11 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 521/18780/21
провадження № 61-282св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , державнийреєстратор Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Дурицька Марія Євгеніївна, державнийреєстратор Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник ТетянаІванівна,
третя особа -Одеська міська рада,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2023 року у складі судді Маркарової С.В.та постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Назарової М.В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , державногореєстратораДепартаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Дурицької М. Є., державногореєстратораВеликодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т. І., третя особа -Одеська міська рада,у якому просило:
визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ, Дурицької М. Є. індексний номер 3715885 від 06 липня 2013 року про державну реєстрацію права власності на об?єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 98222251101), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т. І. індексний номер 53115229 від 14 липня 2020 року про державну реєстрацію змін до права власності на об?єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 98222251101) який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
змінити зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_1 на домоволодіння, об'єкт житлової нерухомості, загальної площі 128 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 98222251101) на домоволодіння, об'єкт житлової нерухомості, загальної площі 29,8 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позовмотивовано тим, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2003 року у справі № 2-7379/03 за ОСОБА_1 визнано право власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 29,8 кв.м.
Під час експлуатації вищезазначеного будинку відповідачем були проведені будівельні роботи з реконструкції зазначеного об'єкту містобудування, в результаті чого загальна площа будинку збільшилась з 29,8 кв.м. до 99 кв.м. З метою узаконення проведеної реконструкції ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради, але отримав відмову через те, що реконструкція була проведена без належного узгодженого проекту та без відповідного дозволу на виконання будівельних робот.
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2011 року у справі № 1519/2-4979/2011 визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 99,0 кв.м.
Рішенням державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ Дурицької М. Є. індексний номер 3715885 від 06 липня 2013 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 99,0 кв.м.
Відповідно до абзацу 2 пункту 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (в редакції, яка діяла на момент реєстрації права власності) у разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об'єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Згідно з пунктом 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (в редакції, яка діяла на момент реєстрації права власності), у разі коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим порядком.
Згідно частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
На підставі вищевикладеного позивач вважає, що державним реєстратором зареєстровано право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 99,0 кв.м, із порушенням Порядку № 703 від 22 червня 2011 року та частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Крім того, позивач зазначає, що ОСОБА_1 і в подальшому продовжував виконувати будівельні роботи з реконструкції вказаного житлового будинку, шляхом улаштування прибудови першого поверху та надбудови приміщень другого поверху з улаштування конструкції даху з покрівлею за вищезазначеною адресою.
Водночас, під час проведення перевірки ОСОБА_1 не надав проектну документацію на будівництво та документи, які дають право на виконання будівельних робіт, у зв'язку із чим, на думку позивача, виконував такі будівельні роботи без отримання права на їх виконання.
В подальшому державним реєстратором Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т. І. внесено зміни до права власності (індексний номер рішення 53115229 від 14 липня 2020 року), відповідно до яких загальна площа об'єкту збільшилася з 99 кв.м. до 128 кв.м.
На підставі викладеного позивач стверджує, що державна реєстрація права власності на реконструйоване домоволодіння загальною площею 128 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 здійснена державним реєстратором з наявними ознаками порушення вимог частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, в задоволенні позову Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що посилання позивача щодо порядку державної реєстрації прав після прийняття об'єкту в експлуатацію є загальним та стосується реєстрації права на об'єкти, по яких відсутні відповідні судові рішення. При цьому рішення Малиновського районного суду від 13 липня 2011 року у справі № 1519/2-4979/2011, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на спірне домоволодіння, загальною площею 99,0 кв.м, набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, зокрема згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 Закону № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який передбачає, що державна реєстрація прав проводиться, у тому числі, на підставі рішень судів, що набрали законної сили.
Крім того, суди дійшли висновку, що вимога позивача про зміну зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності відповідача ОСОБА_1 на домоволодіння з 128 кв.м до 29,8 кв.м загальної площі шляхом внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є необґрунтованою з огляду на приведення станом на час розгляду справи ОСОБА_1 відповідних записів до стану, встановленого рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2011 року у справі № 1519/2-4979/2011,- до 99,0 кв.м.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
07 січня 2025 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року.
З урахуванням уточненої касаційної скарги від 24 січня 2025 року заявник просив скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанційз порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи.
Також заявник посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
25 лютого 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2003 року у справі № 2-7379/03 за ОСОБА_1 визнано право власності на будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 29,8 кв.м.
Під час експлуатації вищезазначеного будинку відповідачем були проведені будівельні роботи з реконструкції зазначеного об'єкту містобудування, в результаті чого загальна площа будинку збільшилась з 29,8 кв.м. до 99 кв.м.
Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2011 року по справі № 1519/2-4979/2011 року за ОСОБА_1 визнано право власності на реконструйований будинок АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 194 кв.м, загальною площею 99 кв.м.
При вирішенні спору судом встановлено, що реконструйоване домоволодіння відповідає будівельним нормам та правилам, не порушує прав третіх осіб, підлягає подальшій експлуатації.
Вказане судове рішення набрало законної сили та є чинним.
06 липня 2013 року державний реєстратор Дурицька М. Є. на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2011 року у справі № 1519/2-4979/2011 року внесла до державного реєстру запис про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на об?єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер: 98222251101), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 99 кв.м, розмір частки: 1/1, форма власності: приватна, індексний номер 3715885 від 06 липня 2013 року.
14 липня 2020 року рішенням державного реєстратора Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Мельник Т. І. індексний номер 53115229 внесені зміни до права власності на об?єкт нерухомого майна (реєстраційний номер: 98222251101), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (зміна загальної площі до 128 кв.м).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 16 серпня 2023 року № 343132449 право власності ОСОБА_1 на об?єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер: 98222251101), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є зареєстрованим згідно рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2011 року із загальною площею спірного домоволодіння - 99 кв.м.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Однією з фундаментальних засад судочинства та конституційних цінностей закріплених в Конституції України визначено обов'язковість судових рішень (пункт 9 статті 129 Конституції України).
У статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року№ 2453-VI (який діяв на час державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на будинок на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2011 року у справі № 1519/2-4979/2011 року) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини вказував, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов'язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов'язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність (рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).
Статтею 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що визначено статтею 2 Закону № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час державної реєстрації за ОСОБА_1 прававласності на будинок на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2011 року у справі № 1519/2-4979/2011 року) державна реєстрація прав проводиться, зокрема на підставі рішень судів, що набрали законної сили.
З огляду на викладене, приймаючи до увагу ієрархію актів цивільного законодавства,суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності проведення 06 липня 2013 року державним реєстратором Дурицьк ою М. Є. на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2011 року у справі № 1519/2-4979/2011 року державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на об?єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер: 98222251101), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 99 кв.м, розмір частки: 1/1, форма власності: приватна, індексний номер 3715885.
При цьому суди попередніх інстанцій підставно посилалися на те, що положення частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо можливості державної реєстрації прав на об'єкт нерухомого майна лише після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, є загальним та стосується реєстрації права на об'єкти, відносно яких відсутні чинні судові рішення про визнання права власності.
Приймаючи вказане до уваги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову через його необґрунтованість з урахуванням похідних позовних вимог.
При цьому, як встановлено судами, станом на час розгляду справи ОСОБА_1 було приведено у відповідність записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до стану, встановленого рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2011 року у справі № 1519/2-4979/2011, із зазначенням загальної площі будинку - 99,0 кв.м, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав № 343132449 від 16 вересня 2023 року.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
М. Ю. Тітов