4 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 582/518/20
провадження № 51-3512км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 25 січня 2022 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 30 липня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019200220000239, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Недригайлів Сумської області, який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Недригайлівського районного суду Сумської області 25 січня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за частиною першою статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Обрано ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання до набрання вироком законної сили та покладено на нього обов'язки: прибувати до суду за першою вимогою; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; а також заборонено ОСОБА_7 перебувати в місці проживання потерпілої ОСОБА_8 і наближатися ближче ніж на 25 м до місця, де вона може тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин (крім приміщення суду).
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої 50 000 грн моральної шкоди.
Також стягнуто з ОСОБА_7 на користь Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації 7 505,84 грн витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_8 .
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він у період з 00:00 до 01:00 25 листопада 2019 року, перебуваючи за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_2 , зайшов до спальної кімнати, в якій відпочивала його колишня дружина ОСОБА_8 , і на ґрунті довготривалих раніше виниклих неприязних стосунків, реалізуючи умисел, спрямований на заподіяння останній тілесних ушкоджень, схопив її за руку та волосся і, нецензурно висловлюючись та погрожуючи застосуванням фізичного насильства, вимагаючи залишити вказану квартиру і переїхати проживати в інше місце, почав тягнути до вітальні. ОСОБА_8 в результаті цих дій відчула сильний фізичний біль у тім'яній ділянці голови та ділянці рук.
Перебуваючи у вітальні, ОСОБА_8 , щоб захиститися від протиправних дій ОСОБА_7 , сіла на коліна, притулилася тулубом і головою до підлоги, закрила голову руками, але ОСОБА_7 , продовжуючи свої умисні дії, завдав їй близько п'яти ударів ногою в ліву частину тулуб, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, оскільки без надання невідкладної медичної допомоги вони б призвели до загрозливого стану здоров'я (гострої дихальної недостатності).
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 30 липня 2025 рокуапеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені стосовно ОСОБА_7 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що суди попередніх інстанцій усупереч приписам статей 8, 9, 20, 22, 23 Кримінального процесуального кодексу України(далі - КПК) неповно та не всебічно дослідили докази у справі, внаслідок чого ухвалили незаконні рішення.
Захисник наголошує, що внаслідок неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, допущених істотних порушень кримінального процесуального закону, всупереч дотриманню принципу змагальності сторін і забезпечення права на захист, розгляд справи судами відбувався з обвинувальним ухилом.
Аргументуючи такі доводи, стверджує, що суд першої інстанції, порушуючи вимоги частини третьої статті 56, статті 86 КПК, задовольнив клопотання представника потерпілої про допит у судовому засіданні свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які не були встановлені й допитані під час досудового розслідування, і поклав їх показання в обґрунтування винуватості ОСОБА_7 .
Крім того, зауважує, що допитані у провадженні свідки ОСОБА_12 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 підтверджують лише наявність конфліктів між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а не заподіяння останній тілесних ушкоджень.
На думку сторони захисту, не доводять винуватості ОСОБА_7 і дані, які містяться у протоколі огляду місця події від 25 листопада 2019 року, оскільки під час цієї слідчої дії не виявлено слідів сварки у квартирі.
Вважає, що суд безпідставно відхилив висновок експерта № 933, відповідно до якого ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості, та взяв до уваги висновки комісійної судово-медичної експертизи від 23 січня 2020 року № 08- 10/2020/пп і повторної комісійної судово-медичної експертизи від 3 серпня 2021 року № 25. Таку позицію мотивує тим, що повторна експертиза проводилася за клопотанням обвинуваченого ОСОБА_7 і суд, приймаючи рішення про його часткове задоволення, проявив упередженість та істотно звузив предмет і межі експертного дослідження, вирішивши лише повторно встановити тяжкість тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілої, та фактично залишив недослідженими обставини, з'ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення. З огляду на це захисник зазначає, що внаслідок неповноти судового розгляду висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , усупереч вимогам статті 17 КПК, не відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються виключно на показаннях потерпілої з наданням переваги доказам, які їм не суперечать.
Суд апеляційної інстанції не виправив допущених місцевим судом порушень та формально підійшов до розгляду справи.
Зокрема, сторона захисту зазначає, що цей суд, зважаючи на клопотання захисника щодо повторного дослідження в повному обсязі обставин, встановлених у кримінальному провадженні, та всіх доказів, зобов'язаний був діяти відповідно до вимог частини третьої статті 404 КПК. Однак, залишаючи скаргу захисника без задоволення, апеляційний суд акцентував на тому, що висновки суду про винуватість ОСОБА_7 відповідають матеріалам провадження, є мотивованими і ґрунтуються на доказах, досліджених судом першої інстанції та частково в порядку частини третьої статті 403 КПК апеляційним судом. Проте посилання на цю норму закону є незаконними, оскільки ні обвинувачений, ні його захисник як апелянти не реалізували права на доповнення чи зміну апеляційної скарги.
Крім того, суд апеляційної інстанції, розглянувши справу без участі ОСОБА_7 , не дотримався приписів частини першої статті 323 КПК та проігнорував його право на захист.
На переконання захисника ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Враховуючи викладене, вважає, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 750/11509/18, щодо стандарту доведення поза розумним сумнівом.
На касаційну скаргу захисника прокурор, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпіла ОСОБА_8 подали письмові заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість викладених у ній доводів, просять судові рішення стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 підтримали подану стороною захисту касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини першої статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами попередніх інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи непідтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.
Натомість зазначені обставини, на які посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом ретельної перевірки судів попередніх інстанцій.
Аргументи сторони захисту про недоведеність відповідно до стандарту доказування поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК, не знайшли свого підтвердження в матеріалах провадження.
Як неодноразово зазначав у рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 8 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).
Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , на думку Суду, було дотримано.
Як убачається з матеріалів цього провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до статті 94 вказаного Кодексу.
Так, суд першої інстанції, з'ясувавши позицію ОСОБА_7 , який заперечував причетність до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, обґрунтував своє рішення про доведеність його винуватості на підставі аналізу:
показань потерпілої ОСОБА_8 про обставини спричинення їй ОСОБА_7 тілесних ушкоджень; свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 (підтвердили наявність конфліктів між ОСОБА_7 та потерпілою), ОСОБА_19 , ОСОБА_14 ( ОСОБА_8 повідомила їм про її побиття колишнім чоловіком), ОСОБА_12 , ОСОБА_20 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ; даних протоколів огляду місця події від 25 листопада 2019 року, слідчого експерименту від 16 грудня 2019 року з відеододатком до нього за участю потерпілої ОСОБА_8 , яка на місці події повідомила про обставини заподіяння їй тілесних ушкоджень та продемонструвала механізм, вказала про характер, локалізацію і кількість завданих обвинуваченим ударів; висновків експерта від 28 листопада 2019 року № 1016, комісійної судово-медичної експертизи від 23 січня 2020 року № 08-10/2020/пп і повторної комісійної судово-медичної експертизи від 3 серпня 2021 року № 25 та інших доказів, зміст яких докладно відображено у вироку.
З вироку вбачається, що суд зіставив та проаналізував зібрані й надані докази і порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК свідчили про необхідність визнання доказів неналежними та/або недопустимими, не встановив.
Зіставивши докази в їх взаємозв'язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу і дані, які містяться у протоколах слідчих дій та в експертних висновках, на підставі статті 84 КПК є процесуальними джерелами доказів і правомірно поклав їх в основу вироку.
Апеляційний суд погодився з вироком суду першої інстанції та зазначив, що, оцінюючи всі зібрані докази відповідно статті 94 КПК з точки зору їх належності, достовірності й допустимості, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, місцевий суд дійшов правильного висновку, що ці докази доводять вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 КК.
Висновків про вчинення цього злочину саме ОСОБА_7 суди попередніх інстанцій дійшли на підставі сукупності належних і допустимих доказів, якими з урахуванням обставин цього провадження підтверджено його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину відповідно до стандарту доказування поза розумним сумнівом.
Твердження сторони захисту про те, що внаслідок неповноти судового розгляду рішення судів про доведеність винуватості ОСОБА_7 , усупереч вимогам статті 17 КПК, не відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються виключно на показаннях потерпілої з наданням переваги доказам, які їм не суперечать, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції та з наведенням відповідних мотивів обґрунтовано визнані неприйнятними.
Зокрема, цей суд зазначив, що норми кримінального процесуального закону прямо передбачають можливість встановлення фактичних обставин кримінального провадження на підставі показань потерпілої особи за умови їх внутрішньої узгодженості, послідовності та правдоподібності, до того ж у цій справі на достовірність показань ОСОБА_8 вказує її послідовна позиція щодо обставин кримінального правопорушення як в ході проведення з нею слідчих дій під час досудового слідства, так і в ході судового розгляду.
Водночас апеляційний суд підкреслив, що під час слідчого експерименту 16 грудня 2019 року потерпіла на місці події повідомила про обставини спричинення їй тілесних ушкоджень та продемонструвала механізм, характер, локалізацію і кількість завданих їй ОСОБА_7 ударів, а згідно з висновком експерта від 28 листопада 2019 року № 1016 виявлені в ОСОБА_8 тілесні ушкодження могли утворитися від ударів ногами в грудну клітку зліва, як продемонструвала потерпіла під час слідчого експерименту, що у свою чергу узгоджується з висновками судово-медичних експертиз від 23 січня 2020 року № 08-10/2020/пп, від 11 травня 2021 року № 25 та поясненнями експерта ОСОБА_21 . Також, будучи попередженою про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань згідно зі статтею 384 КК, у ході судового розгляду кримінального провадження потерпіла без жодних сумнівів, прямо і наполегливо вказала на ОСОБА_7 як на особу, яка завдала їй близько п'яти ударів ногою в ліву частину тулуба, чим спричинила тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя.
Такі висновки суду апеляційної інстанції Суд вважає належними чином вмотивованими.
За таких обставин доводи касаційної скарги про протилежне є необґрунтованими.
Позбавлені підстав і аргументи захисника про те, що суд першої інстанції, порушуючи вимоги частини третьої статті 56, статті 86 КПК, задовольнив клопотання представника потерпілої про допит у судовому засіданні свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які не були встановлені й допитані під час досудового розслідування, і поклав їх показання в обґрунтування винуватості ОСОБА_7 .
Так, вимоги статті 290 КПК не перешкоджають стороні захисту шукати і надавати суду докази після закінчення досудового розслідування, у тому числі під час розгляду справи в суді першої інстанції.
У судовому засіданні сторони кримінального провадження мають можливість здійснити перехресний допит свідка, у тому числі ставити під сумнів достовірність його показань чи надати інші докази на їх спростування, що є ключовим елементом змагальності судового процесу та перевірки доказів, як це передбачено КПК.
Судовий розгляд у цьому провадженні відбувався відповідно до вимог статті 22 КПК на засадах змагальності. Сторонам було надано можливість надати свої докази, подавати клопотання та брати участь у дослідженні доказів і жодна з них не була обмежена в цьому.
Доводи захисника про те, що допитані у провадженні свідки ОСОБА_12 ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 підтверджують лише наявність конфліктів між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а не заподіяння останній тілесних ушкоджень, також не є слушними.
Відповідно до вимог статті 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що в цьому кримінальному провадженні зі змісту наведених у вироку суду показань свідків, хоча вони і не є прямими доказами, можливо встановити, що між ОСОБА_7 і потерпілою тривалий час існували конфліктні стосунки, а також що наступного дня одразу після події злочину вона звернулася за медичною допомогою.
Крім того, необхідно звернути увагу, що чинний КПК, як неодноразово зазначав Верховний Суд, не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.
Доказування досить часто ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа, тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 7 грудня 2020 року у справі № 728/578/19, провадження № 51-3411км20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 759/14119/17, провадження № 51-2274км21).
Також є неспроможними твердження, наведені у скарзі, про те, що суд безпідставно відхилив висновок експерта № 933, відповідно до якого ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості, та взяв до уваги висновки комісійної судово-медичної експертизи від 23 січня 2020 року № 08-10/2020/пп і повторної комісійної судово-медичної експертизи від 3 серпня 2021 року № 25.
Суд першої інстанціїпроаналізував у судовому засіданні вказані висновки, які узгоджувалися між собою і відповідали поясненням допитаного в судовому засіданні лікаря ОСОБА_14 та медичній документації, і, визначаючи ступінь тяжкості заподіяних потерпілій ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, обґрунтовано взяв їх за основу вироку.
При цьому суд зазначив, що узв'язку з наявністю розбіжних висновків щодо тяжкості тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілої ОСОБА_8 , а саме висновку експерта ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_22 № 933 та висновку комісійної судово-медичної експертизи від 23 січня 2020 року № 08-10/2020/пп, яку проводили фахівці Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, суд частково задовольнив клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та призначив повторну комісійну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам КЗ «Чернігівське обласне бюро судово-медичної експертизи».
На вирішення експертизи було поставлено лише ті питання, щодо яких існувала розбіжність у висновках № 933 та 08-10/2020/пп про ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, яку не вдалося усунути одночасним допитом експерта ОСОБА_22 , керівника групи експертів ОСОБА_21 та експерта ОСОБА_23 . Щодо інших висновків суперечностей в експертів не виникало.
Згідно з висновком № 08-10/2020/пп, який суд взяв до уваги, у ОСОБА_8 мала місце закрита травма грудної клітки у вигляді переломів 7, 8, 9 ребер по лопатковій лінії ліворуч, яка ускладнилася розвитком лівостороннього пневмотораксу з колабуванням легені до 2-го міжребер'я. Наявність пневмотораксу в ОСОБА_8 потребувала проведення невідкладного дренування лівої плевральної порожнини, щоб уникнути розвитку загрозливого стану здоров'я - гострої дихальної недостатності та настання смерті постраждалої. Ця закрита травма грудної клітки в ОСОБА_8 за ступенем тяжкості належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою загрози для життя, оскільки за звичайним своїм перебігом, без надання невідкладної медичної допомоги, призвела би до загрозливого стану здоров'я (гострої дихальної недостатності). Вона утворилася від неодноразової дії тупих твердих предметів з обмеженою поверхнею контакту, якими могли бути кулаки та ноги, можливо, у той час, на який потерпіла вказувала під час допиту та слідчого експерименту. Показання ОСОБА_8 , надані в ході слідчого експерименту, відповідають судово-медичним даним, у тому числі тим, що отримані в результаті дослідження медичної документації, у частині способу та механізму спричинення їй тілесних ушкоджень. Судово-медичних даних, які б указували на утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 від падіння з висоти власного зросту з прискоренням або без такого, не встановлено.
Також суд в обгрунтування винуватості ОСОБА_7 послався на висновок повторної комісійної судово-медичної експертизи від 11 травня 2021 року № 25, згідно з яким у ОСОБА_8 наявні тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки з переломами 7 ребра зліва по середньо пахвовій та 8, 9 ребер зліва по лопатковій лініях, яка у своєму перебігу ускладнилася виникненням лівобічних пневмотораксу (скупченням повітря в плевральній порожнині) зі стисненням легені до рівня 2 міжреберного проміжку та гемотораксу (скупченням рідкої крові в плевральній порожнині). Описані вище патологічні стани по своїй суті є прогресуючими в часі, тобто без надання медичної допомоги, за рахунок динамічного збільшення як повітря, так і рідкої крові в плевральній порожнині, вони призводять до значного стиснення легені, що згодом може призвести до повної втрати здатності легені до газообміну (дихання). Вже на момент госпіталізації в потерпілої була дихальна недостатність другого ступеня, а згідно з даними, отриманими під час проведення загального аналізу крові від 25 листопада 2019 року, - ознаки крововтрати, що з метою збереження здоров'я та життя пацієнтки потребувало проведення хірургічного втручання - дренування плевральної порожнини. Описаний вище комплекс тілесних ушкоджень, за вказаних вище причин, є небезпечним для життя в момент його заподіяння, оскільки «без надання медичної допомоги, за своїм звичайним перебігом, закінчується або може закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінці загрози для життя таких ушкоджень». Описаний вище комплекс тілесних ушкоджень у сукупності належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень.
Суд, навівши відповідні мотиви, обґрунтовано визнав ці висновки належними та допустимими доказами, оскільки вони не суперечили іншим доказам у справі й суд не мав сумнівів у правильності проведення експертиз.
З огляду на вказане місцевий суд обґрунтовано відхилив висновок № 933 в частині встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_8 .
Стосовно аргументів про те, що протокол огляду місця події від 25 листопада 2019 року не доводить винуватості ОСОБА_7 , оскільки під час слідчої дії не виявлено слідів сварки у квартирі, Суд зазначає, що сторона захисту не наводить у скарзі мотивувань, яким чином дані цього протоколу перешкодили суду постановити законне й обґрунтоване рішення.
Суд першої інстанції оцінив указаний протокол як доказ і дійшов обґрунтованого висновку про визнання його належним та допустимим доказом.
Інші доводи, викладені у скарзі сторони захисту, стосуються неповноти судового розгляду та фактичних обставин справи, і їх перевірка, як уже зазначалося, на підставі статей 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.
У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання та закріплення доказів, які би викликали сумніви в їх достовірності, і на спростування цього у скарзі захисника переконливих аргументів не міститься. Всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, узгоджуються з приписами закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.
Підстав для сумніву в допустимості наведених у вироку доказів суди першої та апеляційної інстанцій не встановили.
Отже, з урахуванням установлених судом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_7 за частиною першою статті 121 КК кваліфіковано правильно, а покарання засудженому призначено відповідно до вимог статей 65, 50 КК.
Доводи сторони захисту, що суд апеляційної інстанції не виправив допущених місцевим судом порушень та формально підійшов до розгляду справи, не знайшли свого підтвердження в матеріалах провадження.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника з дотриманням правил статей 404, 405 КПК.
Апеляційний суд належним чином перевірив викладені захисником у поданій апеляційній скарзі доводи, не встановив підстав для скасування вироку місцевого суду, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням статей 370, 419 КПК.
Твердження захисника, що цей суд, зважаючи на клопотання захисника щодо повторного дослідження в повному обсязі обставин, встановлених у кримінальному провадженні, та всіх доказів, зобов'язаний був діяти відповідно до вимог частини третьої статті 404 КПК, є необґрунтованими.
Так, згідно з частиною третьою статті 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Норми зазначеного закону зобов'язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама собою незгода захисника із висновками суду, зробленими на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених частиною третьою статті 404 КПК.
Як убачається із журналу судового засідання та аудіозапису до нього від 30 липня 2025 року, суд апеляційної інстанції розглянув клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів і частково задовольнив його. У той же час цей суд дослідив усю сукупність доказів, яку визначив у ході задоволення вказаного клопотання (т. 4, а. к. п. 106-109).
Водночас Суд зауважує, що за приписами статті 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального і постановлення обвинувального вироку, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв'язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд.
Разом з тим наведене не означає, що положення статті 23 КПК необхідно розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про повне нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції кожного разу, коли йдеться про скасування обвинувального вироку.
Тож, ураховуючи викладене, судом апеляційної інстанції не допущено порушень вимог кримінального процесуального закону.
Неспроможними є твердження захисника і про те, щосуд апеляційної інстанції, розглянувши справу без участі ОСОБА_7 , не дотримався вимог частини першої статті 323 КПК та проігнорував право підзахисного на захист.
Згідно з частиною третьою статті 21 КПК кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
За статтею 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Суд апеляційної інстанції зобов'язаний ретельно перевірити не лише, чи були учасники провадження належним чином поінформовані про дату та час апеляційного розгляду, але й з'ясувати причини неприбуття цих учасників у судове засідання та вирішити питання про можливість продовження розгляду без учасників, які не з'явилися в судове засідання, або про відкладення судового розгляду, зокрема у разі визнання поважними причин їх не прибуття, перелік яких визначено в статті 138 КПК.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що апеляційний розгляд цього провадження тривав з вересня 2022 року по липень 2025 року і судові засідання відкладалися апеляційним судом багато разів. Так, 18 жовтня 2023 року в судовому засіданні брали участь прокурор, потерпіла, її представник, обвинувачений і його захисник, сторони надали пояснення, однак розгляд був відкладений для підготовки стороною захисту клопотання про дослідження доказів. 21 лютого 2024 року від обвинуваченого та його захисника надійшли клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з проходженням останнім військової служби. 17 липня 2024 року від захисника надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з проходження ним військової служби, а також через хворобу обвинуваченого. 24 вересня 2024 року судове засідання було відкладено за клопотанням ОСОБА_7 для забезпечення участі захисника, дату наступного засідання визначено на 12 березня 2025 року, проте у зв'язку з надходженням 11 березня 2025 року заяви від обвинуваченого про відкладення судового засідання через його перебування на стаціонарному лікуваннірозгляд провадження в черговий раз було відкладено на 30 липня 2025 року.
30 липня 2025 року ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомленим про час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання до суду не прибув і жодних клопотань про відкладення розгляду від нього не надходило.
Оцінивши таку поведінку ОСОБА_7 щодо його участі в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції в судовому засіданні 30 липня 2025 року, заслухавши думку прокурора, потерпілої, її представника, дійшов обґрунтованого висновку про розгляд провадження без участі ОСОБА_7 , оскільки це не суперечило положенням статті 405 КПК.
Як зазначив у своєму рішенні апеляційний суд, ОСОБА_7 було надано достатньо можливостей реалізувати своє право на доступ до суду і брати участь в апеляційному розгляді, оскільки судові засідання призначалися неодноразово протягом тривалого періоду часу й ініціатором їх відкладення був здебільшого сам ОСОБА_7 . Крім того, останній своєї правової позиції в будь-який доступний спосіб не висловив, у разі неможливості прибути безпосередньо до апеляційного суду скористатися можливістю проведення судового засідання в режимі відеоконференції бажання не виявив, тому, на думку суду, такі дії перешкоджали справедливому розгляду справи протягом розумного строку та були спрямовані на свідоме затягування судового процесу, що є проявом зловживання процесуальним правом.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції зауважив, що неявка ОСОБА_7 , враховуючи те, що його участь не є обов'язковою (частина четверта статті 401 КПК), відповідно до вимог статті 405 КПК не є перешкодою для розгляду справи.
Зі свого боку Суд, перевіривши матеріали провадження, погоджується з рішенням апеляційного суду та звертає увагу на те, що положення КПК на відміну від інших процесуальних кодексів хоча і не містять серед засад кримінального провадження неприпустимість зловживання процесуальними правами, однак заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права.
Виходячи із загальних засад, зловживання, зокрема, можна визначити як дію або бездіяльність під час реалізації учасником кримінального провадження своїх процесуальних прав без мети досягнення правомірного результату і всупереч змісту та призначенню цих прав, спрямовані на перешкоджання виконання завдань кримінального провадження.
Отже, гарантовані процесуальним законом права не повинні використовуватися недобросовісно, як інструмент для зловживання і перешкоджання досягненню завдань кримінального провадження, визначених статтею 2 КПК.
Як передбачено вказаною нормою, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Матеріалами провадження підтверджується, що перш ніж апеляційний суд ухвалив рішення про розгляд кримінального провадження за апеляційною процедурою без участі ОСОБА_7 судові засідання відкладалися цим судом багато разів протягом тривалого часу і в переважній більшості у зв'язку з клопотаннями ОСОБА_7 та його захисника.
Водночас Суд звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_7 ставилося питання про покращення становища обвинуваченого, зважаючи на що його участь згідно вимог частини четвертої статті 404 КПК не була обов'язковою.
Крім того, за правилами статті 336 КПК судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду з використанням власних технічних заходів. Проведення судового засідання у режимі відеоконференції є одним із видів участі особи в судовому засіданні, оскільки вона має можливість у режимі реального часу сприймати те, що відбувається під час судового розгляду, вчасно реагувати на будь-які слова чи дії учасників, висловлювати власну позицію, ставити запитання та користуватися усіма правами, передбаченими законом.
Однак ОСОБА_7 не надав суду апеляційної інстанції відомостей на підтвердження неможливості брати участь у судовому засіданні як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.
Варто зауважити, що нехтування всіма результатами процесуальних дій, виконаних апеляційним судом протягом майже трьох років у встановленому законом порядку, з метою дотримання самої лише процедури судового розгляду призведе до невиправданого порушення розумного строку розгляду справи як засади кримінального провадження, а також порушення прав інших учасників процесу, ураховуючи, що суд апеляційної інстанції навів у своєму рішенні суть доводів апеляційної скарги сторони захисту, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав на них переконливі відповіді. Цей суд також виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, повною мірою спростувавши доводи сторони захисту.
Тож, на думку Суду, апеляційний суд належним чином обґрунтував можливість розгляду апеляційного провадження за відсутності ОСОБА_7 та ухвалив законне судове рішення по суті, яким залишив без змін вирок місцевого суду.
За таких обставин розгляд справи в апеляційному порядку за відсутності ОСОБА_7 не призвів до порушення вимог кримінального процесуального закону, яке би ставило під сумнів обґрунтованість оскаржуваних рішень.
Вважати ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статті 419 КПК, Суд не вбачає підстав.
З огляду на наведене вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими й умотивованими і за змістом узгоджуються з приписами статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави і положення закону, якими керувалися ці суди, постановляючи рішення.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному провадженні судових рішень, сторона захисту в касаційній скарзі не навела.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставами для скасування чи зміни оспорюваних вироку та ухвали, як про це зазначено в касаційній скарзі, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено.
Керуючись статтями 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Недригайлівського районного суду Сумської області від 25 січня 2022 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 30 липня 2025 рокустосовно ОСОБА_7 - без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3