Дата документу 09.12.2025
Справа № 334/6107/25
Провадження № 2-з/334/61/25
09 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі
головуючого судді: Новікової Н.В.,
секретар судового засідання Сухова С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про забезпечення доказів, подану до подання позову,
за участі: заявника ОСОБА_1 , представника заявника - адвоката Куща Є.Є., представника Комунального некомерційного підприємства «Міська лікарня №9» Запорізької міської ради - Вишневської Т.Г.,
встановив:
30.07.2025 ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м.Запоріжжя із заявою, в якій просив забезпечити докази до подання позову, шляхом витребування у КНП «Міська лікарня №9» даних про результати виконання вказівок, наданих за наслідками засідання клініко- експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України від 27.05.21, а саме:
1.копії листа Міністерства охорони здоров'я України, яким ці вказівки було надано із обов'язковим зазначенням, кому було доручено їх виконання (аркуш із резолюцією, відповідний наказ, тощо);
2.копії посадових інструкцій відповідних працівників КНП «Міська лікарня №9» ЗМР до чиїх посадових обов'язків входило виконання отриманих вказівок;
3.копії наказів про прийом на роботу (чи переведення на відповідну посаду) працівників КНП «Міська лікарня №9» ЗМР до чиїх посадових обов'язків входило виконання отриманих вказівок;
4.копію матеріалів службового розслідування (перевірки), які були покладені в обґрунтування наказу № 603 від 16.10.2020;
5.копію матеріалів службового розслідування (перевірки), які були покладені в обґрунтування наказу № 700 від 19.07.2022;
6.копію матеріалів службового розслідування (перевірки), які були покладені в обґрунтування наказу № 716 від 26.07.2021;
7. поіменний список осіб з числа працівників КНП «Міська лікарня №9» ЗМР», причетних до лікування ОСОБА_2 наприкінці травня 2020 року та відповідні посадові інструкції та робочі графіки з метою встановлення зони відповідальності кожного з них.
04.08.2025 ухвалою Дніпровського районного суду м.Запоріжжя у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
11.11.2025 постановою Запорізького апеляційного суду, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Ухвала Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 04.08.2025 скасована, справа направлена до суд першої інстанції для продовження розгляду.
20.11.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву розподілено в провадження судді Новікової Н.В.
В обґрунтування заяви про забезпечення доказів, зазначено, що в провадженні ЗПРУП ГУНП в Запорізькій області перебувало кримінальне провадження № 12021082050000269 за ч. 1 ст. 140 КК України, за фактом смерті ОСОБА_2 у КНП «Міська лікарня №9» ЗМР» 24.05.2020. Провадження закрито.
Заявником отримано висновки за результатами засідання клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України з розгляду питань клініко-експертної якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування ОСОБА_2 КНП «Міська лікарня №9» Запорізької міської ради від 27.05.2021. Згідно отриманого висновку були встановлені не лише очевидні недоліки надання медичної допомоги, але й застосування застарілих протоколів лікування.
За наслідками засідання клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України Управлінню охорони здоров'я було вказано на необхідність оновлення протоколів лікування, а головному лікарю КНП «Міська лікарня №9» ЗМР» на необхідність вжиття дисциплінарних заходів до винних осіб.
Однак, адміністрація КНП «Міська лікарня №9» ЗМР», приховує інформацію про виконання цих вказівок від заявника.
Керівництво КНП «Міська лікарня №9» ЗМР» зайняло вкрай не зрозумілу позицію, фактично, вони саботували проведення розслідування, приховуючи документи від слідчого та перешкоджаючи проведенню допитів працівників лікарні. За таких обставин не зрозуміло, чи взагалі були виконані вказівки Міністерства охорони здоров'я України.
Численні звернення до Міністерства охорони здоров'я України, Департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації та навіть Омбудсмена не змогли подолати не бажання адміністрації лікарні надати інформацію про дійсний стан речей, який був викритий цим трагічним випадком зі смертю пацієнта.
До цього часу заявнику не вдалося дізнатися про результати виконання вказівок, наданих за наслідками засідання клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України від 27.05.2021 головному лікарю КНП «Міська лікарня №9» ЗМР, не вдалося навіть отримати інформацію про осіб, які обіймали відповідні посади у період 2020-2022 років, коли розвивалися ці події.
В ході переписок повідомлялося, що адміністрацією КНП «Міська лікарня №9» ЗМР» були вжиті численні заходи реагування та навіть посилалися на накази № 603 від 16.10.2020, № 700 від 19.07.2022 та № 716 від 26.07.2021.
На погляд заявника, наявність наказу № 700 від 19.07.2022 спростовує результати наказу № 603 від 16.10.2020 та ставить під сумнів реальність дій керівництва КНП «Міська лікарня №9» ЗМР».
Ще більше заплутав ситуацію наказ №716 від 26.07.2021, яким лікарю-анестезіологу відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії ОСОБА_3 оголошено догану за порушення трудової дисципліни.
Заявник зазначає в заяві, що він не знає, яке саме порушення трудової дисципліни допустив пан ОСОБА_4 , проте очевидно не він є тією особою, що відповідає за описані вище події. Принаймні він не знає, хто це взагалі такий і яке він мав відношення до подій, які мали наслідком смерть сина заявника в КНП «Міська лікарня №9» ЗМР. Заявник навіть підозрює, що ця догана взагалі не має відношення до поставлених питань. Це спонукає до висновку, що протягом усіх цих подій, визнання факту використання застарілих протоколів та імітація їх оновлення жоден із дійсно причетних до цього лікарів не поніс жодної відповідальності.
Однак, отримати інформацію від керівництва лікарні не вдалося через усвідомлене і цілеспрямоване приховування цієї інформації від заявника не зважаючи на те, що всі доступні правові методи для отримання інформації починаючи від особистих звернень і закінчуючи адвокатськими запитами не дозволили ефективно вирішити це питання.
Керівництво КНП «Міська лікарня №9» ЗМР» їх просто ігнорує, а згадані вище звернення до Міністерства охорони здоров'я України, Департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації та Омбудсмена не дозволили вплинути на ситуацію через самоусунення останніх від вирішення проблеми.
Необхідність вказаних вище запитів була продиктована необхідністю підготовки позовної заяви, зокрема, щодо відшкодування моральної шкоди, спричиненої діями посадових осіб КНП «Міська лікарня №9» ЗМР».
Заявник вважає, що керівництво КНП «Міська лікарня №9» ЗМР» вперто та систематично порушувало права заявника та охоронювані законом інтереси, одночасно не виконуючи покладені на них зобов'язання, що є дзеркальними у цьому контексті.
Це призвело не лише до загострення і без того трагічної для сім'ї заявника ситуації та поглиблення негативних наслідків від неї.
Неправомірні дії керівництва КНП «Міська лікарня №9» ЗМР» змінили звичний життєвий уклад заявника, змусили вести багаторічні та багато у чому марні переписки із державними органами усіх рівнів та безпосередньо лікарні. Це мало негативний вплив на відносини у сім'ї, загальний стан його здоров'я та життя.
Стаття 24 Закону України «Про звернення громадян» передбачає, що особи, винні у порушенні цього Закону, несуть зокрема цивільну відповідальність, передбачену законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності н вини.
Заявник вважає, що документи, про які йде мова, є належним доказом таких неправомірних дій і здатні довести вину керівництва КНП «Міська лікарня №9» ЗМР» та стати підставою для притягнення до цивільної відповідальності винних посадових осіб.
Є всі підстави вважати, що необхідні докази можуть бути отримані шляхом витребування відповідної інформації та документів безпосередньо у КНП «Міська лікарня №9» ЗМР».
Разом з тим, заявником було вичерпано доступні та передбачені законом заходи отримання доказів, однак, зазначені вище дані отримати так і не вдалося.
Тобто для заявника збирання та подання вказаних доказів на теперішній час не просто утруднене, а з огляду на викладені вище обставини не можливе.
Як вже зазначалося, керівництва КНП «Міська лікарня №9» ЗМР» свої обов'язки просто відмовляється виконувати, а будь які сторонні втручання не були ефективними. Вони не надавали необхідні дані та документи навіть слідчому національної поліції та для проведення судової експертизи, а позиція яку вони зайняли та дотримуються, свідчать про те, що вини намагаються приховати деталі цих подій та їх наслідків. Про це зокрема свідчать додані до заяви матеріали.
Викладене вище дає обґрунтовані підстави припускати, що якісь із необхідних документів вже втрачено чи може бути втрачено чи навіть знищено керівництвом КНП «Міська лікарня №9» ЗМР», що згодом зробить неможливим встановлення обставин цих подій .
В судовому засіданні представник заявника адвокат Кущ Є.Є. підтримав заяву та суду пояснив, що в провадженні ЗРУП ГУНП в Запорізькій області перебувало кримінальне провадження № 12021082050000269 за ч. 1 ст. 140 КК України, за фактом смерті сина заявника ОСОБА_2 у КНП «Міська лікарня №9» ЗМР» 24.05.2020. Провадження у даній справі було закрито, у зв'язку з відсутністю складу злочину. Відповідно до проведених експертиз не було встановлено причинного зв'язку між діями лікарів та смертю пацієнта. Постанова про закриття провадження не була оскаржена.
Однак, заявник має намір подати до суду позов до юридичної особи КНП «Міська лікарня №9» ЗМР» про відшкодування моральної шкоди, яка була спричинена заявнику смертю сина, пацієнта лікарні. І є необхідність в забезпеченні зазначених в заяві доказів, які на думку заявника стосуються предмету майбутнього позову.
Заявник в судовому засіданні підтримав свого представника.
Представник лікарні Вишневська Т.Г. заперечила проти задоволення заяви, вказавши, що документи про які просить заявник не стосуються предмету позову. Крім того, доказів того, що вони можуть бути знищені не надано.
Суд, заслухавши пояснення учасників та дослідивши документи, додані до заяви на її обґрунтування, дійшов наступних висновків.
За приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України основою цивільного процесу є принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ЦПК.
Оскільки отримання позитивного судового рішення залежить від обсягу наданих належних, достовірних та допустимих доказів, законодавець, з метою сприяння сторонам в поданні відповідного доказу, передбачив механізм доказування сторонами своїх вимог або заперечень за допомогою певних процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Згідно ст.76 ЦПК України під доказами розуміються будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
В силу ч.1 ст.116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
За приписами ч.2 ст.116 ЦПК України способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов'язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
Отже, забезпечення доказів - це вжиття судом заходів, направлених на закріплення і збереження доказів. Підставою забезпечення доказів є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення доказів може утруднити чи зробити неможливим збирання чи подання доказів або засіб доказування може бути втрачений.
Заява про забезпечення доказів за формою та змістом повинна відповідати вимогам ст.117 ЦПК України. Зокрема, п.4, 5 ч.1 цієї статті встановлено, що у заяві про забезпечення доказів зазначається докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні, обґрунтування необхідності забезпечення доказів.
Аналізуючи наведені положення ЦПК України насамперед необхідно зауважити, що процесуальний механізм забезпечення доказів призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.
Разом з тим, заяву про забезпечення доказів, подану в порядку статей 116-117 ЦПК України, слід відрізняти від клопотання про витребування доказів, яке може бути подане учасником справи відповідно до статті 84 ЦПК України, оскільки вони є різними за своєю правовою природою.
Більш того, потрібно розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим (статті116-119 ЦПК України), та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, у поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно (стаття 84 ЦПК України).
Суд при вирішенні питання про забезпечення доказів має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення доказів; забезпечення збалансованості прав та інтересів сторін; наявності взаємозв'язку між забезпеченням доказів, витребуванням певної інформації, і предмету позовних вимог, а також запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб учасників даного судового процесу, а також те, що є наявні підстави вважати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим. Ці обставини суд вважає істотними і необхідними для забезпечення доказів.
Тобто, забезпечення доказів це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але, насамперед, спосіб одночасно запобігти їх імовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об'єктивних фактах, і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №9901/845/18 та у постанові від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/385/19.
З доданих до заяви документів, вбачається, що у заявника є Висновок за результатами клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування ОСОБА_2 , в умовах КНП «Міська лікарня № 9» ЗМР, в якому виявлені недоліки лікування та протокол № 24 (50) засідання клініко-експертної комісії МОЗ України від 27.05.2021; відповідь на адвокатський запит від 02.12.2024 № 2279/01-12; відповідь на звернення ОСОБА_1 від 04.08.2022 № Г-0063 начальника Департамент охорони здоров'я ЗМР, а також копії наказів № 603 від 16.10.2020, № 700 від 19.07.2022 та № 716 від 26.07.2021 тощо.
Разом з тим, у заяві про забезпечення доказів, для подання позову до лікарні про відшкодування моральної шкоди, спричиненою смертю пацієнта (не зазначено в заяві, а уточнено в судовому засіданні ) ОСОБА_1 просить забезпечити докази шляхом витребування даних про результати виконання вказівок, наданих за наслідками засідання клініко-експертної комісії МОЗ України від 27.05.2021, що фактично зводиться до перевірки, саме виконання керівництвом лікарні вказівок клініко-експертної комісії МОЗ України від 27.05.2021, перевірки винесених наказів, а не предмету доказування у майбутньому позові. Жодним чином в заяві не обґрунтовано, як документи, які просить забезпечити заявник співвідносяться з предметом доказування майбутнього позову.
Крім того, заява про забезпечення доказів не містить жодних посилань на ризики чи загрози того, що докази, про забезпечення яких порушує питання заявник, можуть бути утрачені чи їх подання стане згодом неможливим чи утрудненим. Вказане не встановлене і при розгляді заяви.
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для забезпечення доказів.
Керуючись ст.116, 118, 260, 261 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Відмовити у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення доказів подану до подання позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складений 11.12.2025.
Суддя: