Справа № 461/10320/25
Провадження № 1-в/461/155/25
10.12.2025 року м. Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
розглянувши позовну заяву адвоката ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , про скасування постанови Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення в установах виконання покарань,
встановив:
09 грудня 2025 року до Галицького районного суду м. Львова надійшла позовна заява адвоката ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , про скасування постанови Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення в установах виконання покарань.
Згідно вимог наведеної заяви адвокат просить:
- скасувати постанову засідання комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань від 26 вересня 2025 року №2;
- розгляд справи здійснювати без участі адвоката ОСОБА_2 та заявника
ОСОБА_3 .
Дослідивши наведену заяву з додатками, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до положень ч. 2, 3, 5, 6, 7 ст. 115-1 Кримінально-виконавчого кодексу, комісія з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань встановлює факт та/або строк тримання в неналежних умовах в установі виконання покарань на підставі цього Кодексу та положення про Комісію з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
До заходів щодо запобігання триманню засуджених в неналежних умовах належать:
1) переведення до іншого жилого приміщення (камери) з належними умовами тримання;
2) переведення до іншої установи виконання покарань;
3) усунення причин, що роблять умови тримання неналежними, шляхом зменшення наповнюваності жилого приміщення (камери), проведення ремонту, дезінфекції, дезінсекції тощо;
4) інші заходи, необхідні для припинення тримання в неналежних умовах.
Засуджений, член його сім'ї або близький родич, захисник мають право звернутися із заявою про встановлення факту та/або строку тримання в неналежних умовах до Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань.
Комісія з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань невідкладно, але не пізніше двох робочих днів з дня отримання заяви, надсилає копію заяви до адміністрації установи виконання покарань.
У п'ятиденний строк з дня отримання заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, уповноважені члени Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань відвідують відповідну установу виконання покарань та вивчають стан дотримання адміністрацією установи умов тримання.
Уповноважені члени Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань під час відвідування установи виконання покарань мають право безперешкодно, із забезпеченням максимального сприяння працівниками та адміністрацією установи виконання покарань, пересуватися територією такої установи, здійснювати аудіо- та відеозапис, ознайомлюватися із звітністю, здійснювати інспектування, подавати письмові запити, перевіряти додержання законодавства, оскаржувати протиправні дії (бездіяльність) посадових та службових осіб установи виконання покарань, вимагати негайного припинення таких дій (бездіяльності) та притягнення до відповідальності винних осіб (з наступним вичерпним письмовим повідомленням відповідної особи про вжиті (невжиті) заходи відповідальності протягом десяти днів з дня отримання відповідної вимоги), спілкуватися з будь-якими працівниками установи виконання покарань та засудженими (у тому числі на умовах анонімності).
У триденний строк з дня відвідування установи виконання покарань Комісія з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань приймає рішення, в якому встановлює наявність або відсутність факту та/або строку тримання в неналежних умовах.
Рішення Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань підписується її членами.
Копія рішення Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань невідкладно, але не пізніше двох робочих днів з дня його прийняття, надсилається до адміністрації установи виконання покарань та засудженому, члену його сім'ї або близькому родичу, захиснику, які звернулися з відповідною заявою.
Адміністрація установи виконання покарань після отримання копії рішення Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань про встановлення факту та/або строку тримання в неналежних умовах зобов'язана негайно вжити передбачених частиною третьою цієї статті заходів щодо запобігання триманню засуджених в неналежних умовах та у десятиденний строк поінформувати про результати Комісію.
Копія рішення Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань, яким встановлено факт та/або строк тримання засудженого в неналежних умовах, невідкладно надсилається до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, та окружної прокуратури, в межах територіальної юрисдикції якої засуджений відбуває покарання, з метою здійснення контролю за виконанням зазначеного рішення Комісії.
Засуджений у разі незгоди з рішенням Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань має право оскаржити таке рішення до суду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п. 25 Положення про Комісію з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 р. № 1549, особа, взята під варту, або засуджений у разі незгоди з рішенням Комісії має право оскаржити це рішення до суду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
У поданій до суду вищенаведеній заяві заявник наголошує на наступному.
Дана скарга не може розглядатися у порядку, встановленому статтею 539 КПК України, оскільки постанова Комісії не є рішенням адміністрації установи виконання покарань та не входить до переліку рішень, дій чи бездіяльності адміністрації, визначених частиною дев'ятою статті 539 КПК України. Комісія, утворена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1549, є самостійним суб'єктом владних повноважень. Таким чином, з огляду на пункт 25 Положення про Комісію та положення статей 9, 24 і 206 КПК України, дана постанова Комісії підлягає оскарженню до суду саме в порядку кримінального процесу, як рішення органу публічної влади, що зачіпає гарантовані права особи, яка перебуває під вартою або відбуває покарання.
Наведені заявником положення КПК України визначають наступне.
Згідно ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.
У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.
Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 24 цього ж Кодексу, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Стаття 206 КПК України регламентує загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини. Зокрема, згідно ч. 1 цієї статті, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Отже, проаналізувавши наведені положення чинного законодавства, а також доводи заявника, суд приходить до наступних висновків:
- у чинному КПК України відсутні положення які прямо регламентують порядок оскарження саме рішення Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань;
- чинний Кримінально-виконавчий кодекс містить норми про те, що рішення Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань може бути оскаржене до суду в порядку визначеному КПК України;
- адвокат, яка діє в інтересах ОСОБА_4 , наголошує, що дана справа повинна розглядатись в порядку ст. 206 КПК України;
- чинний КПК України не визначає, що оскарження рішення Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань повинно здійснюватися шляхом звернення до суду саме з «позовною заявою». Більше того, термінологія наведена у ст. 115-1 КВК «оскаржити таке рішення до суду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України», вказує на те, що реалізація такого права повинна здійснюватися шляхом подачі скарги на відповідне рішення.
З наведеного слідує, що положення Цивільного процесуального кодексу під час оскарження рішень Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань у цій справі застосуванню не підлягають, адже це суперечить наведеним вище вимогам закону.
Звертаючись до суду з даною позовною заявою, позивач не навів жодних доводів щодо підсудності даної справи. Натомість, виходячи з кола учасників провадження визначених заявником, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до Галицького районного суду міста Львова виходячи з даних про відповідача - Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, яке знаходиться за адресою: місто Львів, вулиця Архипенка, будинок 1, тобто на території Галицького району міста Львова. Отже, позивач визначив підсудність, виходячи з місця знаходження відповідача, фактично керуючись загальними правилами підсудності визначеними Цивільним процесуальним кодексом, який, як наведено вище, застосуванню у цій справі не підлягає. На це звертає увагу сам заявник, наголошуючи на необхідності застосування положень статей 9, 24 і 206 КПК України у цій справі.
В цьому контексті, суд також враховує положення ч. 1 ст. 26 КПК України, згідно яких сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Як наведено вище, згідно положень ч. 1 статті 206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Наведене свідчить про те, що чинний КПК України прямо визначає, що контроль над дотриманням захисту прав людини здійснює слідчий суддя в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою.
Як встановлено з позовної заяви, ОСОБА_3 на даний час утримується у ДУ «Катеринівська виправна колонія (№46)», яка розташована за адресою: 34541, Україна, Сарненський р-н, Рівненська обл., село Катеринівка, що не відноситься до юрисдикції Галицького районного суду міста Львова.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України та ст. 10 КПК України). Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб'єктивного права людини на «законного суддю», тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.
Водночас, згідно положень ст. 409, 412 КПК України, порушення правила підсудності є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, що є підставою для скасування вироку.
У свою чергу, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях вказує, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Враховуючи наведені положення кримінального процесуального законодавства, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також зазначені вище встановлені обставини, суд виходить з того, що він буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції, у законному складі суду станом на момент вчинення певних процесуальних дій(процедур).
Чинний КПК України не містить положень щодо дій суду у разі пред'явлення позову такого роду з недотриманням встановленої процедури. Водночас, виходячи з обставин встановлених в ході дослідження поданої заяви, суд приходить до висновку, що у даному випадку доцільно застосувати аналогію закону. Зокрема, слід застосувати положення п. 2 ч. 2 ст. 304 КПК України, згідно яких скарга на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені ч. 1 ст. 303 цього Кодексу, повертається, якщо вона не підлягає розгляду в цьому суді, тобто подана з порушенням правил територіальної підсудності. Зазначені положення суд вважає найбільш релевантними до правовідносин наведених у заяві.
Також суд враховує, що у своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Розділу 1 Конвенції, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід повернути її автору та роз'яснити право на оскарження рішення Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення та установах виконання покарань з врахуванням доводів та положень закону наведених у цій ухвалі, шляхом звернення до належного суду з дотриманням відповідної процедури. Саме у такий спосіб, за переконанням суду, заявник зможе реалізувати свої права за встановленою законом процедурою.
Керуючись ст. 7, 9, 206 КПК України, с. 115-1 КВК України
постановив:
позовну заяву адвоката ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , про скасування постанови Комісії з розгляду скарг на неналежні умови тримання в установах для попереднього ув'язнення в установах виконання покарань повернути заявнику.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1