ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.12.2025Справа № 910/10653/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
про стягнення 2323669,16 грн.
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Шокало О.В.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про стягнення 2323669,16 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані належним виконанням позивачем своїх зобов'язань за договором № 4600007593 від 26.05.2023 та безпідставним отриманням та збереженням відповідачем суми банківської гарантії.
Ухвалою суду від 01.09.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
03.09.2025 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 01.09.2025.
Ухвалою суду від 08.09.2025 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.09.2025.
24.09.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки, позивачем було порушено зобов'язання за основним договором, а отже наявні підстави у відповідача отримати суму банківської гарантії. Також відповідач просив зменшити витрати на правову допомогу на 99%.
24.09.2025 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій він підтримав позовні вимоги.
Суд 25.09.2025 у підготовчому засідання постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 30.10.2025.
30.09.2025 від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 30.10.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 24.11.2025.
В судовому засіданні 24.11.2025 оголошено перерву до 08.12.2025.
В судовому засіданні 08.12.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача просив у позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
26 травня 2023 року, за результатами проведення процедури закупівлі за № UA-2023-03-27-011252а "Інструменти для паяння м'яким і твердим припоєм та для зварювання, машина та устаткування для поверхневої термообробки і гарячого напилювання (Агрегати зварювальні)", код класифікатора ДК 021:2015:42660000-0, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання" (постачальник) було укладено договір № 4600007593 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у визначений цим договором строк передати у власність покупця інструменти для паяння м'яким і твердим припоєм та для зварювання, машини та устаткування для поверхневої термообробки і гарячого напилювання (агрегати зварювальні) (далі - товари), зазначені в специфікації, яка наведена в додатку 1 до договору (далі - специфікація), а покупець зобов'язується прийняти й оплатити такі товари.
Відповідно до пункту 1.2. договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації.
У специфікації (додаток № 1 до договору) сторони погодити найменування, асортимент, кількість, вартість і строк поставки товару, а саме: агрегат зварювальний Shindaiwa DGW500DM/UKR на рамі та агрегат зварювальний Shindaiwa DGW500DM/UKR на рамі у кількості 4 комплекти, за ціною 1603315,00 грн (без ПДВ) за комплект, загальною вартістю 6413260,00 грн (без ПДВ); агрегат зварювальний Shindaiwa DGW500DM/UKR на рамі з причепом у кількості 13 комплектів, за ціною 1952845,00 грн (без ПДВ) за комплект, загальною вартістю 25386985,00 грн (без ПДВ). Виробник товарів - "Yamabiko Corporation" (Японія). Строк поставки - 280 днів з дати укладення договору.
Ціна договору, яка визначається загальною вартістю товарів, зазначених у специфікації, становить 38160294,00 грн з ПДВ (пункт 3.1. договору).
За пунктами 4.1., 4.2. договору розрахунки здійснюються у безготівковій формі в національній валюті шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у розділі 15 цього правочину, на умовах, визначених цим договором. Покупець зобов'язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати поставки.
Відповідно до п 5.1., 5.3. договору постачальник зобов'язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Постачальник зобов'язаний одночасно з товаром передати покупцю документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього договору та чинного законодавства України. Поставка товарів здійснюється на умовах DDP "Поставка зі сплатою мита" (місце поставки згідно специфікації), правил Інкотермс (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2010 року), з урахуванням умов пункту 5.1 цього правочину.
Згідно п. 5.4-5.7 договору постачальник несе всі ризики втрати або пошкодження товарів до моменту їх передачі покупцю в місці поставки відповідно до специфікації. Постачальник несе всі витрати, пов'язані з поставкою товарів, в тому числі транспортні витрати, до моменту передачі товарів покупцю в місці поставки. Право власності на товари переходить від постачальника до покупця в дату прийняття товарів покупцем за видатковою накладною. Приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов'язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до п. 5.8. договору датою поставки товарів за цим договором є дата підписання покупцем акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.14 цього договору і передачі постачальником покупцю у повному обсязі наведених нижче документів (в рамках кожної поставки; перелічені документи повинні бути надані постачальником одночасно із здійсненням поставки товару): видаткової накладної; паспортів та/або інших документів з технічною інформацією товарів (агрегатів зварювальних, причепів (шасі), рукавичок з крагами (рукавиць захисних для зварювальників)), складених виробником або його офіційним представництвом або дистриб'ютором в Україні (якщо зазначені документи складено іншою ніж українською мовою, надається переклад українською мовою); гарантійний талон із зазначенням серійного номеру та терміну гарантії на кожну одиницю товару; інструкції (керівництва) з експлуатації товару, складених виробником товарів (агрегатів зварювальних, щитків зварника з автосвітлофільтром) (якщо зазначені документи складено іншою ніж українською мовою, надається переклад українською мовою); скан-копії завірених постачальником сертифікатів та/або декларацій відповідності агрегата зварювального, Технічному регламенту безпеки машин, Технічному регламенту обмеження використання деяких небезпечних речовин в електричному та електронному обладнанні, Технічному регламенту низьковольтного електричного обладнання, Технічному регламенту з електромагнітної сумісності обладнання; скан-копії завіреного постачальником сертифікату та/або декларації відповідності рукавичок з крагами (рукавиць захисних для зварювальників) EN 388 , EN 407, EN 12477; скан-копій завіреного постачальником сертифікату та/або декларацій відповідності щитків зварника з автосвітлофільтром EN 166, EN 175, EN 379; комплекту документів для постановки причепу (шасі) двохосного на облік у Сервісному центрі МВС України та можливості експлуатації по автошляхам України; товарно-транспортної накладної; рахунку-фактури; інших необхідних документів, якщо такі зазначені в додатку № 2.
Приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акта приймання товарів за кількістю та якістю. Приймання товарів покупцем розпочинається з перевірки якості та кількості поставленого товару умовам цього договору та вимогам Інструкцій П-6 та П-7, які застосовуються до правовідносин сторін у тій частині, що не суперечать умовам, встановленим цим договором. Покупець в односторонньому порядку підписує акт приймання товарів за кількістю та якістю у порядку, передбаченому цим договором. У випадку участі постачальника у прийманні товарів за кількістю та якістю, відповідний акт підписується обома сторонами (п. 5.14. договору).
За пунктом 5.15. договору неналежне оформлення постачальником документів, зазначених у пункті 5.8 договору, або відсутність хоча б одного із цих документів, або невиконання чи неналежне виконання інших вимог договору вважається простроченням постачальника, до усунення якого покупець має право відстрочити виконання своїх зобов'язання з оплати товарів.
Відповідно до пункту 6.4.1. договору постачальник має право вимагати від покупця належного виконання зобов'язань з оплати товарів лише у разі підписання актів приймання товарів за кількістю та якістю покупцем відповідно до пункту 5.14. договору.
Згідно п. 7.13 договору відповідно до умов тендерної документації процедури закупівлі за предметом закупівлі "Інструменти для паяння м'яким і твердим припоєм та для зварювання, машини та устаткування для поверхневої термообробки і гарячого напилювання (Агрегати зварювальні)" згідно з оголошенням про проведення процедури закупівлі № UA-2023-03-27-011252-а, оприлюдненим на веб-порталі уповноваженого органу 27.03.2023, постачальник зобов'язується надати покупцю не пізніше дати укладення цього договору в забезпечення виконання договору безвідкличну безумовну банківську гарантію на суму 1908014,70 грн, що становить 5% ціни цього договору.
Відповідно до п. 7.14, 7.15 договору права та обов'язки сторін за цим договором настають за умови настання відкладальної обставини, а саме: надання постачальником покупцю в забезпечення виконання цього договору гарантії згідно п. 7.13 цього договору. Термін дії гарантії - 30.06.2024 включно.
Забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі", за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку), згідно з умовами договору, протягом 5 банківських днів з дня настання таких обставин (п. 7.17 договору).
Згідно п. 7.17.2, 7.17.2, 7.17.3 договору повернення забезпечення виконання Договору здійснюється шляхом направлення відповідного листа (повідомлення) Постачальнику або банку-гаранту у разі надання Постачальником забезпечення виконання Договору у вигляді оригіналу банківської гарантії в паперовій формі. Повернення забезпечення виконання Договору, наданого у вигляді електронної банківської гарантії, здійснюється шляхом направлення відповідного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара на адресу банка - гаранта. Моментом належного виконання зобов'язання Покупця щодо повернення оригіналу банківської гарантії є дата, зазначена на відповідному супровідному листі (повідомленні) Покупця.
Згідно п. 12.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2024 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
10.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання" (принципал) та Акціонерним товариством "Альтбанк" (банк) укладено договір про надання гарантії № 112609/V-0475, відповідно до п. 2.1 якого банк надає гарантію в сумі гарантії на строк дії гарантії, а принципал зобов'язується сплатити комісію, а також сплатити регрес у строк сплати регресу та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Сума гарантії 1908014,70 грн. Строк дії гарантії до 30.06.2024 включно (п. 1.1 договору про надання гарантії).
Згідно погодженого сторонами тексту гарантії, що є додатком до договору про надання банківської гарантії: гарантом є Акціонерне товариство "Альтбанк", бенефіціаром - Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", принципалом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання"; основна угода - договір, що укладається за результатами процедури закупівлі "Інструменти для паяння м'яким і твердим припоєм та для зварювання машина та устаткування для поверхневої термообробки і гарячого напилювання (Агрегати зварювальні)", єдиний закупівельний словник ДК 021:2015:42660000-0 - Інструменти для паяння м'яким і твердим припоєм та для зварювання машина та устаткування для поверхневої термообробки і гарячого напилювання", згідно оголошення про заплановану закупівлю № UA-2023-03-27-011252-а. Повна (максимальна) сума банківської гарантії та валюта: 1908014,70 грн. Гарант зобов'язався протягом 5 банківських днів після одержання паперового оригіналу першої письмової вимоги бенефіціара, оформленої належним чином та/або електронного SWIFT-повідомлення через банк бенефіціара, сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання інших умов, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв'язку з невиконанням/неналежним виконанням принципалом зобов'язань за договором. Гарантія набирає чинності з дати видачі та діє включно до 30.06.2024.
В підтвердження обставин поставки товару за договором № 4600007593 від 26.05.2023 позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні: № 129 від 18.12.2023 на суму 3847956,00 грн, підписана покупцем 22.12.2023, № 130 від 18.12.2023 на суму 3847956,00 грн, підписана покупцем 26.12.2023, № 9 від 06.02.2024 га суму 4686828,00 грн, підписана з боку покупця 23.09.2024, № 10 від 08.02.2024 на суму 4686828,00 грн, підписана покупцем 28.02.2024, № 11 від 14.02.2024 на суму 4686828,00 грн, підписана покупцем 26.02.2024, № 12 від 12.02.2024 на суму 2343414,00 грн, підписана з боку покупця 17.10.2024, № 13 від 19.02.2024 на суму 2343414,00 грн, підписана з боку покупця 21.10.2024, № 14 від 19.02.2024 на суму 4686828,00 грн, підписана з боку покупця 16.10.2024, № 16 від 22.02.2024 на суму 7030242,00 грн, підписана з боку покупця 16.10.2024. Загальна вартість поставленого згідно видаткових накладних товару становить 38160294,00 грн. Окрім видаткових накладних в підтвердження обставин поставки товару позивач долучив товарно-транспортні накладні.
Також до матеріалів справи долучено акти приймання товарів за кількістю та якістю: № 24-036 від 20.02.2024 (товар за ВН № 9), № 4 від 16.10.2024 (товар за ВН № 16), № 10-006 від 16.10.2024 (товар за ВН № 12), № 20-7000 від 17.10.2024 (товар за ВН № 13), № 3 від 16.10.2024 (товар за ВН № 14), № 5 від 26.02.2024 (товар за ВН № 11), № 10 від 13.02.2024 (товар за ВН № 10).
До матеріалів справи не були долучені копії актів приймання товарів за кількістю та якістю, що були поставлені згідно видаткових накладних № 129 та № 130, проте, рішенням Господарського суду міста Києва № 910/5810/24 від 09.09.2024 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про стягнення 9415746,24 грн, яке набрало законної сили, акти приймання товарів за кількістю та якістю були складені і підписані 20.12.2023 по видатковій накладній № 129 та 21.12.2023 по видатковій накладній № 130.
Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини підписання актів приймання товарів за кількістю та якістю 20.12.2023 та 21.12.2023, щодо товару, поставленого позивачем згідно видаткових накладних №129 від 18.12.2023 та № 130 від 18.12.2023, не підлягають доказуванню в рамках даної справи, оскільки, встановлені рішенням в іншій господарській справі.
Судом встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар за договором № 4600007593 від 26.05.2023 у повному обсязі. Остання прийомка товару мала місце 17.10.2024.
До матеріалів справи також долучено докази (платіжні інструкції) оплати відповідачем коштів за поставлений йому товар: № 307380 від 12.11.2024 на суму 4686828,00 грн (ВН № 14), № 307381 від 12.11.2024 на суму 7030242,00 грн (ВН № 16), № 309065 від 19.11.2024 на суму 2343414,00 грн (ВН № 13), № 223152 від 07.02.2024 на суму 3847956,00 грн (ВН № 130), № 223151 від 07.02.2024 на суму 3847956,00 грн (ВН № 129), № 307379 від 12.11.2024 на суму 2343414,00 грн (ВН № 12), № 294395 від 04.10.2024 на суму 4686828,00 грн (ВН № 9).
Обставини оплати відповідачем вартості товару, поставленого згідно видаткових накладних № 10 від 08.02.2024 та № 11 від 14.02.2024 були встановлені Господарським судом міста Києва у справі № 910/5810/24 (рішення набрало законної сили). Суд встановив, що заборгованість у загальному розмірі 9373656,00 грн була сплачена, що підтверджується платіжними інструкціями № 279094 і № 279095 від 06.09.2024 на суми по 4686828,00 грн кожна.
Отже, відповідачем у повному обсязі було оплачено поставлений за договором № 4600007593 від 26.05.2023 товар.
Листом № 27-1/1170 від 15.03.2024 АТ "Альтбанк" повідомило позивача, що до банку надійшла вимога SWIFT повідомлення від 13.03.2024 про оплату гарантійного платежу за банківською гарантією № 112609/V-0475 від 10.05.2023, що була надана на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" в розмірі 1908014,70 грн.
Відповідно до зазначеної інформації у SWIFT повідомленні від 13.03.2024 письмова вимога відповідача на оплату банківської гарантії виставлена у зв'язку із неналежним виконанням Позивачем зобов'язань за Договором.
Листом від 20.03.2024 № 12-1/1236 банк повідомив позивача про здійснення ним 20.03.2024 переказу коштів бенефіціару у сумі 1908014,70 грн згідно договору про надання банківської гарантії № 112609/V-0475 від 10.05.2023. В листі повідомлено товариство про його обов'язок здійснити відшкодування банку суми, сплаченої за банківською гарантією та попереджено про нарахування процентів з 22.03.2024, як за користування кредитними коштами.
До матеріалів справи позивач долучив платіжні інструкції щодо перерахування ним коштів на рахунок у АТ "Альтбанк" як погашення заборгованості згідно договору № 112609/V-0475 від 10.05.2023: № 1938 від 28.06.2024 на суму 190801,47 грн, № 2028 від 30.07.2024 на суму 190801,47 грн, № 2103 від 30.08.2024 на суму 190801,47 грн, № 2167 від 30.09.2024 на суму 190801,47 грн, № 2205 від 11.10.2024 на суму 1144808,82 грн. Загалом було сплачено 1908014,70 грн.
При цьому, як вказує позивач, товар за договором був поставлений та прийнятий в повному обсязі, однак, відповідачем в силу приписів ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" не було повернуто грошові кошти, які були ним отримані в якості забезпечення виконання договору, що стало підставою для звернення до суду із даною позовною заявою.
Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує про неналежне виконання постачальником зобов'язань за договором, що є підставою для задоволення замовником (бенефіціаром) своїх вимог на умовах, визначених гарантією.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі наступних правочинів:
- Договору № 4600007593 від 26.05.2023, який укладений між позивачем як постачальником і відповідачам як покупцем, та за правовою природою є договором поставки;
- Договору про надання гарантії № 112609/V-0475 від 10.05.2023, укладеного між позивачем (принципал) та Акціонерним товариством "Альтбанк" (банк-гарант).
Положеннями ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з приписами ст. 200 ГК України (чинного на момент виникнення правовідносин) гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Статтею 560 ЦК України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ст. 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.
Статтею 562 ЦК України визначено, що зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
У відповідності до ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Отже, враховуючи наведені вище норми, слідує висновок, що підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення зобов'язань з боку принципала, але не у відношенні гаранта, а щодо бенефіціара за основним зобов'язанням.
Тобто, підставою для виконання гарантом своїх зобов'язань є особливий стан сторін в основній угоді, в якій гарант не є суб'єктом. Іншими словами, гарант сплачує відповідну суму бенефіціару при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань.
Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, відповідно до пункту 9 частини 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку.
За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов'язання, останнє може бути двох видів.
По-перше, це невиконання зобов'язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов'язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов'язання мають утримуватися.
По-друге, це неналежне виконання зобов'язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов'язання. У разі невідповідності виконання зобов'язання критеріям належності можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18, від 27.01.2020 у справі №911/1867/18.
З огляду на наведене, під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Отже, неналежне виконання зобов'язання - це порушення умов, визначених змістом зобов'язання (виконання зобов'язання з певними недоліками, дефектами). При неналежному виконані боржник виконує обов'язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору або визначені законом.
За загальними умовами виконання зобов'язання, що містяться у ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до ст. 662, 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджено поставку товару позивачем та прийняття його відповідачем у повному обсязі.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
За пунктами 4.2., 5.8 договору покупець зобов'язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати поставки. Датою поставки товарів за цим договором є дата підписання покупцем акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.14 цього договору і передачі постачальником покупцю у повному обсязі наведених нижче документів.
Отже, обов'язок з оплати товару виник у відповідача з 20 по 30 календарний день з дати підписання актів приймання товарів за кількістю та якістю.
Останній акт приймання товарів за кількістю та якістю був підписаний відповідачем 17.10.2024, а отже товар у повному обсязі мав бути оплачений не пізніше 18.11.2024 (з урахуванням того, що останній 30 день для оплати припав на суботу 16.11.2024).
Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача про не настання строку на оплату товару, поставленого за видатковою накладною № 9 від 06.02.2024, оскільки, акт прийняття товарів за кількість та якістю по означеній поставці був підписаний відповідачем 20.02.2024. Крім того, свій обов'язок з оплати відповідач підтвердив конклюдентними діями, оплативши 04.10.2024 вартість товару.
У відповідності до ч. 2 ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.
Тобто, за змістом вказаної норми Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачений момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, в той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.
При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 року у справі №910/3777/18.
Забезпечення виконання договору повертається у випадках, передбачених ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі", за умови настання граничної дати оплати (остаточному розрахунку), згідно з умовами договору, протягом 5 банківських днів з дня настання таких обставин (п. 7.17 договору).
З урахуванням ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та п. 7.17 договору, суд дійшов висновку, що законом визначено підстави для повернення суми банківської гарантії, зокрема такі як виконання позивачем умов договору про закупівлю. А договором передбачено строк для такого повернення - за умови настання граничної дати оплати протягом 5 банківських днів.
Як встановлено судом вище, гранична дата оплати товару настала 18.11.2024. А отже, повернути суму банківської гарантії відповідач зобов'язаний був до 25.11.2024. А з 26.11.2024 відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з повернення позивачу суми банківської гарантії.
Суд також відзначає, що ним враховано листування сторін щодо виконання умов договору та супровідні документи, долучені до матеріалів справи щодо товару який постачався до договору. Проте, обставини щодо процедури прийняття товару не впливають на предмет доказування у даній справі, оскільки, договором та Законом чітко обумовлено, що повернення банківської гарантії залежить від виконання основного зобов'язання позивачем, яке згідно умов договору підтверджується актами прийняття товарів за кількістю та якістю.
Приймаючи до уваги вищенаведене у сукупності та встановлені судом обставини повного виконання позивачем зобов'язань за договором, суд доходить висновку про наявність підстав для повернення покупцем (відповідачем) забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору, не залежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору в частині строків поставки.
При цьому, судом взято до уваги висновки Верховного суду, наведені у постановах від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 та від 25.03.2025 № 910/11352/24, в яких колегія суддів виснувала: " До того ж до правовідносин у даній справі підлягає застосуванню не лише Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України, а і спеціальний закон - Закон України "Про публічні закупівлі", відповідно до частини другої статті 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин. Тобто вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб'єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору. При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання".
Беручи до уваги викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позивачем поставлено товар за договором у повному обсязі, що в свою чергу виключає право відповідача на збереження у себе коштів, отриманих в якості банківської гарантії.
Отже, враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, суд погоджується з доводами позивача, що останній здійснив повне виконання зобов'язання за договором, укладеним між сторонами, та про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 7.17 договору у вигляді повернення замовником (відповідачем) суми забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору.
Заперечення відповідача, наведені у відзиві, спростовуються встановленими вище обставинами та висновками Верховного суду, які наведеними у постановах від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 та від 25.03.2025 № 910/11352/24.
Також суд відзначає, що предметом договору № 4600007593 від 26.05.2023 є саме поставка товару і після його поставки, договір є належним чином виконаним.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
У постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, зазначено, що боржник (принципал) має право звернутися до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами ст.1212 ЦК України (п. 56); принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави з огляду на відсутність боргу принципала (п. 59).
Отже, Позивач як принципал має право пред'явити позов про стягнення з відповідача як бенефіціара коштів, сплачених банком-гарантом. Вказаний спосіб захисту прав принципала (боржника) дозволяє ефективно та вичерпно врегулювати цивільно-правовий спір з учасниками спірних правовідносин, тому у цьому випадку судові рішення ухвалені без порушень ч. 1 ст. 2 ГПК України, відповідно до якої завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (подібний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 04.02.2025 у справі №910/18874/23).
Отже вимога позивача про повернення йому безпідставно збережених коштів у сумі отриманої від банку банківської гарантії, на думку суду, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 80607,08 грн за період з 29.03.2024 по 25.08.2025 та втрати від інфляції у розмірі 335047,38 грн за період з квітня 2024 по липень 2025.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як уже було зазначено вище судом, відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з повернення банківської гарантії з 26.11.2024. А тому суд здійснив перерахунок 3% річних та втрат від інфляції за період з 26.11.2024 по 25.08.2025. Згідно перерахунку суду з відповідача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 42797,29 грн та втрати від інфляції у розмірі 147671,16 грн.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. 236 ГПК України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.
Позивачем також заявлено до стягнення витрати на правову допомогу у розмірі 90000,00 грн.
Оскільки, позов задоволено частково, то сума витрат на правову допомогу пропорційно сумі задоволених вимог становить 81278,13 грн. А тому судом вирішується питання про обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача саме означеної суми.
Відповідач у відзиві просив зменшити суму витрат на правову допомогу на 99 %, мотивуючи тим, що дана справа про стягнення коштів за банківською гарантією та інфляційних і 3% річних, не є складною та не потребує витрачання значного часу для підготовки процесуальних документів. Позивачем не надано взагалі належних, допустимих та достатніх доказів, якими б підтверджувалась реальність надання правничої допомоги, реальність фактичного надання правничої допомоги саме адвокатом, зазначеним у таких документах. Матеріали містять лише докази, які підтверджують підписання адвокатом процесуальних документів у даній справі, але не містять доказів на підтвердження їх підготовки. Зазначаємо, що дії з підготовки та підписання процесуальних документів не є тотожними. На думку Відповідача, понесені Позивачем витрати є надмірно великими та необґрунтованими. Також відповідач зазначає про своє скрутне матеріальне становище.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18).
Відповідно до ч. 4 ст 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 Господарського процесуального кодексу України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Об'єднана палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі №916/101/23 зазначила, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Також частини четверта-шоста, сьома, дев'ята статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
29.06.2023 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання" (клієнт) та Адвокатським бюро "Леоніда Тамазликар" (бюро) укладено договорі № 29/06-2023/Ін/2, згідно п. 1.1 якого бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу.
Згідно п. 4.1 договору загальна вартість правової допомоги за цим договором дорівнює загальній вартості наданої правової допомоги, відображеної в актах про приймання-передавання наданої правової допомоги.
15.08.2025 клієнтом та бюро було підписано додаткову угоду № 15/08-25, якою вони доповнили договорі п. 4.26 договору, яким обумовили, що вартість правової допомоги щодо захисту прав та інтересів клієнта у процесі стягнення в Господарському суді міста Києва в судовому порядку з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на користь клієнта безпідставно отриманої суми банківської гарантії в розмірі 1908014,70 грн, отриманої на підставі договору № 112609/V-0475 від 10.05.2023, та втрат від інфляції, 3% річних, визначена сторонами у фіксованій сумі - 90000,00 грн.
В підтвердження обставин надання правової допомоги до матеріалів справи долучено акт № 25/08-25 від 25.08.2025 на суму 90000,00 грн. В акті зазначено про надання правової допомоги у господарському суді першої інстанції про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на користь клієнта суми гарантійного платежу, 3% річних та втрат від інфляції шляхом вивчення перелічених документів; узгодження правової позиції; підготовка та подання позову, відповіді на відзив, заяв, клопотань та заперечень.
В підтвердження оплати послуг долучено платіжну інструкцію № 2835 від 18.08.2025 на суму 90000,00 грн.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Договором сторони обумовили фіксований розмір гонорару у сумі 90000,00 грн не залежно від обсягу наданих послуг. А тому позивач не зобов'язаний посилатися на час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката в такому разі визначається на підставі наявних доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 924/447/18.
Крім того, суд зазначає, що так як сторони дійшли згоди встановити фіксований розмір гонорару адвоката, то надання детального опису робіт не є обов'язковим, оскільки фіксований розмір адвокатських витрат не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом.
Однак, при цьому, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах «Двойних проти України» (пункт 80) від 12 жовтня 2006 року,«Гімайдуліна і інші проти України»(пункти 34-36) від 10 грудня 2009 року, «East/West Alliance Limited» проти України» (пункт 268) від 23 січня 2014 року, «Баришевський проти України» (пункт 95) від 26 лютого 2015 року та інші.
У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За висновком суду, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на правову допомогу адвоката не є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору.
Судом враховано, що спір за своєю суттю не є складним, крім того, з приводу правовідносин поставки за договором № 4600007593 від 26.05.2023 позивачем ініційовано кілька судових справ, в яких позовні вимоги мотивовано частково тими ж доказами і обставинами, що і в даній справі. Правовідносини сторін регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 40639,07 грн (50% від суми, що підлягала стягненню пропорційно сумі задоволених вимог 81278,13 грн).
Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (03065, м. Київ, проспект Гузара Любомира, 44, ідентифікаційний код 42795490) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальне обладнання" (65029, Одеська область, м. Одеса, вулиця Князівська, 3, ідентифікаційний код 39310048) заборгованість у розмірі 1908014 (один мільйон дев'ятсот вісім тисяч чотирнадцять) грн 70 коп., 3% річних у розмірі 42797 (сорок дві тисячі сімсот дев'яносто сім) грн 29 коп., втрати від інфляції у розмірі 147671 (сто сорок сім тисяч шістсот сімдесят одна) грн 16 коп., судовий збір у розмірі 25181 (двадцять п'ять тисяч сто вісімдесят одна) грн 80 коп., правову допомогу у розмірі 40639 (сорок тисяч шістсот тридцять дев'ять) грн 07 коп.
3. В частині позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 37809,79 грн та втрат від інфляції у розмірі 187376,22 грн - відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 11.12.2025
Суддя І.В.Усатенко