03 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 904/2612/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників учасників:
офісу ГП - Савицька О.В.
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
третьої особи - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2025 (у складі колегії суддів: Чередка А.Є. (головуючого), Мороза В.Ф., Паруснікова Ю.Б.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 (суддя Мілєва І.В.)
за позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аста"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Індастріал Сіті"
про зобов'язання вчинити певні дії
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. 14.06.2024 заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - Прокурор, Скаржник) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (далі також Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аста" (далі - ТОВ "Аста", Відповідач) про:
- зобов'язання ТОВ "Аста" повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку площею 0,3046 га, кадастровий номер 1210100000:01:185:0144 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована на проспекті Слобожанському, 31-Д у м. Дніпрі;
- зобов'язання ТОВ "Аста" повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку площею 0,6179 га, кадастровий номер 1210100000:01:185:0143 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована на проспекті Слобожанському, 31-Д у м. Дніпрі.
1.2. Підставами позовних вимог Прокурор визначив набуття Відповідачем права на спірні земельні ділянки за нікчемним правочином, укладеним всупереч інтересам держави і суспільства з метою отримання земельної ділянки на позаконкурентних засадах.
Також Прокурор зазначив, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Аста" є підсанкційний громадянин Республіки Кіпр ОСОБА_1 , на якого поширюється заборона на набуття у власність земельних ділянок.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2025, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі та водночас скасовано заходи забезпечення позову.
2.2. При цьому суди виходили з того, що Відповідач правомірно набув у власність спірну земельну ділянку, а укладений між Дніпровською міською радою та ТОВ "Аста" договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:01:185:0131 не є нікчемним в розумінні чинного законодавства України, недійсним не визнавався та не розривався. За таких обставин суди виснували про недоведеність Прокурором належними та допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підстави позовних вимог.
2.3. Прокурор не погодився з такими судовими рішеннями та скористався правом їх касаційного оскарження.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 20.10.2025 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. Прокурор у касаційній скарзі просить Суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2025 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
3.3. Доводами касаційної скарги Прокурор визначив значний суспільний інтерес та виняткове значення для держави справи № 904/2612/24, а також ухвалення оскаржуваних судових рішень за неправильного застосування норм матеріального права (статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 28.01.2025 у справі №922/940/21, від 23.01.2025 у справі №922/1121/21, від 06.08.2025 у справі №910/1085/24 (щодо недотримання процедури проведення земельних торгів, отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі); у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20, від 29.09.2020 у справі №688/2908/16, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 31.03.2021 у справі № 922/1431/20, від 09.04.2020 у справі № 910/2942/19, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15, від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, від 14.03.2019 у справі № 915/182/17 (щодо незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається у користування з метою обслуговування виключно існуючих об'єктів нерухомого майна, належних на законному праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання), та порушення норм процесуального права (статей 2, 4, 11, 263 Господарського процесуального кодексу України), без повного та всебічного з'ясування обставин справи, що є підставами для скасуванню на підставі статті 311 Господарського процесуального кодексу України.
3.4. Дніпровська міська рада, ТОВ "Аста" та ТОВ "Індастріал Сіті" правом надати Суду відзив на касаційну скаргу не скористалися.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 25.07.2013 зареєстровано право власності ТОВ "Аста" на будівлі та споруди громадсько-торговельного комплексу у місті Дніпрі по проспекту Слобожанському, 31- Д.
4.2. У подальшому 14.06.2016 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Аста" (орендар) було укладено та нотаріально посвідчено договір оренди земельної ділянки площею 0,9225 га під вказаною нерухомістю.
Кадастровий номер земельної ділянки: 1210100000:01:185:0131 (пункт 2.5 договору оренди).
Згідно з пунктом 1 вказаного договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку по фактичному розміщенню будівель та споруд громадсько-торговельного комплексу, що знаходиться на просп. Слобожанському, 31-Д.
При цьому підставою для укладання договору оренди землі зазначено рішення міської ради від 17.06.2016 №66/10.
У пункті 2.4 сторони визначили функціональне використання земельної ділянки: по фактичному розміщенню будівель та споруд громадсько-торговельного комплексу.
На земельній ділянці розташовані будівлі охорони, паркінг з тротуарної плитки, тентований навіс, комплекс тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, а також інші об'єкти інфраструктури, літній майданчик кафе, металеві опори освітлення та майданчик для перебування автомобілів (пункт 3 договору оренди).
Згідно з пунктом 8 договору, його укладено на строк 10 років.
4.3. У подальшому 20.05.2020 Дніпровською міською радою прийнято рішення № 13/57 "Про продаж ТОВ "Аста" земельних ділянок по просп. Слобожанському, 31- Д по фактичному розміщенню будівель та споруд громадсько-торговельного комплексу".
4.4. Вказаним рішенням міська рада вирішила продати ТОВ "Аста" земельні ділянки площею 1,5179 га (кадастровий номер 1210100000:01:185:0132) та площею 0,9225 га (кадастровий номер 1210100000:01:185:0131) по проспекту Слобожанському, 31-Д, код класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), по фактичному розміщенню будівель та споруд громадсько-торговельного комплексу, які належать йому на праві власності.
4.5. Як встановили суди за наявними у справі матеріалами, 16.06.2020 між Дніпровською міською радою (продавець) та ТОВ "Аста" (покупець) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі - Договір купівлі-продажу).
Відповідно до пункту 1.1 Договору купівлі-продажу продавець зобов'язується передати за плату у власність покупцю, а покупець - прийняти у власність земельну ділянку площею 0,9225 га кадастровий номер 1210100000:01:185:0131, КВЦПЗ 03.07 (для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), по фактичному розміщенню будівель та споруд громадсько-торговельного комплексу, що належать на праві власності ТОВ "Аста", та сплатити її ціну згідно умов цього договору.
4.6. Отримавши вказану земельну ділянку у власність, ТОВ "Аста" у серпні 2021 року поділило її на 2 ділянки: площею 0,3046 га, кадастровий номер 1210100000:01:185:0144, та площею 0,6179 га, кадастровий номер 1210100000:01:185:0143. Вже у листопаді 2021 року земельну ділянку площею 0,3046 га Відповідач передав в оренду ТОВ "Індастріал Сіті" (третя особа), і на вказаній ділянці розпочато будівництво житлового комплексу.
4.7. За доводами Прокурора, не спростованими іншими учасниками справи, на земельній ділянці площею 0,9225 га (кадастровий номер 1210100000:01:185:0131) на момент її продажу Дніпровською міською радою розміщувалося майно площею лише 17 кв. м (будівлі охорони літ. В-1 та Г-1).
4.8. За таких обставин Прокурор доводив судам, що продаж земельної ділянки, площа якої у 542 рази перевищує площу майна, яке на ньому розташовується, не відповідає вимогам законодавства, і про це Відповідачеві було відомо як на момент подання документів для придбання земельної ділянки, так і на момент укладення Договору купівлі-продажу.
Прокурор також зазначав, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Аста" є громадянин Республіки Кіпр ОСОБА_1 , до якого застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) у вигляді, серед іншого, заборони на набуття у власність земельних ділянок.
4.9. Зважаючи на викладене Прокурор доводить судам факт набуття Відповідачем земельної ділянки за нікчемним правочином, укладеним всупереч інтересам держави і суспільства з метою отримання земельної ділянки на позаконкурентних засадах, що, на його думку, є підставою для зобов'язання повернути Дніпровській міській раді спірні земельні ділянки.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Згідно з положеннями частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до положень частини 1 статті 127 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 128 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу. На земельних торгах не може бути використане переважне право купівлі (частина 2 статті 135 Земельного кодексу України).
5.3. Таким чином наведеними положеннями земельного законодавства передбачений порядок відчуження земельних ділянок комунальної власності виключно на конкурентних засадах, за виключенням випадків відчуження земельних ділянок, на яких розташоване належне особі на праві приватної власності нерухоме майно. Проте у таких випадках за приписами частини другої статті 134 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) власник нерухомості має право на отримання на позаконкурентних засадах тільки земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване таке майно (будівля, споруда). Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 910/1356/13, від 10.09.2024 у справі № 922/1151/22.
5.4. Колегія суддів додатково вказує, що об'єкти благоустрою, асфальтобетонні покриття та замощення в силу норм закону та судової практики (постанова Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 917/565/22) не є нерухомим майном, а тому його знаходження на спірній земельній ділянці не може бути підставою для отримання у позаконкурентний спосіб земельної ділянки під ним.
5.5. З огляду на викладене при вирішенні спору щодо законності передання прав на земельну ділянку державної чи комунальної власності в позаконкурентному порядку необхідно дослідити наявність чи відсутність обставин, які визначені законом винятками із загального правила продажу прав на відповідні земельні ділянки виключно на земельних торгах.
5.6. Отже, за обставинами цієї справі № 904/2612/24, дослідженню підлягають, зокрема, обставини розташування належного Відповідачу нерухомого майна на земельній ділянці, яка була йому продана без конкурсу; площа відповідної нерухомості; розмір отриманої особою у власність поза конкурсом земельної ділянки та його співвідношення до площі об'єкта нерухомого майна; мета отримання земельної ділянки.
5.7. Проте суди попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи всіх необхідних відомостей та документів, за якими відбулася купівля-продаж спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів, наданої оцінки цим доказам та встановленим обставинам справи, дійшли помилкових висновків про відсутність порушення вимог законодавства при укладенні сторонами вказаної угоди, зокрема застосування статті 134 Земельного кодексу України.
5.8. Як вбачається з матеріалів справи, Прокурор упродовж усього розгляду спору посилався на набуття ТОВ "Аста" спірної земельної ділянки в порушення вимог земельного законодавства поза межами процедури земельних торгів, стверджуючи, що площа земельної ділянки у 542 рази перевищує площу об'єктів, розташованих на цій земельній ділянці та належних товариству.
5.9. Колегія суддів звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, згідно якого договір оренди землі, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.
5.10. Неспівмірність розміру земельної ділянки розміру будівлі, яка на ній знаходиться, також свідчить про порушення вимог закону при відчуження праві на таку ділянку у позаконкурентний спосіб (постанова Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 918/1131/22).
5.11. За вказаних обставин у їх сукупності Верховний Суд зазначає, що відчуження Дніпровською міськрадою спірної земельної ділянки відбулося всупереч положенням статей 127, 134, 135 Земельного кодексу України.
5.12. В такий спосіб доводи касаційної скарги у цій частині знайшли своє підтвердження, тому Суд зазначає про обґрунтованість позовної заяви Прокурора та про необхідність її задоволення.
5.13. Суд касаційної інстанції може зробити правові висновки, у тому числі оціночні, на підставі вже встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та, за відсутності необхідності встановлення додаткових обставин, які можуть істотно вплинути на правильність вирішення спору, з метою дотримання принципів стабільності, остаточності судових рішень і розумних строків судового провадження, використати свої повноваження, передбачені пунктом 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодекс України, і прийняти своє рішення або змінити рішення. До таких висновків дійшла судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 12.09.2024 у справі № 916/1719/22.
5.14. Як наслідок, Верховний Суд приходить до висновку про скасування оскаржуваних Прокурором судових рішень з одночасним ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову.
5.15. Водночас колегія суддів звертає увагу на встановлені судами попередніх інстанцій обставини того, що продаж спірної земельної ділянки відбувся 16.06.2020, а санкції відносно ОСОБА_2 введено рішенням РНБОУ від 23.12.2023, тому відхиляє відповідні доводи Прокурора як підставу касаційного оскарження.
5.16. Оскільки при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів зважає на сформовану усталену судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо порядку застосування двосторонньої реституції.
5.17. Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 Цивільного кодексу України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга цієї ж статті).
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України).
У постановах від 12.12.2018 у справі № 644/7422/16 та від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан. У цивілістичній науці та судовій практиці цей процес називають двосторонньою реституцією.
При цьому Цивільний кодекс України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.
За змістом статті 216 Цивільного кодексу України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16).
У подальшому, застосовуючи статтю 216 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми.
Так, Велика Палата Верхового Суду вказала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв'язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).
Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 вчергове підтвердила правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зокрема, про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину, однак вважає, що підхід до застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 Цивільного кодексу України), сформульований у пунктах 72 та 81.2 згаданої постанови, потребує узгодження з наведеним вище висновком про двосторонню реституцію як юридичний обов'язок сторін недійсного правочину, виходячи з такого.
5.18. Позовні вимоги, з якими звернувся Прокурор у цій справі № 904/2612/24, були спрямовані на застосування наслідків недійсності правочину, укладеного між сторонами справи (Договору купівлі-продажу).
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - "на підставі своєї посади"), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14 та від 31.05.2023 у справі № 635/5911/18. При цьому наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано частиною п'ятою статті 216 Цивільного кодексу України.
У такій категорії справ суд, задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, має також присудити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане нею майно).
Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком недійсності правочину. Інше тлумачення статті 216 Цивільного кодексу України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення/відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину. При цьому хибним і підхід, за якого відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом. Адже такий "зустрічний" позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, який за змістом частини другої статті 180 Господарського процесуального України приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Натомість у цьому разі "зустрічним" буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення первісного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, без відповіді залишається питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов'язаний з її розглядом. Це повертатиме суди до необхідності розгляду вказаного позову як зустрічного, яким він не є.
Розгляд вимоги відповідача в наступному окремому позові також невиправдано поставить його у становище, коли він вже зобов'язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов'язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов'язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.
Окрім того, цей підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.
Саме такий підхід, сформований Великою Палатою Верховного Суду, виходить з буквального тлумачення змісту статті 216 Цивільного кодексу України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
5.19. Оскільки матеріалами справи встановлено ціну Договору купівлі-продажу земельної ділянки (розділ 2.1 вказаного Договору, а.с. 80 том 1), а суди попередніх інстанцій встановили обставини виконання сторонами Договору купівлі-продажу (у тому числі і здійснення оплати) та не виявили обставин, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, а сторони про них не стверджували, Суд доходить висновку про те, що, задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання Відповідача повернути Позивачу земельні ділянки, необхідно стягнути з Дніпровської міської ради (продавця за Договором купівлі-продажу земельної ділянки) на користь ТОВ "Аста" (покупця за вказаним Договором) сплачені на його виконання кошти у сумі 5 307 663 грн, визначеній пунктом 2.1 Договору, тобто застосувати двосторонню реституцію як необхідний наслідок застосування наслідків його недійсності.
Оскільки інших розрахунків розміру необхідної до стягнення суми учасниками справи не наведено та з матеріалів справи не вбачається, Суд стягує з Дніпровської міської ради на користь ТОВ "Аста" саме зазначений у пункті 2.1. розмір сплаченої останнім вартості земельної ділянки.
Водночас у разі необхідності стягнення можливих нарахувань на зазначену суму сторони не позбавлені можливості вирішити це питання в окремому позовному провадженні.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
6.2. Так відповідно до частин першої-п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.3. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.4. Суд касаційної інстанції може зробити правові висновки, у тому числі оціночні, на підставі вже встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та, за відсутності необхідності встановлення додаткових обставин, які можуть істотно вплинути на правильність вирішення спору, з метою дотримання принципів стабільності, остаточності судових рішень і розумних строків судового провадження, використати свої повноваження, передбачені пунктом 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодекс України, і прийняти своє рішення або змінити рішення.
6.5. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодекс України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
6.6. Згідно зі статтею 311 Господарського процесуального кодекс України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
6.7. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга Прокурора підлягає задоволенню, а оскаржувані ним судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Правила розподілу судових витрат визначені в статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Так відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
7.2. За приписами частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
7.3. За таких обставин Верховний Суд покладає понесені Прокурором судові витрати у справі у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг на Відповідача - ТОВ "Аста".
Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.09.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2024 у справі № 904/2612/24 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким:
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Аста" повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку площею 0,3046 га, кадастровий номер 1210100000:01:185:0144, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована на проспекті Слобожанському, 31-Д у м. Дніпрі;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Аста" повернути Дніпровській міській раді земельну ділянку площею 0,6179 га, кадастровий номер 1210100000:01:185:0143, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка розташована на проспекті Слобожанському, 31-Д у м. Дніпрі.
4. Стягнути з Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аста" кошти у сумі 5 307 663 грн (п'ять мільйонів триста сім тисяч шістсот шістдесят три грн), отримані за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16.06.2020, укладеного між Дніпровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аста".
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аста" на користь Прокуратури Дніпропетровської області 4844,80 грн за подання позовної заяви, 7267,20 грн за подання апеляційної скарги та 9689,60 грн за подання касаційної скарги.
6. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко