09 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 2-1595/11
провадження № 61-13817св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Виконавчий комітет Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська, треті особи: Кооператив колективних гаражів «Автолюбитель-3», Комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради,
особа, яка подала апеляційну скаргу, -ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська, треті особи: Кооператив колективних гаражів «Автолюбитель-3», Комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради, про визнання права власності
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на гараж № НОМЕР_1 , який розташований в гаражно-будівельному кооперативі «Автолюбитель-3» на вул. Героїв Сталінграду, 27-Б у м. Дніпропетровську .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі рішення виконавчого комітету Бабушкінської райради м. Дніпропетровська від 19 червня 2001 року № 396 він був прийнятий в члени Кооперативу колективних гаражів «Автолюбитель-3» (далі - ККГ «Автолюбитель-3») і на нього переоформлено гараж № НОМЕР_1 , розташований в ККГ «Автолюбитель-3» на вул. Героїв Сталінграду, 27-Б в м. Дніпропетровську . В жовтні 2009 року він звернувся із заявою до Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради (далі - КП «ДМБТІ») про реєстрацію права власності на вказаний гараж. Рішенням реєстратора КП «ДМБТІ» від 04 грудня 2009 року позивачу відмовлено в реєстрації права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна у зв'язку з тим, що попередній власник вказаного гаража повинен був оформити своє право власності на гараж, після чого провести його відчуження у встановленому законом порядку.
У зв'язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська заочним рішенням від 29 листопада 2011 року, з урахуванням ухвали від 07 травня 2012 року про виправлення описки, позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на гараж № НОМЕР_1 , який розташований в ККГ «Автолюбитель-3» на вул. Героїв Сталінграда, 27-Б у м. Дніпропетровську .
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки батько позивача, ОСОБА_3 , сплатив пайовий внесок за гараж. При цьому рішенням Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська від 19 червня 2021 року № 396 гараж було переоформлено з ОСОБА_3 на позивача.
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська додатковим рішенням від 03 серпня 2012 року визнав за ОСОБА_1 право власності на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 20,9 кв. м, який складається із: приміщення гаража площею 23,8 кв. м, погріба площею 4,6 кв. м, оглядової ями площею 2,6 кв. м, та розташований в ККГ «Автолюбитель-3» на вул. Героїв Сталінграда, 27-Б у м. Дніпропетровську .
Суд першої інстанції мотивував додаткове рішення тим, що, ухвалюючи рішення про визнання права власності на гараж, суд не вказав його технічний опис.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2011 року, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, у травні 2024 року звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 14 червня 2024 року поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2011 року та відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 11 вересня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2011 року закрив на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що рішенням суду першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2 , він не належить до кола осіб, які відповідно до статті 352 ЦПК України мають право на апеляційне оскарження у цій справі. Тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2011 року підлягає закриттю.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що фактичним власником гаража як новоствореного об'єкта нерухомості був ОСОБА_3 , який у свій час не здійснив державної реєстрації майна в КП «ДМБТІ», а не ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 претендентами на визнання судом права власності на гараж в порядку спадкування були в рівних частинах ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і їх матір ОСОБА_4 . Водночас апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, незаконно виходив з того, що ОСОБА_2 не вчинив дій для успадкування майна після смерті батька.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
25 грудня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що спірний гараж розташований в автогаражному кооперативі «Автолюбитель-3», якому на підставі рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів м. Дніпропетровська від 24 лютого 1966 року було дозволено саме будівництво гаражів на відповідній території.
Рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради депутатів від 12 січня 1972 року № 38 громадянину ОСОБА_3 було дозволено купити індивідуальний гараж № НОМЕР_2 в автогаражному кооперативі «Автолюбитель-3».
Зі спадкової справи № 486/2000, заведеної П'ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину звернулись 28 жовтня 2000 року ОСОБА_1 (син) та ОСОБА_4 (дружина і мати позивача).
ОСОБА_2 спадщини після свого батька не прийняв.
У заяві ОСОБА_1 і ОСОБА_4 про видачу свідоцтва про право на спадщину від 28 жовтня 2000 року зазначено, зокрема, що факт прийняття спадщини підтверджується також наявністю ощадної книжки і технічного паспорта на руках у спадкоємців.
У вказаній спадковій справі є довідка від 31 травня 2000 року, відповідно до якої ОСОБА_4 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; її чоловік ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований за вказаною адресою до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28 жовтня 2000 року державний нотаріус П'ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори видав Хохлову О. С. і ОСОБА_4 , які є спадкоємцями в рівних частинах, свідоцтво про право на спадщину за законом № 3-5415, зокрема, на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіль марки «ВАЗ-2101», 1971 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 .
З матеріалів спадкової справи № 486/2000 відомо, що свідоцтво про спадкування пайових накопичень чи гаражу № НОМЕР_1 , який розташований в ККГ «Автолюбитель-3» на вул. Героїв Сталінграда, 27-Б в м. Дніпропетровську не видавалось.
Рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної ради м. Дніпропетровська від 19 червня 2001 року № 396 гараж № НОМЕР_1 в Автогаражному кооперативі «Автолюбитель-3» на вулиці Героїв Сталінграда, 27-Б в м. Дніпропетровську було переоформлено з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 .
З довідки ККГ «Автолюбитель-3» від 14 травня 2010 року відомо, що на підставі рішення Бабушкінського виконавчого комітету від 19 червня 2001 року № 396 на ім'я позивача переоформлений гараж № НОМЕР_1 , що належав його батькові ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_4 на підставі заяви до правління кооперативу від 20 травня 2001 року відмовилась від переоформлення гаража на своє ім'я на користь сина (позивача); протокол зборів правління від 31 травня 2001 року № 41.
Згідно з довідкою ККГ «Автолюбитель-3» (без дати та номера) ОСОБА_3 сплатив у повному обсязі пайовий внесок, і у ОСОБА_1 заборгованості немає.
Також суд встановив, що 24 квітня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 був укладений договір про розподіл спадкового майна, посвідчений державним нотаріусом П'ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 1-421, за умовами якого у власність ОСОБА_4 переходять вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що розміщені у ПАТ «Державний ощадний банк України», а у власність позивача переходить земельна ділянка площею 0,0999 га, для ведення садівництва, що розташовані за адресою: Садівниче товариство «Елуа», ділянка НОМЕР_4 , Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.
На виконання умов цього договору, державний нотаріус видав ОСОБА_1 і ОСОБА_4 відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 квітня 2014 року № 1-424 та № 1-427.
Місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру від 10 липня 2024 року № 686248.
В тексті апеляційної скарги заявник зазначив, що його батько ОСОБА_3 володів та користувався спірним гаражем, але за життя не оформив право власності на нього. Після смерті батька ОСОБА_1 і ОСОБА_4 спільно користувались цим гаражем і вважали його спільною власністю.
28 листопада 2023 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про прийняття його в члени гаражного кооперативу, адже гараж під № НОМЕР_1 залишився після смерті його батька, який був членом цього кооперативу, однак отримав відмову.
З листа ККГ «Автолюбитель-3» від 05 серпня 2024 року № 12/24 відомо, що ОСОБА_3 був членом ККГ «Автолюбитель-3»; за ним значився гараж № НОМЕР_1 , рік побудови 1966, пайовий внесок сплачено у повному обсязі, за членськими внесками заборгованості немає.
ОСОБА_3 і ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 жовтня 1945 року, що підтверджується копією посвідки про шлюб № НОМЕР_5 .
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим 10 квітня 2021 року Центральним районним у місті Дніпрі відділом ДРАЦС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
22 січня 2022 року державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_4 за реєстровим номером 3-61 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_4 .
Зі змісту вказаного свідоцтва відомо, що спадкоємцем 1/4 частини квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_1
22 січня 2022 року державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори також видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після ОСОБА_4 за реєстровим номером 3-63 на 1/2 частку у спадщині, яка складається із грошових вкладів з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що розміщені на відкритих у банках рахунках.
Згідно з поясненнями ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду, на час відкриття спадщини після батька у 2000 році він з батьком не проживав, мешкав у м. Києві, заяви про прийняття спадщини після батька нотаріусу не подавав.
Пояснення ОСОБА_2 , що він приїжджав до матері у м. Дніпро кілька разів на рік (два - п'ять), мати давала йому консервацію, яка зберігалась у гаражі, апеляційний суд вважав неналежним доказом фактичного вступу у володіння спадковим майном для підтвердження факту прийняття спадщини після ОСОБА_3 . Суд звернув увагу, що заявник дати таких візитів до матері не конкретизував, не підтвердив свої приїзди у м. Дніпро протягом шести місяців із дня відкриття спадщини батька.
Викладене вище підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції від 11 вересня 2024 року.
Доказів оспорювання ОСОБА_2 вказаних вище свідоцтв про право на спадщину за законом після ОСОБА_3 , виданих ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , як і доказів встановлення в судовому порядку факту прийняття ОСОБА_2 спадщини, встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після батька, тощо апеляційному суду не надано; клопотання про витребування відповідних доказів суду не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколом судового засідання.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У частині першій статті 352 ЦПК України закріплено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
З огляду на викладене особа, яка не брала участі у справі, має право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яке безпосередньо встановлює, змінює або припиняє її права та обов'язки, тобто завдає їй шкоди, що виявляється у не сприятливих для особи наслідках.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв'язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов'язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв'язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.
Верховний Суд зазначає, що судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободположення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19 (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20).
У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Тобто в разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і коли апеляційний суд встановив, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.
Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд виходив із того, що оскаржуваним заочним рішенням, не вирішувалися питання про права та інтереси ОСОБА_2 , оскільки заочне рішення місцевого суду не містить будь-яких висновків про його права та/чи обов'язки.
Суд встановив, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що ОСОБА_2 не прийняв спадщини після батька. Водночас ОСОБА_2 не надав доказів оспорювання свідоцтв про право на спадщину за законом після ОСОБА_3 , виданих ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , як і доказів встановлення в судовому порядку факту прийняття ним спадщини, встановлення додаткового строку для прийняття спадщини після батька.
Апеляційний суд на виконання процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги та встановив, що обставини про вирішення місцевим судом питання про права, інтереси, свободи та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися.
Встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки заявника, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції надав спірним правовідносинам належну правову оцінку, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням і необхідності переоцінки доказів у справі, що не належить до компетенції касаційного суду.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону, і підстав для його скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов