вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"09" грудня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/767/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Торчинюка В.Г., при секретарі судового засідання Гупалюк О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради
до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеінвестбуд"
до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісан"
про стягнення в сумі 3 376 999 грн. 00 коп.
В засіданні приймали участь:
Від позивача: Сидорчук Катерина Василівна (в залі суду);
Від відповідача - 1: не з'явився;
Від відповідача - 2: не з'явився;
Від прокуратури: Мельничук Лілія Олександрівна (в залі суду).
18 серпня 2025 року заступник керівника Рівненської окружної прокуратури (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеінвестбуд" (далі - відповідач - 1) до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісан" (далі - відповідач - 2) про стягнення в сумі 3 376 999 грн. 00 коп.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 20 жовтня 2020 року Управлінням ДАБК Рівненської міської ради зареєстровано декларація про початок будівельних робіт РВ 012201020170 на об'єкті: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків секційного типу (з добудовою незавершеного будівництва) з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. Соборній, 289 (І черга)".
13 серпня 2024 року Управлінням ДАБК Рівненської міської ради видано сертифікат РВ 12240806299 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків секційного типу (з добудовою незавершеного будівництва) з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. Соборній, 289 (І черга)". Замовником будівництва зазначеного об'єкту є Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнеінвестбуд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Дісан".
У сертифікаті зазначено, що будівельні роботи виконувались у період з 20 жовтня 2020 року по 24 липня 2024 року.
Загальна площа квартир об'єкта будівництва становить 7744,7 кв.м.
У розділі "Пайова участь" вказано про звільнення від сплати пайової участі на підставі пункту 13 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" 132-IX від 20 вересня 2019 року.
З огляду на вищевикладене, оскільки порядок сплати коштів пайової участі у 2020 році регулювався пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону № 132-IX, а будівництво об'єкта розпочато до 2020 року, у відповідача виник обов'язок упродовж 10 днів з 01 січня 2020 року звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Враховуючи наведене, розмір пайової участі щодо вказаного об'єкта будівництва складає 3 376 999 грн. 00 коп. (7744,7 кв.м * 21 802 грн. * 2%).
Відповідач - 1 позовні вимоги заперечив, однак будь-яких письмових заперечень до суду не подав.
Відповідач - 2 у свою чергу заперечує позовні вимоги та подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує позовні вимоги та зазначає, що не заперечує свого обов'язку стосовно сплати пайової участі згідно зі згаданими нормами закону, однак відповідач заперечує розмір пайової участі, що визначений прокурором у поданому позові. Виходячи з наведених у відзиві норм та фактичних обставин, відповідач вважає, що розмір пайової участі для будівництва житла повинен становити 1,5 відсотка від вартості (відсоток затверджений органом місцевого самоврядування).
Процесуальні дії у справі.
18 серпня 2025 року заступник керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеінвестбуд" до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісан" про стягнення в сумі 3 376 999 грн. 00 коп.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 918/767/25 за позовом заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеінвестбуд" до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісан" про стягнення в сумі 3 376 999 грн. 00 коп., визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16 вересня 2025 року.
15 вересня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача - 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16 вересня 2025 року відкладено підготовче засідання на 30 вересня 2025 року.
29 вересня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача - 2 в порядку ст. 165 ГПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечує у повному обсязі та просить суд в задоволенні позову відмовити.
30 вересня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача - 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30 вересня 2025 року відкладено підготовче засідання на 21 жовтня 2025 року.
20 жовтня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача - 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21 жовтня 2025 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 25 листопада 2025 року.
25 листопада 2025 року через відділ канцелярії від позивача та відповідачів надійшла спільна заява про затвердження мирової угоди у справі № 918/767/25, відповідний текст мирової долучений в додатках до вказаної заяви.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25 листопада 2025 року закрито підготовче провадження по розгляду позовної заяви у справі № 918/767/25 за позовом заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеінвестбуд" до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісан" про стягнення в сумі 3 376 999 грн. 00 коп. та призначено розгляд справи № 918/767/25 до судового розгляду по суті на 09 грудня 2025 року.
09 грудня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача - 2 надійшла заява, в якій останній просить суд провести розгляд судового засідання призначеного на 09 грудня 2025 року без участі його представника.
09 грудня 2025 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від відповідача - 1 надійшла заява, в якій останній просить суд провести розгляд судового засідання призначеного на 09 грудня 2025 року без участі його представника.
В судовому засіданні 09 грудня 2025 року представник прокуратури та позивач підтримали задоволення поданої спільної заяви про затвердження мирової угоди на суму 1 752 968 грн. 33 коп. Щодо решти позовних вимог на суму 1 624 030 грн. 67 коп. судом продовжено розгляд, вказані вимоги прокуратурою підтримано. Відповідачі у свою чергу не забезпечили явку уповноважених представників в судове засідання, крім того, відповідно до поданих заяв, останні підтримали задоволення спільної заяви про затвердження мирової угоди.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Відповідно до інформації з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відомості і документи якої є офіційними, встановлено, що 20 жовтня 2020 року Управлінням ДАБК Рівненської міської ради зареєстровано видано дозвіл на виконання будівельних робіт РВ012201020170 на об'єкті: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків секційного типу (з добудовою незавершеного будівництва) з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. Соборній, 289 (І черга)".
В подальшому, 13 серпня 2024 року Управлінням ДАБК Рівненської міської ради видано сертифікат РВ122240806299 про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків секційного типу (з добудовою незавершеного будівництва) з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. Соборній, 289 в м. Рівне (І черга)".
Замовником будівництва зазначено об'єкту є Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнеінвестбуд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Дісан". У сертифікаті зазначено, що будівельні роботи виконувались у період з 20 жовтня 2020 року по 24 листопада 2024 року.
У розділі "Пайова участь" вказано про звільнення від сплати пайової участі на підставі пункту 13 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" 132-IX від 20 вересня 2019 року.
Як стверджує прокуратура порядок сплати коштів пайової участі у 2020 році регулювався пунктом 2 Прикінцевих те перехідних положень Закону № 132-ІХ, а будівництво об'єкту розпочато у травні 2020 року, у відповідачів виник обов'язок упродовж 10 днів з 01 січня 2020 року звернутись до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отриманого розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її для прийняття відповідного об'єкта в експлуатацію.
Однак, усупереч зазначеним вимогам законодавства, відповідач у зазначений період і в подальшому до введення об'єкту в експлуатацію із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва до Рівненської міської ради не звертався.
Згідно даних Сертифікату від 13 серпня 2024 року РВ122240806299, у розділі "Техніко- економічні показники" зазначено, що загальна площа квартир об'єкта будівництва становить 7744,7 квадратних метрів.
Відповідно до показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 31 липня 2024 року № 764 (чинних на момент введення об'єкту в експлуатацію), вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Рівненської області становила 21 802 гривень.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 132-IX, на переконання прокуратури розмір пайової участі щодо вказаного об'єкту будівництва складає 3 376 999 грн. 00 коп. (7744,7 кв.м * 21 802 гри *2%).
Зважаючи на вказані обставини, прокуратура зазначає, що станом на момент виникнення обов'язку зі сплати коштів пайової участі обидва відповідача мали функції замовника будівництва спірного об'єкта, зазначені кошти у розмірі 3 376 999 грн. 00 коп. підлягають солідарному стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеінвестбуд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісан".
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до встановлених судом обставини справи вбачається, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими та стосуються стягнення коштів, збережених без достатньої правової підстави.
Спірний характер правовідносин базується на тому, що прокурор вважає, що у відповідачів існує зобов'язання зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста.
Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Як встановив суд, 20 жовтня 2020 року Управлінням ДАБК Рівненської міської ради зареєстровано видано дозвіл на виконання будівельних робіт РВ012201020170 на об'єкті: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків секційного типу (з добудовою незавершеного будівництва) з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. Соборній, 289 (І черга)". Отже вказане будівництво розпочалося у 2020 році.
Згідно з положеннями статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом на момент початку будівельних робіт), замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Суд констатує, що на об'єкт будівництва, що входить до предмету даного спору, не поширюють дію положення частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Таким чином, на час початку будівельних робіт у відповідача виник обов'язок - взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури територіальної громади шляхом перерахування відповідних коштів до місцевого бюджету.
Згідно з приписами частин 5 - 6 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом на момент початку будівельних робіт) величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:
1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд;
2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Згідно з нормами частин 8 - 11 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції станом на момент початку будівельних робіт), розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.
Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Відповідно до пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX статтю 40 виключено із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Пункт 13 розділу І Закону № 132-IX набрав чинності з 1 січня 2020 року.
Також, згідно з положеннями Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (абзац перший пункту 2 розділу ІІ).
Окрім цього пунктом 2 розділу ІІ Закону № 132-IX установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:
об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;
об'єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Вказані норми на підставі положень пункту 1 розділу ІІ Закону № 132-IX набрали чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме: 17 жовтня 2019 року.
Суд констатує, що на об'єкт будівництва, що входить до предмету даного спору, не поширюють дію положення які містять виключення щодо об'єктів за які пайова участь не сплачується.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Таким чином, на час початку будівельних робіт у відповідачів виник обов'язок - взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури територіальної громади шляхом перерахування відповідних коштів до місцевого бюджету.
Разом з тим, у розділі "Пайова участь" акту готовності об'єкта до експлуатації вказано про звільнення від сплати пайової участі на підставі пункту 13 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-IX від 20 вересня 2019 року.
У своїй постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 643/21744/19 вказує, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а тому і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 0 січня 2020 року такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01 січня 2020 року встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01 січня 2020 року договором про пайову участь, який згідно з абзацом першого вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Так, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Зі змісту наведених норм видно, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01 січня 2020 року не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає зокрема для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01 січня 2020 року вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені. Такий обов'язок замовника має бути виконаний до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Водночас суд ураховує, що відповідно до рішення Рівненської міської ради від 27 грудня 2012 року № 2703 "Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного" затверджено такий розмір пайової участі замовника в розвитку інфраструктури міста Рівного (у відсотках від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта): для будівництва житла 1,5 %, для об'єктів реконструкції - 0%, для об'єктів реставрації 2 %, для будівництва комерційних та промислових об'єктів 3%, для будівництва автозаправних станцій, аптек, кафе, ресторанів - 10%. Вказане рішення міської ради було чинним на час набрання чинності Законом №132-IX (17.10.2019).
Наведеним рішенням міської ради встановлено менший розмір пайової участі ніж розмір встановлений абзацом третім підпункту 1) пункту 2 розділу ІІ Закону №132-IX.
З врахуванням наведеного та відповідно до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-IX, розмір пайової участі, який підлягав до сплати забудовником до місцевого бюджету територіальної громади становить 1,5 % від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Відповідно до зведеного кошторисного розрахунку вартості об'єкта будівництва, розмір пайової участі, який підлягав до сплати забудовником до місцевого бюджету територіальної громади становить 1 499 736 грн. 57 коп. (1,5 %).
Також, слід зазначити, що відповідно до п. 1.1 порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури міста Рівного, його розроблено відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", з метою врегулювання суспільних відносин, пов'язаних з порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури міста Рівного у зв'язку з будівництвом об'єктів на території міста. Проте, на момент виникнення спірних правовідносин статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено (з 01 січня 2020 року).
У наведеній постанові у справі № 916/2709/22 Верховний Суд зазначив, що звертаючись з касаційною скаргою, відповідач помилково стверджує, що визначення розміру пайової участі можливе лише на підставі загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта. Такі доводи не відповідають змісту абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону №132-ІХ, який обумовлює розмір пайової участі у відсотковому співвідношенні до загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта лише для нежитлових будівель та споруд. Тоді як для житлових будинків розмір пайової участі (якщо менший розмір не встановлений органом місцевого самоврядування) визначається з огляду на вартість будівництва об'єкта, що розраховується саме відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудженого житла за регіонами України, затверджених відповідним центральним органом виконавчої влади (п.91 постанови ВС від 7 вересня 2023 року cправа №916/2709/22 ).
Отже, у випадку коли менший розмір встановлений органом місцевого самоврядування, то застосовується саме такий розмір, який визначений органом місцевого самоврядування. Якщо менший розмір не встановлений органом місцевого самоврядування, то в такому разі розмір пайової участі для житлових будинків визначається з огляду на вартість будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудженого житла за регіонами України.
При цьому зі змісту пункту 1 частини 2 перехідних та прикінцевих положень Закону № 132-IX вбачається, що менший розмір мав бути встановлений рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом. Закон № 132-IX набрав чинності 17 жовтня 2019 року, а на той час було чинним рішення Рівненської міської ради від 27 грудня 2012 року № 2703 "Про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Рівного".
Отже, визначальним для правильного розрахунку розміру пайової участі є встановлення наявності чинного на час набрання чинності Законом № 132-IX рішення органу місцевого самоврядування яким установлено менший розмір пайової участі, ніж розмір визначений нормами абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-ІХ.
Відповідно до п. 5 рішення Рівненської міської ради грудня 2012 року № 2703, чинним на час набрання чинності законом № 132-IX, розмір пайової участі для будівництва житла становив 1,5 відсотка від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, що в даному випадку становить 1 499 736 грн. 57 коп.
Такий же розмір визначено пунктом 1.4. порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури міста Рівного затвердженого вказаним рішенням міської ради.
Разом з тим, цим же рішенням у додатку 2 затверджено порядок розрахунку пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури міста Рівного в разі будівництва об'єктів, загальна кошторисна вартість яких згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами не визначена (далі - порядок № 2).
Пунктами 2., 3. порядку № 2, визначено, що норматив для одиниці створеної потужності, затверджений рішенням Рівненської міської ради, періодично встановлюється на підставі даних Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України для Рівненської області, що множиться на загальну площу об'єкта будівництва.
Для замовників будівництва, в яких кошторисна вартість не визначена згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами, розрахунок розміру пайового внеску здійснюється із застосуванням нормативу для одиниці створеної потужності, затвердженої рішенням Рівненської міської ради.
Тобто рішенням міської ради, чинним на момент набуття чинності Законом № 132-ІХ, визначено, у яких випадках для розрахунку пайової участі має застосовуватись кошторисна вартість будівництва.
Ураховуючи, що кошторисна вартість будівництва житлового будинку збудованого відповідачем визначена, то має бути застосований розмір передбачений вказаним рішенням, чинним на момент набуття чинності Законом № 132-IX, - 1,5 відсотка від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Суд встановив, що такий розмір є меншим ніж розмір розрахований відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудженого житла за регіонами України, а тому, на підставі норм абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" закону № 132-ІХ, у цьому спорі має застосовуватись саме цей розмір.
Вказані вище висновки суду, відповідають висновкам викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 вересня 2025 року у справі № 918/1207/24.
У своїй постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 643/21744/19 вказує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або ос пореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочинну недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.
У зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
За таких обставин у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Щодо представництва прокуратурою інтересів держави суд відзначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Такі випадки передбачено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", за приписами якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У пунктах 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, тощо.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Окремо необхідно зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з нормами частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України, ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Тобто, органи місцевого самоврядування мають широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
Таким чином, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.
Суд робить висновок про те, що рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів бюджету, а також контролю за їх сплатою, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21.
04 липня 2025 року Рівненська окружна прокуратура звернулась до міської ради з листом, в якому просила надати інформацію стосовно заходів реагування щодо стягнення з відповідача несплаченої суми, що є предметом даного спору.
У відповідь на вказаний лист міська рада повідомила про те, що претензійно - позовна робота не проводилась.
Рівненська окружна прокуратура, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", скерувала на адресу Рівненської міської ради відповідний лист яким повідомила про наявність підстав для захисту інтересів територіальної громади, та звернення до суду з позовом в інтересах Рівненської міської ради.
Отже, підсумовуючи зазначене, прокурор обґрунтував правомірність звернення до суду із цим позовом.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатом розгляду спору суд встановив наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Зокрема суд встановив, що станом на початок будівництва, закон передбачав участь замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Відповідач не уклав договір щодо пайової участі.
Однак, невчинення дій з укладення договору щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не скасовує обов'язок забудовника у сплаті відповідного внеску, який існував від початку будівельних робіт. На час завершення будівельних робіт відповідач не виконав свого обов'язку щодо сплати пайової участі.
Суд встановив наявність підстав для відмови у позові з розрахунку розміру пайової участі у відсотковому відношенні від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, яке затверджене рішенням органу місцевого самоврядування. За розрахунком суду розмір пайової участі не сплачений відповідачем становить 1 499 736 грн. 57 коп. про що між Рівненською міською радою, Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеінвестбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дісан" укладено мирову угоду, яку зокрема затверджено судом. Щодо решти позовних вимог у розмірі 1 624 030 грн. 67 коп., суд зазначає, що останні нараховано неправомірно, а тому, вказані вимоги до задоволення не підлягають.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суд зазначає, що питання щодо розподілу судових витрат у справі врегульовано у затвердженій мировій угоді, де сторони вирішили здійснити розподіл судових витрат по даній справі наступним чином: 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в розмірі 20 261 грн. 99 коп., відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та частиною 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", підлягають поверненню Рівненській обласні прокуратурі з Державного бюджету; 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в розмірі 20 261 грн. 99 коп. , покладається солідарно на Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнеінвестбуд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Дісан", які останні зобов'язується на протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дати затвердження Господарським судом Рівненської області даної Мирової угоди перерахувати на користь Рівненської обласної прокуратури (за реквізитами IBAN: UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач Державна казначейська служба України, м. Київ. код класифікації видатків бюджету 2800).
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -
1. В задоволенні позову заступника керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до відповідача - 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеінвестбуд" до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Дісан" про стягнення в сумі 1 624 030 грн. 67 коп. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повний текст рішення складено та підписано 11 грудня 2025 року.
Суддя Вадим Торчинюк