08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 303/458/22
провадження № 61-8084св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3 ;
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Кожух О. А., Мацунича М. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 суму інфляційних витрат та три відсотки річних у розмірі 383 987, 55 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 31 березня 2011 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області було винесено заочне рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 124 054,07 грн в рахунок відшкодування вартості 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , а також 860,00 грн за проведення будівельно-технічної експертизи та 120,00 грн інформаційно-технічного забезпечення справи.
19 травня 2011 року по даному рішенню було видано виконавчий лист, який стягувачем був переданий на примусове виконання, однак на день подачі позову до суду виконаний не був ні частково ні повністю.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка ОСОБА_4 померла. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 16 листопада 2021 року по справі № 2-607/11 було замінено сторону стягувача ОСОБА_4 на її правонаступника ОСОБА_1 .
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Зазначає, що загальна сума заборгованості станом на 15 квітня 2011 року (набранням законної сили рішенням суду) склала 125 034,07 грн з якої розрахунок інфляційних витрат становить суму у розмірі 299 487,82 грн та розрахунок 3% річних становить суму 84 499,73 грн.
Тому позивачпросив стягнути з відповідача кошти у розмірі 383 987,55 грн, з яких 299 487,82 грн інфляційні витрати та 84 499,73 грн 3% річних, що виникли за період з 15 квітня 2011 року до 01 січня 2022 року як встановлений індекс інфляції та 3% річних згідно простроченого виконання виконавчого листа № 2-607/11, виданого Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області від 19 травня 2011 року.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 383 987, 55 грн, з яких 299 487, 82 грн - інфляційні витрати та
84 499, 73 грн - три відсотки річних, що виникли за період із 15 квітня 2011 року до
01 січня 2022 року, як встановлений індекс інфляції та три відсотки річних згідно простроченого виконання виконавчого листа № 2-607/11, виданого Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області від 19 травня 2011 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року, відмовлено з підстав передбачених частиною четвертою статті 357 ЦПК України.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відповідач достеменно знав про розгляд судом першої інстанції заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому документі, виданому на виконання оскаржуваного судового рішення, а відтак добросовісно користуючись своїми процесуальними правами мав можливість ознайомитися з матеріалами справи, зокрема зі змістом наявного у ньому оскаржуваного судового рішення.
Апеляційним судом встановлено, що відповідач за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 також отримував судові повідомлення про розгляд заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому документі, виданому на виконання оскаржуваного судового рішення, про отримання яких ним на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення проставлено свій підпис (а. с. 75а, 80).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 червня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року у справі № 303/458/22.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 травня 2024 року у справі № 522/3192/22, від 14 червня 2023 року у справі
№ 308/10650/19.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2025 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.
25 вересня 2025 року справа № 303/458/22 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що копія повідомлення про вручення листа 16 лютого 2023 року є підробленим документом, який був надісланий стороною у справі ОСОБА_2 разом із рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 14 квітня 2022 року, на адресу ОСОБА_3 , яка є відмінною від адреси реєстрації та адреси фактичного проживання, не є доказом отримання рішення суду.
Апеляційний суд не надав належної оцінки факту отримання ОСОБА_3 рішення суду від 14 квітня 2022 року, що підтверджується записом у журналі Мукачівського міськрайонного суду про отримання копії рішення суду саме 29 жовтня 2024 року.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що строк на апеляційне оскарження був пропущений з неповажних причин, посилаючись на те, що ОСОБА_3 нібито отримав копію рішення суду першої інстанції у цій справі
16 лютого 2023 року. Повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення, де зазначене рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року є сфальсифікованими ОСОБА_2 .
Про ухвалення зазначеного судового рішення ОСОБА_3 стало відомо 29 жовтня 2024 року, оскільки, у позовній заяві зазначена адреса, за якою ОСОБА_3 фактично не проживає.
Крім того у справі № 303/458/22 міститься поштовий конверт з відміткою про причини повернення листа у зв'язку з тим, що адресат відсутній за адресою.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини встановлені судами
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 383 987, 55 грн, з яких 299 487, 82 грн - інфляційні витрати та
84 499, 73 грн - три відсотки річних, що виникли за період із 15 квітня 2011 року до
01 січня 2022 року, як встановлений індекс інфляції та три відсотки річних згідно простроченого виконання виконавчого листа № 2-607/11, виданого Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області від 19 травня 2011 року.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 квітня 2023 рокузамінено сторону стягувача ОСОБА_1 його правонаступником ОСОБА_2 у примусовому виконанні рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року у справі № 303/458/22.
2. Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
Згідно зі статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист.
Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Накладення обмеження дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року).
Держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, однак такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (рішення ЄСПЛ у справі «Ashingdane v. The United Kingdom» від 28 травня 1985 року, рішення ЄСПЛ у справі «Krombach v. France» від 13 лютого 2001 року).
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Частиною третьою статті 13 ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтями 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Вказана правова норма кореспондується зі змістом статті 352 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Виходячи зі змісту статті 354 ЦПК України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. Водночас поважними визнаються такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов'язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Тобто поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження є правом суду, яке він реалізує, лише встановивши об'єктивну неможливість дотримання особою, яка подає апеляційну скаргу, відповідних вимог процесуального закону щодо строків оскарження судового рішення.
Особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту скарги, в тому числі стосовно доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами.
Частиною третьою статті 354 ЦПК України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Отже, вказаною нормою процесуального права передбачено, що питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження досліджується у всіх наведених випадках, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Установивши, що апеляційна скарга подана після закінчення строку, установленого статтею 354 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишив її без руху й надав строк протягом десяти днів з дня отримання ухвали для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням поважних причин для поновлення процесуального строку.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 у січні 2022 року.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Про судове засідання 14 квітня 2022 року ОСОБА_3 був належним чином повідомлений, оскільки судом першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі у відповідності до положень частини шостої статті 187 ЦПК України було надіслано запит відділу «Центр надання адміністративних послуг» Мукачівської міської ради щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інших персональних даних, що містять в реєстрі територіальної громади/Єдиному державному демографічному реєстрі, стосовно відповідача ОСОБА_3 (а. с. 33).
На виконання даного запиту відділом «Центр надання адміністративних послуг» Мукачівської міської ради повідомлено суд першої інстанції, що згідно картотеки переданої Мукачівським міським відділом ДМС та реєстру Мукачівської міської територіальної громади ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . (а. с.34).
Судом першої інстанції судові рішення у справі направлялися за повідомленою адресою місця реєстрації відповідача ОСОБА_3 : АДРЕСА_2 . Вказана адреса також зазначена як зареєстроване місце проживання відповідача у долученій ним до апеляційної скарги копії паспорту, а також у заяві на адресу суду (а. с. 90, 103). Відомостей про інше зареєстроване місце проживання відповідача копія паспорта не містить.
З матеріалів справи вбачається, що протягом розгляду судом першої інстанції поданої ОСОБА_1 позовної заяви до суду повернулося не врученим поштове відправлення з копією ухвали про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами з проставленою у довідці про причини повернення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 38-39).
Не врученим також повернулося до суду першої інстанції поштове відправлення з вкладеною копією оскаржуваного судового рішення, причина повернення у довідці про причини повернення/досилання також зазначена «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 52-53).
Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що під час розгляду судом першої інстанції заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому документі за оскаржуваним рішенням направлені судом за зареєстрованою адресою місце проживання відповідача поштові відправлення з вкладеними судовими повідомленнями були вручені відповідачу особисто (05 березня 2023 року та 30 березня 2023 року), що стверджується проставленими підписами на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення (а. с. 75а, 80).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач достеменно знав про розгляд судом першої інстанції заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому документі, виданому на виконання оскаржуваного судового рішення, а відтак добросовісно користуючись своїми процесуальними правами мав можливість ознайомитися з матеріалами справи, зокрема зі змістом наявного у ньому оскаржуваного судового рішення.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вказане у сукупності з наданими стягувачем доказами вручення поштового відправлення з вкладеною до нього серед іншого копією оскаржуваного судового рішення свідчить про те, що апелянту ОСОБА_3 стало відомо про наявність рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 квітня 2022 року у справі № 303/458/22 не 28 жовтня 2024 року, як апелянт зазначає у заяві про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, а набагато раніше, а саме - із часу отримання (16 лютого 2023 року) направленого ОСОБА_2 поштового відправлення, до якого, серед іншого було долучено копію оскаржуваного судового рішення, та отримання направлених судом першої інстанції судових повідомлень про розгляд заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому документі, виданому на виконання оскаржуваного судового рішення (05 березня 2023 року та 30 березня 2023 року).
Суд апеляційної інстанції обгрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача про те, що підпис проставлений на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, йому не належить, оскільки добросовісне виконання своїх службових обов'язків працівниками оператора поштового зв'язку АТ "Укрпошта", у цьому випадку, презюмується, а в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази протилежного. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №653/4813/17, від 13 січня 2021 року у справі №1519/2-4031/11.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 також отримував судові повідомлення про розгляд заяви про заміну сторони стягувача у виконавчому документі, виданому на виконання оскаржуваного судового рішення, про отримання яких ним на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення проставлено свій підпис (а. с. 75а, 80).
Колегія суддів враховує те, що саме цю адресу зазначав і сам ОСОБА_1 , звертаючись до суду із заявою у 2024 році (а.с. 90).
Водночас у матеріалах справи відсутні докази, що відповідач своєчасно звертався із заявою про ознайомлення з матеріалами справи до суду першої інстанції, в якому ухвалено рішення, проте отримав відмову у реалізації такого права.
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу, а відповідно до вимог частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами (див. постанову Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 336/10821/21).
Доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, не надано.
Доводи касаційної скарги про те, що неотримання рішення суду першої інстанції учасником справи є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження є безпідставними, оскільки враховуючи імперативний характер положень частини другої статті 358 ЦПК України та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присічним і поновленню не підлягає, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що висновки апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження не відповідають принципу верховенства права та завданню цивільного судочинства колегія суддів відхиляє, оскільки безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Крім того, на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції є достатньо мотивованою та містить відповіді на ключові питання щодо наявності підстав для відмови у відкриття апеляційного провадження.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки апеляційного суду щодо відмови у відкритті апеляційного провадження, на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Постановляючи від 10 квітня 2025 року оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що
причини пропущення строку апеляційного оскарження ОСОБА_3 є неповажними.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки несвоєчасне оскарження рішення суду першої інстанції, з огляду на наведені апелянтом доводи, зумовлено не об'єктивними обставинами, а обставинами суб'єктивного характеру, а тому наведені підстави для поновлення процесуального строку слід визнати неповажними.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 06 грудня 2007 року у справі «Volovik v. Ukraine» («Воловік проти України» № 15123/03, § 53, 55)).
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначена конвенційна норма зобов'язує до того, щоб судові процедури були справедливі для обох сторін справи.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 10 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н.Ю. Сакара
О.В. Ступак