79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
27.11.2025 Справа № 914/2441/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянувши матеріали справи
за позовом Жовківської міської ради Львівського району Львівської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Хедж Фонд"
про стягнення 251219,35 грн
за участю представників:
від позивача не з'явився
від відповідача не з'явився
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Жовківською міською радою Львівського району Львівської області до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Хедж Фонд" про стягнення 251219,35 грн.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Сторони явку представників в судове засідання не забезпечили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.01.2025 №409701505 земельна ділянка із кадастровим номером 4622710100:01:011:0118 площею 0,3833 га належить на праві комунальної власності Жовківській міській раді Львівського району Львівської області.
Згідно з інформацією із Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5301049222024 від 17.12.2024 земельна ділянка із кадастровим номером 4622710100:01:011:0118 площею 0,3833 га належить до земель житлової та громадської забудови (03.15. для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови) та знаходиться за адресою: Львівська область, Жовківський район, місто Жовква, вулиця Набережна, № 3.
Відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Хедж Фонд" належить на праві власності майно, що складається з: нежитлової будівлі (бокси), під літ. «А-1» (А-один), загальною площею 1783,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, Жовківський район, місто Жовква, вулиця Набережна, №3 (три), що підтверджується свідоцтвом від 09.12.2013.
Отже, вказані нежитлові будівлі (бокси), що належать відповідачу, розташовані на земельній ділянці із кадастровим номером 4622710100:01:011:0118 площею 0,3833 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (КВЦПЗ 03.15), яка відноситься до земель комунальної власності.
Як зазначено у позовній заяві, з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна ТзОВ "Хедж Фонд" використовує земельну ділянку з кадастровим номером 4622710100:01:011:0118 площею 0,3833 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (КВЦПЗ 03.15), яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав (без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав), а Жовківська міська рада як власник земельної ділянки мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.
Посилаючись на правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і №922/5468/14, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, позивач стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Хедж Фонд", як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, що мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням Жовківської міської ради №11 від 09.04.2009 «Про затвердження зміни ставки орендної плати за земельні ділянки, що орендують на території м. Жовква» встановлено ставку орендної плати за землю на території Жовківської міської ради в розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земель окремих земельних ділянок в м. Жовква, але не менше 3-х кратного розміру земельного податку.
Рішенням Жовківської міської ради №27 від 15.12.2022 «Про встановлення розміру ставки орендної плати у договорах оренди земельних ділянок та додаткових договорів (угод) до договорів оренди земельних ділянок, що розташовані на території Жовківської міської ради Львівського району Львівської області» (набрало чинності 01.01.2023), встановлено ставку орендної плати у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки для всіх інших підрозділів коду виду цільового призначення, які не згадані в пункті 1 цього рішення.
В пункті 1 рішення Жовківської міської ради №27 від 15.12.2022 встановлено ставку орендної плати у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки за земельні ділянки сільськогосподарського призначення (земельні ділянки, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей; земельні ділянки, надані для діяльності у сфері надання послуг у сільському господарстві, та інше), за земельні ділянки водного фонду (земельні ділянки, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також земельні ділянки, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів), за земельні ділянки зв'язку (земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку, а також підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності), а також за земельні ділянки будь-якої категорії, що надаються (надані) або використовуються для роздрібної або оптової торгівлі пальним, паливом, дизелем, бензином скрапленим нафтовим газом, оливами, мастилами тощо та за земельні ділянки будь-якої категорії, що надаються (надані) або використовуються для заправлення транспортних засобів пальним та/або електрикою.
Відповідно до листа №0-13-0.91-579/15-25 від 10.03.2025 Відділ №1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Львівській області проінформував Жовківську міську раду, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки із кадастровим номером 4622710100:01:011:0118 в попередні роки становила: 2017-2021 роки - 248957,57 грн; 2022 рік - 273853,33 грн; 2023 рік - 746084,42 грн; 2024 рік - 784134,73 грн.
Згідно витягу №НВ-9920323872025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативно грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 4622710100:01:011:0118 в 2025 році становить 1115616,71 грн.
Позовні вимоги враховують період використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів за період з 02.04.2017 по 24.03.2025 (включно).
Враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою комунальної власності в розмірі 251219,35 грн за період з 02.04.2017 по 24.03.2025.
Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку позов задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
За змістом частини 8 статті 93 Земельного кодексу України і частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Відповідно до частини 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 ЗК України).
За змістом статей 125 та 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю чи споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нерухомого майна, яке належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки.
Таким чином, у зв'язку з володінням відповідачем нерухомим майном презюмується його користування спірною земельною ділянкою.
З вищезазначених положень випливає, що із виникненням права власності на об'єкт нерухомості, власник такого об'єкту не звільняється від обов'язку оформлення прав на земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства та повинен сплачувати орендну плату за користування нею. Однак, відповідач зазначені вимоги не виконав.
Разом з цим, відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).
Згідно із статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов'язань у зв'язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статей 1212-1214 Цивільного кодексу України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.
З огляду на викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хедж Фонд", як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, що мав заплатити за користування земельною ділянкою, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 12.04.2019 у справі № 922/981/18.
Відповідно до підпункту 14.1.136. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Стаття 289 Податкового кодексу України регулює порядок індексації нормативної грошової оцінки земель та вказує наступне:
289.1. Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
289.2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.06.2022 у справі № 160/8668/19 (адміністративне провадження № К/9901/12256/20), коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Тобто, кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнтів індексації (які визначається щорічно). Визначальним є те, що саме закон встановлює, що кумулятивне застосування коефіцієнту індексації починається з дати проведення нормативної грошової оцінки. А враховуючи, що нормативна грошова оцінка проводиться раз на 5-7 років, то щорічно, після її проведення, при визначенні бази оподаткування, будуть враховуватись всі коефіцієнти індексації за попередні роки, починаючи від дати проведення нормативної грошової оцінки. Такий підхід дозволяє актуалізувати величину бази оподаткування земельним податком, визначеної, наприклад, у 2016 році на підставі нормативної грошової оцінки, розмір якої визначено станом на 2013 рік, шляхом врахування інфляційних коефіцієнтів за цей період. Тобто, сенс кумулятивного застосування коефіцієнтів індексації саме у тому й полягає, щоб, застосовуючи їх за минулі роки, починаючи з дати проведення грошової оцінки, щорічно актуалізувати базу оподаткування земельним податком».
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Згідно з частиною 5 статті 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення, зокрема, розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
У відповідності до частини 2 статті 20 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула (постанови Верховного Суду України від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19, від 02.06.2021 у справі №904/2269/19, від 07.09.2020 у справі №922/3671/19).
При цьому витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так і за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20, постанова Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №922/606/23).
Як стверджує позивач та як підтверджується матеріалами справи, заборгованість відповідача за період з 02.04.2017 по 24.03.2025 становить 251219,35 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні. Відзив на позовну заяву відповідач не подав.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка кадастровий номер 4622710100:01:011:0118 сформована у грудні 2024 року, а державна реєстрація права комунальної власності земельної ділянки проведена 23.01.2025.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Історико-правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що до державної власності в Україні відповідно до статті 31 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII "Про власність" (діяв до 20.06.2007) належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
При цьому суб'єктами права комунальної власності відповідно до частини 2 статті 32 цього Закону були визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.
Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об'єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.
Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.
Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.
Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.
У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").
Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.
Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".
За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Міськрада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.
Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.
За таких підстав Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зробив висновок, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового ЗК України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об'єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 у справі № 911/488/18. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду зазначив, що у статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено дефініцію поняття "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з'ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.
Крім цього, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду акцентує увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.
Згідно із частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку що позов про стягнення з відповідача 251219,35 грн безпідставно збережених коштів є обґрунтований, підтверджений матеріалами справи, не спростований відповідачем, з огляду на що підлягає задоволенню.
При зверненні до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 3014,63 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №503 від 05.08.2025, а тому враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3014,63 грн необхідно покласти на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню повністю.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хедж Фонд" (08132, Київська область, Бучанський район, місто Вишневе, вулиця Вітянська, будинок 2В, квартира 210, ідентифікаційний код 38893960) на користь Жовківської міської ради Львівського району Львівської області (80300, Львівська область, Львівський район, місто Жовква, вулиця Львівська, будинок 40, ідентифікаційний код 04056248) 251219,35 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності та 3014,63 грн витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення підписано 11.12.2025.
Суддя Петрашко М.М.