Справа № 521/18260/25
Номер провадження № 2/521/8092/25
11 грудня 2025 року
Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Бобуйка І.А.,
секретаря судового засідання - Шелкопляс В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників до судового засідання цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (адреса розташування: м. Київ, Харківське шосе, 19, оф. 2005) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
17.10.2025 року до Хаджибейського районного суду м. Одеси звернувся представник товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 00-9792249 від 24.05.2024 року у розмірі 23642,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору. Разом із позовом представник позивача подав до суду клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 20.10.2025 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників до судового засідання.
30.10.2025 року представник відповідача подав до суду відзив, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та вказав, що загальна сума витрат на адвокатські послуги не співмірна із складністю справи.
31.10.2025 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, у якій просив суд позовні вимоги задовольнити повністю, та вказав, що розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим і підлягає стягненню у повному обсязі.
Ухвалою суду від 18.11.2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.
01.12.2025 року АТ КБ «Приват Банк» надано до суду витребувану інформацію.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в своєму позові просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги просив задовольнити.
Відповідач в судові засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлялась належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).
У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості, підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно позовної заяви, ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та відповідач уклали Кредитний договір № 00-9792249 від 24.05.2024 року. Відповідач приєднався до умов Кредитного договору шляхом введення одноразового ідентифікатора «38763», що відповідно до вимог законодавства визнається належним та допустимим способом підтвердження волевиявлення сторони на укладення правочину. Після вчинення акцепту Позичальником, Кредитодавцем на Кредитний договір накладено кваліфікований електронний підпис уповноваженої особи із кваліфікованою електронною позначкою часу. Зазначений порядок підтверджується положеннями Кредитного договору та Довідкою про ідентифікацію.
З огляду на викладене, позивач вважає, що ним доведено факт укладення Кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем.
Представник відповідача у своєму відзиві вказує, що позивач не надав до суду належних доказів ідентифікації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Макс кредит» при вході в особистий кабінет, отримання одноразового ідентифікатора та його використання для підписання оспорюваного кредитного правочину.
У зв'язку із цим сторона відповідача стверджує, що відповідач: не реєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) ТОВ «Макс кредит» (кредитодавця); не створював в такій системі особистий кабінет; не отримував Пропозицію (оферту) та не ознайомився із нею; не отримував електронне повідомлення від кредитодавця із одноразовим ідентифікатором; не вводив одноразовий ідентифікатор в інформаційно-телекомунікаційній системі (сайті) кредитодавця; не використовував одноразовий ідентифікатор для підписання (укладення) Кредитного договору.
Отже, представник відповідача вважає, що Кредитний договір не був укладений та є нечинним, копії електронних та письмових доказів є сумнівними та мають бути виключені із числа доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків щодо питання чи відбулось між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та відповідачем укладення Кредитного договору № 00-9792249 від 24.05.2024 року у відповідності до чинного законодавства.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Для отримання Кредиту відповідач мав зареєструватися на Сайті Компанії та отримав доступ до Особистого кабінету. При здійсненні реєстрації відповідач мав пройти процедури ідентифікації/верифікації, керуючись підказками Сайту.
Ідентифікація/ верифікація здійснюється у спосіб, передбачений Постановою НБУ №107 від 28.07.2020р. «Про затвердження Положення про здійснення установами фінансового моніторингу» та залежно від технічних особливостей, результатів належної перевірки, умов фінансової послуги використовується один (або декілька) із зазначених способів ідентифікації та верифікації Клієнта: - отримання через Систему BankID НБУ ідентифікаційних даних; - отримання копії ідентифікаційного документа та довідки про присвоєння PHOKПП (якщо немає необхідної інформації в ідентифікаційному документі), засвідченої KEП власника ідентифікаційного документа; - отримання ідентифікаційних даних та фінансового номера телефону з бюро кредитних історій (за умови, що джерелом таких даних є банк) та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється, одноразового ідентифікатора (оtр- пароля), надісланого установою на такий фінансовий номер телефону, та фотофіксації особи із використанням методу розпізнавання реальності особи та особи з власним ідентифікаційними документами, а саме сторінки/сторони, що містить фото власника, з подальшим накладенням KEП печатки уповноваженим працівником Товариства та кваліфікованої електронної позначки часу на отриманий електронний документ, що містить фото ( Відповідно до п. 2.1. Кредитного Договору).
Судом встановлено, що відповідно до Кредитного договору № 00-9792249 від 24.05.2024 року, сторони дійшли згоди, що у разі погодження із запропонованими Кредитодавцем умовами Договору, Позичальник надає Кредитодавцю відповідь про повне та безумовне прийняття пропозиції Кредитодавця (акцепт) шляхом введення у відповідне поле форми на веб- сайті Кредитодавця електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатору який надсилається Кредитодавцем Позичальнику в СМС-повідомленні (додатково у разі необхідності за зверненням Позичальника надісланий одноразовий ідентифікатор може повторно надаватися шляхом здійснення дзвінка на номер телефону, який був наданий Позичальником).
Введення Позичальником одноразового ідентифікатора є підписанням цього Договору відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Кредитодавець надсилає одноразовий ідентифікатор погодженим із Позичальником засобом зв'язку ( п. 2.5)
Після отримання Позичальником від Кредитодавця повідомлення про прийняте рішення щодо можливості надання Кредиту, Позичальнику для ознайомлення надається паспорт споживчого кредиту. Позичальник ознайомлюється із запропонованими в паспорті споживчого кредиту умовами кредитування та у разі згоди із ними, підписує його шляхом накладання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після підписання паспорту споживчого кредиту, Кредитодавець Оферта є пропозицією у розумінні ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» та, відповідно до ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» включає умови, що пропонуються до укладення Позичальнику, в тому числі щодо процентів за користування кредитом та строків сплати процентів. Після отримання Позичальником оферти (безпосередньо до накладення електронного підпису) Позичальнику надсилається Одноразовий ідентифікатор. (п. 2.4.)
Отже, суд зазначає, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет- магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Таким чином, судом встановлено, що кредитний договір № 00-9792249 від 24.05.2024 року, підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор «38763» направлено позичальнику 24.05.2024 року об 16:17:21 годині на вказаний ним номер мобільного телефону - « НОМЕР_1 »; одноразовий персональний ідентифікатор введено Позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 24.05.2024 року 16:17:35 годині, після чого відповідач натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Одночасно з підписанням договору, Товариство відправляє на електронну адресу, вказану Позичальником у Заявці на кредит, електронного листа з повідомленням про успішне підписання кредитного договору , зокрема, додаючи його примірники у форматах у форматах PDF та P7S.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові по справі №524/5556/19 від 12.01.2021 року.
Отже, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.)
Частина 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі.
Аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Аналогічні висновки викладені у справі №561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 р. у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі №404/502/18, від 7 жовтня 2020 р. у справі №127/33824/19.
Таким чином, суд звертає увагу відповідача, що електронна форма договору прирівнюється до письмової.
Згідно з ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу Україн, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Суд звертає увагу відповідача, що на противагу його доводам, договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між Первісним кредитором та відповідачем не був би укладений.
Також, судом встановлено, що первісний кредитор - ТОВ «МАКС КРЕДИТ», перед тим як погоджувати заявку на кредитування, не лише перевірив особисті дані відповідача, а і платіжну картку, з метою ідентифікації, тобто перевірив чи дійсно платіжна картка належить позичальнику.
Доводи відзиву та заперечення відповідача правильність таких висновків не спростовують, оскільки не містять доказів, які б підтверджували, що він не використовував одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, та, фактично, зводяться до нерозуміння природи договору, що відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.03.2021 по справі №904/2073/19, не звільняє споживача послуг, як сторону зобов'язання, від його виконання.
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010).
Згідно зі ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. дійсно укладав кредитний договір.
Також, суд зазначає, що реєстраційний номер облікової картки платника податків та адреса реєстрації, зазначені в кредитному договорі, повністю збігаються з даними відповідача. Дані ідентифікатори є унікальними та незмінними. Збіг цих даних у кредитному договорі та поточних документах відповідача є вагомим доказом його участі в укладенні договору.
Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що форма укладення договору відповідає чинному законодавству, а наявність у кредитному договорі унікальних ідентифікаторів відповідача (ІПН та адреси реєстрації), його електронний підпис є вагомими доказами його участі в укладенні цього договору.
Згідно позовної заяви, на виконання умов Кредитного договору, 24.05.2024 року Первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням через товариство з обмеженою відповідальністю "ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН" на платіжну картку № 4149-62XX-XXXX-9247, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію Кредитодавця.
Позивач стверджує, що кредитодавець виконав свої зобов'язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується повідомленням від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН" з відміткою та додатком до нього.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву, стверджує, що з матеріалів справи не вбачається, яке місце у взаємовідносинах між позивачем та відповідачем займає ТОВ «Платежі онлайн», чому саме даним товариством здійснюється перерахування грошових коштів та який саме факт має довести довідка про переказ коштів, оскільки остання не містить в собі інформації про володільця банківської картки, її повний номер та призначення платежу.
Таким чином вказану довідку, відповідач не вважає належним і допустимим доказом передання грошових коштів саме від кредитодавця позичальнику та заперечує факт отримання кредитних коштів.
Стосовно факту переказу коштів за кредитним договором № 00-9792249 від 24.05.2024 року та отримання їх відповідачем, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 24.05.2024 року ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» в ролі посередника (не на правах кредитора) перерахувало кошти ТОВ «МАКС КРЕДИТ» у сумі 10000,00 грн. на рахунок зазначений відповідачем, який було верифікований первісним кредитором у спосіб передбачений Постановою НБУ №107 від 28.07.2020 р. «Про затвердження Положення про здійснення установами фінансового моніторингу».
Суд зазначає, що ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» є лише оператором платіжної системи та внесений до Реєстру платіжних систем, систем розрахунків, учасників цих систем та операторів послуг платіжної інфраструктури, затверджений Національним банком України, та відомості про якого є у відкритому доступі на сайті Національного Банку Україну.
Судом встановлено, що 24.05.2024 року ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» надіслало повідомлення з додатком , які підтверджують перерахування коштів на рахунок відповідача.
З даних документів вбачається, що 24.05.2024 року ТОВ «МАКС КРЕДИТ» ініціювало переказ коштів у сумі 10000,00 грн. згідно договору № 00-9792249 від 24.05.2024 року безготівковим зарахуванням через компанію ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» на платіжну картку НОМЕР_2, що в свою чергу, також, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «МАКС КРЕДИТ».
Також, на підтвердження вищевикладених фактів, представником АТ КБ «ПРИВАТ БАНК», на вимогу ухвали суду від 18.11.2025 року, надано наступну інформацію.
На ім?я відповідача була емітована платіжна картка № НОМЕР_2 . Банком на ім?я відповідача були емітовані й інші картки. На картковий рахунок платіжної картки № НОМЕР_2 відповідача був зарахований платіж у сумі 10 000.00 грн. за період з 24.05.2024 року по 29.05.2024 року. Номер телефону « НОМЕР_3 » був фінансовим номером телефону за картковим рахунком - № НОМЕР_2 та знаходився в анкетних даних відповідача.
Таким, чином судом встановлено, що відповідач отримав від кредитодавця кошти на його платіжну картку № НОМЕР_2 у сумі 10 000.00 грн. за період з 24.05.2024 року по 29.05.2024 року на підставі укладеного між ними кредитного договору.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву стверджує, що обов'язок з повернення суми кредиту та відсотків за ним у відповідача виникає лише з 19.05.2026 року, а тому позивач порушив процедуру досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Суд не може погодитись із твердженнями відповідача, що обов'язок з повернення суми кредиту та відсотків за ним у відповідача виникає лише з 19.05.2026 року, з огляду на наступне.
Згідно п.1.3. Кредитного договору № 00-9792249 від 24.05.2024 року, строк дії кредитної лінії (Строк кредитування): 360 календарних днів.
Позичальник зобов'язаний повернути Суму Кредиту Кредитодавцю в останній день Строку кредитування (дата остаточного повернення кредиту) «19» травня 2025 р. згідно умов пункту 3.4 цього Договору.
Отже, з вищевикладеного суд дійшов висновку, що кредитна лінія закінчилася 19.05.2025 року, а тому обов'язкова процедура досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту у даному випадку не застосовується. Суд звертає увагу відповідача, що позивач звернувся до суду із позовом до суду 17.10.2025 року, тобто після закінчення строку дії договору.
Стосовно переходу права вимоги за Кредитним договором до Позивач, суд зазначає наступне.
25.11.2024 року між первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу № 25112024-МК/Ейс, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним № 00-9792249 від 24.05.2024 року.
Таким чином, відповідно до Реєстру Боржників №Б/Н від 25.11.2024 року до Договору Факторингу 1 та Акту приймання-передачі, до Позивача перейшло право вимоги до відповідача.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов?язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов?язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов?язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України).
Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов?язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов?язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Частиною 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Враховуючи наведене, судом встановлено, що позивачем належним чином було доведено факт отримання кредитних коштів відповідачем, зокрема, попереднє підписання кредитного договору та ознайомлення з його умовами, в результаті чого боржник взяв на себе зобов?язання повернення кредиту, які він не виконав в повному обсязі, тобто не здійснював часткові та своєчасні погашення.
Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить - 23642,00 грн., яка складається з:
-11000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту;
-12642,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом;
-0,00 грн. - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).
Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов?язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов?язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов?язання за даним договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов?язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов?язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Частиною 3 тієї ж статті ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно позовної заяви, що судові витрати на правову допомогу позивача склали 7000 гривень 00 копійок. На підтвердження вказаного факту в матеріалах справи наявні посвідчені копії: Договору № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року про надання професійної правової допомоги, додаткової угоди №5770809332 від 11.09.2025 року до Договору № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року про надання професійної правової допомоги, акту прийому-передачі виконаних послуг до Договору про надання професійної правової допомоги, згідно якого позивач сплатив для адвоката вартість правової допомоги у розмірі 7000,00 гривень.
Відповідно до позиції викладеній у постанові Верховного Суду у справі № 910/4881/18 від 18.12.2018 року, зменшення витрат на правову допомогу можливе лише у разі наявності клопотання сторони про їх зменшення внаслідок не співмірності.
Розглядаючи справу, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Такий же правовий висновок зробила Велика Палата ВС у справі № 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020 року).
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Представник відповідача у своєму відзиві просив зменшити суму витрат на правову допомогу, які були надані адвокатом під час розгляду справи для позивача, у зв'язку з їх не співмірністю.
Суд зазначає, що предмет позову у справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу нормативно-правових актів, складення великої кількості процесуальних документів, витрачання значного часу на вивчення обставин справи, та ті обставини, що у судові засідання представник позивача не з'являвся, судові засідання проводились за відсутності представника позивача, відсутність у справі експертиз та зупинень проваджень у справі, часу розгляду справи судом (лише 2 місяці) та відносно невеликою ціною позову (23642,00 гривень), відсутністю впливу результату вирішення справи на репутацію сторони та відсутністю публічного інтересу до справи, суд вважає, що дана справа не може бути віднесена до складних, а тому заявлена вартість витрат на правову допомогу є завищеною та неспівмірною.
Враховуючи вищевикладене суд зазначає, що вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд дослідив подані на підтвердження відповідних витрат докази, перевірив доводи сторін, у тому числі заперечення відповідача щодо розміру заявлених до стягнення вимог та їх співмірність, надав оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення цієї вимоги з урахуванням вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України, та вирішив стягнути з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 гривень.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові у справі № 757/36628/16-ц від 24.01.2022 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 16, 526, 530, 543, 549-552, 610, 1054, 1050 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 258-259, 268, 280-285 ЦПК України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (адреса розташування: м. Київ, Харківське шосе, 19, оф. 2005) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянки України № НОМЕР_4 , ІПН: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, Код ЄДРПОУ: 42986956) заборгованість за Кредитним договором № 00-9792249 від 24.05.2024 року у розмірі 23642,00 грн. (двадцять три тисячі шістсот сорок дві) гривні 00 копійок, яка складається з:
-11000,00 грн. (одинадцять тисяч) гривень 00 копійок - заборгованість по тілу кредиту;
-12642,00 грн. (дванадцять тисяч шістсот сорок дві) гривні 00 копійок - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом;
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянки України № НОМЕР_4 , ІПН: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, Код ЄДРПОУ: 42986956) витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 (чотири тисячі) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянки України № НОМЕР_4 , ІПН: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005, Код ЄДРПОУ: 42986956) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) у часників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СУДДЯ: Бобуйок І.А.