02 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 908/1926/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Прокопенко О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ-Центр»
на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.08.2024 (суддя Горохов І. С.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2025 (колегія суддів Мороз В. Ф., Парусніков Ю. Б., Чередко А. Є.) у справі
за позовом заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ-Центр»
про стягнення 2 008 836,45 грн,
(у судове засідання з'явилися: прокурор Ковальчук О. І., представники: позивача - Прокоп'єва Т. О., відповідача Русінова Т. Ю.),
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У липні 2024 року заступник керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Запорізької міської ради (далі - позивач та/або Міськрада) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ «Світ-Центр» та/або відповідач) про стягнення 2 008 836,45 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без належних правових підстав користувався земельної ділянкою з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 площею 0,5017 га у місті Запоріжжі по вул. Суворова, 4, на якій розташовані його об'єкти нерухомого майна, та безпідставно зберіг кошти орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, зменшених на суму сплаченого ним земельного податку, у період з 03.04.2017 до 31.01.2024.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.07.2024 у власності ТОВ «Світ-Центр» з 07.06.2013 перебувають об'єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Суворова, 4, а саме: адміністративний корпус інв. № 10-0110 під літ. «Д-2» загальною площею 296,3 кв. м; майстерні-гаражі інв. № 10-0110 під літ. «Г»; будівля під літ. «В-2» інв. № 10-0110 загальною площею 2 701,6 кв. м.
Відповідно до договорів купівлі-продажу від 07.06.2013 № 1647, від 07.06.2013 № 1649 та від 07.06.2013 в№ 1651 вищевказане нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2310100000:05:008:0073.
07.10.2015 рішенням Міськради № 58/170, зокрема:
- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по вул. Суворова, 4;
- припинено право користування Публічному акціонерному товариству «Запорізький домобудівний комбінат» земельною ділянкою (кадастровий номер 2310100000:05:008:0073) площею 0,8810 га по вул. Суворова, 4;
- установлено та затверджено межі та розмір земельних ділянок загальною площею 0,8810 га по вул. Суворова, 4, які утворились у результаті поділу таким чином: земельної ділянки площею 0,5017 га (кадастровий номер 2310100000:05:008:0245); земельної ділянки площею 0,2621 га (кадастровий номер 2310100000:05:008:0243); земельної ділянки площею 0,1172 га (кадастровий номер 2310100000:05:008:0244);
- ухвалено передати ТОВ «Світ-Центр» в оренду строком на 19 років земельну ділянку (кадастровий номер 2310100000:05:008:0245) площею 0,5017 га для розташування складу.
Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.07.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 площею 0,5017 га з 31.01.2020 перебуває у власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі позивача.
Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 зареєстрована у Державному земельному кадастрі 14.09.2015.
Зі змісту листа Виконавчого комітету Міськради від 17.05.2024 № 08236/033-20/03 вбачається, що договір оренди землі земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 в інформаційній базі (договорів оренди землі, укладених позивачем) не значиться.
З листа Головного управління Державної податкової служби України у Запорізькій області від 21.03.2024 № 3612/5/08-01-04-07 випливає, що ТОВ «Світ-Центр» у період з 12.03.2017 не звітувало та не сплачувало земельний податок або орендну плату з юридичних осіб за використання земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:008:0073. ТОВ «Світ-Центр» у період з 21.09.2015 до 30.06.2020 не нараховувало та не сплачувало земельний податок з юридичних осіб за земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245, а з липня 2020 року по січень 2024 нараховує та сплачує земельний податок за використання вказаної земельної ділянки.
Відповідно витягу Міськрайонного управління у Запорізькій області та м. Запоріжжя Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.02.2020 № 1031/207-20 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2310100000:05:008:0245 становить 9 963 460,98 грн.
Міськрада на підставі зазначеної інформації, документів та рішень Міськради від 30.06.2015 № 7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», від 28.11.2018 № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ «Світ-Центр» земельною ділянкою площею 5 017 кв. м, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Суворова, 4, без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування), за період з 03.04.2017 до 31.01.2024.
За вказаним розрахунком загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування), зменшених на суму сплаченого відповідачем земельного податку, за період з 03.04.2017 до 31.01.2024 становить 2 008 836,45 грн, з яких: за період з 03.04.2017 по 31.12.2017 - 222 517,32 грн; за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 298 903,83 грн; за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 298 903,83 грн; за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 252 538,42 грн (за 11 місяців); за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - 267 173,57 грн; за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 294 614,93 грн; за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 - 344 461,62 грн; за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 - 29 722,93 грн.
Ураховуючи, що відповідач користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Прокурор вказував, що він повинен відшкодувати позивачеві доходи, які одержав у виді несплаченої орендної плати за період з 03.04.2017 до 31.01.2024 у розмірі 2 008 836,45 грн.
3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.08.2024 у справі № 908/1926/24 (суддя Горохов І. С.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2025 (Мороз В. Ф. - головуючий, судді: Парусніков Ю. Б., Чередко А. Є.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з ТОВ «Світ-Центр» на користь позивача дохід, отриманий від безпідставно набутого майна за користування земельною ділянкою (кадастровий номер 2310100000:05:008:0245) у період з 03.04.2017 до 31.01.2024 в розмірі 2 008 836,45 грн; стягнуто з ТОВ «Світ-Центр» на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя 24 106,04 грн та 1 211,20 грн, витрачені у 2024 році на сплату судового збору.
3.2. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки відповідач не набув прав власності або користування земельною ділянкою, на якій знаходиться його майно та яким він користується, то він здійснив використання земельної ділянки без достатніх правових підстав та, що наявні підстави для стягнення з нього безпідставно збережених коштів у виді несплаченої орендної плати, зменшених на суму сплаченого ним земельного податку, за період з 03.04.2017 до 31.01.2024 у розмірі 2 008 836,45 грн. Суд також врахував те, що станом на 25.05.2022 територія м. Запоріжжя не перебувала в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) та, що у відповідача у 2022 році існував обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою на підставі вимог чинного законодавства. Також встановлено, що Прокурор подав позов до господарського суду з дотриманням позовної давності.
4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.08.2024 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі № 908/1926/24, ТОВ «Світ-Центр» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову, а справу передати на розгляд до Господарського суду Запорізької області.
4.2. Скаржник наголошує, що наявні підстави касаційного оскарження рішення та постанови, що визначені пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.3. Так, на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на відсутності однозначних та зрозумілих висновків суду касаційної інстанції щодо порядку застосування пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в контексті кондикційних правовідносин, наявність яких є підставою для стягнення безпідставно збережених коштів у виді орендної плати.
Тобто, наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України до фактичних користувачів земельних ділянок, які фактично несуть обов'язок сплачувати орендну плату (земельний податок) на підставі статті 1212 ЦК України, але не мають укладених договорів оренди (фактично перебувають у кондикційних відносинах) - а саме, правомірності використання фактичним користувачем земельної ділянки комунальної форми власності можливості звільнення від сплати коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди землі, передбаченої положеннями пп. 69.14 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (у редакції Закону України від 11.04.2023 № 3050-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно»).
Відсутність єдиної правової позиції щодо застосування пільги у вигляді звільнення від плати за землю для фактичних користувачів земельних ділянок, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих РФ територіях України, створює непередбачуваність правозастосування, фінансове навантаження та ризик подвійного тлумачення норм податкового та земельного законодавства.
4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з покликаннями на положення пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник вказує, що судами обох інстанцій правильність розрахунків безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за період з 03.04.2017 по 31.01.2024 не досліджувалась.
Оскільки в матеріалах справи відсутні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та/або інші докази які є належними та допустимими на підтвердження нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за період з 03.04.2017 по 21.02.2020, суд мав би відмовити за необґрунтованістю у позові в цій частині, однак вказані обставини залишились поза увагою судів обох інстанцій.
4.5. Прокурор у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.3. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
Здійснюючи аналіз статті 1212 ЦК України, а також статей 120, 125 ЗК України, пп. 69.14 п 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновували таке:
- виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності. Тобто власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна. Отже, положення гл. 15, ст. ст. 120, 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постанови Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19). Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.09.2018 у справі № 925/230/17, від 29.07.2025 у справі № 910/6662/24);
- із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20);
- аналіз пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ «Перехідні положення» ПК України в редакції чинній з 06.05.2023 свідчить про те, що тимчасово, на період з 01.03.2022 по 31.12.2022, не нараховується та не сплачується плата за землю (орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що розташовані, окрім іншого, на територіях активних бойових дій та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб-підприємців або юридичних осіб (схожий за змістом висновок щодо попередньої редакції пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ «Перехідні положення» ПК України викладений у постанові Касаційного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі № 620/5747/23 (див. постанову Верховного Суду у від 25.02.2025 у справі № 908/929/24);
- у справі № 908/929/24 Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на положення пп. 69.14 п. 69 підроз. 10 роз. ХХ «Перехідні положення» ПК України та той факт, що вся територія Запорізького району віднесена до території активних бойових дій з 12.03.2022 по 31.12.2022, Товариство мало право у спірний період не сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками, які розташовані в місті Запоріжжя. Водночас у постанові Верховного Суду від 27.04.2021 № 922/2378/20 за позовом Харківської міської ради про стягнення з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати зазначено таке: З урахуванням системного аналізу змісту п. 10.1.1 ст. 10, пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, ст. ст. 40, 41, п. 265.1.3 ст. 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах необхідно застосовувати таким чином: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України». Отже, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Законом України від 11.04.2023 № 3050-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» чітко передбачено, що не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Отже, зазначені положення Закону підлягають застосуванню у разі наявності правових підстав для володіння чи користування земельними ділянками, що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25.02.2025 у справі № 908/929/24 (див. постанову Верховного Суду від 01.07.2025 у справі № 908/1301/24).
На наявність та сформованість таких висновків вже звертав увагу Верховний Суд у постанові від 08.07.2025 у справі № 908/1196/24 у подібних правовідносинах.
Як слідує із оскарженої постанови, оцінюючи доводи апеляційної скарги скаржника, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не є суб'єктом, який має право на застосування пільг щодо звільнення його від нарахування та сплати орендної плати за землю у період з 12.03.2022 по 31.12.2022, передбачених пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, адже користувався земельною ділянкою за відсутності правових підстав для володіння чи користування нею. У цьому контексті суд посилався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20 та від 08.07.2025 у cправі № 908/1196/24.
Тобто, апеляційний господарський суд як фактично послався на висновки щодо застосування норм права, які є підставою касаційного оскарження, так і змістовно застосував їх під час розгляду справи та його висновки повністю узгоджуються із правовими позиціями викладеними у наведених вище постановах.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час є висновок Верховного Суду щодо застосування пп. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України та статті 1212 ЦК України.
З матеріалів цієї справи вбачається, що суд апеляційної інстанції, погодившись з позицією суду першої інстанції про задоволення позову, фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до наведених правових висновків з прямим посиланням на постанови Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20 та від 08.07.2025 у справі № 908/1196/24, що з урахуванням положень пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України свідчить про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою в частині зазначеної підстави касаційного оскарження.
5.4. Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України
Так, за змістом частин першої та третьої статті 165 ГПК України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.
Частиною четвертою статті 165 ГПК України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Як убачається з поданих Відповідачем у справі процесуальних документів, у тому числі відзиву на позовну заяву, відповідач під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій в обґрунтування своїх заперечень проти заявленого позову не зазначав про відсутність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та/або інші докази які є належними та допустимими доказами на підтвердження нормативно-грошової оцінки земельної ділянки за період з 03.04.2017 по 21.02.2020. . Наведені доводи не були предметом дослідження судів попередніх інстанцій і мотиви щодо спростування чи погодження із доводами відповідача у контексті визначення, яка нормативно-грошова оцінка земельної ділянки підлягає застосуванню у цих правовідносинах, судами не викладалися. З матеріалів справи слідує, що відповідач акцентував увагу на інших обставинах і суди відповідним доводам надали оцінку.
Отже, суди попередніх інстанцій розглянули позов у межах заявлених позовних вимог і з наведених позивачем підстав, а також з урахуванням наданих відповідачем заперечень, які оцінили з відповідним обґрунтуванням. Відповідач, зі свого боку, не скористався процесуальним правом заперечити проти заявлених позивачем вимог у передбаченому ГПК України порядку і не обрав підставою такої незгоди
За таких обставин, доводи скаржника, якими він обґрунтував підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не беруться до уваги у силу положень частини четвертої статті 165 цього ж Кодексу, адже суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень лише в межах тих правових питань, які були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій.
5.5. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування судових рішень справі № 908/1926/24.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд
6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ-Центр», відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
В іншій частині - касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ-Центр» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 29.08.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі № 908/1926/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ