19 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/9411/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. -головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Кондратюк Л. М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФХ Сервіс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 (колегія суддів: Яценко О. В., Тищенко О. В., Хрипун О. О.) та рішення Господарського суду міста Києва
від 20.05.2025 (суддя Морозов С. М.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФХ Сервіс" до Фонду державного майна України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд", за участі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
за участі:
представника позивача - Замніус А. Ю.,
представника третьої особи-1 - Салівон Д. О.,
прокурора - Філіпенко О. І.
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ФХ Сервіс" (далі - ТОВ "ФХ Сервіс", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльність Фонду державного майна України в частині невнесення відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо позивача за додатковою угодою від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998 щодо нерухомого майна: частини приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв. м, виробничої площадки перед ремонтно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв. м, розміщених за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45 (змінилась адреса на Київська, 18), кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002;
- зобов'язання відповідача внести відомості до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо позивача за додатковою угодою від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998 щодо нерухомого майна: частини приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв. м, виробничої площадки перед ремонтно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв. м, розміщених за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45 (змінилась адреса на Київська, 18), кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002, яке перебуває на балансі Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" (далі - ДП "Західвійськбуд"), та вважати внесеною інформацію з 30.09.2016 року.
Короткий зміст позовних вимог
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 467 (далі - Положення), Фондом державного майна України станом на 01.10.2016 не виконано свого обов'язку та не внесено в Єдиний реєстр об'єктів державної власності відомостей про те, що позивач є орендарем державного майна на підставі додаткової угоди від 01.08.2016 та договору оренди нерухомого майна б/н від 28.10.1998.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 28.10.1998 між ДП "Західвійськбуд" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" (далі - ТОВ "Вольво Україна", орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна (далі - договір оренди), відповідно до якого орендодавець передає орендарю, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: частину приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв. м та виробничу площадку перед ремонтно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв. м (кадастровий № 4622785700:01:012:0002) за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45.
4. Вказане майно є державною власністю, закріплене за ДП "Західвійськбуд" на праві повного господарського відання. Майно передається в оренду для проведення в ньому підприємницької діяльності, визначеної статутом орендаря. Орендар вступає у строкове платне користування майном із 28.10.1998 до 28.10.2047, строком на 49 років, відповідно до пункту 9.1 договору оренди.
5. Згодом між ДП "Західвійськбуд", ТОВ "Вольво Україна", ТОВ "ФХ Сервіс" було укладено додаткову угоду від 01.08.2016 року до вказаного договору оренди (далі - додаткова угода), згідно з якою замінено орендаря за договором оренди з ТОВ "Вольво Україна" на ТОВ "ФХ Сервіс" (позивач).
6. Пунктом 11 додаткової угоди, серед іншого, визначено, що по одному примірнику цієї додаткової угоди українською мовою передається: ДП "Західвійськбуд", ДП "Західвійськбуд" - "20 Управління начальника робіт", Фонду державного майна України, ТОВ "ФХ сервіс", а також один примірник цієї додаткової угоди українською мовою та два примірники англійською мовою передається ТОВ "Вольво Україна".
7. Згідно з актом приймання-передачі від 02.08.2016 до додаткової угоди ТОВ "Вольво Україна" передало ТОВ "ФХ Сервіс" індивідуально визначене державне нерухоме майно - нежитлові приміщення: частину приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 кв. м та виробничу площадку перед ремонтно-механічною майстернею загальною площею 4655 кв. м, розміщені за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45, кадастровий номер земельної ділянки 4622785700:01:012:0002.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
8. 20.05.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025, про відмову у позові.
9. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову з огляду на таке:
- матеріали справи не містять доказів передачі органами, уповноваженими управляти об'єктами державної власності, відповідачу інформації для внесення змін до Єдиного реєстру об'єктів державної власності, зокрема в частині зазначення ТОВ "ФХ Сервіс" орендарем державного майна за додатковою угодою, відповідно до пункту 4 Положення;
- рішенням Господарського суду Львівської області від 12.04.2023 у справі № 914/1896/22, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 та постановою Верховного Суду від 26.09.2023, додаткову угоду від 01.08.2016 до договору оренди було визнано недійсною з тих підстав, що ця угода всупереч нормам законодавства не була погоджена з Фондом державного майна України.
Короткий зміст касаційної скарги
10. ТОВ "ФХ Сервіс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
11. Скаржник подав касаційну скаргу на підставі виключних випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
12. Обґрунтовуючи пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норму процесуального права, а саме застосували частину четверту статті 75 ГПК України без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 та
від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, і не застосували частину сьому статті 75 ГПК України.
13. Посилаючись на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання про витребування доказів, а суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про витребування доказів, зокрема, інформації (витягу) з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо нерухомого майна, яке було передано в оренду скаржнику на підставі тристоронньої угоди.
Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу
14. Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням практики Верховного Суду з розгляду такої категорії спорів, у зв'язку з чим згадані рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
15. Міністерство оборони України у письмових поясненнях, поданих у строк для подання відзиву на касаційну скаргу, просить відмовити ТОВ "ФХ Сервіс" у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
16. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
18. Тобто відповідно до положень згаданої норми касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
19. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
20. При цьому з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
21. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
22. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема підхід у частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
23. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
24. Проаналізувавши наведені скаржниками підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, судова колегія виходить з такого.
25. У справі № 910/14138/22 (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2024), на неврахування висновків у якій посилається позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про визнання протиправними дій та припинення дій з огляду на доведення позивачем обставин неправомірного невиконання відповідачем вимоги позивача про відключення об'єктів споживача від електропостачання та неприпинення постачання електроенергії споживачу, у зв'язку із чим рішення відповідача як адміністратора комерційного обліку щодо покладення обсягів електричної енергії, спожитих споживачем по всім точкам комерційного обліку за спірний період, на позивача є неправомірними. У цій справі, в контексті застосування статті 75 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги висновки суду, зроблені у справі № 922/2091/21, оскільки такі висновки були зроблені за результатом вирішення виключно процесуального питання. Зокрема, суд апеляційної інстанції у цій справі, врахувавши висновки Господарського суду Харківської області у справі № 922/2091/21 в ухвалі про забезпечення позову та в ухвалі про роз'яснення ухвали про забезпечення позову, помилково не взяв до уваги того, що такі висновки не є обставинами, встановленими судами в іншій справі, а є правовою оцінкою, наданою судом певним обставинам, яка відповідно до частини сьомої статті 75 ГПК України не є обов'язковою для господарського суду.
26. У постанові від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, про неврахування висновків якої зазначає скаржник у касаційній скарзі, предметом первісного позову є наявність чи відсутність підстав для стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "МЛК Трейд" та Кредитної спілки на користь банку заборгованості за кредитним договором, а предметом зустрічного позову у цій справі є наявність або відсутність підстав для спонукання кредитора прийняти виконання зобов'язання у процедурі ліквідації банку. Верховний Суд зазначив, що у цій справі суди дійшли юридично правильного висновку про наявність всіх необхідних умов, передбачених пунктом 8 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог Кредитної спілки та банку за кредитним договором і договором банківського вкладу (депозиту) на стадії ліквідації, та наявність підстав для спонукання кредитора прийняти виконання зобов'язання, а тому є обґрунтованим і висновок судів попередніх інстанції про відсутність підстав для задоволення первісного позову банку.
27. У пунктах 9.1 - 9.9 справи № 922/2013/18 Верховний Суд, відхиляючи аргументи касаційної скарги, погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості доводів банку про преюдиційність висновку Господарського суду міста Києва у справі № 910/14428/18 щодо того, що Кредитна спілка не є боржником відповідача - Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" за укладеним з ним кредитним договором та здійснення ним права на зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам статті 602 ЦК України.
28. У справі, яка розглядається, предметом спору є вимоги про визнання протиправною бездіяльності Фонду державного майна України в частині невнесення відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо позивача за додатковою угодою від 01.08.2016 до договору оренди та зобов'язання відповідача внести відомості до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо позивача за додатковою угодою від 01.08.2016 до договору оренди. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що позивачем не підтверджено належними доказами виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення відомостей стосовно позивача до Єдиного реєстру об'єктів державної власності за додатковою угодою від 01.08.2016 до договору оренди. Крім того, суди встановили, що рішенням Господарського суду Львівської області № 914/1896/22 додаткову угоду від 01.08.2016 до договору оренди було визнано недійсною з підстав того, що ця угода всупереч нормам законодавства не була погоджена з Фондом державного майна України, яке суди визнали преюдиційними для справи, що розглядається.
29. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що правові висновки, викладені у вказаних скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 та від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22 щодо застосування статті 75 ГПК України, носять загальний характер. При цьому вони виокремлені позивачем із контексту згаданих судових рішень, тоді як співвідносно з обставинами кожної конкретної з наведених позивачем справ наведені висновки не підтверджують правову позицію позивача, оскільки відповідні правовідносини не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
30. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
31. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку з чим касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФХ Сервіс" в частині вказаної підстави підлягає закриттю з огляду на пункт 5 частини першої статті 296 цього Кодексу.
32. Посилаючись на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання про витребування доказів, а суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання про витребування доказів, зокрема, інформації (витягу) з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо нерухомого майна, яке було передано в оренду скаржнику на підставі тристоронньої угоди.
33. Зокрема, позивач як в апеляційній так і в касаційній скарзі зазначає, що звертався до суду першої інстанції з клопотанням про витребування у відповідача доказів, а саме інформації (витягу) станом на 01.10.2016, станом на 01.01.2017, а також станом на 01.03.2017 із Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо нерухомого майна, яке було передано в оренду позивачу на підставі додаткової угоди від 01.08.2016. Водночас суд першої інстанції не ухвалив рішення щодо вказаного клопотання, а лише попросив відповідача надати письмові пояснення щодо заявленого клопотання про витребування доказів.
34. Суд апеляційної інстанції, перевіривши викладені в апеляційній скарзі аргументи позивача про залишення без розгляду клопотання про витребування доказів, в межах повноважень, визначених ГПК України, а також розглянувши аналогічне клопотання позивача про витребування доказів, встановив, що матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується факт невнесення відповідачем до Єдиного реєстру об'єктів державної власності інформації про те, що позивач є орендарем спірного нерухомого майна, а тому отримання документальних підтверджень вказаного не вплине на вирішення спору по суті, а лише збільшить строк вирішення цього спору, отже, вказане порушення першої інстанції не вплинуло на правильність вирішення судом першої інстанції цієї справи по суті та, відповідно, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в цій частині.
35. Крім того, незгода із відмовою у задоволенні згаданого клопотання сама по собі не може бути підставою для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції розглянув клопотання та відмовив у його задоволенні з мотивів, наведених вище, що свідчить про дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення апеляційним судом клопотання позивача про витребування доказів.
36. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цієї підстави.
Висновки Верховного Суду
37. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
38. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
39. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
40. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
41. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, а тому касаційне провадження в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судові витрати
42. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129
ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФХ Сервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 у справі № 910/9411/24 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФХ Сервіс" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач