Справа № 308/18145/25
1-кп/308/1354/25
08 грудня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024071070000236 від 04.12.2024, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України,-
До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024071070000236 від 04.12.2024, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області за вказаним обвинувальним актом у кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання.
У підготовчому судовому засіданні прокурором подано клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4
ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.
Прокурор вказав на обґрунтованість обвинувачення, наявність ризиків того, що обвинувачений може: переховуватися від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України); незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
При цьому прокурор зазначив, що ухвалою слідчого судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2025 року, що залишена без змін ухвалою Закарпатського апеляційного суду 13.11.2025, застосовано до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб - до 06 листопада 2025 року (включно), та визначено заставу в розмірі 60 (шістдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 181680 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок.
Ухвалою слідчого судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2025 року продовжено ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування, тобто до 08.12.2025, із визначенням застави в розмірі 60 (шістдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 181 680 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок.
Захисник обвинуваченого у судовому засіданні заперечувала проти продовження строків тримання під вартою ОСОБА_4 . Просила змінити запобіжний захід на інший, не пов'язаний із позбавленням волі. У разі неможливості застосування іншого запобіжного заходу - зменшити розмір застави.
Просила суд врахувати, що має батьків, батько є інвалідом 3 групи, та врахувати майновий стан обвинуваченого.
Обвинувачений підтримав думку захисника.
Заслухавши думку учасників судового провадження, подані до суду клопотання, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Відповідно до ч. 1, 2ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3ст.331КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.09.2025 року обрано відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст.307 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням розміру застави.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 13.11.2025 ухвалу слідчого судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 08 вересня 2025 року, якою застосовано до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави - залишено без змін.
Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.11.2025 року продовжено ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування, тобто до 08.12.2025, із визначенням застави в розмірі 60 (шістдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 181 680 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок. обрано відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.307 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначенням розміру застави.
На підставі вищенаведених норм суд вважає за необхідне за клопотанням прокурора розглянути питання про доцільність саме продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 .
Та обставина, що прокурор подав клопотання про обрання запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою, а не його продовження, оскільки такий захід вже обраний, не спростовує висновку суду щодо можливості продовження раніше обраного запобіжного заходу обвинуваченому.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України- метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1ст. 177 КПК.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).\
Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченим, інкримінованого йому злочинів, зокрема санкція ч.2 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, яке у відповідності до ст.12КК України відноситься до тяжких злочинів.
Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованого обвинуваченому правопорушення, на даний час існує ризики того, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбаченихст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованого обвинувачення у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення та наявність підстав вважати, що він , залишаючись на волі, не буде ухилятись від суду, не надано доказів погіршення його стану здоров'я та доказів на підтвердження міцності його соціальних зв'язків в місті постійного проживання, належних доказів про репутацію, майновий стан.
Щодо доводів захисника про наявність у обвинуваченого батьків похилого віку, то вказана обставина була врахована слідчим суддею під час обрання йому запобіжного заходу.
Суд вважає що, вказана обставина не може бути підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою.
Суд вважає, що небезпека переховування обвинуваченого здається явно переконливою.
Крім того, на переконання суду, наявні підстави для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, що обумовлено необхідністю судового розслідування у кримінальному провадженні, проведення підготовчого судового засідання, необхідності проведення ряду процесуальних дій на даний час та в той же час відсутністю підстав для зміни запобіжного заходу з триманням під вартою на більш м'який запобіжний захід.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд також враховує засаду верховенства права, закріпленої уст. 8 КПК, та практику Європейського суду з прав людини (далі Суд), яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті підлягає обов'язковому застосуванню під час кримінального провадження.
Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов'язковою і неодмінною умовою (sine qua non) належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами (див. рішення у справі «Яблонський проти Польщі», N 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року). Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними й абстрактними» (див. рішення у справах «Іловецький проти Польщі», N 27504/95, п. 61, від 4 жовтня 2001 року, та «Смирнова проти Росії», NN 46133/99 і 48183/99, п. 63, ECHR 2003-IX).
Суд вважає, що твердження прокурора, щодо того що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинувачених переховуватися від суду заслуговує на увагу. Таке твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі обвинуваченого з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду.
Таким чином, є підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений з метою ухилення від кримінальної відповідальності зможе переховуватися від суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене діяння, усвідомлюючи наслідки в разі визнання його винним у вчинені вище вказаних злочинів.
Натомість суд вважає доведеним, що на наданому етапі розгляду справи існують ризики передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, що в свою чергу є підставою для продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 . Характер та фактичні обставини інкримінованого йому кримінальних правопорушень свідчать про підвищену суспільну небезпеку.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Окрім того, суд вважає, що на час розгляду клопотання про продовження обвинуваченому строків тримання під вартою, існує ризик щодо незаконного впливу на свідків. Так, на разі у даному кримінальному провадженні, призначено підготовче судове засідання. На даний час свідків у кримінальному провадженні у судовому засіданні не були допитані. Відтак, на переконання суду, існує об'єктивно реально ризик можливого тиску обвинуваченого на свідків.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Суд вважає, що прокурором в підготовчому судовому засіданні доведено існування ризиків передбачених ст.177 КПК України.
З врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого, під вартою, даних про особу обвинуваченого, в силу характеру інкримінованого йому діяння та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою.
Суд вважає, що стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування обвинуваченого, а також ризик його впливу на інших учасників процесу - свідків, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов'язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов'язаний із позбавленням волі суд не вбачає. А застосування більш м'яких запобіжних заходів особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт та застава, будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.
Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченим тяжких злочинів.
Окрім того, суд бере до уваги особу обвинуваченого, який раніше судимий вироком Ужгородського міськрайонного суду від 08.05.2024 року за ч.4 ст. 185 КК України, офіційно не працює, не одружений, дітей на утриманні не має.
Та з урахуванням наведених вище обставин кримінального правопорушення в якому останнього обвинувачують, суд вважає наявними ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та з урахуванням наведеного, суд не вбачає правових підстав для зменшення визначеного розміру застави, при застосуванні запобіжного заходу у виді тримання його під вартою.
Відповідно до п. 1 ч. 4ст. 183 КПК України підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який, чи визначення іншого розміру застави при продовженні дії запобіжного заходу на теперішній час - відсутні.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
На думку суду, у даному випадку застава визначена судом при обранні запобіжного заходу ОСОБА_4 , здатна забезпечити його належну процесуальну поведінку, є достатньою для створення належних умов проведення повноцінного судового розслідування та адекватною ступеню суспільної небезпеки вчиненого діяння та спричиненим цим діянням наслідкам.
Крім того, кримінально-процесуальним законом не передбачено право суду змінити розмір застави, який обраний як альтернатива до запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при відсутності обґрунтованих підстав для зміни раніше обраного запобіжного заходу, у вигляді тримання під вартою.
Продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_4 , під вартою не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу судом не вбачається. Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який, а тому у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою слід відмовити.
З урахуванням наявних ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, суд дійшов висновку, що більш м'який запобіжний захід крім тримання під вартою, обвинуваченому, буде недостатнім для забезпечення кримінального провадження.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 314, 315, 331, 372 КПК України,суд,-
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обраного відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у кримінальному провадженні за №12024071070000236 від 04.12.2024, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, але не більше ніж на 60 днів, а саме по 04.02.2026 року включно.
Залишити без змін визначений раніше розмір застави, з покладенням обов'язків, передбачених ст.194 КПК України ухвалою слідчого судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 04 листопада 2025 року.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1