ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.12.2025Справа № 910/3388/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна фірма "ЛДС"
про стягнення 73584 грн.
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)
Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна фірма "ЛДС" про стягнення 73584 грн. штрафу за непоставку частини товару за Державним контрактом про закупівлю товару за державні кошти від 17.12.2024 № 828.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що частково визнає позов, в розмірі 50% від заявленого позивачем штрафу, тобто в сумі 36792 грн., та просить суд зменшити заявлені до стягнення санкції до визнаного відповідачем розміру. При цьому зазначив, що запропонував позивачу відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" інші ноутбуки, які за більшістю характеристик були кращими ніж ті, що вимагалися позивачем, для чого надав до відзиву порівняльну таблицю технічних вимог.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідач мав і повинен був при певній обачності передбачити виникнення труднощів у виконанні договору. Натомість, запропонована відповідачем заміна товару за своїми технічними характеристиками не була покращенням предмету закупівлі, у зв'язку з чим позивач від даної пропозиції відмовився.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
17.12.2024 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено Державний контракт про закупівлю товару за державні кошти № 828, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язувався поставити замовнику ноутбуки (далі - Товар) у порядку та на умовах, визначених цим державним контрактом.
Згідно з пунктом 4.1 Договору розрахунки між виконавцем та замовником здійснюються шляхом оплати вартості фактично отриманого товару/партії товару, відповідно до видаткової накладної, протягом 10 календарних днів після їх отримання, але в будь-якому разі після надходження коштів з Державного бюджету України на зазначені цілі.
У пункті 5.1 Договору вказано, що кінцевий строк поставити товару/партії товару - до 25.12.2024 року.
За умовами п. 6.4.1. Договору замовник має право на дострокове розірвання Контракту в односторонньому порядку відповідно до положень ч. 3 ст. 651 ЦК України, у випадку невиконання або неналежного виконання виконавцем зобов'язань, передбачених Контрактом, повідомивши останнього про припинення дії договору у письмовій формі за 10 календарних днів.
Пунктом 12.5. Договору передбачено, що всі повідомлення щодо виконання зміни чи припинення Контракту здійснюються у письмовому вигляді та передаються представникам контрагента особисто або направляються засобами поштового зв'язку рекомендованим (цінним) листом та/або на електронну адресу. Датою отримання повідомлення контрагентом вважається дата надходження листа на відділення поштового зв'язку за адресою отримувача, а повідомлення направлені на електронну адресу вважаються отриманими в день їх відправлення.
Згідно з Додатком 1 до Договору (Специфікація) виконавець мав поставити замовнику 20 штук ноутбуків на загальну суму 525600 грн.
Технічні вимоги щодо товару визначено у Додатку № 2 до Договору.
Із матеріалів справи вбачається, що 24.12.2024 відповідачем поставлено позивачу 6 штук товару, що підтверджується видатковою накладною від 24.12.2024 № Т-2716.
26.12.2024 позивачу від відповідача надійшов лист від 25.12.2024 № 1262/12 про неможливість поставки товару в кількості 14 штук, та запропоновано в якості заміни товару аналогічним, із кращими характеристиками.
У свою чергу, позивачем направлено відповідачу повідомлення про розірвання державного контракту від 28.01.2025 № 13/15-149/2025 в односторонньому порядку з 07.02.2025 та вимогу сплатити штраф у сумі 73 584,00 грн. за непоставку частини товару. Дане повідомлення направлено 28.01.2025 позивачем на електронну адресу відповідача sale@lds.com.ua, що підтверджується скріншотом офіційної електронної пошти позивача, та на юридичну адресу цінним листом від 28.01.2025 № 0314200046042.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).
Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За положеннями статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина 2 статті 549 ЦК України).
Пунктом 7.6. Договору передбачено, що в разі непоставки (відмови від поставки) товару/партії товару виконавець сплачує штраф у розмірі 20% від ціни непоставленого Товару/партії товару.
За арифметичним перерахунком суду, з відповідача підлягає стягненню штраф у розмірі 20% від вартості непоставленого товару на суму 367920 грн., що становить 73584 грн.
У той же час, відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір нарахованого штрафу на 50%, посилаючись на те, що пропонував позивачу поставити товар з іншими характеристиками, що є здебільшого кращими, ніж визначено в договорі. При цьому, невиконання в повному обсязі договору не завдало будь-яких збитків позивачу, яким 10.03.2025 оголошено нову процедуру закупівлі. Також, відповідач зауважив на необхідності дотримання принципу добросовісності та справедливості.
Натомість, позивач просив урахувати, що відповідачу був обізнаний із технічними вимогами до предмету закупівлі, вимогами законодавства щодо неможливості зміни предмету закупівлі, та розміром штрафних санкцій за непоставку товару. Водночас, запропонований відповідачем на заміну товар за своїми технічними характеристиками не був покращенням предмету закупівлі. До того ж, позивач входить до складу сектору безпеки і оборони України.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Суд зауважує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Приймаючи до уваги розмір нарахованого штрафу (73584 грн.) та вартість непоставленого товару (367920 грн.), поведінку відповідача в спірних правовідносинах, ураховуючи що умовами договору не передбачено попередньої оплати товару, яка мала бути здійснена по факту його поставки, та, водночас, беручи до уваги специфіку діяльності позивача, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, суд дійшов висновку зменшити розмір штрафу на 50 %, тобто до суми 36792 грн.
Як зауважено в постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статі 129 ГПК України покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд
Позовні вимоги Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна фірма "ЛДС" (01024, м. Київ, вул. Чикаленка, 41; ідентифікаційний код 22906244) на користь Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (03142, м. Київ, вул. Максима Залізняка, буд. 3; ідентифікаційний код 36038290) 36792 (тридцять шість тисяч сімсот дев'яносто дві) грн. штрафу, а також 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Полякова