Ухвала
Іменем України
01 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 688/2467/22
провадження № 61-12906ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Агросад-2016», яка підписана представником Путіліним Євгеном Вікторовичем, на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2025 року у складі судді: Стаднічук Н. Л., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агросад-2016» про стягнення коштів та розірвання договорів оренди,
У вересні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агросад-2016» (далі - ТОВ «Агросад-2016») про стягнення коштів і розірвання договорів оренди.
Позовна заява мотивована тим, що 22 травня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено з відповідачем 14 договорів оренди земельних ділянок, у яких визначено розмір щорічної орендної плати за користування ними.
Проте, в порушення умов договорів оренди відповідач з моменту укладення договорів оренди систематично не сплачує орендну плату. В зв'язку з чим позивачі змушені звертатись до суду щоб розірвати договори оренди з відповідачем та стягнути з нього борг з орендної плати, інфляційні втрати та 3 % річних.
Позивачі, із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог про стягнення орендної плати за період 2019 рік по 2023 рік, просили суд:
1) стягнути з ТОВ «Агросад-2016» на користь ОСОБА_1 2 592 397,28 грн, з яких: 1 979 547,18 грн - основний борг, 497 050,53 грн - інфляційні втрати, 115 799,57 грн - 3% річних;
2) розірвати договори оренди, укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «Агросад-2016» щодо земельних ділянок: площею 4,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0242, площею 6,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0244, площею 26,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0311, площею 4,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0011, площею 30,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0013, площею 10,0 га з кадастром номером 6825584600:07:052:0022, площею 20,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:056:0032, площею 26,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:056:0034, площею 10,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:056:0035;
3) стягнути з ТОВ «Агросад-2016» на користь ОСОБА_2 1 105 581,13 грн, з яких: 844 218,62 грн - основний борг, 211 977,43 грн - інфляційні втрати, 49 385,08 грн - 3% річних
4) розірвати договори оренди, укладені між ОСОБА_2 та ТОВ «Агросад-2016» щодо земельних ділянок: площею 8,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237, площею 42,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0014, площею 6,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0021, площею 1,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0023, площею 1,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0024.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2025 року:
позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково;
розірвано договори оренди землі, укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «АГРОСАД-2016» 22 травня 2018 року щодо земельних ділянок: площею 4,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0242, площею 4,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0011, площею 10,0 га з кадастром номером 6825584600:07:052:0022, площею 20,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:056:0032, площею 26,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:056:0034;
стягнуто з ТОВ «Агросад-2016» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами оренди землі в сумі 1 851 501 грн 38 коп., в тому числі: 1 296 649,74 грн - основний борг, 446 821,41 грн - інфляційні втрати, 108 030,23 грн - 3% річних;
у задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено;
розірвано договори оренди землі, укладені між ОСОБА_2 та ТОВ «Агросад-2016» 22 травня 2018 року щодо земельних ділянок: площею 8,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237, площею 42,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0014, площею 6,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0021, площею 1,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0023, площею 1,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0024;
стягнуто з ТОВ «Агросад-2016» на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами оренди землі в сумі 1 105 581 грн 13 коп., в тому числі: 844 218,62 грн - основний борг, 211 977,43 грн - інфляційні втрати, 49 385,08 грн - 3% річних;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 зазначила, що підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною й достатньою, і звертатися до більш загального правила частини другої статті 651 ЦК України - з метою оцінки істотності порушення договору його стороною - немає потреби;
судом встановлено, що ТОВ «Агросад-2016» порушило умови договорів оренди землі, оскільки з 2019 рік по 2023 рік не сплачувало орендної плати, а тому наявні підставі для розірвання договорів оренди землі відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України. Разом з тим, оскільки рішеннями Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області право власності ОСОБА_1 та право оренди ТОВ «Агросад-2016» щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6825584600:07:052:0013, 6825584600:07:056:0035; 6825584600:07:051:0244, 6825584600:07:051:0311 припинено, підстави для розірвання цих договорів оренди відсутні в зв'язку з припиненням зобов'язання. За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають;
заперечення відповідача щодо невикористання земельних ділянок протягом усього строку оренди через їхню непридатність для використання за цільовим призначенням не заслуговують на увагу, оскільки вказане твердження не доведено відповідачем під час судового розгляду, а також спростовується пунктом 2.5 договорів оренди, у яких відповідач погодив, що орендовані земельні ділянки не мають недоліків, що можуть перешкоджати їх використанню. Крім того, суд вважав, що поведінка відповідача з неповернення орендодавцю орендованих земельних ділянок протягом усього часу з дня укладення договорів оренди свідчить про наявність інтересу відповідача до них та можливістю їх використання;
в зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати за період з 2019 по 2023 роки з відповідача також підлягає стягненню орендна плата за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 682558460:07:051:0242, 6825584600:07:052:0011, 6825584600:07:052:0022, 6825584600:07:056:0032, 6825584600:07:056:0034, 6825584600:07:051:0237, 6825584600:07:052:0014, 6825584600:07:052:0021, 6825584600:07:052:0023, 6825584600:07:052:0024, за період з 2019 по 2020 роки земельними ділянками з кадастровими номерами 6825584600:07:052:0013, 6825584600:07:056:0035; 6825584600:07:051:0244, 6825584600:07:051:0311 з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних. Заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 становить 1 851 501,38 грн, в тому числі: 1 296 649,74 грн - основний борг, 446 821,41 грн - інфляційні втрати, 108 030,23 грн - 3% річних. Нарахована позивачем заборгованість з орендної плати за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 6825584600:07:052:0013, 6825584600:07:056:0035; 6825584600:07:051:0244, 6825584600:07:051:0311 за період з 2021 по 2023 роки в сумі 740 895,90 грн, в тому числі 682 897,44 грн - основний борг, 50229,12 грн - інфляційні втрати, 7769,34 грн - 3% річних, стягненню не підлягає, оскільки у вказаний період за рішеннями Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області право власності ОСОБА_1 та право оренди ТОВ «АГРОСАД-2016» вказаних земельних ділянок було припинено. Заборгованість відповідача перед ОСОБА_2 становить 1 105 581,13 грн, в тому числі: 844 218,62 грн - основний борг, 211 977,43 грн - інфляційні втрати, 49 385,08 грн - 3% річних.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 30 вересня 2025 року:
апеляційну скаргу ТОВ «Агросад-2016» залишено без задоволення;
рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2025 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
при залишенні без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що згідно зі статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. На вимогу однієї із сторін договір відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов'язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов'язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;
статтею 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Зазначений підхід до вирішення питання щодо можливості розірвання договору судом з підстави істотності допущеного орендарем порушення договору шляхом систематичної несплати орендної плати є сталим та підтверджується релевантною практикою суду касаційної інстанції. Зокрема, аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 689/1101/18 (провадження № 61-10292св20), від 27 жовтня 2021 року у справі № 573/1833/20 (провадження № 61-7138св21), від 22 листопада 2021 року у справі № 341/609/20 (провадження № 61-10091св 21), від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21), від 08 грудня 2021 року у справі № 357/452/21 (провадження № 61-7721св21);
у справі, що є предметом апеляційного перегляду, суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу про розірвання договору оренди землі відповідно до пункту д) частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України, виходив з того, що відповідач систематично не виконував зобов'язання зі сплати орендної плати за 2019-2023 роки. Такий висновок обґрунтовано судом тим, що відомостей про сплату орендної плати за 2019-2023 роки справа не містить, відповідачем теж не надано таких доказів суду, навпаки представником ТОВ «Агросад-2016» підтверджено в судовому засіданні несплату орендарем орендодавцям орендної плати з часу укладення спірних договорів оренди, а належні та допустимі докази того, що позивачі перешкоджали відповідачу користуватися спірними земельними ділянками відсутні;
заперечуючи проти позовних вимог, ТОВ «Агросад-2016» посилалося на те, що земельні ділянки, які передані їм в оренду 22 травня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неможливо використовувати за призначенням, оскільки масово заліснені, ростуть хвойно-листові самозасіви, чагарники та верби та інше. Вигляд земельних ділянок свідчить про тривалу, багаторічну відсутність обробітку землі. Оренда земельної ділянки є різновидом найму майна, а тому до регулювання відносин з найму (оренди) земельної ділянки застосовуються загальні положення про найм (оренду), якщо інші правила не передбачено спеціальним Законом. Положення Закону України «Про оренду землі» не забороняють застосування до відносин з оренди землі положень частини шостої статті 762 ЦК України, згідно з якими наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (постанови Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 399/935/16-ц (провадження № 61-304св17), від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18 (провадження № 61-15401св19), від 28 березня 2019 року у справі № 469/912/15 (провадження № 61-33986св18). Такий правовий висновок узгоджується із тлумаченням частини шостої статті 762 ЦК України, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18): норма частини шостої статті 762 ЦК України визначає як підставу звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
заперечення відповідача щодо невикористання земельних ділянок протягом усього строку оренди через їхню непридатність для використання за цільовим призначенням спростовуються матеріалами справи. За умовами договорів оренди, пунктів 2.5, актів приймання-передачі спірних земельних ділянок, орендовані земельні ділянки не мають недоліків, що можуть перешкоджати їх використанню. Крім того поведінка ТОВ «Агросад-2016» з неповернення орендодавцю орендованих земельних ділянок протягом усього часу з дня укладення договорів оренди свідчить про наявність інтересу відповідача до них та можливість їх використання, тобто неможливості використання спірних земельних ділянок з незалежних від відповідача причин судом не встановлено. Суд встановив обставини справи й зробив обґрунтований висновок про те, що відповідач не довів факт неможливості використання ним орендованого у позивача майна з незалежних від нього причин. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач допустив порушення умов договору оренди земельних ділянок, а саме систематично не сплачував оренду плату за 2019-2023 роки, передбачену договорами оренди землі, що відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України є підставою для розірвання договорів оренди землі;
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (орендодавці) посилалися на те, що ТОВ «Агросад-2016» (орендар) не виконав обов'язок зі сплати орендної плати за 2019-2023 роки. Відповідач не довів факт неможливості використання ним орендованого у позивачів майна з незалежних від нього причин, у зв'язку з чим за невиконання обов'язку зі сплати орендної плати за 2019- 2023 рік, з відповідача на користь позивачів підлягає стягненню орендна плата. Вирішуючи спір у частині вимог позивачів про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за договорами оренди землі, суд першої інстанції надав оцінку положенням укладених між сторонами договорів оренди землі, зробленому позивачами розрахунку заборгованості, на спростування якої відповідачем контррозрахунку заборгованості за оренду земельних ділянок не надано. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому судом першої інстанції при визначені заборгованості відповідача за договорами оренди укладені з ОСОБА_1 правильно враховано те, що період 2021 -2023 роки оренда плата за земельні ділянки з кадастровими номерами 6825584600:07:052:0013; 6825584600:07:056:0035; 6825584600:07:051:0244; 6825584600:07:051:0311 в сумі 740895,90 грн, яка складається 682 897,44 грн - заборгованість по орендній платі, 50229,12 -інфляційні втрати, 7769,34 грн - три відсотки річних не підлягають стягнення, оскільки рішеннями Шепетівського міськрайонного суду які набрали чинності, право власності ОСОБА_1 та право оренди ТОВ «Агросад-2016» вказаних земельних ділянок було припинено. Твердження відповідача в частині стягнення з відповідача орендної плати з індексом інфляції та три відсотків річних по цим земельним ділянкам спростовуються зазначеним та підлягають відхиленню. З огляду на вищезазначене, саме визначений судом розмір заборгованості підлягає стягненню з ТОВ «Агросад-2016» на користь позивачів Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався норм матеріального та процесуального права, є помилковими. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
ТОВ «Агросад-2016» 14 жовтня 2025 року засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Путіліним Є. В., на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 вересня 2025 року (повне судове рішення складено 08 жовтня 2025 року).
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 06 листопада 2025 року ці недоліки було усунуто, а саме: надано уточнену касаційну скаргу, у якій ТОВ «Агросад-2016» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та постанову апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судових рішень ТОВ «Агросад-2016» у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2019 року у справі №127/9859/14; у справі № 149/2528/18; від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20; від 17 березня 2021 року у справі № 689/1101/18, від 23 лютого 2022 року у справі № 616/41/20, від 23 грудня 2019 року у справі № 399/935/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18, від 28 березня 2019 року у справі № 469/912/15, від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судами не було вірно застосовано положення статей 103, 113 ЦПК України, з урахування правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 05 квітня 2017 року у справі №128/3851/14, від 11 грудня 2019 року у справі №127/9859/14; від 26 листопада 2020 року у справі № 149/2528/18, а саме необґрунтовано відмовлено у задоволені клопотання про призначення повторної експертизи та повторного витребування з головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області пошкодженого під час розгляду справи технічного носія (координат земельних ділянок). Вказані докази необхідні були для встановлення обставин неможливості використання орендарем земельних ділянок в зв'язку з їх залісненням;
судами не було вірно застосовано положення статті 189 ЦПК України викладених в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року справа № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), необґрунтовано відмовлено у повернені до підготовчого судового засідання з урахуванням обставин справи (виявлення під час судового розгляду обставин пошкодження технічного носія (координат земельних ділянок), не проведення експертом повторної експертизи на підставі ухвали суду першої інстанції (повернення до підготовчого судового засідання необхідні були для встановлення обставин неможливості використання орендарем земельних ділянок в зв'язку з їх залісненням, адже судовий експерт повернув ухвалу суду першої інстанції щодо призначення повторної експертизи без виконання);
судами не було вірно застосовано положення частини шостої статті 762 ЦК України, за якими наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, з урахуванням правових висновків викладених в постанові від 17 березня 2021 року у справі № 689/1101/18 (провадження № 61-10292св20), від 23 лютого 2022 року у справі № 616/41/20 (провадження № 61-15240св20), від 23 грудня 2019 року у справі № 399/935/16-ц (провадження № 61-304св17), від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18 (провадження № 61-15401св19), від 28 березня 2019 року у справі № 469/912/15 (провадження № 61-33986св18), від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гc18);
з огляду на те, що Хмельницьке відділення НДКЦ МВС України у Хмельницький області направило до суду лист про неможливість проведення судової експертизи, оскільки вони вважали, що поставлені питання не належать до компетенції експерта, тому необхідним було призначення повторної експертизи з відкоригованими питаннями. Окрім того, враховуючи вказану відповідь відповідач намагався сам замовити проведення судової експертизи, однак оскільки судом було витребувано з головного управління Держгеокадстру у Хмельницькій області поземельні книги, технічні i документації із землеустрою та координати земельних ділянок належних позивачам, звернувся до суду із запитом про надання вказаних документів на технічних носіях (диску), однак судом було повідомлено про пошкодження диску, що унеможливило проведення такої експертизи самостійно. Однак судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у повторному витребуванні таких доказів, які були пошкоджені (знищені) в процесі розгляду справи. Саме з урахуванням вказаних вище обставин до суду першої інстанції представником відповідача була подана заява про повернення до підготовчого судового засідання, яка безпідставно була відхилена судом першої інстанції та вказані позиція була підтримана і судом апеляційної інстанції (отже, судами першої і апеляційної інстанції було неправильно застосовано положення статей 103, 113 ЦПК України), вказані порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
встановлення обставин щодо заліснення земельних ділянок, як наслідок неможливість її використання орендарем в даній справі має істотне значення для справи і висновок експерта в сукупності з іншими доказами у справі дає можливість суду дійти висновку про достатність доказів та правильно вирішити спір;
умовами договорів, (пункти 4.5) право оренди на які було зареєстровано в листопаді 2017 року, було передбачено виплату орендної плати щорічно до 30 листопада. Дані умови договору були визначені в зв'язку з тим, що земельні ділянки не були придатні для використання за цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства за правовстановлюючими документами (ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно умов договору), з огляду на розташування на них багаторічних зелених насаджень. Так умовами договорів оренди не було передбачено обов'язків орендаря та орендодавця щодо сторони, яка має вчинити дії щодо приведення земельних ділянок в придатний для використання за цільовим призначенням стан. Тому між позивачами та відповідачем, враховуючи заліснення земельних ділянок, тривали усні перемовини щодо визначення сторони, яка повинна була здійснювати вказані дії, оскільки такі дії потребували значних фінансових затрат. В зв'язку з цим земельні ділянка відповідачем не використовувались ні з моменту реєстрації права, ні на цей час;
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Відповідно до частини шостої статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає;
з метою доведення обставин неможливості використання орендарем земельних ділянок за цільовим призначенням, крім відповіді органу місцевого самоврядування, відповідач просив суд призначити по справі повторну судову земельно-технічну експертизу, клопотання про призначення якої було безпідставно відхилене судом.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що 22 травня 2018 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Агросад-2016» договори оренди землі наступних земельних ділянок: загальною площею 4,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0242, площею 6,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0244, площею 26,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0311, площею 4,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0011, площею 30,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0013, площею 10,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0022, площею 20,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:056:0032, площею 26,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:056:0034, площею 10,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:056:0035.
Договори укладено на термін 10 років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни, але в будь-якому випадку до закінчення збирання врожаю орендарем.
У договорах оренди від 22 травня 2018 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Агросад-2016» (орендар) передбачено, що:
земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, які можуть перешкоджати її ефективному використанню (пункт 2.5.);
орендна плата за кожен рік оренди вноситься орендарем у розмірі не менше 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у грошовій формі з врахуванням ПДФО та військового збору (пункт 4.1.1.)
обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням коефіцієнту індексації (пункт 4.4.);
орендна плата вноситься щорічно до 30 листопада, починаючи з 2019 року (пункт 4.5.).
31 травня 2018 року зазначені земельні ділянки було передано орендарю згідно з актами приймання-передачі від 31 травня 2018 року.
23 травня 2018 року право оренди вказаних земельних ділянок зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
22 травня 2018 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Агросад-2016» договори оренди землі на земельні ділянки: площею 8,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:051:0237, площею 42,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0014, площею 6,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0021, площею 1,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0023, площею 1,0 га з кадастровим номером 6825584600:07:052:0024.
Договори укладено на термін 10 років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни, але в будь-якому випадку до закінчення збирання врожаю орендарем.
У договорах оренди від 22 травня 2018 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ТОВ «Агросад-2016» (орендар) передбачено, що:
земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, які можуть перешкоджати її ефективному використанню (пункт 2.5.);
орендна плата за кожен рік оренди вноситься орендарем у розмірі не менше 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у грошовій формі з врахуванням ПДФО та військового збору (пункт 4.1.1.)
обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням коефіцієнту індексації (пункт 4.4.);
орендна плата вноситься щорічно до 30 листопада, починаючи з 2019 року (пункт 4.5.).
31 травня 2018 року зазначені земельні ділянки було передано орендарю згідно актів приймання-передачі від 31 травня 2018 року.
23 травня 2018 року право оренди земельних ділянок зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно з розрахунком позивачів заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 за період з 2019 по 2023 рік становить 2 592 397,28 грн, в тому числі:
основний борг - 1 979 547,18 грн;
інфляційні втрати - 497 050,53 грн;
3% річних - 115 799,57 грн.
Відповідно до розрахунку позивачів заборгованість відповідача перед ОСОБА_2 за період з 2019 по 2023 рік становить 1 105 581,13 грн, з яких:
основний борг - 844 218,62 грн;
інфляційні втрати - 211 977,43 грн;
3 % річних - 49 385,08 грн.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 15 липня 2021 року, яке набрало законної сили 16 вересня 2021 року, скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:056:0035, припинивши право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ТОВ «Агросад-2016» на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:056:0035, припинивши право оренди ТОВ «Агросад-2016» на цю земельну ділянку; витребувано у ТОВ «Агросад-2016» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку площею 2,000 га, яка за межами, координатами та конфігурацією відповідає земельній ділянці, яка передавалась ОСОБА_3 згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 23 вересня 2016 року № 22-25166-СГ.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 12 травня 2021 року, яке набрало законної сили 21 вересня 2021 року, скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0244; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права оренди ТОВ «Агросад-2016» на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0244; витребувано у ТОВ «Агросад-2016» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку площею 2,000 га, межі, координати та конфігурація якої відповідають земельній ділянці, яка передавалась ОСОБА_4 згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-25183-СГ від 23 вересня 2016 року.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 20 липня 2021 року, яке набрало законної сили 09 вересня 2021 року, скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0311, припинивши право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ТОВ «Агросад-2016» на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:051:0311, припинивши право оренди ТОВ «Агросад-2016» на цю земельну ділянку; скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:051:0311; витребувано у ТОВ «Агросад-2016» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку площею 2,000 га, яка за межами, координатами та конфігурацією відповідає земельній ділянці, яка передавалась ОСОБА_5 згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 21 вересня 2016 року № 22-24859-СГ.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 24 листопада 2020 року, яке набрало законної сили 22 лютого 2021 року, скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:052:0013, припинивши право власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ТОВ «Агросад-2016» на земельну ділянку з кадастровим номером 6825584600:07:052:0013, припинивши право оренди ТОВ «Агросад-2016» на цю земельну ділянку; скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6825584600:07:052:0013; витребувано у ОСОБА_1 , ТОВ «Агросад-2016» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку площею 2,000 га, межі, координати та конфігурація якої відповідає земельній ділянці, яка передавалась ОСОБА_6 згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 23 вересня 2016 року № 22-25190-СГ.
За довідкою Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області від 23 січня 2023 року № 01-20/64 вищезазначені земельні ділянки не обробляються та на цей час не підлягають сільськогосподарському обробітку в зв'язку із масовим залісненням.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина п'ята статті 762 ЦК України).
Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (частина шоста статті 762 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18) вказано, що:
«6.7. Згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
6.8. Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
6.9. Крім того, обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними. Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, не посилається на форс-мажорні обставини в якості підстави звільнення від виконання зобов'язання, що спростовує доводи касаційної скарги про неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень частини першої статті 617 ЦК України, статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
6.10. З урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством».
Касаційний суд вже звертав увагу, що:
за своєю юридичною суттю договір найму (найму житла) є імперативно оплатним. Оскільки оплатність договору найму (найму житла) має імперативний характер, то сторони договору найму (найму житла) самостійно визначають розмір плати (абзац перший частини першої статті 762, частина перша статті 820 ЦК) або буде застосовуватися механізм, передбачений в ЦК (абзац другий частини першої статті 762, 632 ЦК України). Плата за користування майном (стаття 762 ЦК) чи плата за користуванням житлом (стаття 820 ЦК) є тим критерієм, що дозволяє відрізнити договір найму (найму житла) від договору позички (стаття 827 ЦК) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі № 529/201/20 (провадження № 61-3820св21));
плата за користування майном (стаття 762 ЦК) є тим еквівалентом, який отримує наймодавець за те, що надав в найм майно. Вона може виражатися як в грошовій (що загально прийнято в цивільному обороті), так і в натуральні формі (наприклад, надання послуг наймодавцеві, чи виконання робіт). Якщо сторони визначили плату за користування в грошовій формі, то це може бути як фіксований платіж, так і відсоткове значення. За загальним правилом, сторони договору найму самостійно визначають розмір плати. Тому за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Законодавець в такому універсальному регуляторі приватних відносин як ЦК не кваліфікує плату за користування майном як істотну умову договору. Для тих випадків, коли сторони не домовилися про розмір плати, він визначається з урахуванням: споживчої якості речі; інших обставин, які мають істотне значення. До таких можна віднести, зокрема, рік виробництва речі, її функціональні властивості, розташування речі тощо. Тобто, у разі, коли в договорі найму (оренди) не визначений розмір орендної плати, «вмикається» той інструментарій (спосіб визначення плати), що закріпив законодавець у другому реченні частини першої статті 762 ЦК України. Тому навіть у тому разі якщо сторони не домовилися про розмір плати у договорі найму (оренди) - це не «знищує» такий договір. Варто підкреслити, що договір, і зокрема договір найму (оренди) вчиняється для того щоб «породити» відповідний результат, а не для того щоб згодом констатувати його неукладеність, вочевидь для того щоб не виконувати обов'язки, які «з'явилися» з такого договору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2024 року в справі № 757/18462/21-ц (провадження № 61-1829св24));
звільнення наймача від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним поширюється тільки на ті випадки, за яких зовсім неможливо користуватися предметом найму. Саме тому закріплюється звільнення від виконання обов'язку за весь час. Обставини, за які не відповідає наймач, повинні охоплювати собою ті ситуації, за яких користування річчю неможливе або можливе тільки певною мірою внаслідок недоліків майна чи дій (бездіяльності) наймодавця (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2020 року в справі № 548/1269/18 (провадження № 61-1085ск20));
із наявністю обставин, за які не відповідає наймач, пов'язується для нього два правових наслідки. По-перше, це право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. За такої ситуації можливість користування майном існує, проте воно не може бути використано в повному обсязі. Внаслідок цього допускається право вимагати зменшення плати за користування. По-друге, це звільнення наймача від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним. Ця підстава поширюється тільки на ті випадки, за яких зовсім неможливо користуватися предметом найму. Саме тому закріплюється звільнення від виконання обов'язку за весь час (частина четверта статті 14 ЦК України). При цьому до обставин, за які не відповідає наймач, не відноситься здійснення наймачем приватизації предмета найму (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 463/8131/20 (провадження № 61-18087св21)).
Підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати (пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (провадження № 12-19гс24) зроблено висновок про те, що:
«176. Правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних.
177. Підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Ця спеціальна норма у такому випадку є самостійною та достатньою і звертатися до загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби.
178. У разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначено умовами договору оренди землі, тобто коли орендар допустив недоплату орендної плати й таке порушення умов договору є істотним, тоді застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України.
179. Тобто якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
180. У випадку неістотної недоплати орендної плати (чи встановлення неістотності такого порушення судом) ефективним та пропорційним буде такий спосіб захисту, як стягнення заборгованості з орендної плати.
181. Погашення орендарем заборгованості з орендної плати не має правового значення для вирішення позовних вимог про розірвання договору оренди як на підставі частини другої статті 651 ЦК України (у разі часткової несплати (недоплати) орендної плати та істотності такого порушення), так і на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України (у разі систематичної (два та більше випадки) повної несплати орендної плати)».
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зазначено, що «стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що: ТОВ «Агросад-2016» порушило умови договорів оренди землі, оскільки з 2019 рік по 2023 рік не сплачувало орендної плати; у пунктах 2.5 договорів оренди встановлено, що земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, які можуть перешкоджати їх ефективному використанню. Тобто відповідач погодив, що орендовані земельні ділянки не мають недоліків; належні та допустимі докази того, що позивачі перешкоджали відповідачу користуватися спірними земельними ділянками відсутні; поведінка ТОВ «Агросад-2016» з неповернення орендодавцю орендованих земельних ділянок протягом усього часу з дня укладення договорів оренди свідчить про наявність інтересу відповідача до них та можливість їх використання; неможливості використання спірних земельних ділянок з незалежних від відповідача причин судом не встановлено; з відповідача за невиконання обов'язку зі сплати орендної плати за 2019-2023 рік на користь позивачів підлягає стягненню орендна плата.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 11 грудня 2019 року у справі № 127/9859/14; у справі № 149/2528/18; від 12 січня 2022 року справа № 234/11607/20; від 17 березня 2021 року у справі № 689/1101/18; від 23 лютого 2022 року у справі № 616/41/20; від 23 грудня 2019 року у справі № 399/935/16-ц; від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18; від 28 березня 2019 року у справі № 469/912/15 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин. Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 необґрунтовані, оскільки не свідчить про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування указаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційний суд аргументи касаційної скарги про те, що заліснення земельних ділянок унеможливило їхвикористання орендарем з незалежних від нього причин та судом необґрунтовано відмовлено у повернені до підготовчого судового засідання та в задоволені клопотання про призначення повторної експертизи для з'ясування неможливості використання спірних земельних ділянок з таких підстав.
По-перше, оскільки судами встановлено, що земельні ділянки було передано в оренду згідно з актами приймання-передачі, у договорі сторони узгодили, що земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, які можуть перешкоджати її ефективному використанню.
По-друге, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 березня 2023 року в справі № 906/232/21 вказано, що:
«12. ФОП ОСОБА_7 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_8 (орендар) укладено Договір, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в платне користування легковий автомобіль у відмінному стані, без пошкоджень.
13. У подальшому, 02.12.2020 між ФОП ОСОБА_7 і ОСОБА_1 (як поручителем) укладено договір поруки (далі - Договір поруки), за яким ОСОБА_1 виступив поручителем за Договором.
14. 02.12.2020 ФОП ОСОБА_7 передав ФОП ОСОБА_8 автомобіль (з відповідними документами та комплектуючими) за актом приймання - передачі.
15. За доводами ФОП ОСОБА_7 , ФОП ОСОБА_8 тричі сплатив орендну плату (02.12.2020, 08.12.2020 та 16.12.2020), після чого сплачувати за оренду автомобіля припинив.
16. На адреси відповідачів за первісним позовом направлялися претензії щодо погашення боргу та нотаріального посвідчення Договору (якому він підлягав згідно з пунктом 10.1 цього ж договору), повернення автомобіля і досудова вимога, які ФОП ОСОБА_8 отримані. У зв'язку з несплатою орендної плати ФОП ОСОБА_7 звернувся до суду.
17. ФОП ОСОБА_8 звернувся до суду із зустрічним позовом, зазначаючи, що: 16.12.2020 двигун автомобіля перестав працювати через фізичну зношеність, і автомобіль став не придатним, на підтвердження чого надано висновок "СТО та Шиномантаж на " Мальованці " від 21.12.2020; станом на 02.12.2020 ФОП ОСОБА_7 знав про недолік автомобіля і неможливість його використання; Договір оренди під викуп автомобіля підлягає визнанню недійсним у зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_7 увів в оману ФОП ОСОБА_8 стосовно того, що автомобіль, який є предметом Договору, знаходиться у справному стані та придатний до використання.
18. На виконання умов Договору, 02.12.2020 ФОП ОСОБА_7 передав ФОП ОСОБА_8 автомобіль в оренду, і згідно з актом приймання - передачі автомобіль передано у відмінному стані, без пошкоджень; про це ФОП ОСОБА_8 зазначив у розписці, відмовившись від проведення експертизи для встановлення вартості авто.
19. Сторонами Договору визнається як факт його укладання, так і те, що його метою було настання реальних наслідків; також відбулося часткове виконання цього договору.
27. Згідно з частиною третьою статті 767 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі; якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.
28. У розгляді даної справи попередніми судовими інстанціями з'ясовано і скаржником не спростовано, що: згідно з актом приймання-передачі орендованого майна (автомобіль) останній передано орендареві у відмінному стані, без пошкоджень; про це зазначив орендар і власноручно у розписці, відмовившись від проведення експертизи для встановлення вартості автомобіля.
Отже, з урахуванням наведеного предмет оренди за Договором (автомобіль) вважався таким, що переданий позивачу в належному стані. Тому у судів не було підстав та обов'язку призначати судову експертизу, на проведенні якої наполягає позивач».
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Агросад-2016», яка підписана представником Путіліним Євгеном Вікторовичем, на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 30 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агросад-2016» про стягнення коштів та розірвання договорів оренди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков