65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"11" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/597/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (код ЄДРПОУ 00131771, 73000, м. Херсон, Бериславське шосе, буд. 1)
до відповідача: Акціонерного товариства "Херсонобленерго" (код ЄДРПОУ 05396638, 73000, м. Херсон, вул. Пестеля, буд. 5)
про стягнення 2044172,25 грн.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Єрашов Ілля
від відповідача: Тетяна Кізім
Позивач Акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Акціонерного товариства "Херсонобленерго" про стягнення 3051031,41 грн. боргу.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору про спільне використання технологічних електромереж від 20.06.2013 № 2834/С.
Ухвалою суду від 24.02.2025 позовну заяву Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 18.03.2025 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" про роз'єднання позовних вимог; роз'єднано позовні вимоги Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" до відповідача Акціонерного товариства "Херсонобленерго" про стягнення 3051031,41 грн.; позовні вимоги Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" до Акціонерного товариства "Херсонобленерго" про стягнення основного боргу у розмірі 859774,50 грн. за березень, квітень, травень, червень та липень 2022 року, інфляційних витрат у розмірі 258633,54 грн., 3% річних у розмірі 67528,79 грн. та пені у розмірі 858235,42 грн. постановлено розглядати у справі №916/597/25; позовні вимоги Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" до Акціонерного товариства "Херсонобленерго" про стягнення основного боргу у розмірі 458546,40 грн. за період лютий, з 11.11.2022 по 30.11.2022 та грудень 2022 року, інфляційних витрат у розмірі 122160,94 грн., 3% річних у розмірі 32544,25 грн. та пені у розмірі 393607, 57 грн. виділено у самостійне провадження.
Ухвалою суду від 20.03.2025 зупинено провадження у справі №916/597/25 до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23.
Ухвалою суду від 24.10.2025 провадження по справі №916/597/25 поновлено; призначено підготовче засідання по справі на 27.11.2025.
У судовому засіданні 27.11.2025 господарський суд оголосив перерву до 11.12.2025.
У судове засідання 11.12.2025 з'явились представники сторін.
В судовому засіданні судом зазначено про наявність підстав для зупинення провадження у справі.
Учасники справи проти зупинення провадження у справі не заперечили.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23, з огляду на наступне.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
Крім того, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" від 23.10.1985), при цьому очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики виступають причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини").
Пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Згідно статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
В силу частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абз.3 п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 11.10.2005 №8-рп/2005 та абз.1 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 31.03.2015 №1-рп/2015).
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення КСУ від 05.06.2019 №3-р(І)/2019).
Принцип правової визначеності вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (п.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumrrescu v. Romania), заява №28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (п. 123 рішення ЄСПЛ у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява №76943/11).
Як встановлено судом, 05.11.2025 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №280/5808/23.
Підставою передачі вказаної справи є необхідність відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 (до закінчення перегляду якої вже зупинялося провадження у цій справі) та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, щодо можливості поширення положень статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень.
Так, в ухвалі від 05.11.2025 колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила про те, що: 1) рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"; 2) загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень; 3) правовідносини у справі №280/5808/23 є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду в справах №910/9680/23 і №908/1162/23, оскільки у них вирішувалося питання можливості застосування обмежень, передбачених статтями 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень. Спільним для цих справ є також правова природа спору, що пов'язана з визначенням умов, за яких факт окупації може бути підставою для застосування економічних обмежень, установлених зазначеними статтями Закону, а відтак - і з необхідністю наявності офіційного рішення Кабінету Міністрів України як передумови для поширення дії обмежень на відповідну територію; 4) законодавство (як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час постановлення ухвали) в умовах воєнного стану передбачає обов'язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення норм статей 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (схожий висновок викладено постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, від 16.08.2024 у справі №925/80/23, від 17.01.2025 у справі №916/4954/23).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/8358/19 наголосив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так, предметом позову у справі №916/597/25 є грошові кошти у розмірі 2044172,25 грн., які позивач просить стягнути на його користь внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе за умовами договору про спільне використання технологічних електричних мереж від 20.03.2013 №2834/С зобов'язань за період лютий 2022 року-липень 2022 року. У період з березня 2022 року по липень 2022 року послуги надавались на тимчасово окупованій території.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний або ж має право зупинити провадження у справі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.07.2021 у справі №917/14/20.
Судом встановлено, що правовідносини у справах №916/597/25 та №280/5808/23 є подібними, оскільки стосуються питання можливості застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень, що в свою чергу зумовлює необхідність врахування висновку, який буде сформульований під час розгляду справи №280/5808/23 Великою Палатою Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи на предмет та підстави позову, а також з урахуванням того, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №280/5808/23 сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якого є юридична визначеність, та принципу пропорційності, суд дійшов висновку про зупинення провадження у справі №916/597/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Також судом враховано, що питання про зупинення провадження у справі до перегляду справи №280/5808/23 за відсутності ухвали Великої Палати Верховного Суду про прийняття справи до свого провадження було вирішено Верховним Судом в ухвалах від 10.11.2025 у справі №908/2241/23, від 11.11.2025 у справі №910/3831/22, від 13.11.2025 у справі №910/1896/23, від 18.11.2025 у справі №916/1946/23, від 19.11.2025 у справі №916/1218/23 та ін.
Керуючись cт. 13, п.7 ч.1 ст.228, ст.ст. 229, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Зупинити провадження у справі №916/597/25 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.
Суддя М.Б. Сулімовська
Ухвала господарського суду набрала законної сили 11.12.2025 та може бути оскаржена у строки та порядку, визначені ст.ст.254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 11.12.2025.