09 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 715/1379/23
провадження № 51 - 1420 км 25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022260000000409
від 05 жовтня 2022 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Кривопілля Верховинського району Івано-Франківської області, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
за ст. 332 ч. 3 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_7 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 332 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69
КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади в митних органах на строк 3 роки.
На підставі ст. 54 КК України ОСОБА_6 позбавлено спеціального звання «інспектор митної служби I рангу».
Цим же вироком ОСОБА_8 засуджено за ст. 332 ч. 3 КК України
із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк
5 років та на підставі ст. 75 цього Кодексу його звільнено від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки й покладенням
на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Судові рішення стосовно ОСОБА_8 у касаційному порядку не оскаржуються.
Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
Державний інспектор відділу митного оформлення № 4 митного поста «Кельменці» Чернівецької митниці ОСОБА_6 за попередньою змовою з ОСОБА_8 , діючи з корисливих мотивів, організували незаконне переправлення ОСОБА_9 через державний кордон України поза межами пункту пропуску на територію Румунії
Так, на початку жовтня 2022 року ОСОБА_6 стало відомо, що ОСОБА_9 має намір виїхати за межі України, про що вона повідомила ОСОБА_8 . Після цього ОСОБА_6 проінформувала ОСОБА_9 , що послуга переправлення його через державний кордон України поза межами пункту пропуску буде коштувати
4 700 Євро, з яких 700 Євро він повинен залишити їй, а 4 000 - передати особам,
які будуть його переводити (перевозити).
Надалі, за обставин, детально викладених у вироку суду, у період з 13 по 26 жовтня 2022 року ОСОБА_9 , перебуваючи у м. Чернівці, під час зустрічей з ОСОБА_6 та вказаними нею особами, частинами передав їй обумовлену суму грошей,
а остання проінформувала ОСОБА_9 щодо плану його подальшого переправлення через українсько-румунський кордон.
26 жовтня 2022 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , залучивши інших осіб, організували перевезення ОСОБА_9 автомобілем з м. Чернівці в с. Купка Чернівецького району Чернівецької області, де він зустрівся з ОСОБА_10 , котрий надав ОСОБА_9 детальні поради і вказівки щодо його подальших дій під час
та після перетину державного кордону України поза межами пункту пропуску
в напрямку Румунії, після чого ОСОБА_10 було затримано та припинено злочинну діяльність ОСОБА_6 і ОСОБА_8 .
Вироком Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2025 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_11 залишено
без задоволення, а апеляційну скарну прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_7 задоволено частково.
Вирок місцевого суду скасовано в частині призначення покарання ОСОБА_6 , ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_6 призначено за ст. 332 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання
з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, а в решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженої внаслідок м'якості, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд не врахував доводів прокурора про те,
що ОСОБА_6 , скориставшись складною ситуацією в країні, з корисливих мотивів, за грошову винагороду, незаконно намагалась переправити через митний кордон України особу призовного віку, вчинивши умисний тяжкий злочин під час воєнного стану. У зв'язку із цим застосування до неї положень статей 69, 75
КК України судом апеляційної інстанції вважає необґрунтованим.
Також вважає, що оскільки ОСОБА_6 вчинила корисливий злочин, їй необхідно було призначити додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Вказує, що на час вчинення злочину ОСОБА_6 працювала інспектором митної служби, тобто була працівником правоохоронного органу, і своїми діями завдала шкоду авторитету державі та правоохоронним органам, однак апеляційний суд безпідставно не призначив їй додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю, а також не позбавив
її спеціального звання «інспектор митної служби I рангу».
У запереченнях на касаційну скаргу засуджена ОСОБА_6 просить залишити
її без задоволення через необґрунтованість наведених прокурором доводів.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
У запереченні на касаційну скаргу засуджена ОСОБА_6 просила проводити касаційний розгляд за її відсутності. Таке ж прохання висловила у заяві від 08 грудня 2025 року і її захисник - адвокат ОСОБА_11 .
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила
її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасника судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації її дій
за ст. 332 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)
та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого
без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,
яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром
є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 332 ч. 3 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади
чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Положеннями ст. 69 ч. 1 КК України (в редакції Закону від 29 червня 2021 року
№ 1576-IX) передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України (в редакції Закону від 29 червня 2021 року
№ 1576-IX) якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк
не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України
про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої
ОСОБА_6 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного їй покарання.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції в порушення вимог статей 50, 65
КК України не мотивував свого рішення та належним чином не обґрунтував підстав, зяких він дійшов висновку про можливість переходу та призначення ОСОБА_6 більш м'якого виду основного покарання у виді обмеження волі, не передбаченого
в санкції інкримінованого їй кримінального правопорушення.
При вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_6 , в межах доводів апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, відомості про особу ОСОБА_6 , яка раніше
не судима, характеризується позитивно, має постійне місце проживання, працевлаштована, у лікарів психіатра та нарколога на обліках не перебуває,
має незадовільний стан здоров'я, зокрема й хронічні захворювання, перерахувала на підтримку Збройних Сил України 50 000 грн, обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Узявши до уваги ці відомості та обставини, апеляційний суд дійшов висновку
про необхідність призначення ОСОБА_6 передбаченого санкцією ст. 332 ч. 3
КК України покарання у виді позбавлення волі, визнавши за можливе застосувати положення ст. 69 КК України та призначити ОСОБА_6 основне покарання у виді позбавлення волі, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції зазначеної частини статті, а саме на строк 5 років.
Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, ставлення ОСОБА_6
до вчиненого, яке ґрунтується на критичній оцінці своєї протиправної поведінки, готовності нести кримінальну відповідальність за вчинене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_6
без ізоляції від суспільства із застосуванням статей 75, 76 КК України та на підставі цих положень кримінального закону звільнив її від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком, і прийняте в цій частині рішення належним чином мотивував.
При цьому апеляційний суд врахував, що інкриміноване правопорушення було вчинено ОСОБА_6 разом з ОСОБА_8 та особою, матеріали щодо якої розглянуті в іншому провадженні - ОСОБА_10 . За вироком суду першої інстанції
у цій справі ОСОБА_8 призначено покарання у виді позбавлення волі
на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки. ОСОБА_10 згідно з вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 травня 2023 року засуджено за ст. 332 ч. 2 КК України на 5 років позбавлення зі звільненням
від відбування покарання протягом дворічного іспитового строку (справа
№ 715/1359/23).
Також апеляційний суд взяв до уваги й те, що ОСОБА_6 протягом досудового слідства та судового розгляду давала послідовні визнавальні показання щодо вчинених нею, ОСОБА_8 і ОСОБА_12 дій, констатувавши, що роль
та участь ОСОБА_6 у скоєнні злочину не були такими, що дають підстави,
з урахуванням відомостей про її особу, для призначення їй більш суворого покарання у порівнянні з іншими учасниками кримінального правопорушення.
Таким чином, апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи прокурора щодо необхідності призначення ОСОБА_6 реального покарання у виді позбавлення волі.
Урахувавши наведене та з огляду на положення ст. 77 КК України, апеляційний суд не призначив ОСОБА_6 додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Відповідно до ст. 54 КК України засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину
або кваліфікаційного класу.
Тобто, за змістом наведеної норми кримінального закону, призначення вказаного додаткового покарання є правом, а не обов'язком суду, який його призначає враховуючи конкретні обставини справи та відомості про особу, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Оскільки у цій справі вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення не було пов'язане з її діяльністю та займаною посадою, суд апеляційної інстанції не вбачав
за доцільне призначати ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади та позбавляти її спеціального звання.
Таким чином, призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання
відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, воно забезпечить дотримання засад призначення покарання, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 , а також пропорційним і таким, що відповідає тяжкості кримінального правопорушення,
є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відповідає даним
про особу винної. Обставин, які б вказували на те, що таке покарання є явно несправедливим через м'якість за матеріалами провадження не встановлено.
Призначене судом апеляційної інстанції покарання ОСОБА_6 є законним, обґрунтованим і мотивованим.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для скасування чи зміни судового рішення, за доводами касаційної скарги прокурора не виявлено.
Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь
у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3