08 грудня 2025 рокуСправа №160/11184/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
07.04.2025 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), третя особа - ОСОБА_2 , в якій позивач просить:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 законного представника неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 154 568,77 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем протиправно виплачені суми грошового забезпечення ОСОБА_4 його колишній дружині - ОСОБА_2 у розмірі 154 568,77 грн, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду про стягнення цієї суми на її користь як нинішньої дружини.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 відкрито провадження у справі № 160/11184/25 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
30.04.2025 від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до результатів проведеного службового розслідування за фактами викладеними в заяві позивача щодо правомірності розподілу виплачених коштів грошового забезпечення безвісно відсутнього ОСОБА_4 між нею та третьою особо встановлено, що в наказах командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно господарської діяльності) №697 від 13.05.2024, №862 від 19.06.2024, №966 від 13.07.2024, №1089 від 13.08.2024, №1223 від 11.09.2024, №1454 від 12.11.2024, №1623 від 09.12.2024 була допущена помилка, а саме вказано неправомірний розподіл грошового забезпечення безвісно зниклого ОСОБА_4 між його дружиною ОСОБА_1 та законним представником неповнолітнього ОСОБА_5 - ОСОБА_2 . Відповідно до пунктів 7 Порядку №884 грошове забезпечення безвісти зниклого солдата ОСОБА_4 мала отримувати лише громадянка ОСОБА_1 . Підстав для виплати грошового забезпечення для громадянки ОСОБА_2 не було. Як вбачається з витягів вищевказаних наказів про виплату грошового забезпечення ОСОБА_4 , на виплату коштів за спірний період, а саме з квітня 2024 по жовтень 2024 було включено Третю особу. Позивачем вказується неправомірно стягнута сума на користь Третьої особи в розмірі 154568,77 грн. Однак, згідно відомостей розподілу витрат ДП ВЧ НОМЕР_1 від 30.05.2024 240530РВ000040858582, від 20.06.2024 240620РВ000041293605, від 20.06.2024 2406200РВ000041300618, від 21.06.2024 240621РВ000041313095, від 28.06.2024 240628РВ000041459589, від 13.07.2024 240713РВ00001756908, від 30.07.2024 240730РВ000042053522, від 15.08.2024 240815РВ000042376718, від 27.08.2024 240827РВ000042608634, від 11.09.2024 240911РВ00004921649, від 30.09.2024 240930РВ000043332181, від 12.10.2024 241012РВ000043582103, від 30.10.2024 241030РВ000043910629, від 22.11.2024 241122РВ000044480231, від 29.11.2024 241129РВ000044685987, від 10.12.2024 241210РВ000044957745 на картку рахунку НОМЕР_3 , який належить третій особі було перераховано кошти грошового забезпечення ОСОБА_4 на загальну суму 146639,54 грн., а не 154568,77 як вважає позивач.
19.05.2025 на адресу суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких остання проти задоволення позовних вимог заперечила, посилаючись на те, що накази, якими було визначено нараховувати їй частину грошового забезпечення ОСОБА_4 є чинними та не скасованими. Більш того, такі суми грошового забезпечення нараховані їй як законному представнику неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , тож підстави для стягнення спірної суми коштів відсутні.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2024 №108 солдат ОСОБА_4 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначений на посаду стрільця 2 взводу охорони 1 роти охорони НОМЕР_4 батальйону охорони.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.03.2024 №108 солдат ОСОБА_4 , кулеметник відділення вогневого ураження 2 штурмового взводу штурмової роти вважається безвісти зниклим. Призупинено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди в умовах воєнного стану до надходження від родичів відповідних документів для нарахування.
Згідно з наказами командира військової частини НОМЕР_1 №697 від 13.05.2024, №862 від 19.06.2024, №966 від 13.07.2024, №1089 від 13.08.2024, №1223 від 11.09.2024, №1454 від 12.11.2024, №1623 від 09.12.2024 за зверненнями позивача, як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 та третьої особи, як представника неповнолітнього ОСОБА_5 було проведено виплату грошового забезпечення безвісно відсутнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 рівними частинами.
Згідно відомостей розподілу витрат ДП ВЧ НОМЕР_1 від 30.05.2024 240530РВ000040858582, від 20.06.2024 240620РВ000041293605, від 20.06.2024 2406200РВ000041300618, від 21.06.2024 240621РВ000041313095, від 28.06.2024 240628РВ000041459589, від 13.07.2024 240713РВ00001756908, від 30.07.2024 240730РВ000042053522, від 15.08.2024 240815РВ000042376718, від 27.08.2024 240827РВ000042608634, від 11.09.2024 240911РВ00004921649, від 30.09.2024 240930РВ000043332181, від 12.10.2024 241012РВ000043582103, від 30.10.2024 241030РВ000043910629, від 22.11.2024 241122РВ000044480231, від 29.11.2024 241129РВ000044685987, від 10.12.2024 241210РВ000044957745 на картку рахунку НОМЕР_3 , який належить третій особі було перераховано кошти грошового забезпечення ОСОБА_4 на загальну суму 146639,54 грн.
Вважаючи, що відповідачем протиправно виплачено третій особі суми грошового забезпечення ОСОБА_4 у сумі 154 568,77 грн, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення такої суми з відповідача на її користь.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
За приписами частини шостої статті 9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Відповідно абзацу 1 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Абзацом 2 частини четвертої 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).
У пункті 3 розділу ХХХ Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Так, Порядком №884 визначається механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх.
У цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку №884).
Згідно із пунктами 3, 4 Порядку №884 за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Пунктом 5 Порядку №884 передбачено, що командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Відповідно до пункту 6 даного Порядку виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей, зокрема, військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації), зокрема, протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Пунктом 7 Порядку №884 визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Аналіз норм частини шостої статті 9 Закону №2011 та пункту 7 Порядку №884 дає підстави для висновку, що першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця.
В разі їх відсутності це право переходить до повнолітніх дітей військовослужбовця, які проживають разом із ним. На рівні із особами другої черги право на отримання грошового забезпечення мають: 1) законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 2) особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.
У випадку, якщо військовослужбовець не перебуває у шлюбі та не має неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні та/або повнолітніх дітей, які проживають разом із ним, право на отримання грошового забезпечення переходить до батьків військовослужбовця.
Крім того, у випадку наявності декількох осіб, що мають право на виплату їм грошового забезпечення, сума виплати розподіляється рівними частками на кожного (кожну) із них.
За таких підстав, суд приходить до висновку про те, що Військова частина НОМЕР_1 , розподіляючи кошти грошового забезпечення, які належать до виплати безвісно відсутньому військовослужбовцю, між законним представником його дитини та дружиною, діяв з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки, в даному випадку у період з квітня 2024 - жовтень 2024 року такі виплати мали здійснюватися саме дружині військовослужбовця, а саме ОСОБА_1 .
При цьому, відповідачем не заперечується той факт, що суми грошового забезпечення ОСОБА_4 , які були нараховані його колишній дружині як законному представнику неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , нараховані ОСОБА_2 помилково.
Суд також враховує, що згідно наявних в матеріалах справи відомостях розподілу витрат, сума нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_7 загалом становить 146 639,54 грн, у зв'язку з чим саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .
Посилання третьої особи на те, що накази за якими були проведені відповідні виплати ОСОБА_2 є чинними та не скасовані, не приймаються судом до уваги, оскільки вони реалізовані шляхом нарахування та виплати цих коштів ОСОБА_2 .
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Отже, суд вказує, що інші аргументи та підстави, зазначені сторонами, не спростовують висновків суду, викладених вище, оскільки судом надано правову оцінку основним аргументам, на яких ґрунтувалися доводи та заперечення учасників справи та оцінено їх в розрізі норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1544,58 грн.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подання позову до суду підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 1466,40 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 законного представника неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 146 639,54 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1466,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко