів: від 21.03.2025 №121 на суму 6650,00 дол. США, від 20.05.2025 №142 на суму 3397,68 дол. США, що разом складає 10047,68 дол. США, та відповідає сумі зазначеній у рахунку-інвойс від 26.03.2025 року №SDFE8250319KU.
Вищезазначені свіфти мають посилання на Контракт.
За правилами 15 Положення № 216 від 28.07.2008 затвердженого постановою Правління Національного банку України, платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіжну операцію та документи, на підставі яких вона здійснюється. Повноту інформації забезпечує платник з урахуванням вимог законодавства України.
При цьому, чинним законодавством України не встановлено обов'язку здійснювати посилання в платіжному документі на комерційний інвойс. Тому, сама по собі відсутність у вказаному платіжному документі посилання на комерційний інвойс, за умови наявності вказівки на контракт згідно комерційного інвойсу, який оплачується та має постання на Контракт, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром. Аналогічний правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 22.08.2019у справі№810/2784/18.
Навіть, відсутність платіжних документів про оплату поставлених товарів має наслідком відстрочку платежу, яка передбачена умовами Контракту і не може свідчити про заниження декларантом митної вартості товару. Поданий до митного оформлення товарів комерційний інвойс і є розрахунково-платіжним документом, в якому покупцю виставляються сума до сплати, та міститься вся необхідна інформація для визначення митної вартості товару за ціною договору, а отже ця обставина не може слугувати підставою для здійснення коригування митної вартості товару. Така правова позиція знайшла своє відображення у постанові КАС ВС від 10 травня 2023 року у справі № 815/1780/17.
Таким чином, декларант надав достатній пакет документів який дає можливість ідентифікувати за який товар було здійснено платіж.
Правилами заповнення декларації митної вартості, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», (далі Наказ №599) до документів, що підтверджують митну вартість можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
На підтвердження транспортних витрат до митного оформлення було надано: коносамент від 27.03.2025 №UTRUST25032018; рахунок-фактуру від 30.05.2025 №LS-4648555; довідку про транспортні витрати від 30.05.2025 N463703; заявку на організацію транспортування і експедирування вантажу від 21.03.2025 року №463703; договір про транспортно-експедиторське обслуговування від 23.09.2024 N23/09/2024; ЦМР №463703 від 28.05.2025 року.
У рахунку-фактурі від 30.05.2025 року №LS-4648555 зазначено: Транспортно-експедиторське обслуговування за межами державного кордону України складає 1 43874.05 грн. без пдв; Міжнародне автоперевезення по території України послуга 1 33851.84 грн.; Транспортно-експедиторське обслуговування на території України складає 1 416.67 грн. з пдв; Міжнародне автоперевезення за межами державного кордону України складає 1 65000.00 грн. без ПДВ; Експедиторська винагорода складає 1897.50 грн. з ПДВ; Морське перевезення вантажу за межами державного кордону України складає 1 63379.00 грн. без пдв.
Транспортні витрати до кордону України склали 172 253,05 грн., що і було заявлено до митного оформлення.
Відповідно до ст.53 МК України та Наказу №599 не передбачено вимоги надавати витяг курсу міжбанку, який використано експедитором.
Маршрут морського перевезення не зазначено в рахунку-фактурі від 30.05.2025 року №LS-4648555. Однак, маршрут перевезення Qingdao, CHINA -GDANCK, Poland зазанчено у заявці на організацію транспортування і експедирування вантажу від 21.03.2025 року №463703; довідці про транспортні витрати від 30.05.2025 року №463703 і знайшло своє відображення у ЦМР від 28.05.2025 року №463703 та коносаменті від 27.03.2025 №UTRUST25032018, що у повній мірі дає можливість упевнитись за яким маршрутом було здійснено морське перевезення.
Також, в ЦМР від 28.05.2025 року №463703 та графі 31 ЕМД від 04.06.2025 року №25UA110130011245U4.001 міститься посилання на рахунок-інвойс від 26.03.2025 року №SDFE8250319KU з пакувальним листом, який у свою чергу містить посилання на контейнер №NEWU3016530, що дає у повній мірі можливість відстежити маршрут прямування товару наряду з іншими наданими для митного оформлення документами.
Покупець зазначив у митній декларації та долучив до митної вартості всі фактично понесені транспортні витрати за доставку товару до кордону України, що підтвердуються вищезазначеними документами.
Необхідно додати, що діючим законодавством України не передбачено обов 'язку відображати всі складові вартості перевезення вантажу, зокрема, перевантаження та інші послуги, якщо їх вартість відображена у рахунку, отже ця обставина не може слугувати підстваю для коригування митної вартості товару.
Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14, зазначено, що оскільки Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
В довідці про транспортні витрати від 30.05.2025 №463703 зазначено, що транспортні витрати по перевезенню вантажу морським транспортом (коносамент від 27.03.2025 №UTRUST25032018; контейнер №NEWU3016530) по маршруту QINGDAO, CHINA - GDANCK, Poland складають: Міжнародне морське перевезення за межами державного кордону України 63 379 грн 00 коп.; Транспортно-експедиторське обслуговування за межами державного кордону України - 43 874 грн. 05 коп.; Міжнародне перевезення автотранспортом за межами державного кордону України - 65 000 грн. 00 коп.; Перевезення здійснювалось без страхування вантажу.
Таким чином, надані позивачем митниці документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню та на їх підставі можливо ідентифікувати задекларовані товари, тому зазначені відповідачем розбіжності є необґрунтованими та безпідставними.
Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, до якого входить, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Згідно п.3 ч.3 ст.335 МК України разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості, зокрема, про транспортні (перевізні) документи.
Ту ж саму правову позицію висловив і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 31.05.2019 у справі в №804/16553/14, в якій зазначив, що якщо закон не визначає доказ (докази), винятково яким (-ми) має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Аналогічні правові висновки відображені у постановах Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 07.07.2023 у справі №803/718/17 та 07.05.2020 у справі №400/2922/18.
Одночасно суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.
Суд зазначає, що тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.
Відповідачем під час розгляду справи не доведено належними та допустимими засобами доказування неправильності заявленої митної вартості товару. Доводи відповідача ґрунтуються лише на припущенням, які не підтвердженні жодними доказами.
У зв'язку з чим судом встановлено, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об'єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально.
Наведені зауваження, що викладені відповідачем у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає помилковими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару, не вказують на наявність розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості. Документи, на які посилається відповідач (сертифікат дилера) не є документами, які підтверджують митну вартість товарів, вичерпний перелік яких наведено у частині 1 статті 53 Митного кодексу України.
Отже, у ході судового розгляду справи суд доходить висновку, що відповідач не спростував контрактну ціну товару, а також не підтвердив об'єктивну неможливість на підставі наданих позивачем документів визначити ціну та рівень митної вартості товару за ціною договору. Додаткових переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не надано, a інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару судом не встановлено.
Таким чином подані декларантом документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товару за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої п'ятої статті 58 Митного кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.
У ч.2 ст. 53 МК України не передбачено надання декларантом на підтвердження митної вартості документів, які зазначаються сторонами у зовнішньоекономічній угоді.
Таким чином, зазначення відповідачем в оскаржуваному рішенні, як підстави для його прийняття: ненадання документів передбачених Контрактом, суперечить положеннямчинного законодавства України.
У зв'язку з наведеним, суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішеннях про коригування митної вартості, не є підставою для коригування митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки.
Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Натомість надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.
Таким чином, суд робить висновок про те, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.
Суд звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.
У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб'єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п.2.1 п.2).
Суд також звертає увагу, що приписами ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.
На підставі аналізу наведених норм, суд робить висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Проте, відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості до митної вартості товару, зокрема не вказано які саме складові митної вартості є непідтвердженими, а також не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом, неможливим є встановлення цих складових.
Крім того, як встановлено судом, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач вказав про те, що визначена ним митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару митне оформлення яких вже здійснено, визначений відповідно до раніше визнаної (визначеної) митної вартості товарів, зокрема у відповідача наявна інформація щодо митного оформлення подібного товару: за ЕМД від 14.04.2025 № 25UA100250201462U3 (№UAUA100250/2025/201462) -1,52 дол.США/кг у кількості 18931.00 кг за контрактом з виробником товару за комерційними умовами поставки FOB Шанхай.
Суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення невизначеного товару не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, і не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.
Згідно з положеннями ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України загальними принципами господарювання в Україні є: забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захист національного товаровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Згідно з положеннями ст. ст.179,189,190 Господарського кодексу Українипри укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення; суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни; ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін; вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.
Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Відповідно до ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно ізЗаконом України від 15.02.2011 №3018-VIПро внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
З урахуванням зазначеного, суд робить висновок, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.
Суд бере до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів жодним чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не є достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв'язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об'єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваного рішення та здійснення коригування митної вартості.
За таких обставин, рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000169/1 від 04.06.2025 року Дніпровської митниці є протиправним та підлягає скасуванню.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених уконституціїчи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності свого рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного, а також зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою, у сумі 3591,17 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення їх з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Крім того, позивач у позові заявив клопотання щодо стягнення на його користь судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім під час розгляду цієї справи в суді у сумі 14500,00 грн, при вирішенні якого суд керується такими нормами КАС України.
Так за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд встановив, що умовами договору про надання правової допомоги №60 від 06.06.2025, укладеного між Адвокатським бюро «Майя Сергєєва та партнери» в особі керуючої Сергєєвої Майї Шаукатівни та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коте Юніон» (клієнт), клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.
06.06.2022 р. між сторонами також було укладено додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги від 06.06.2025 р. №60.
За умовами п.2 вказаної додаткової угоди гонорар є фіксованим і включає в себе повне юридичне супроводження процесу оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці, а саме: №UA110130/2025/000169/1 від 04.06.2025 року в суді першої інстанції та складає 14500 грн.
Оплата вартості послуг (гонорару), передбачена п.1 цієї додаткової угоди, здійснюється протягом п'яти банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату.
09.06.2025 року адвокатським бюро виставлено рахунок на оплату №98 та відповідно до якого позивачем здійснено оплату за цим рахунком у сумі 14500 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 09.06.2025 р. № 4610.
Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14500,00 грн.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг та пов'язаністю таких послуг безпосередньо з веденням конкретної справи та реального факту понесення таких витрат, як то випливає зі змісту ст. 134 КАС України.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Верховний Суд в постанові від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
З матеріалів справи видно, що представництво інтересів замовника в адміністративному суді у відритому судовому засіданні фактично здійснювалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зазначені представником позивача витрати на представництво замовника не відповідають принципу співрозмірності витрат часу в обсязі, заявленому представником позивача.
Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).
Враховуючи, що на підставі досліджених матеріалів цієї справи суд зробив висновок, що ця справа є адміністративною справою незначної складності та Дніпровська митниця є бюджетною установою та фінансується за рахунок Державного бюджету України, та з урахуванням воєнного стану в країні, стягнення витрат на правничу допомогу буде становити надмірний тягар для відповідача, порушуючи принцип пропорційності, тому в цьому випадку судові витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню та стягненню з відповідача у розмірі 8000,00 грн.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
З огляду на викладене, суд зробив висновок про часткового задоволення заяви представника заявника про розподіл судових витрат у розмірі 8000,00 грн.
Пунктом 3 частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Керуючись ст. 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЕ ЮНІОН" (04214, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 34, офіс 405, код ЄДРПОУ 43802084) до Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, код ЄДРПОУ 43971371) - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000169/1 від 04.06.2025 року, прийняте Дніпровською митницею.
Стягнути з Дніпровської митниці (вул. Княгині Ольги, 22, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 43971371) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОТЕ ЮНІОН» (вул. Героїв Дніпра, буд. 34, оф. 405, м. Київ, 04214, код ЄДРПОУ 43802084) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3591,17 грн.
Стягнути з Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, код ЄДРПОУ 43971371) витрати на правничу допомогу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОТЕ ЮНІОН" (04214, м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 34, офіс 405, код ЄДРПОУ 43802084) у розмірі 8 000,00 грн.У іншій частині вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук