Ухвала
11 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 760/19661/21
провадження № 61-11394ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крат В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року у справі за позовом дочірнього підприємства «КиївГазЕнерджи» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
У червні 2021 року дочірнє підприємство «КиївГазЕнерджи» (далі - ДП «КиївГазЕнерджи») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з останньої заборгованість за спожитий природний газ у сумі 66 890,94 грн, 3% річних - 4 822,47 грн, інфляційні втрати - 10 589,90 грн, а всього 82 303,31 грн.
Позов мотивований тим, що 01 липня 2015 року між ДП «КиївГазЕнерджи» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання послуг з газопостачання, шляхом фактичного споживання природного газу, згідно з яким ДП «КиївГазЕнерджи» зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором. Цей договір є договором приєднання, фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору є отримання постачальником поданої споживачем заяви-приєднання до умов договору, сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ та/або фактичне споживання природного газу споживачем. Споживачу було присвоєно особовий рахунок НОМЕР_1 . Фактичне споживання природного газу відповідачем не заперечується, однак нею не виконувалися умови договору щодо своєчасної і повної оплати постачання.
Крім того, з боку відповідача були порушені умови договору щодо надання безперешкодного доступу у житлові та підсобні приміщення, де розташовані газові прилади і пристрої для проведення зняття контрольних зразків, у зв'язку з чим булло складено акт про порушення від 12 квітня 2019 року № 4027. В результаті систематичної несплати відповідачем за послуги природного газу позивачем була ініційована процедура відключення газу, 23 вересня 2019 року газ було відключено, борг відповідачем сплачено не було.
Тому у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором виникла заборгованість у сумі 66 890,94 грн. Крім того, у зв'язку з простроченням оплати зазначених платежів, відповідач зобов'язана сплатити на користь ДП «КиївГазЕнерджи» 3% річних у сумі 4 822,47 грн та інфляційні втрати - 10 589,90 грн. Указані суми позивач просив стягнути з відповідачки на свою користь.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2023 року позов ДП «КиївГазЕнерджи» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ДП «КиївГазЕнерджи» заборгованість за спожитий природний газ з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат у загальній сумі 80 296,57 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження;
позов в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягає лише частковому задоволенню, а саме за період з 11 серпня 2015 року по 16 березня 2020 року, оскільки за період з 17 березня 2020 року по 01 червня 2021 року штрафні санкції не повинні були нараховуватися в силу імперативної вказівки закону.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
апеляційний суд виходив з того, що відповідач визнавала, що вона не сплачувала заборгованості за комунальні послуги, оскільки в 2015 році позивач подав позов до суду, на її думку, з незаконних підстав;
встановивши, що відповідач фактично споживала природній газ, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами існують зобов'язання, що випливають з договору про надання послуг з газопостачання, укладеного 01 липня 2015 року;
докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. ОСОБА_1 не обґрунтувала неможливість подання доказів до суду першої інстанції, відтак у апеляційного суду відсутні підстави для їх прийняття;
згідно з розрахунком заборгованості у листопаді 2018 року показники лічильників газу перевірено особисто контролером надавача послуг. Факт допуску контролерів до показників лічильників визнається відповідачем у своїй апеляційній скарзі, тим не менш відповідач все одно безпідставно вважає заборгованість сфальсифікованою, не наводячи обґрунтованих підстав невірності розрахунку наданого позивачем, що в силу законодавства є його процесуальним обов'язком. Таким чином у суду першої інстанції були всі підстави для задоволення позову в частині стягнення основного тіла заборгованості;
законодавством передбачений принцип обов'язкової оплати спожитих житлово-комунальних послуг та презумпції правомірності договору, укладеного між сторонами справи. З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання;
з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин, на період дії якого та протягом 30 днів з дня його відміни Законом від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, було заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Цей факт також враховано судом першої інстанції при обчисленні розміру інфляційних втрат та 3% річних, відтак підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в цій частині також відсутні;
з огляду на встановлений судом першої інстанції факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договорами, несплату коштів за надані за договором житлово-комунальні послуги з 2015 року, що не спростовано відповідачем, апеляційний суд погодивсяя з висновком Солом'янського районного суду міста Києва про наявність підстав для стягнення суми заборгованості, 3 % річних, інфляційних та пені у розмірах стягнутих судом першої інстанції.
ОСОБА_1 04 вересня 2025 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу та 05 вересня 2025 року доповнення до неї на заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема, вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), обґрунтувати неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.
Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 23 вересня 2025 року подано заяву на усунення недоліків, у якій ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд або ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В заяві на усунення недоліків, ОСОБА_1 щодо підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази), а також зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Разом з тим, підстави касаційного оскарження судового рішення передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, в заяві (уточненій касаційній скарзі) належним чином не викладено.
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина третя статті 411 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга на підпункт перший частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на пункт 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього Кодексу як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із викладення обставин справи та містить формальне посилання на неправильність та незаконність судового рішення. ОСОБА_1 не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень. Особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав касаційного оскарження судових рішень (суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу).
Посилання в уточненій касаційній скарзі на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) за відсутності обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України. Підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України ОСОБА_1 не обґрунтовано. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без обґрунтування випадків (випадку), передбачених у пунктах 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.
Крім цього, повернення касаційної скарги не є перешкодою у доступі до правосуддя, оскільки повернення касаційної скарги не обмежує право особи в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат