Ухвала
09 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 946/1182/21
провадження № 61-13891ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2023 року у складі судді: Присакар О. Я., та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Сегеди С. М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно,
У лютому 2021 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/8 частку житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 06 листопада 2025 року через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, а саме: самостійно визначити розмір судового збору за подання касаційної скарги (підтвердивши його розмір належними доказами) тадоплатити його (у разі необхідності) з урахуванням сплачених коштів (1 816,00 грн) у розмірі 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви з урахуванням вартості спірного майна (1/8 частини домоволодіння), але не менше 1 452,80 грн та не більше 18 160,00 грн, ураховуючи, що аналіз скарги та доданих до неї матеріалів не дозволяє встановити ціни позову щодо вимог майнового характеру (визнання права на 1/8 частку в праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ). Також в ухвалі було зазначено, що у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У листопаді 2025 року особою, яка подала касаційну скаргу, направлено до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, яка підписана представником Кобаком Р. І., у якій вказує, що предметом спору є 1/8 частка житлового будинку в сільській місцевості (с. Багате, Ізмаїльський район). З огляду на загальновідомі ціни на нерухомість у віддалених сільських районах, вартість 1/8 частки старого будинку навряд чи перевищує 90-100 тисяч гривень. Отже, сплачена сума є достатньою або максимально наближеною до необхідної.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Таким чином, ціна позову у цій справі не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
ОСОБА_1 у заяві на усунення недоліків вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди нижчих інстанцій у цій справі фактично скасували обов'язок доказування для однієї зі сторін, підмінивши його посиланням на судове рішення в іншій справі, яке не встановлювало відповідних фактів. Одеський апеляційний суд застосував частину четверту статті 82 ЦПК України до обставин, які були лише предметом правової оцінки в рішенні Ізмаїльського міськрайонного суду від 19вересня 2019 року у справі № 500/3782/19, а не предметом встановлення фактів. Другий аспект фундаментальності стосується матеріального права, зокрема в Україні історично склалася колізія між адміністративним інститутом реєстрації місця проживання та цивільно-правовим інститутом фактичного проживання. Судова практика потребує чіткого, недвозначного сигналу про те, що формальна реєстрація не повинна підміняти собою реальний факт проживання, особливо коли йдеться про спадкові права. Суд фактично встановив невиправдано високий стандарт доказування для відповідача (довести відсутність позивача у конкретний день смерті документами того часу), водночас обмежившись мінімальним стандартом для позивача (наявність реєстрації). Це питання має фундаментальне значення, оскільки стосується стандарту доказування негативних фактів у цивільному процесі, яке потребує роз'яснення Верховним Судом, та за відсутності таких роз'яснень зробить спростування презумпції частини третьої статті 1268 ЦК України практично неможливим. На підставі викладеного, справа № 946/1182/21, незважаючи на її формальну малозначність, містить виключну правову проблему, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики полягає у необхідності надання Верховним Судом висновків щодо таких виключних правових проблем: 1. Щодо меж преюдиції (частина четверта статті 82 ЦПК України): Чи поширюється дія преюдиції на правову оцінку окремого доказу (довідки про реєстрацію), надану в іншому провадженні, та чи є тотожними поняття «встановлені обставини» та «оцінка доказів»?; Чи звільняє наявність судового рішення в іншій справі від обов'язку дослідження доказів, які прямо спростовують факт проживання, встановлений виключно на підставі реєстрації? 2. Щодо тлумачення частини третьої статті 1268 ЦК України: Чи є допустимим автоматичне ототожнення факту адміністративної реєстрації місця проживання з фактом постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, особливо за наявності об'єктивних доказів фактичного проживання спадкоємця за іншою адресою? 3. Щодо стандарту доказування негативних обставин: Яким чином має доводитися негативний факт (непроживання особи за адресою реєстрації) та чи є правомірним відхилення судами сукупності доказів (показань свідків-сусідів, актів про непроживання) з формальних підстав (відсутність доступу всередину житла), якщо такі докази є єдиним можливим способом підтвердження відсутності особи? Проте особа, яка подала касаційну скаргу, не обґрунтовує, чому саме касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями. І, відповідно, не свідчить, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Вказівка в резолютивній частині постанови апеляційного суду про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржені рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що ВерховнийСуд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховною Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (ZUBAC v. CROATIA, № 40160/12, § 122, ЄСПЛ, від 05 квітня 2018 року).
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Таким чином, оскаржені судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 06 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков