79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
27.11.2025 Справа № 914/1807/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Контракт-Енерго"
до відповідача Державного підприємства "Львіввугілля"
про стягнення 1773431,21 грн
за участю представників:
від позивача Єрмоленко О.О., Абраменко Є.В.
від відповідача Савка О.В.
Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Контракт-Енерго" до відповідача Державного підприємства "Львіввугілля" про стягнення 1773431,21 грн, з яких 327169,47 грн - пеня, 344234,63 грн - 3% річних та 1102027,11 грн - інфляційні витрати.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, позов просили задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив.
Представник відповідача проти позову заперечив у задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав, що наведені у відзиві на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши суд встановив таке.
11.05.2018 між Державним підприємством «Львіввугілля» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Контракт- Енерго» (постачальник) укладено договір №115 про закупівлю товару за результатами застосування переговорної процедури закупівлі, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити товар, в порядку та на умовах, визначених у договорі, а саме: ДК 021:2015: 44110000-4 - конструкційні матеріали (спецпрофіль СВП-22), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього узгоджену грошову суму.
Пунктом 4.2. договору передбачено, що оплата за отриманий товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів протягом 5 банківських днів з моменту поставки письмово замовленої покупцем партії товару, за умови прийняття товару за якістю та кількістю. Оплату за товар може здійснювати як покупець, так і вантажоодержувач.
Згідно з пунктом 7.6. договору за порушення строків оплати, зазначених у пункті 4.2. договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати.
21.04.2019 на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару, що підтверджується видатковою накладною №75 від 21.04.2019 на суму 2329153,80 грн та актом прийому-передачі №75 від 21.04.2024, а також видатковою накладною №76 від 21.04.2019 на суму 2361063,06 грн та актом прийому-передачі №76 від 21.04.2024 на суму 2361063,06 грн.
Отже 21.04.2019 на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 4690216,86 грн.
03.04.2023 позивачем направлено відповідачу два примірники акту звірки взаємних розрахунків за період з січня 2018 року по березень 2023 за договором №115 від 11.05.2018, що були підписані з боку позивача.
Відповідач повернув на адресу позивача один примірник акту звірки взаємних розрахунків, яким відповідач підтвердив існуючу заборгованість за період з січня 2018 року по березень 2023 року за договором №115 від 11.05.2018 в сумі 3821339,42 грн.
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Контракт-Енерго" звернулось до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення 3821339,42 грн.
Так, ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.02.2025 у справі №914/159/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Контракт-Енерго" до відповідача Державного підприємства "Львіввугілля" про стягнення 3821339,42 грн за невиконання умов договору про закупівлю товару за результатами застосування переговорної процедури закупівлі №115 від 11.05.2018 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Як зазначено у позовній заяві у даній справі №914/1807/25, 19.02.2025 відповідачем було частково погашено основний борг, а 19.03.2025 заборгованість була погашена повністю.
Так, ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.05.2025 у справі №914/159/25 закрито провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач на підставі пункту 7.6. договору та частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 327169,47 грн пені, 344234,63 грн 3% річних та 1102027,11 грн інфляційних витрат.
Нарахування пені здійснено за період з 27.04.2019 по 26.10.2019 (за шість місяців прострочення виконання грошового зобов'язання) відповідно до частини 2 статті 232 Господарського кодексу України.
Нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено за період з 27.04.2019 по 27.04.2022.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 1773431,21 грн, з яких 327169,47 грн - пеня, 344234,63 грн - 3% річних та 1102027,11 грн - інфляційні витрати.
Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву, в якому Державне підприємство "Львіввугілля" зазначає, що відповідно до пункту 4.3. договору у випадку невиконання покупцем умов оплати за договором, внаслідок відсутності цільового фінансування таких видатків, покупець звільняється від відповідальності щодо сплати будь яких господарських санкцій (пеня, штраф тощо), пов'язаних з недотриманням термінів оплати товару.
У відзиві на позовну заяву також зазначено, що відповідач є державним підприємством вугільної промисловості, фінансове становище якого є незадовільним, що просив врахувати при розгляді даної справи.
Державне підприємство "Львіввугілля" зазначило, що у 2018-2024 роках було відсутнє цільове фінансування для погашення боргу перед позивачем, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Контракт-Енерго» при укладенні договору погодилося на незастосування пені при недотриманні термінів оплати.
Також у відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку із пропуском позовної давності. При цьому відповідач зазначив, що товар ним отримано 22.04.2019, а відповідно до пункту 4.2. договору оплата за отриманий товар проводиться протягом 5 банківських днів з моменту прийняття товару за кількістю та якістю.
Крім того відповідач вважає, що позивачем при здійсненні нарахування пені не враховано такі оплати за отриманий товар: від 01.08.2019 на суму 800000,00 грн, від 04.10.2019 на суму 300000,00 грн, від 08.10.2019 на суму 300000,00 грн, від 22.10.2019 на суму 200000,00 грн, від 10.07.2020 на суму 100000,00 грн, від 01.09.2020 на суму 500000,00 грн та від 22.10.2020 на суму 500000,00 грн, а також зазначив, що нарахування пені у період з 27.04.2019 по 26.10.2019 не відповідає встановленому строку, що передбачений частиною 6 статті 232 ГК України.
У відзиві на позовну заяву, посилаючись на статті 218, 233 Господарського кодексу України, частину 3 статті 551, статті 614 та 617 Цивільного кодексу України, а також на правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18 та від 27.01.2020 у справі №916/469/19, Державне підприємство "Львіввугілля" просить зменшити розмір на 90% у випадку задоволення позову.
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені на 90%, Державне підприємство "Львіввугілля" посилається на форс-мажорні обставини, які об'єктивно унеможливили виконання відповідачем взятих зобов'язань, зокрема, у зв'язку з постійними обстрілами енергетичної системи, оскільки цілеспрямовані обстріли критично важливих енергетичних систем призводить до кризової ситуації у енергетичній та вугільній системі. Крім того відповідач зазначив, що позивачем не доведено розмір понесених збитків, а також те, що неустойка не може бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При цьому зазначено, що заборгованість перед позивачем погашена повністю.
Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач просив звернути увагу на строки нарахування та часткові оплати, які на думку відповідача не були враховані позивачем при їх нарахуванні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку позов задовольнити з огляду на таке.
Згідно із частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, 11.05.2018 між Державним підприємством «Львіввугілля» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Контракт- Енерго» (постачальник) укладено договір №115 про закупівлю товару за результатами застосування переговорної процедури закупівлі, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити товар, в порядку та на умовах, визначених у договорі, а саме: ДК 021:2015: 44110000-4 - конструкційні матеріали (спецпрофіль СВП-22), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього узгоджену грошову суму.
Факт поставки відповідачу товару підтверджується такими накладними та актами приймання-передачі товару: №75 від 21.04.2019 на суму 2329153,80 грн та №76 від 21.04.2019 на суму 2361063,06 грн. Отже, як вбачається із матеріалів справи, позивач 21.04.2019 на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 4690216,86 грн.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як встановлено судом, згідно з пунктом 7.6. договору за порушення строків оплати, зазначених у пункті 4.2. договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок пені за період з 27.04.2019 по 26.10.2019 на основну заборгованість в розмірі 3821339,42 грн, а також розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 27.04.2019 по 27.04.2022 на основну заборгованість в розмірі 3821339,42 грн, суд дійшов висновку, що такі нарахування здійснено вірно.
Щодо твердження відповідача про те, що позивачем при здійсненні нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат не враховано часткові оплати за отриманий товар, суд зазначає, що таке твердження є помилковим, оскільки з матеріалів справи, а саме із підписаного обома сторонами акту звірки взаєморозрахунків, вбачається, що станом на 31.03.2023 заборгованість відповідача становила 3821339,42 грн, на яку і було здійснено нарахування пені за період з 27.04.2019 по 26.10.2019, а також 3% річних та інфляційних втрат за період з 27.04.2019 по 27.04.2022.
Тобто, як вбачається із розрахунку позовних вимог, позивач розпочинає нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат (починаючи з 27.04.2019) на меншу суму основного боргу, ніж існувала станом на дату початку розрахунку, врахувавши подальші часткові оплати, що є правом позивача.
Також суд зазначає, що позивачем при нарахуванні пені враховано частину 2 статті 232 Господарського кодексу України, яка була чинна станом на дату пред'явлення позову та яка в даному випадку підлягає застосуванню для нарахування пені за період з 27.04.2019 по 26.10.2019.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає таке.
Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Поставка товару відбулася 21.04.2019, а оплата товару відповідно до умов договору повинна здійснюватися протягом 5 банківських днів з моменту поставки.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 263 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності зупиняється, зокрема у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Необхідно зазначити, що згідно із Законом №540-IX від 30.03.2020 Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено на всій території України з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Разом з тим згідно із Законом №2120-IX від 15.03.2022 Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19 відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
При цьому також необхідно зазначити, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Отже враховуючи вищезазначене, беручи до уваги те, що позовну заяву позивачем подано 09.06.2025, суд зазначає, що строк позовної давності позивачем не пропущено.
Щодо твердження відповідача про те, що Державне підприємство "Львіввугілля" є державним підприємством вугільної промисловості, фінансове становище якого є незадовільним, а також те, що відповідно до пункту 4.3. договору підприємство звільняється від відповідальності у випадку відсутності цільового фінансування суд зазначає таке.
Для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа не має будь яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов'язань, взятих на себе за договором.
Пленумом Вищого господарського суду України у п.1.10 Постанови №14 від 17.12.2013 роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).
Згідно з приписами статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і, оскільки між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України, то відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань не звільняє її від обов'язку виконати зобов'язання за договором.
Крім того суд зазначає, що в укладеному між сторонами договорі відсутнє положення про те, що відповідач звільняється від відповідальності у випадку відсутності цільового фінансування, як і відсутній сам пункт 4.3.
Щодо поданого заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 90% суд зазначає таке.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: 1) якщо він значно перевищує розмір збитків; 2) наявність інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них (Постанова Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц).
Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22 зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 Постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).
Водночас суд зазначає, що норми права, закріплені у статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, не пов'язують можливість зменшення розміру штрафних санкцій із одночасним існуванням у часі моменту, у який боржником допущено порушення зобов'язання, та обставин, якими боржник обґрунтовує застосування зазначених норм права.
Відповідно до правової позиції, наведеній у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 та правової позиції Верховного Суду, що міститься у постановах від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18 наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Клопотання про зменшення розміру пені на 90% відповідач обґрунтовує форс-мажорними обставинами, які об'єктивно унеможливили виконання відповідачем взятих зобов'язань, зокрема, у зв'язку з постійними обстрілами енергетичної системи, оскільки цілеспрямовані обстріли критично важливих енергетичних систем призводить до кризової ситуації у енергетичній та вугільній системі. Крім того відповідач зазначив, що позивачем не доведено розмір понесених збитків, а також те, що неустойка не може бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При цьому зазначено, що заборгованість перед позивачем погашена повністю.
Щодо форс-мажорних обставин необхідно зазначити, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору, а саме відповідно до пунктів 8.2. та 8.3. договору сторона, що не може виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 10 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі. Виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії підтверджується висновком Торгово-Промислової Палати України.
Однак відповідачем не подано доказів того, що він у відповідності до умов договору повідомляв позивача про виникнення форс-мажорних. Також відповідачем всупереч умов договору не подано висновку Торгово-Промислової Палати України.
Стосовно самої обставини, яка полягає у постійних обстрілах енергетичної системи України необхідно зазначити, що така обставина негативно впливає на всіх суб'єктів підприємницької діяльності, а не лише на відповідача. З огляду на це відсутні підстави стверджувати, що існують виняткові обставини обставин, які в даному випадку мають істотне значення і можуть бути підставою для зменшення розміру пені.
Щодо твердження відповідача про те, що позивачем не понесено збитків у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку оплатити поставлений йому товар необхідно зазначити, що сам по собі факт відсутності збитків не є підставою для зменшення розміру пені.
Стосовно такої підстави для зменшення розміру пені, як відсутність основної заборгованості за поставлений товар необхідно вказати, що основний борг був погашений лише у 2025 році після відкриття провадження у справі №914/159/25. При цьому обов'язок здійснити оплату за поставлений товар у відповідача виник у 2019 році.
Також необхідно зазначити, що попри неодноразові звернення позивача із вимогами про сплату боргу (від 23.01.2020 та від 16.06.2023), відповідач на них не відреагував.
Тобто така поведінка відповідача свідчить про тривале ігнорування ним свого договірного зобов'язання щодо оплати поставленого йому товару та не може бути підставою для зменшення розміру пені в даному випадку.
Крім того, заявляючи клопотання про зменшення розміру пені на 90%, відповідачем не подано доказів того, що його фінансове становище є складним та, відповідно, таким, що потребує зменшення розміру штрафних санкцій.
Отже, розглянувши клопотання про зменшення розміру пені, суд дійшов висновку, що відповідачем в даному випадку не доведено наявність обставин, які мають істотне значення та які могли б слугувати для зменшення розміру пені.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, беручи до уваги те, що позивач заперечив проти клопотання відповідача, суд дійшов висновку відмовити Державному підприємству "Львіввугілля" у задоволенні його клопотання про зменшення розміру пені.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтований, підтверджений матеріалами справи, не спростований відповідачем, з огляду на що підлягає задоволенню повністю.
Позивачем при поданні позовної заяви було сплачено судовий збір в розмірі 26601,47 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №228 від 02.06.2025, з огляду на що суд відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 26601,47 грн витрат по сплаті судового збору, оскільки позов підлягає задоволенню повністю.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства "Львіввугілля" (80001, Львівська область, Шептицький район, місто Сокаль, вулиця Хмельницького Б., будинок 26, ідентифікаційний код 32323256) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Контракт-Енерго" (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 34Б, офіс 7, ідентифікаційний код 33536263) 327169,47 грн пені, 344234,63 грн 3% річних, 1102027,11 грн інфляційних витрат та 26601,47 грн витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у відповідності до Глави 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 10.12.2025.
Суддя Петрашко М.М.