11 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 686/10658/25
провадження № 61-15031ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 серпня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління національної поліції в Хмельницькій області про відшкодування майнової та моральної шкоди,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі ГУНП в Хмельницькій області про відшкодування майнової та моральної шкоди, в якому просив стягнути з Держави Україна двадцять мільйонів гривень моральної шкоди та сімдесят мільйонів дев'яносто шість гривень майнової шкоди.
В обґрунтування позову вказав, що ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду в справі № 686/4759/21 скасовано постанову слідчого СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області Зеленюка В. І. у кримінальному провадженні №42017241010000043 з підстав її незаконності, а вказаним рішенням слідчого йому заподіяно моральну та майнову шкоду.
Вказував, що для відновлення порушених прав він витрачав особистий час на підготовку скарги на постанову слідчого, її подання до суду, участь у суді під час розгляду скарги, проїзд у громадському транспорті, поніс витрати на папір, електроенергію, фарбу картриджа.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 серпня 2025 року в позові відмовлено.
ПостановоюХмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 серпня 2025 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено та не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння майнової та моральної шкоди внаслідок прийняття слідчим Зеленюком Д. В. постанови від 04 липня 2024 року про закриття кримінального провадження №42017241010000043.
24 листопада 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 серпня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2025 року, ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою слідчого СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області Зеленюка Д. В. від 04 липня 2024 року закрито кримінальне провадження № 42017241010000043 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 КК України (невиконання судового рішення).
Зазначену постанову слідчого ОСОБА_1 оскаржив у встановленому законом порядку.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду від 08 квітня 2025 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову слідчого СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області Зеленюка Д. В. від 04 липня 2024 року про закриття кримінального провадження №42017241010000043, відомості про яке внесено до ЄРДР 14 листопада 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 КК України.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, провадження № 14-714цс19, зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання з відшкодування моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Ці обставини підлягають обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що позивач не надав доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між винесенням слідчим постанови про закриття кримінального провадження та шкодою, на яку він посилається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв'язку із недоведеністю позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для відшкодування моральної та майнової шкоди ОСОБА_1 у розглядуваній справі, оскільки саме лише скасування ухвалою слідчого судді постанови слідчого у кримінальному провадження не є єдиною достатньою підставою для відшкодування шкоди. Висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним упостановах від 18 січня 2024 року у справі № 686/13187/21, від 12 квітня 2021 року у справі № 686/32005/19, від 03 червня 2021 року у справі № 686/34047/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 686/14607/20, від 06 березня 2023 року у справі № 686/14358/21-ц.
З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надав оцінку доказам і зробив обґрунтований висновок про недоведеність обставин, на які посилався позивач.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18, від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21, на які заявник послався у касаційній скарзі.
Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. Отже є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 серпня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління національної поліції в Хмельницькій області про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Копію ухвали і додані до касаційної скарги документи надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович