Єдиний унікальний номер судової справи 462/7333/25
Номер провадження 2/462/2776/25
10 грудня 2025 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Галайко Н. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
І. Короткий виклад обставин справи та правова позиція позивача.
Уповноважений представник позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - адвокат Столітній М. М., 25.09.2025 року (вх. № 21287) звернувся у Залізничний районний суд м. Львова (документ сформований в системі «Електронний суд» 25.09.2025 року) з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якій просить суд:
- стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості у розмірі 54 492 грн. 41 коп., з яких: сума кредиту 8 999 грн. 99 коп., сума процентів за користування кредитом 34 827 грн. 42 коп., нараховані проценти за 79 календарних днів - 10 665 грн. 00 коп.;
- у порядку ч. 10, 11 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з відповідача на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»;
- роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування;
- стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп.;
- стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.06.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» було укладено електронний договір № 4761757 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума наданого відповідачу кредиту становила 5 000 грн. 00 коп. строком на 360 днів з 24.06.2024 року по 18.06.2025 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 5 000 грн. 00 коп. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . 04.07.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем було укладено додатковий договір до договору № 4761757 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.06.2024 року. Сторони за взаємною згодою домовились, що згідно умов цього додаткового договору Товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту, яка було надана згідно з додатковим договором складає 4 000 грн. 00 коп. Відповідно до зазначених вище умов Додаткового договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 4 000 грн. 00 коп., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . Враховуючи внесені зміни до договору, які оформлені додатковим договором, з урахуванням зміненої суми кредиту за договором сума кредиту на дату укладення додаткового договору, склала 9 000 грн. 00 коп. У період з 24.06.2024 року по 31.03.2025 року відповідачем здійснено оплати на рахунок первісного кредитора в розмірі 2 445 грн. 00 коп., які спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 0 грн. 01 коп. та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 2 445 грн. 00 коп., а в подальшому оплати заборгованості за кредитним договором не здійснював. Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов'язань перед кредитором 31.03.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом та позивачем у справі, як фактором, було укладено договір факторингу № 31/03/2025, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором, тобто новим кредитором стало ТОВ «ФК «Фінтранст Капітал». Так, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 54 492 грн. 41 коп., з яких: сума кредиту 8 999 грн. 99 коп., сума процентів за користування кредитом 34 827 грн. 42 коп., нараховані проценти за 79 календарних днів - 10 665 грн. 00 коп. Відтак позивач просить суд задовольнити вимоги позовної заяви у повному обсязі (а.с. 1-15).
ІІ. Рух справи в суді.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2025 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Галайко Н. М. (а.с. 111).
Судом у порядку ч. 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру № 1873175 від 09.10.2025 року про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі (а.с. 112).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 09.10.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву. Клопотання уповноваженого представника позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - адвоката Столітнього М. М. про витребування доказів - задоволено. Витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» докази у справі (а.с. 113-115).
24.11.2025 року (вх. № 26751) від АТ КБ «ПриватБанк» поштовим зв'язком у відповідь на ухвалу суду надійшла витребувана інформація.
ІІІ. Щодо правової позиції учасників.
3.1. Щодо відзиву на позовну заяву.
20.10.2025 року (вх. № 23371) від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Яреська Т. В. до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву (документ сформований у системі «Електронний суд» 20.10.2025 року) (а.с. 121-125).
Із змісту вказаного відзиву вбачається, що з позовними вимогами відповідач згідний частково. Зокрема вказано, що відповідач визнає факт укладення кредитного договору та наявність перед позивачем певних зобов'язань, однак, не погоджується з розміром заборгованості, який наведено у наданому позивачем розрахунку. Розрахунок заборгованості не відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Відповідач є дружиною військовослужбовця, то відповідно до положень ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проценти за користування кредитом на період перебування її чоловіка на військовій службі, а саме: з 24.11.2016 року по 03.10.2025 року їй нараховуватися не повинні. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що відповідач сплатила для погашення кредитної заборгованості кошти у загальному розмірі 2 445 грн. 00 коп. Проте зазначені кошти були розподілені кредитором на погашення процентів. Таким чином, усі кошти, які фактично сплачені відповідачем і були зараховані кредитором на погашення неправомірно нарахованих процентів, підлягають перерозподілу на погашення тіла кредиту. Отже, кошти, сплачені відповідачем, мають бути зараховані виключно на ті зобов'язання, які є правомірними. Так, реальна сума заборгованості яку відповідач визнає за кредитним договором складає - 6 555 грн. 00 коп., що включає в себе заборгованість за тілом кредиту. Вказана сума є справедливою та підтвердженою відповідними розрахунками, які додаються до цієї заяви. Також щодо правничої допомоги зазначає, що з огляду на масовий характер аналогічних справ, типовість позовів та очевидне завищення обсягу виконаної роботи, заявлені витрати на правничу допомогу слід визнати економічно необґрунтованими та такими, що не підлягають відшкодуванню в повному обсязі, відповідач просить суд критично оцінити розмір заявлених витрат та врахувати принцип розумності, справедливості та співмірності обсягу витрат до фактичної складності справи. При цьому зазначає, що відповідачем були сплачені кошти у розмірі 9 000 грн. 00 коп. шляхом авансування, про що відповідач отримав від адвоката Яресько Т. В. розрахункову квитанцію, як це, послуги адвокатом Яресько Т. В. були надані в повному обсязі.
3.2. Щодо відповіді на відзив.
Уповноважений представник позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - Столітній М. М., 23.10.2025 року (вх. № 23752) подав до суду письмову відповідь на відзив (документ сформований у системі «Електронний суд» 23.10.2025 року) (а.с. 134-141).
Так, із змісту вказаної відповіді на відзив вбачається зокрема, що кредитний договір укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, нормативно-правове регулювання укладання електронного кредитного договору та процедура укладання електронного кредитного договору детально описана позивачем в позовній заяві. Також сторони за взаємною згодою домовились, що згідно умов цього додаткового договору Товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Як на підставу своїх вимог щодо стягнення заборгованості Товариством в свою чергу було надано розрахунок заборгованості по кредитному договору, який оформлений належним чином як документ Товариства, що підписаний директором ТОВ «Лінеура Україна» та скріплений печаткою Товариства. Так, укладаючи кредитний договір, сторони, зокрема передбачили нарахування процентів. У період з 24.06.2024 року по 31.03.2025 рок відповідачем здійснено оплати на рахунок первісного кредитора в розмірі 2 445 грн. 01 коп., які спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 0 грн. 01 коп. та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 2 445 грн. 00 коп. Станом на дату укладання договору факторингу від 31.03.2025 року № 31/03/2025, строк дії договору № 4761757 від 24.06.2024 року не закінчився. А тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» у період з 01.04.2025 року по 18.06.2025 року (79 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 10 665 грн. 00 грн. У даному випадку проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, зазначеному в п. 1.3. договору № 4761757 від 24.06.2024 року, а тому заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з відповідача у сумі 45 492 грн. 42 коп. (нараховані проценти первісним кредитором у сумі 34 827 грн. 42 коп., проценти нараховані ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» у сумі 10 665 грн. 00 коп.). Нараховані відсотки не носять штрафний характер, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором. Підписуючи договір, позичальник погоджується на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. Щодо застосування до відповідача ч. 15 ст. 14 Закону «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» зазначив, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони від 21.08.2014 року 322/2/7142. Однак позивачу ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» відповідні документи відповідачем не надавалися. В матеріалах справи також відсутні докази надсилання таких документів первісному кредитору ТОВ «Лінеура Україна» та позивачу до моменту звернення з позовною заявою до суду. Станом на сьогоднішній день, ані кредитний договір, ані будь-яке його положення чи пункт, включаючи ціну договору, не визнано відповідно до чинного законодавства недійсними, не справедливими чи не добросовісним. Отже, відповідачу у даному випадку нарахування процентів за користування кредитним коштами, виданими в рамках Кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов кредитного договору. Таким чином, факт укладення кредитного договору та наявності права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором беззаперечно доведено належними та допустимими доказами.
3.3. Щодо заперечень на відповідь на відзив.
03.11.2025 року (вх. № 24589) від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Яреська Т. В. до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву (документ сформований у системі «Електронний суд» 01.11.2025 року).
Так, покликаючись зокрема на те, що доводи позивача не спростовують позиції відповідача. Оскільки відповідач підтвердив свій статус дружини військовослужбовця під час особливого періоду, нарахування процентів і штрафних санкцій за кредитним договором є неправомірним. Суд зобов'язаний застосувати ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як норму прямої дії.
IV. Позиція суду.
Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд зазначає, що згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, зокрема те, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
V. Встановлені судом фактичні обставини справи.
5.1. Щодо кредитного договору № 4761757 від 24.06.2024 року.
Судом встановлено, що 24.06.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 у електронному вигляді, за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна», шляхом підписання одноразовим ідентифікатором (23074), укладено електронний кредитний договір (про надання споживчого кредиту) № 4761757.
Згідно п. 1.2. договору на умовах, встановлених договором, товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 5 000 грн. 00 коп.
Відповідно до умов договору строк кредитування 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (п. 1.3 договору).
Як вбачається із договору, сторони також погодили фіксовану процентну ставку за користування коштами кредиту, а саме: стандартна процентна ставка становить 1, 50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору. Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредитування 9 541, 79% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 32 000 грн. 00 коп. (п. 1.4., п. 1.4.1., 1.5.-1.6.1 договору).
Згідно п. 1.8. договору, мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.
Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_2 (п. 2.1. договору).
Положеннями п. 3.1., 3.2., 3.5. договору передбачено, що проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт». До періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту та день фактичного повернення кредиту. У випадку, якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день. Нарахування процентів за користування кредитом є правом товариства, а не його обов'язком. Товариство може зменшити нарахування встановлених договором процентів за користування кредитом відповідно до програми лояльності або у випадках, прямо передбачених законодавством.
Згідно п. 9.9. договору, підписуючи цей договір, клієнт підтверджує, зокрема що: перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація: а) про фінансову послугу та про її надавача у визначеному законодавством обсязі, достатньої для прийняття клієнтом свідомого рішення про отримання такої послуги або про відмову від її отримання, та яка розміщена на вебсайті; б) за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту) відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування; він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах; дані, що стосуються його особи (дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, інше), зазначені в преамбулі, та реквізитах сторін цього договору є актуальними, правильними та відповідають дійсності. Клієнт погоджується, що наявність помилок та/або неточностей, та/або описок в таких даних, не впливають на зобов'язання клієнта, передбачені цим договором; у разі, якщо клієнт перебуває у шлюбі або фактичних шлюбних відносинах, від діє зі згоди іншого з подружжя; він погоджується, що у випадку передбаченому п. 5.1.2 договору, для товариства не настає прострочення кредитора.
24.06.2024 року відповідачем було підписано електронним цифровим підписом (одноразовим ідентифікатором 32168) паспорт споживчого кредиту (а.с. 40-45).
04.07.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 у електронному вигляді, за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна», шляхом підписання одноразовим ідентифікатором (23074), укладено електронний додатковий договір до договору № 4761757 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 24.06.2024 року(а.с. 18-19).
Згідно якого сума кредиту, яка надається згідно з цим Додатковим договором складає: 4 000 грн. 00 коп. Внесено зміни у п. 1.2. договору та викласти його у наступній редакції: «1.2. На умовах, встановлених договором, товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 9 000 грн. 00 коп.». Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Сума кредиту на дату укладення цього Додаткового договору, з урахуванням платежів, здійснених клієнтом за договором, складає: 9 000 грн. 00 коп. Строк кредитування та періодичність сплати процентів залишаються незмінними, відповідно до п. 1.3 договору. За користуванням кредитом нараховуються проценти на умовах, встановлених п. 1.4 договору. (п. 1.2.-1.6. договору).
З розрахунку заборгованості за договором № 4761757 від 24.06.2024 року вбачається, що заборгованість відповідача складала 54 492 грн. 41 коп., з яких: сума кредиту 8 999 грн. 99 коп., сума процентів за користування кредитом 34 827 грн. 42 коп., нараховані проценти за 79 календарних днів - 10 665 грн. 00 коп. (а.с. 48-54).
5.2. Щодо договору відступлення права вимоги.
Як вбачається із матеріалів справи, 31.03.2025 року між ТОВ «ФК «Фінтранст Україна» та ТОВ «Лінеура Україна» було укладено договір факторингу № 31/03/2025, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Фінтранст Україна», як фактор зобов'язався передати грошові кошти у розпорядження клієнта - ТОВ «Лінеура Україна» за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту (а.с. 67-71).
Згідно п. 1.2. договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржника відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до актора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно акта прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 31/03/2025 від 31.03.2025 року (а.с. 55) та витягу з реєстру боржників право вимоги до яких перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», є боржник ОСОБА_2 сума заборгованості якого становить 54 492 грн. 41 коп., з яких: сума кредиту 8 999 грн. 99 коп., сума процентів за користування кредитом 34 827 грн. 42 коп., нараховані проценти за 79 календарних днів - 10 665 грн. 00 коп. (а.с. 56).
Як вбачається із наявного у матеріалах справи повідомлення про відступлення прав грошової вимоги електронним листом відповідача повідомлено про відступлення права грошової вимоги первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (а.с. 46).
Рішенням № 251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтранст Україна» від 25.11.2024 року змінено найменування з ТОВ «ФК «Фінтранст Україна» на нове найменування ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (а.с. 109).
Суд враховує письмову відповідь АТ КБ «ПриватБанк» надану 24.11.2025 року (вх. № 26751) на ухвалу суду від 09.10.2025 року, згідно якої повідомлено, що на ім'я відповідача у справі ОСОБА_1 в банку емітовано платіжну картку, на яку 24.06.2024 року здійснено переказ грошових коштів в сумі 5 000 грн. 00 коп., 04.07.2024 року здійснено переказ грошових коштів в сумі 4 000 грн. 00 коп.
Так, судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань перед кредитодавцем за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.
VI. Мотиви, з яких виходить суд при розгляді справи та застосовані норми права.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, суд зазначає, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду № 524/5556/19 від 12.01.2021 року, № 732/670/19 від 09.09.2020 року, № 404/502/18 від 23.03.2020 року, № 127/33824/19 від 07.10.2020 року, № 561/77/19 від 16.12.2020 року.
У ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
У іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20) від 12.01.2021 року: «електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».
Окремо суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.
З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У контексті дотримання судом стандартів мотивування слід звернути увагу на рішення «Руїз Торіха проти Іспанії» (№ 18390/91, 09.12.1994 року, §29) та «Проніна проти України» (№ 63566/00, 18.07.2006 року, § 23, 25), у яких ЄСПЛ зауважив, що у рішеннях національних судів мають бути належним чином зазначені мотиви, на яких вони ґрунтуються; міра, до якої суд має виконати свій обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення; проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді.
У рішенні «Суомінен проти Фінляндії» (№ 37801/97, 01.07.2003 року, § 36) зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доводів сторін на підтвердження їхніх позицій, суд зобов'язаний виправдовувати свої дії і наводити обґрунтування своїх рішень.
У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України» № 4909/04 § 58 ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
VIІ. Висновки суду.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені.
Як вбачається з матеріалів справи, що підтверджується наявними у справі доказами, відповідачем порушено умови зазначеного кредитного договору в частині своєчасного повернення коштів, тому суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення із відповідача, як боржника, заборгованості за вказаним договором, що підтверджується наданими позивачем розрахунками, які долучено до матеріалів справи.
Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
Відповідач доводів позивача про визначену у позові заборгованість не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів сплати заборгованості за кредитним договором не подав.
Отже приймаючи до уваги те, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, у зв'язку із чим вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення у повному обсязі.
7.1. Щодо нараховування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Інфляційні втрати не відносяться до відсотків чи пені в розумінні ч. 10 ст. 265 ЦПК України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що нарахування відсотків чи пені у порядку, передбаченому ч. 10 ст. 265 ЦПК України є правом суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 року у справі № 910/14524/22 дійшла висновку, що норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України (ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України).
Окрім цього, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду. Нарахування пені або відсотків у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов'язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.
Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов'язання. Відтак передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних охоплюються приписами ч. 10 ст. 238 ГПК України (ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3% річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу.
Ураховуючи, що позивач не заявляв позовну вимогу про стягнення трьох процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України та відповідно суд не задовольняв такої вимоги, у суду відсутні підстави для застосування положень ч. 10 ст. 265 ЦПК України.
VІIІ. Судові витрати по справі.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
8.1. Щодо судового збору.
За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної інструкції № 5240 від 16.09.2025 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп. (а.с. 110).
З огляду на зазначене, а також те, що позовна заява була подана до суду у електронному вигляді з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», з урахування ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд стягує з відповідача понесені позивачем витрати по оплаті судового збору із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0, 8 у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
8.2. Щодо витрат на правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, суд приймає до уваги позицію викладену у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року загалом, та зокрема щодо обов'язку доведення неспівмірності витрат, який покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім цього, щодо принципу змагальності, який знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) від 27.06.2018 року, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду № 753/15687/15-ц від 14.11.2018 року, № 753/15683/15 від 26.09.2018 року, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду № 910/3929/18 від 18.06.2019 року.
Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як вбачається із матеріалів справи, попередній розрахунок витрат на правову допомогу адвоката становить 10 000 грн. 00 коп.
Так, на підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено:
- копію договору № 10/12-2024 про надання правової допомоги від 10.12.2024 року, укладеного між адвокатом Столітнім М. М. та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (а.с. 65-66);
- копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 9422/10 видане Столітньому М.М. (а.с. 97);
- копію Ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1896285 (а.с. 39);
- заявкою № 10568 на виконання доручення до договору № 10/12-2024 від 10.12.2024 року (на загальну суму 10 000 грн. 00 коп.) (а.с. 22-23);
Суд приймає до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд враховує, що втручання у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому у положеннях ст. 627 ЦК України, принципу «pacta sunt servanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/15191/19 від 01.10.2020 року).
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22).
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (постанова Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі № 910/8342/21).
Суд приймає до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката скористався. Зазначив, що вважає необхідним зменшити розмір витрат на правову допомогу до 1 000 грн. 00 коп.
Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).
Так, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової Постанови Великої Палати Верховного Суду № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) від 19.02.2020 року.
Також Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, усі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Окремо суд приймає правову позицію Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказану у додатковій постанові від 03.10.2024 року у справі № 357/8695/23, згідно якої для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.
Отже при визначенні суми відшкодування, суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, суд враховує, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, справа розглянута у спрощеному провадженні без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Так, надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання та подання позовної заяви, з мінімальною кількістю доказів.
Враховуючи зазначене, результат розгляду справи у суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, поведінку сторони під час розгляду справи, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 5 000 грн. 00 коп., що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.
На підставі наведеного та керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -
ухвалив:
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість у сумі - 54 492 (п'ятдесят чотири тисячі чотириста дев'яносто дві) грн. 41 коп., з яких: сума кредиту 8 999 грн. 99 коп., сума процентів за користування кредитом 34 827 грн. 42 коп., нараховані проценти за 79 календарних днів - 10 665 грн. 00 коп.
3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» витрати на професійну правничу допомогу у сумі - 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судовий збір у розмірі - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
6. Порядок оскарження рішення суду та набрання ним законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
7. Відомості щодо учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ: 44559822, електронна пошта: fintrust@ukr.net, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Загородня, 15, оф. 118/2);
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрація: АДРЕСА_1 ).
Текст судового рішення складено 10.12.2025 року.
Суддя/підпис/
Згідно з оригіналом.
Суддя: Н. М. Галайко